Олег Саакян, політолог: До диктатури стоїмо близько як ніколи

30 липня 2019 р.

Зеленський здійснив жаданий і водночас жахливий сон українських політиків – отримав усю повноту влади й узяв на себе відповідальність, – каже політолог Олег Саакян 

Партія “Слуга народу” отримала 254 депутатські мандати із 424 місць у парламенті на виборах до Верховної Ради. Відтепер за все, що відбуватиметься в країні, відповідає Володимир Зеленський?

– ”Слуга народу” сконцентрувала всю можливу владу державного апарату. Люди голосували не за конкретні прізвища, а за Зеленського. То й питатимуть із нього.

Це створює великі ризики й можливості. Державу потрібно тотально змінювати. На шляху від пологового будинку до цвинтаря людина весь час спотикається об державу, яка заважає жити. Це означає, що її треба трансформувати, а не реформувати по частинах. Ми досі живемо в державі, сконструйованій за радянської доби. За суттю вона лишається антилюдяною. Зеленський може змінити правила гри.

Але є ризик узурпації. Усередині політичної системи немає жодного дієвого запобіж­ника. До диктатури стоїмо близько як ніколи. Хоча в Україні є презумпція нетерпимості диктаторів. Кожен президент після 2014 року, окрім Євангеліє і Конституції, на яких присягає, має ще один невидимий папірець – квиток на Ростов із відкритою датою.

Що стало найбільшою несподіванкою на цих виборах?

– Ці вибори пройшли за порядком денним, нав’язаним президентською кампанією. Політ­технологи Зеленського вклали його у містку фразу “зробимо їх”. Це запит на покарання старої еліти. Бунт проти тих, хто захопив владу і тримав десятиріччями, обманював, розчаровував. Голосували не за прізвища, а проти них. Тому й не спрацювала гречка.

Завершено люстрацію старих політиків. Весільний фотограф (29-річний Сергій Штепа переміг у 77-му окрузі Запорізької області від “Слуги народу”. Його суперником був президент компанії “Мотор-Січ”, тричі народний депутат В’ячеслав Богуслаєв. – Країна), який долає власників “заводів-параходів” – це найбільша іронія української політики, якою можна проілюструвати ці вибори.

Олег СААКЯН, 24 роки, політолог. Народився 8 грудня 1994-го в місті Горлівка Донецької області. Батько – водій, мати – домогосподарка. Закінчив Донецький національний університет за спеціальністю ”політологія”. Став волонтером при Центрі політичних досліджень у Донецьку. 2014 року – лідер руху ”Донецьк – це Україна”, що переріс у громадську організацію ”Єдиний координаційний центр”. Один із засновників проекту ”Книги, що говорять” – озвучують книжки для дітей із вадами зору. Консультує громадські й політичні організації. ”Вигадую проекти-виклики. Коли створювали громадську організацію з питань внутрішньо переміщених осіб, хотіли, щоб вона працювала без грантових коштів. Зараз опікується близько 5,5 тисячі сімей”. Заручений
Олег СААКЯН, 24 роки, політолог. Народився 8 грудня 1994-го в місті Горлівка Донецької області. Батько – водій, мати – домогосподарка. Закінчив Донецький національний університет за спеціальністю ”політологія”. Став волонтером при Центрі політичних досліджень у Донецьку. 2014 року – лідер руху ”Донецьк – це Україна”, що переріс у громадську організацію ”Єдиний координаційний центр”. Один із засновників проекту ”Книги, що говорять” – озвучують книжки для дітей із вадами зору. Консультує громадські й політичні організації. ”Вигадую проекти-виклики. Коли створювали громадську організацію з питань внутрішньо переміщених осіб, хотіли, щоб вона працювала без грантових коштів. Зараз опікується близько 5,5 тисячі сімей”. Заручений

Партія президента має більшість. Чи піде на коаліцію з іншою політсилою?

– Вони мають створити коаліцію, хоч можуть обійтися й власною силою.

Політичний процес треба аналізувати у двох категоріях. Легальність – як відповідність закону. І легітимність – як визнання суспільством. Зеленський – продукт легітимності. Спирається на невдоволення українців Верховною Радою, старими чиновниками. Отримує такий рівень підтримки, щоб подекуди навіть ігнорувати закон.

“Слуга народу” не проти об’єднатися, щоб підняти свою легітимність в очах інтелігенції. Це дало б можливість перекинути частину відповідальності. Але в малих фракцій немає мотивації. І без того можуть ситуативно підтримати “Слугу народу” й залишити за собою можливість критикувати.

З ким співпрацюватиме “Слуга народу”?

– ”Голос” підходив би “Слузі народу”, якби не вистачало голосів. Без токсичних прізвищ, сприймається позитивно на заході і на сході, не має ­антирейтингу. Ці дві партії за суттю – антиподи, хоча є відповіддю на один запит – нові ­обличчя. “Слуга народу” – це запит на знесення старих політиків, негативний порядок денний. “Голос” – позитив, тобто створення того, що має прийти на зміну. Вакарчук занадто інтелігентний, щоб знищити систему, нехтуючи законом. Зеленський занадто дворовий, щоб вибудовувати демократичну, правову, виважену політику. Тому Зеленський має шалену підтримку, а Вакарчук ледь пройшов у парламент. Зеленський рухався за ­течією, піднявши вітрила, а Вакарчук зібрав команду мрії, яка йшла проти вітру.

Вони дадуть нову якість політики?

– Ідея про державу в смартфоні – це план із модернізації. Ми змінюємо телефони та програмне забезпечення на комп’ютерах раз на кілька років. Чому не можемо змінити програмне забезпечення держави, яке корінням сягає декількох сторіч, а своєю архітектурою було створене не нами і не для нас майже століття тому.

Про що свідчить друге місце і 13 відсотків “Опозиційної платформи – за життя”?

– Виборець, якого в Україні вважали проросійським, виявився не такий. Левова частка електорату, який голосував за Партію регіонів, а потім за її уламки, сьогодні обрав “Слугу народу”. А кістяк залишився за “Опозиційною платформою”. Теза про проросійський схід і проєвропейський захід України зазнала фіаско. Зеленського обрав центр і південь України, рівномірна підтримка на заході і сході. Виявилося, що зрусифікований виборець з індустріального міста, ностальгуючий за СРСР, завжди мав вибір між своїм проросійським і чужим прозахідним. Проте свого проукраїнського в нього не було. На цих виборах в особі Зеленського він з’явився. Отже виконав історичну функцію – демонополізував вплив РФ в індустріальному поясі.

Медвечук набрав багато, бо причини його підтримки нікуди не ділися. Соціально-­економічний заповідник Донбас залишився. Це корпоративний ресурс великих підприємств, занедбані індустріальні містечка, вплив російської пропаганди, ситуація з дорогами.

Які шанси, що “Опозиційна платформа” піде в коаліцію зі “Слугою народу”?

– ”Опозиційна платформа” погодиться. Для “Слуги народу” союз із Медведчуком означатиме політичне самогубство.

Двома крайнощами будуть “ЄС” і ОПЗЖ. Ці сили очолюють політики з найбільшим антирейтингом. На їх тлі “Слуга народу” – найбільш поміркований. “Голос” і “Батьківщина” запобіжники. Тимошенко гратиме роль політичної акули, яка рятуватиме від зарваності партії Зеленського. Вона вміє знищувати рейтинги опонентів. Вакарчук буде парламентським камертоном. До нього звертатимуться, щоб оцінити правильність рішення. Підтримує “Голос” – правильне, не голосує – навпаки.

Медведчук може отримати посаду?

– Ні. Навіть тиск Путіна і загострення на фронті не спрацює.

Чому “Свобода” набрала менше за проросійську одіозну партію Шарія?

– З нею сталася та ж прикрість, що і з Ляш­ком. На поле політичного тролінгу вийшов професійніший гравець “Слуга народу” й відібрав у “радикала” виборця. У “Свободи” Порошенко забирав прихильників, присвоюючи їхні ідеологічні тези. Виборець націоналістичних сил отримав сильнішого, чітко артикульованого лідера, який через нагнітання страху реваншу зміг об’єднати всіх наляканих.

Із другого боку, за ці роки патріотизм став невід’ємною опцією будь-якої політичної сили, крім проросійських. Однак патріотизм і націоналізм перестали бути чеснотами, які мобілізують виборця.

Шарій – явище унікальне. Він зміг перехопити частину запиту на покарання, який осідлав Зеленський.

Яка фігура має очолити уряд?

– Зеленському потрібен фаховий прем’єр, який зможе взяти на себе складні поточні питання. З неполітичного поля і навіть не з команди “Слуги народу”. Бо там теж є низка інтересів, у залежність від яких Зеленський потрапляти не хоче. Ця особа не повинна мати політичних амбіцій. Бо прем’єр-міністр може бути або ефективним громовідводом, або вирости в конкурента.

Найбільше під опис потрібної людини підпадає Владислав Рашкован – заступник виконавчого директора від України у Міжнародному валютному фонді.

Публіцист Віталій Портников написав, що парламентська республіка в Україні загинула.

– Одна з найголовніших функцій української інтелігенції – бути імунітетом від найгіршого. Погоджуюся з Портниковим, що в Україні де-факто зародилася диктатура. Інститут парламентаризму – в кризі, ми перетворилися на президентсько-парламентську республіку.

Як ці вибори змінять українську політику? Відносини всередині влади, з народом?

– Вибори створили ще один цивілізаційний шанс для України. Нові депутати, не дивлячись місцями на їхню гротескність, показали, що політика – не кастове явище. Що стати народним депутатом – реалістична мрія для кожного.

Після Революції гідності стіну між владою і громадянами не вдалося зруйнувати повністю. На нинішніх виборах це сталося. Низка одіозних персон, які каденціями були в парламенті, з тріском провалилися. А пройшли ті, кого не знає навіть Google. Відносини між політиками і суспільством не будуть такі, як раніше. Зникне метафізичний страх “ксіви” й “корочки”.

З одного боку маємо ризикований парламент. Із другого – вибори перегорнули сторінку української політики. Нехай і в карнавалізованій формі, вони стали відповіддю на запити, які вивели людей на Майдан: бажання справедливості, однакових правил для всіх, гідності та можливості самореалізуватися у власній країні.

Одразу після виборів із-під варти звільнили “регіонала” Олександра Єфремова. Про що це свідчить?

– Відкат спостерігаємо там, де не змогли досягти точки неповернення. Реформи не можна проводити наполовину. Або вони відбулися і є нова якість, або зміни перетворюються на “фасадність”.

Маємо проблеми з реформою судової системи, державної служби, місцевого самоврядування, парламентаризму. Не провели оборонної реформи. Залізо маємо трохи краще, але фактично залишаємося пострадянською армією. Виборчий період відкриває можливості користатися цим. Тому бачимо звільнення Єфремова, повернення Портнова й інших “регіоналів”. Щоб завадити цьому, маємо чітко зрозуміти, яку державу збираємося будувати.

Чи є в Зеленського це бачення?

– Глобального бачення розвитку країни він не має. Та суспільство голосувало не за його візію й ціннісні установки. Підтримало ідею “зробимо їх разом”. Зеленський має дати відповідь на запит, сформований ще 2014 року: держава повинна перестати бути антилюдяною, реформи мають наблизити нас до європейських стандартів життя.

Порошенко з соратниками та суспільством досягли безвізу, томосу, розвитку армії. Наприкінці своєї каденції був здивований, що українці оцінювали його не за цими здобутками. Він їх записав в історію золотими літерами, але від суспільства отримав “незарах”.

Новий президент, скоріше за все, займатиметься покращенням умов життя громадян.

Що буде, коли “епоха зубожіння” не закінчиться швидко?

– У команди Зеленського є півроку. Потім рейтинг президента і його партії почне падати. Суспільство ставитиме запитання. Десь за рік – вимагати відповіді. А до цього – оцінюватимуть у контексті покарання старих еліт. Зараз люди прагнуть видовища – посадок. Хліба захочуть через рік.

Яка буде доля реформ і змін, що почала попередня влада?

– Нова команда продовжуватиме їх, хоча прямо не заявлятиме про це.

Реформи освіти й медицини мають хороший початок. Немає сенсу їх припиняти. Та кожна з них має мікровади, потребує допрацювання.

Немонолітність парламенту і президентської фракції породжує їхню залежність від вулиці й суспільства. Будуть змушені прислухатися. Низька фаховість великої кількості депутатів створює умови, щоб експертне й громадське середовище суттєво долучалося до реформування держави. Маємо шанс доробити напрацьоване.

На які дії нової влади варто звернути увагу?

– Насамперед, на призначення. Треба блокувати ті, що мають корупційні ризики. У разі суспільного резонансу влада не продавлює своїх рішень. Бачимо це на прикладі Одеси (головою Одеської ОДА планували призначити Андрія Андрейчикова. Активісти закидають йому зв’язок з одним із ватажків одеського сепаратизму Ігорем Марковим. Через протести від цієї кандидатури відмовилися. – Країна). Цим треба користуватися.

Маємо вимагати формування візій. Навіть найкращий демонтаж має бути контрольований. І слідкувати за руками: ключові схеми, на яких влада збагачувалася під час усього періоду незалежності, відомі.

Що дає надію на позитивні зміни в країні після цих виборів?

– Ми ще не пройшли свої 40 років по пустелі. Але сильно змінилися. Бачу велику кількість людей із живими очима, які дивляться не в асфальт. Вони створюють інноваційні проекти. Починаючи від малих бізнесменів, завершуючи волонтерством, добровольцями і благодійністю. У кожній сфері маємо приклад успіху. Нам не треба конструювати успішну Україну. Маємо розкидані по державі пазли. Треба зібрати з цього поодинокого досвіду систему, інститути. Можемо зробити українське диво.

Маємо ремонтувати наш корабель, вести його у правильному напрямку та відстрілюватися від ворога. Це складно. А хто казав, що буде легко. Зеленський, отримавши всю повноту влади, взяв на себе і всю відповідальність. Здійснив жаданий і жахливий сон усіх українських політиків.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s