19 січня 2006 р.
Як журналіст – журналістові: ми мусимо залишати по собі позитивні спогади. Можливо, це видаватиметься комусь невдалим фарсом, але не слід переоцінювати межі відвертості в обмежених часових рамках спілкування. Варто ним просто насолоджуватися. Тим паче, що не так уже й часто щастить на таких співрозмовників, як Марічка Бурмака. Просто та сміливо: “Дозвольте Вам допомогти”, – каже популярна співачка й перетягує речі моєї подруги за інший столик. Подружка вражена: тепер я всім розповідатиму, що мої речі несла Марічка Бурмака. Жартуємо, звісно. Та коли є з чим порівнювати (всі ми люди, так, так, авжеж!), тобі важко абстрагуватися, попри свідому легкість сприйняття та прийняття (адже йдеться про роботу насамперед), і утриматися від компліментарно-несміливої посмішки. Геніальна чеснота: довіра до людей. Опанувати й померти: але раптом не захочеться?! Читати далі →
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.