6 листопада 2012 р.
«Чи бувало у вас таке відчуття, що читати якусь книжку стає нестерпно, незручно, ніби автор виставив на позір твою сутність без твоєї на це згоди? – запитує Ірен Роздобудько читача словами героїні свого роману «Якби». І додає: «Надзавдання кожного справжнього митця – довести читача до незручності від упізнавання себе в книзі, на полотні чи екрані… Ось це і є диво. Попадання в “больову точку”. Мистецтво знаходити її складніше за мистецтво голкотерапії: там усі точки означено, тут – колеш у темряву. Але коли влучаєш, це найбільше щастя. І… метод лікування також…»
Певно, саме в цих словах письменниця Ірен Роздобудько повідала сутність своєї багатогранної та різножанрової творчості. Вона отримує найбільше задоволення, коли пише романи, детективи, психологічні трилери, мандрівні оповідки або малює картини чи вишиває бісером – не так «для», як «про» людей. І це її щастя годі не відчути у творах, які, володіючи отою голкотерапевтичною майстерністю, вельми впливають на людей. Ми любимо Ірен Роздобудько, ми їй віримо, і, головне, – читаємо. Варто завітати бодай на одну зустріч письменниці з читачами, аби пересвідчитися, що багато хто дотепер носить у кишені «амулет Паскаля», про якого читав у однойменному романі, й зізнається: ці напівпрозорі кульки направду приносять удачу. Студенти, яких Ірен Роздобудько навчає кінодраматургії, відверто захоплюються її креативністю, фантазуванням та миттєвим продукуванням ідей. Вона – «своя» у колі дітей, чоловіків і літніх людей. Вона – близька. У житті, і в книжках. Мабуть, у цьому й полягає секрет її популярності.
Читати далі →
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.