Слава Медведенко, баскетболіст, дворазовий чемпіон НБА: Моїми вболівальниками були Сільвестр Сталлоне і Джек Ніколсон

28 липня 2019 р.

Свій останній дворічний контракт в «Лос-Анджелес Лейкерс» він підписав на 6 мільйонів доларів. Всього за один із найсильніших баскетбольних клубів світу Станіслав Медведенко відіграв шість сезонів. За цей час українець подружився з зірками Національної баскетбольної асоціації Шакілом О’Нілом і Кобі Брайантом і двічі приміряв на своєму пальці перстень переможця НБА. Одними з найбільш емоційних глядачів на домашніх матчах його команди були неперевершені актори Сільвестр Сталлоне й Джек Ніколсон.

 

Здавалося, що перед Славою, як його з дитинства називали рідні, відкриваються широкі горизонти і йому судилося ще довго радувати каліфорнійських уболівальників своєю іскрометною грою. Однак через серію травм спортсмена в 2006 році «Лейкерс» був змушений розірвати контракт з українцем. Відновившись, Медведенко ще трохи пограв в «Атланті Хоукс», але через проблеми зі здоров’ям закінчив свою ігрову кар’єру в розквіті сил – у 28 років.

Тепер Слава постійно живе в Києві. У відвертій розмові з кореспондентом Укрінформу найтитулованіший українець розповів про закулісну кухню в НБА, зйомки у фільмі з Кармен Електрою і свої будні у місті Ангелів.

ТРИКУТНИК ДЖЕКСОНА І ЗОРЯНА ХВОРОБА БРАЙАНТА

– Славо, давайте згадаємо час, коли ви тільки-но приїхали в Лос-Анджелес. У 2000 році в «Лейкерс» вже виблискував талант Шакіла О’Ніла та Кобі Брайанта. Що у вас були за сутички з Кобі?

– Не всі витримують випробування славою. Іноді самолюбство зірок доходить до критичної позначки. Так на певному етапі було і з Брайантом. Він на якомусь відрізку часу втратив свої життєві орієнтири. Кобі намагався зневажливо поводитися зі мною. Я з цим і не думав миритися. В результаті у нас із ним і виникали розбіжності. Але до бійок справа не дійшла. А потім, як це часто буває, ми з ним навіть подружилися.

– Якщо проаналізувати вашу кар’єру в НБА – про що шкодуєте?

– У спортивному плані ключова помилка була одна – мені ще в 2004 році потрібно було йти з «Лейкерс». Переді мною стояв вибір – або спробувати заграти в кращій команді світу, або перейти в інший клуб, виступаючи пліч-о-пліч з гравцями більш низького рівня. Я віддав перевагу першому. Хоча «Даллас» проявив божевільну зацікавленість у мені – пропонували чотирирічний контракт. На 4 мільйони за сезон. І грав би я там регулярно. Менеджер наполегливо рекомендував змінити команду. Але я хотів усім довести, що можу грати в кращій на той час команді світу. І продовжував чіплятися за «Лейкерс».

Яку вправу в «Лейкерс» часів легендарного наставника Філа Джексона вважали безглуздою?

– Спочатку всю його систему – трикутник – вважав безглуздою. Потім, коли почав її розуміти, поміняв свою думку. Найважчою вправою у Філа була «душогубка». Наприкінці тренування, коли всі 15 гравців фізично підсіли, на тлі втоми проводили останні вправу – пробиття штрафних кидків. Реалізація повинна скласти не менше 76 відсотків. Кожен кидає по одному штрафному. З 15-х не забити могли тільки четверо. Якщо більше – вся команда ставала на лицьову і перебігали майданчик 10 разів. А потім – знову починали серію кидків. І кидали доти, допоки реалізація не становила більше 76 відсотків. Іноді виконання цієї вправи дуже сильно затягувалося. Коли в команді грали Шакіл О’Ніл і Хорас Грант, це траплялося частіше –у них із реалізацією штрафних було не дуже.

Які книги вам дарував Філ Джексон?

– Різноманітні. Це була його філософія. Кожен сезон він купував книги для кожного гравця «Лейкерс». Підписував і дарував. Він відчував, які у хлопця є проблеми, купував книгу, спрямованість якої стимулювала ці проблеми вирішувати. Тобто, книга була з підтекстом. Це був свого роду меседж, один з його психологічних прийомів. У моєму дебютному сезоні в НБА Філ вручив мені дитяче видання американського письменника доктора Сьюса. Там були великі шрифти, елементарні висловлювання, прості схеми пропозицій.

Філ на перших порах не дуже високо оцінив ваш рівень інтелектуального розвитку?

– Ні, наповнення книги було таким, щоб я розумів – що там написано і швидше вивчав англійську мову. Назва книги, до речі, була символічною – «Яких вершин можу досягти».

– При цьому з Джексоном ви, здається, дуже довго притиралися один до одного.

– У Філа була своя тренерська концепція. Вона отримала назву “Трикутник Джексона”. Я її довго не міг прийняти. Мій перший тренер Олександр Коваленко, по суті, винайшов той же трикутник, тільки зі своїм баченням. Там були різні інтерпретації. Тому в перші роки своєї кар’єри в «Лейкерс» намагався довести Джексону, що можу грати під іншими кутами атаки з трохи іншою філософією гри – тієї, яку сповідував Олександр Коваленко.

Згодом кути стерлися. Я зрозумів претензії Філа. Він зрозумів мене. Після того, як у мене виникли проблеми зі здоров’ям, «Лейкерс» пропонував новий контракт – хотіли, щоб я залишився працювати в структурі клубу в якості тренера. Але я на той час «Лейкерс» уже наївся. Скажу більше: наївся Америкою. Швидше за все, саме тому навіть не став оформляти собі американський паспорт. Хоча, з огляду на те, що у моєї колишньої дружини було американське громадянство, зробити це було нескладно.

ПРО ЛОС-АНДЖЕЛЕС, КІНО ТА ДИВНИХ АМЕРИКАНЦІВ 

 – За сім сезонів своїх виступів у НБА ви пізнавали нюанси ведення баскетболу як бізнесу?

– Мені це було цікаво. У власників клубів – різні підходи до свого дітища. Є люди, які вкладають у клуб всю душу. А є суто прагматичний підхід – ці господарі команд просто заробляють гроші. Що, втім, і не дивно, адже НБА – комерційний проект. На квитках, на рекламі, на продажу майок можна заробляти десятки мільйонів доларів. Думаю, що більшість клубів НБА – прибуткові підприємства.

 – Коли я був у Лос-Анджелесі, помітив багато дівчат, яких називають «пластиліновими» – тобто, красу їм наводили пластичні хірурги. Штучні бюсти, губи. Вас це, коли тільки приїхали в місто ангелів, не дивувало?

– Мене відразу ж попередили, що все так і буде. Мої знайомі взагалі називають Лос-Анджелес містом пластикових людей. Це скупчення всіх сексуальних меншин. Половина міста Ангелів – актори і режисери, а друга половина мріють ними стати.

 – За шість років життя в Лос-Анджелесі перейнялися американським футболом чи бейсболом?

– Більше подобався футбол – бейсболу, на мою думку, трохи не вистачає динаміки. Я намагався відвідувати всі спортивні заходи. Був на боксі – коли Оскар де ла Хойя виходив у ринг. Шкода тільки, що на бої братів Кличків так і не потрапив. Коли Віталій із Володимиром боксували в Лос-Анджелесі, «Лейкерс» грав виїзні матчі. Хоча Клички довгий час жили в місті Ангелів, нерідко відвідували поєдинки «Лейкерс». Пам’ятаю, якось папараці після гри сфотографували нас чотирьох – мене, Віталія, Володимира, а також Сільвестра Сталлоне, який також часто приходить підтримати «Лейкерс» у домашніх матчах. Причому Сільвестр у цьому плані не самотній – поруч із ним часто сидів Джек Ніколсон. Обидва дуже емоційно вболівали за «Лейкерс».

 – Ви зіграли епізодичну роль офіціанта у фільмі «Любов як любов». Який сюжет цієї картини?

– Це комедія. Єврейська й італійська сім’ї живуть у Нью-Йорку і недолюблюють одне одного. По ходу фільму виникає безліч смішних ситуацій і діалогів. Бюджет у фільму був невеликий – близько 3,5 мільйона доларів. Від самої ідеї до її втілення в життя пройшло близько п’яти років. Спочатку потрібно було правильно підібрати і підписати акторів. Також необхідні були гроші на зйомки. Йшов пошук інвесторів. У принципі, мені сподобалося зніматися. Було незвично. Втім, знявся лише в епізоді. А головну роль другого плану зіграла Кармен Електра, яка перевтілилася в спокусницю. Також у фільмі можна ідентифікувати Лейні Казан (Лайні Кадзан). Але більше мене кінематограф не приваблює. Це був просто експеримент, не більше.

 – Якими рисами характеру вас дивували американці?

– Їхня вузькоспрямованість іноді викликала подив. У цьому – їхня сила і слабкість. У нас – багато фахівців широкого профілю. Вони знають у кожній області по дещиці. Американці ж свою сферу знають досконально. Але коли ти в розмові виводиш американця зі сфери його мислення, у нього вже починаються проблеми. Там майже не можна зустріти різнопланову людину. Але в своїй справі вони зазвичай розбираються «від і до».

ДОВІДКОВО:

Станіслав Медведенко народився 4 квітня 1979 року в селі Карапиші Миронівського району Київської області. Зріст 208 см. Нападаючий / центровий.

Виступав за команди: «Денді-СКІФ» Київ (1995-96), «Денді-Баскет» Київ(1996-97), «Будівельник» Київ (1997-98), «Аліта» Литва (1998-99), БК «Київ» ( 1999-2000), «Лос-Анджелес Лейкерс» США (2000-06), «Атланта Хоукс» США (2006-07).

Дворазовий чемпіон НБА (2001, 2002). Фіналіст чемпіонату НБА (2004). Чемпіон України (2000), срібний (1998) і бронзовий (1997) призер чемпіонату України. Бронзовий призер і кращий легіонер чемпіонату Литви (1999). Медведенко став другим європейцем в «Лейкерс» – після Владе Діваца – за всю історію каліфорнійського клубу.

 

 

 

 

 

Розмовляв Максим Розенко, Київ

Фото: Данііл Шамкін, Укрінформ

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Advertisements

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s