Юрко Покальчук, письменник: «Я ніколи не обманюю жінок». Письменник розповів про літературу, жінок, любов і смерть

5 липня 2007 р.

Юрій Покальчук, відомий своїми епатажними еротичними творами і природною відвертістю, із надзвичайним зацікавленням відповідав на питання читачів «Газети…» під час веб-конференції. Політичних питань, яких так не любить письменник, йому все ж не вдалося уникнути. Як і питань про його романи і секс. Спілкування з читачами затягнулося на дві з половиною години, і охопило практично всі сфери життя Юрія Покальчука. Пропонуємо запитання і відповіді на них мовою оригіналу.

Юрко Покальчук, письменник: Мене вся троєщинська шпана знає

18 вересня 2008 р.

У Спілці письменників України Юрія Покальчука колись називали “розкольником”. 

Усе почалося в другій половині 90-х років, коли зі Спілки виокремилася Асоціація українських письменників (АУП). Юрко був її першим президентом. Членами Асоціації керувало не лише бажання писати цікаво й по-новому. Вони прагнули порвати з тоталітарним минулим СПУ, котра виникла свого часу в результаті примусового об’єднання письменників України в підконтрольну тоталітарному режиму організацію. А ще – пожвавити літературний процес в Україні.

Юрко Покальчук, письменник: З державою не все в порядку. Держава ще недоросла

10 січня 2008 р.

Сьогодні ми опинились в ситуації, коли держава заплющила очі на найбільшу біду – на виховання молоді і на освіту.

Зараз нам треба робити. Культуру! Культура може бути вигідна державі, якщо держава отямиться і зрозуміє: її можна продавати, її можна використовувати, її можна показувати і на цьому заробляти гроші. Це обличчя держави. А у нашої держави таке обличчя, як після перепою важкого… Зрештою, після перепою можна проспатися і можна взяти книжку і почати читати. І замислитися: може, не треба перебухувати? Може, так і станеться з нашою державою. Дай Боже.

Юрко Покальчук про своє Нетипове кіно

3 квітня 2007 р.

Ідею створення фільму письменник виношував багато років. Відтоді як уперше потрапив на дитячу зону (у гості, звісно ж). Про те, що Покальчук возиться з неповнолітніми злочинцями, опікується ними у колонії і допомагає влаштувати їхнє подальше життя на свободі, було відомо переважно з приватних розмов із письменником. Свою роботу Юрко не надто афішував. Відчувалося, що це не чергове письменницьке хобі, а стиль життя, те, що робиться для власної душі і совісті, а не про людське око. Розповідали, що й квартиру письменника обкрадали деякі з його колишніх вихованців. Юрко про це взагалі мовчить і продовжує їздити «на зону». Багато з його вихованців зараз — дорослі люди, чимало з яких здобули чи здобувають вищу освіту і цілком успішно влилися у нормальне життя на свободі.