Петро Мідянка: Я не Пілат, щоб умивати руки після протокольного потиску Януковича

7 травня 2012 р.

Петро Мідянка – один з найбільш своєрідних, незвичних українських поетів. Він пише цікаві й сучасні вірші закарпатським діалектом. Він – бажаний і регулярний гість усіх найбільших українських літературних фестивалів, і не лише українських, але при цьому живе в селі Широкий Луг та працює шкільним учителем.

Нещодавно Мідянка став лауреатом Шевченківської премії, що викликало неоднозначну реакцію – хтось радів за те, що з’явився «нешароварний» лауреат, а хтось закликав не приймати премію з рук Януковича…

Петро Мідянка: Під мене не напишуть ні Андрухович, ні Дереш, ні Карпа

19 серпня 2011 р.

Філософія Карпат – проста й водночас глибока й одвічна – завжди присутня в Мідянкових текстах. Про те, що ж присутнє в самому житті відомого поета й шкільного вчителя – мова піде далі.

___________________

– Петре, розкажіть, будь ласка, про Ваші перші поетичні досвіди. Як і коли виникали? Наскільки вже тоді був значним відбиток Карпат у віршах?

Перші поетичні досвіди, як і сексуальні, мали місце у період юнацького пубертату, коли все відбувалося бурхливо, однак Карпати не мали в тих текстиках якогось значного відбитку. В ті часи в партійних газетах можна було опублікувати «ідейні» вірші типу: «Зовуся ленінцем», «Комсомольський квиток» і таке подібне. Таке я друкував у закарпатських районних та обласних газетах.

Петро Мідянка – «Киянка якось сказала: я нічого не розумію, але це – поезія…»

09.03.2012 

Київ­ – 9 березня – вручення Шевченківської премії 2012 року. Цю премію у галузі літератури отримали двоє авторів – Володимир Рутківський (за історичний роман-трилогію для дітей) та Петро Мідянка (за поетичну збірку). Закарпатський поет Петро Мідянка розповів Радіо Свобода – навіщо сучасному українському письменникові Шевченківська премія.

– Альтернативної премії на сьогодні в Україні немає. Бо що українському письменнику присудити? Хіба цю, альтернативну, що торік отримав Василь Шкляр. Для мене це – певне визнання, я все ж таки житель провінції. Я друкувався в Україні, власне, але такого публічного визнання не мав

 

– Ваша збірка називається «Луйтра в небо». «Луйтра», тобто «драбина», – слово діалектне і доволі екзотичне для центральної України. Не побоювались, що Вас не зрозуміють за межами Закарпаття?

– Ні, не боявся. Я й раніше читав у Києві на вечорах свої вірші, все це нормально сприймалося. Одна киянка якось мені сказала: я нічого не розумію, але це поезія…