Інтерв’ю з перекладачем: 7. Дзвінка Матіяш

21 грудня 2009 р.

Як Ви стали перекладачем?

Хотілося перекладати з дитинства, себто це можна назвати втіленням мрії.

Дзвінка Матіяш: Про свою дорогу Якова

20 січня 2018 р.

Ще на початку 2000-х вона й гадки не мала, що буде писати, проте сьогодні у творчому арсеналі Дзвінки Матіяш вже 8 книжок та перекладені твори з польської та білоруської. Серед авторських робіт є й література для дітей. Восени 2013 року письменниця разом із чоловіком Євгеном здолала один із найпопулярніших паломницьких маршрутів – дорогу святого Якова. Пліч-о-пліч вони пройшли через усю Іспанію близько 900 км. Враження від цієї подорожі Дзвінка Матіяш виклала в книзі «Дорога святого Якова», яку писала понад три роки. Тепер у різних містах України пара презентує новий твір і ділиться своїм унікальним досвідом.

Дзвінка Матіяш: Вірю, що можна допомогти письмом

10 жовтня 2017 р.

Дзвінка Матіяш. Фото з сайту tet.tv

– Твоя найновіша книжка – «Дорога святого Якова», тож давай поговоримо про неї. Як ти зважилася пройти цим шляхом?
– Це не було «моє» рішення, це було бажання піти за внутрішнім голосом. Про дорогу святого Якова я довідалася від мого чоловіка. Він займається виготовленням старовинних музичних інструментів і багато працював над цим у Базелі, у Швейцарії. Там усі знають про цю дорогу, це відносно близько (порівняно з Україною) і часом люди вирушають у паломництво навіть із дому. У багатьох друзів чоловіка було бажання пройти дорогу святого Якова, але, здається, так ніхто й не пройшов усього маршруту. Коли я тільки почула про Каміно де Сантьяґо від Євгена, то поставилася до цього спокійно – багато чого в світі є цікавого, всіх особливих місць не відвідати. Але через декілька років приїхала в Польщу, і в одній з книгарень знайшла книгу польських паломників, які пройшли цю дорогу. Я купила її, і мене там дуже захопили карти.

Дзвінка Матіяш: Дорога святого Якова привела мене до себе

2 липня 2017 р.

Восени 2013-го року Дзвінка Матіяш вирушила з чоловіком у паломництво дорогою святого Якова. Шлях, яким прямують паломники з різних куточків Землі, веде до могили апостола-покровителя Іспанії у місті Сантьяґо-де-Компостела. Святий Яків, вважає Дзвінка, чекає і приймає всіх, і кожен, хто до нього прийде, – стане йому другом. Письменниця поділилася своїм досвідом дороги з іншими у новій книзі “Дорога святого Якова”, яка побачить світ у “Видавництві Старого Лева” вже у липні. А зараз читаймо інтерв`ю з письменницею про цю паломницьку мандрівку.

Дзвінка Матіяш: Книги починають жити своїм життям

10 грудня 2015 р.

bookforum.ua

Розмова з українською письменницею Дзвінкою Матіяш. BBC Україна

Дзвінка Матіяш: В обставинах, у яких ми живемо, дуже просто написати сумну книжку

23 грудня 2012 р.

– Це не тільки мої спостереження, що в нас мало сміються. Набагато більше сміються у благополучному Відні. Київ чи Львів не входять у десятку міст, де людям найкраще жити. Тому, може, нехай книги роблять такі речі, щоб нам ставало світліше.

Моїм особистим цьогорічним літературним відкриттям стала нова книжка Дзвінки Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль». Це проза психологічно насичена, світла і медитативна водночас. Персонажі історій западають у душу, до них хочеться повертатися, перечитуючи книжку. Творчий доробок Дзвінки Матіяш дуже гарно доповнює її перекладацька робота – завдяки письменниці маємо прекрасні переклади українською поезій отця Яна Твардовського, есеїстику Ришарда Капусцінського та Вітольда Шабловського.

Про творчість та переклади, про те, скільки в героїнях від самої авторки і чи варто читати у школі Гаррі Поттера та якої літератури нам зараз бракує – в ексклюзивному інтерв’ю Дзвінки Матіяш для ZAXID.NET.

 

– Дзвінко, розкажи, будь ласка, про створення твоєї останньої наразі книжки. Чому в ній поєдналися саме такі образи як троянди, дощ і сіль?

– Деякі речі можна навмисне придумати, а деякі ні – вони стаються у житті. Був травень, я їхала метро, в тій частині, яка наземна, і йшов дощ, такий травневий дощ – знаєш, як вони пахнуть? Трохи вже літом, трохи весною. Вікна були відчинені, і пахло такою свіжістю. І тоді я подумала: «П’ятнадцять історій про дощ. От було б добре написати збірочку з такою назвою».

Дзвінка Матіяш / «Історії про троянди, дощ і сіль» – це шматочки життя

29 листопада 2012 р.

Дзвінка Матіяш, українська письменниця та перекладач, у вільний час займається йогою, пече хліб та вирощує цвітну капусту.

Її книга “Історії про троянди, дощ і сіль” увійшла до довгого списку номінантів щорічної премії “Книга року ВВС-2012”. За словами письменниці, книга складається не просто з оповідань, а зі шматочків чийогось життя.

– Розкажіть трьома реченнями, про що Ваша книга?

– Вона про дощ, про троянди і про сіль, тобто це навіть виходить трьома словами.

Ті історії, які пов’язані з Мартою і паном Карлом – вони про мистецтво, і про те, що мистецтво робить у нашому житті. Яким чином воно нас змінює і може ставати дуже сильною опорою, до якої завжди можна повертатись.

Дзвінка Матіяш / «Хочу, щоб читачі відчули смак раю»

7 листопада 2012 р.

Нова книга Дзвінки Матіяш «Історії про троянди, дощ і сіль» якнайкраще виправдовує призначення книжки як подарунка. Пишучи її, Дзвінка думала про те, що хоче подарувати читачам смак раю. Їй це цілком вдалося. Усі Дзвінчині історії просякнуті неймовірною лагідністю, теплом і світлом, а саму книгу можна назвати даром любові. Як авторці вдається писати такі книжки? Звідки вона черпає цю любов і чи завжди може зберегти її у собі самій?
– Дзвінко, твоя нова книга називається дуже гарно. Як з’явилися «Історії про троянди, дощ і сіль»?

Цю назву я не вибирала – вона прийшла сама. Історії про дощ, троянди і сіль – це були такі короткі спалахи. Це речення було, наче короткий фільм. Фраза про троянди з’явилася десь за півроку після того, як уже історії про дощ у моєму комп’ютері жили. Я не знала, що з ними робити, бо видати книжку з 15 оповідань на 15 сторінок було мало реально. А яке мало бути продовження, я не знала, це була для мене загадка. Вся ця книга була у дуже несподіваний спосіб мені подарована. Я мала враження, що те, що ми робимо, – це дарунок для нас. І моя справа – щось із цим дарунком зробити, щоб він міг стати дарунком для інших. Пишучи цю книгу, я багато думала про близьких мені людей. В “Історіях про дощ” кожна історія присвячена якомусь моєму другові чи подрузі. Цими текстами мені хотілося подякувати моїм друзям за те, що вони у моєму житті є.