Ерко (Єрко, Северин Палидович): Моє навчання грі на скрипці закінчилося тим, що я її спалив

2 червня 2016 р.

Title

Северин Палидович (Ерко) на сцені Львівської опери

Пісенна культура української діаспори дотепер є маловідомою в Україні. Не раз, бувало, дізнавалися про талановитих українських співаків та композиторів діаспори уже після їхньої смерті. Яскравим прикладом є покійна співачка Квітка Цісик та співак і композитор Богдан Веселовський з Канади. Одним із таких діаспорних талантів є співак, композитор, поет-пісняр, український шансоньє 78-річний Северин Палидович (сценічне ім’я Ерко) зі США.

 

Пригадую, 10 років тому я придбав у Києві компакт-диск із піснями Ерка. Проте, нічого не знав про виконавця. Пісні прослухав і згодом забув. Тиждень тому я вдруге відкрив для себе ім’я цього співака. Тепер я побачив його виступ наживо.
Северин Палидович давно мріяв виступити в Оперному театрі Львова – на тій сцені, де колись виступали його батьки. Мрія талановитого співака збулася завдяки депутатові Львівської міської ради, меценату Романові Грицевичу.
У Львові відбувся благодійний концерт під назвою «Від Веселовського до Ерка». У тригодинній концертній програмі прозвучали романси і танго Б. Веселовського, пісні Мар’яна Гаденка, Степана Гіги, а також авторські пісні Ерка. Крім Ерка, участь у концерті взяли: Володимир Кудовба, Степан Галябарда, октет «Орфей», BonaNota оркестра, Орест Цимбала, поет Богдан Стельмах, гуморист Ігор Чепіль, співачка Марія Кирилюк та етно-гурт «Леля».
Кошти, виручені від продажу квитків та компакт-дисків Ерка, були перераховані на лікування воїнів АТО, які перебувають у Львівському військовому госпіталі. Слід зазначити, що концерт відбувся у супроводі живого оркестру. Співак із США дав одразу два концерти. Після концерту Северин Палидович люб’язно погодився дати інтерв’ю для газети «Час і Події».

Title

Портрет Ерка у виконанні автора Юрія Скандакова

– Пане Северине, ви народилися у досить складний період: кінець Великої Польщі, II-а Світова війна, переселення і міграція. Яким запам’яталося вам дитинство в Україні?

– Мої батьки працювали у Львівському оперному театрі. У мене фактично були дві няньки, але мені завжди вдавалося втекти від них і побігти у театр до батьків. Пригадую, що я вилазив аж під сам купол театру, де є освітлення. Коли я тепер глянув, куди вилазив, то зараз, аби мені давали тисячі доларів, я би туди не виліз. Тепер я розумію, чому моя мама мало не дістала інфаркт, коли побачила мене там.
Батьки дозволяли мені йти до Ратуші, а якщо я переходив цю межу, то був покараний ременем. Тобто, була обмежена територія пересування містом, а я дуже не любив обмежень.

– А здібності до музики у вас з’явилися ще в дитинстві?

– Серед моїх родичів були музиканти, співаки, танцюристи. Батьки працювали у театрі. Вони хотіли, щоб я теж став музикантом. Батько дуже хотів, щоб я навчився грати на скрипці, але я то не любив. Він віддав мене на лекції до відомого композитора з Буковини Бориса Кудрика. Наука просувалася дуже тяжко. Може, я би грав, якби не було нот. Я дотепер не вивчив нотну грамоту, хоча записав понад 130 пісень. Кудрик постійно називав мене насінням сатани, бо я йому завжди збитки робив. Пригадую, що він обігрівав кімнату пічкою з кахлю. Одного разу я щось там підкрутив і припалив йому обличчя і волосся. А моє навчання грі на скрипці закінчилося тим, що я її спалив. Донині пам’ятаю, як мене боліло одне місце після цього вчинку.

Title

Спонсор концерту Роман Грицевич вручає нагороду українському шансоньє із США

 

– Мабуть, добре запам’ятали втечу на Захід?

– Коли прийшли большевики, ми були змушені втікати. Втікали через Угорщину та Югославію. Там нас спіймали з тієї причини, що дядько, котрий був у німецькій армії (тоді забирали примусово), втік зі своїми хлопцями у партизанку. Ми потрапили в табір, але, на щастя, в американську зону. Спочатку нас хотіли відправити в російську зону, але за нас заступився молодий лейтенант Василь Ґіна, і ми залишилися в американській. Здорових мужчин забирали на роботу. Забрали туди і мого батька. Я залишився з мамою. Мені пощастило, що колись дід навчив мене грати на губній гармошці. Перебуваючи в таборі, я грав німцям на гармошці і за це отримував картоплю і хліб. Ще донині маю шрами від порізаних пальців, бо чистив для мами картоплю. Пізніше син начальника табору побачив, що я граю на гармошці і просив, аби я і його навчив. А коли до мене підійшла мама цього хлопця, то я порадив їй, щоб вона купила синові гармошку і тоді почав його вчити. Цей випадок врятував мою маму від хвороби, бо в неї відмерзали ноги, тому що не було у що взутися, і ми намотували на ноги шмати. Тоді ця жінка забрала маму до лікарні і врятувала. Але танцювати мама більше вже не змогла. Проте, у театрі в США ще виступала і ставила п’єси. А мій тато востаннє диригував у 1960 році в Оперному театрі в Неварку у виставі «Запорожець за Дунаєм».

– Чим батьки займалися після переїзду до США?

– Ми приїхали без цента в кишені, не знали мови. Оскільки ми приїхали через католицьку акцію, яку очолював отець Борса у Нью-Йорку, то батькам дали роботу, але не за фахом. Мама працювала прибиральницею, а тато працював у Вінчестері на заводі з виготовлення крісів. Мій батько був добрий музикант і добрий митець. Він якісно виконував свою роботу на цьому заводі, але вона не була йому до душі.

– Ви навчалися в українській школі?

– Я вчився в американській, а в суботу в – українській. У цій же школі вчилися мої діти та онуки.

– Музика – це ваша професія чи захоплення?

– Я не є професійним музикантом. За фахом я – філолог, викладач німецької і російської мов. Закінчив університет у Брадфорді. Працював учителем у гімназії (м. Кліфтон), а пізніше – заступником директора гімназії. Крім того, працював тренером з футболу, тенісу і баскетболу. У кожному виді спорту отримував високі нагороди, а одного разу виграв чемпіонат з футболу у штаті Нью-Джерсі.

– Крім вищенаведених видів спорту ви ще й лещатарством захоплюєтесь…

– Так, я навчав людей їздити на лещатах і навіть створив Карпатський лещатарський клуб, яким керував 13 років. До речі, я досі їжджу на лещатах.

– Тобто, музика була вашим хобі?

– Змалку я бував у пластових таборах (курінь «Чорноморець») і постійно відповідав за ватру, а ще – грав на гітарі і співав. Під час горбачовської перебудови один мій приятель каже: «Ерку, ти мусиш записати ті пісні, бо вони будуть втрачені». А тоді ще ніхто не записував пісні Веселовського. Я почав вагатися, адже треба було вчити кожну пісню, але таки наважився, і 1994 року у палаці архітектора у Києві відбувся мій перший концерт. Я вийшов на сцену і зрозумів, що не знаю слів. Але переді мною сиділи жінки, котрі знали всі слова, а я за ними співав. Перший мій запис був зроблений на аудіокасеті. За один день я записав 24 пісні. На студії думали, що я вар’ят, бо дехто одну пісню записує тиждень. Касету назвали «Ерко з Ерком». Пізніше я почав записувати пісні на диски. Всі диски записав в Україні.

– А в США ви не виступали на сцені?

– Кілька разів виступав на Союзівці. Навіть організував фестиваль української культури і був першим ведучим. Але я не мав великих концертів, бо мені то було нецікаво. Всі мої великі концерти були в Україні, зокрема, і в палаці «Україна».

– Ви співаєте не тільки пісні інших авторів, а також пісні вашого батька і власні. Розкажіть про них.

– Найдорожча для мене батькова пісня – «Конвалії білі». Цією піснею я назвав свій перший компакт-диск. Щодо моїх пісень, то це «Чорноморське танго», «Чорноморці-хлопці», «З тобою завжди, як у раю».

Title

Пісня під власний супровід

– А коли ви дізналися про творчість Богдана Веселовського?

– Я ще змалку співав його пісні, які мені дуже подобалися, але не знав, хто автор. На першому диску я написав, що «автор невідомий». Пізніше я познайомився з львівським композитором, дослідником творчості Б. Веселовського Олександром Зелінським, і він мені відкрив очі на цього славного композитора. Пан Зелінський видав три збірники його пісень. Пізніше я записав 17 пісень Б. Веселовського і назвав диск «На хвилях кохання».

– Ви також співаєте пісні Мар’яна Гаденка? Коли почалася співпраця з цим композитором?

– Він був на моєму другому концерті у Києві. Відтоді ми стали друзями. До того я вже співав його пісні, не знаючи автора. Потім пропонував йому заплатити за пісню, але він сказав: «Мої пісні є для всіх. Хто хоче, може виконувати. Я пишу для України». Спеціально для мене він написав пісню «Поговоріть зі мною по-вкраїнськи». Коли я заспівав цю пісню в Америці, то в залі не було жодного глядача, котрий не витирав би сльози на очах. Дуже гарна і душевна пісня М. Гаденка «Емігрантка». Вона була улюбленою піснею моєї покійної дружини.

Title

Северин Палидович (всередині) – пластун

  

– Знаю, що у вас особливий спосіб гри на гітарі…

– Не тільки на гітарі, але і на губній гармошці. Я граю навпроти, бо коли вчився від свого дядька, то дивився на нього, як у дзеркало, і не знав, що то має бути інакше. Так само граю на гітарі напоперек, а навчився від знайомого священика Богдана Снігуровича. На моїй гітарі інший стрій, і коли її хтось візьме в руки, то одразу каже, що неможливо грати. То не є ні класичний, ні іспанський стрій. Нещодавно у Києві знайшли пояснення цього строю. Сказали, що колись у такий спосіб грали тільки цигани в Галичині. Зараз уже ніхто так не грає.

– Розкажіть про своїх дітей та онуків. Здається, ваш син теж цікавиться музикою?

– Мій син – лікар-офтальмолог. Він зробив безкоштовно 40 операцій пораненим бійцям АТО. Крім того, залишив в Україні свою апаратуру, яку привіз зі США. Між іншим, він казав, що в Україні є добрі лікарі, тільки біда в тому, що вони не мають доброї апаратури.
Музикою син теж цікавиться. Любить співати. На диску «Серце» він співає пісню «Не світи, місяченьку». Іноді їздить зі мною на концерти.
Моя донька Володимира закінчила англійську філологію. Вона – дитяча письменниця.
Одна моя онучка – медсестра, інша – адвокат, ще одна ходить до школи і хоче бути стоматологом. Онук дуже любить математику і фізику.

– А коли ви вперше прилетіли в Україну?

– У 1992 році. Я би не приїхав за часів СРСР, тому що в США проводив багато антирадянських акцій. Був на обліку у КДБ.

Довідка
Северин-Мстислав-Ігор Палидович народився 17 березня 1938 року у селі Гостів, Тлумацького району, Івано-Франківської області. Батько Северина був диригентом і музикантом в оркестрі, композитором, а мама – артисткою, співачкою і танцівницею у Львівському оперному театрі.
Наприкінці ІІ Світової війни, коли наступали большевики, сім’я Палидовичів подалася на Захід, опинившись у німецькому концтаборі, звідки їх звільнила американська армія. У 1949 році Палидовичі емігрували до США. Северинові тоді виповнилося 11 років. Спочатку батьки працювали на різних важких роботах. Згодом життя налагодилося.
У 1958 році Северин Палидович одружився з українкою Ольгою, яка народила доньку Володимиру (1959 р.) і сина Северина-Богдана (1962 р.).
Проживаючи у США, Северин Палидович відчув потяг до пісні. Опанувавши колись гру на гітарі, виступав живим оркестром на українських святкових заходах у США, де виконував українські романси, танго, а також власні пісні. У 1994 р. Северин Палидович записав свій перший диск з українськими піснями. До альбому ввійшли народні, власні пісні, а також пісні Б. Веселовського, В. Крищенка, М. Гаденка, С. Гіги.
У 2000-х рр. з’явилося шість альбомів з піснями у виконанні Ерка. Зараз є 9 альбомів з піснями. Одному зі своїх альбомів Ерко дав назву «Серце», присвятивши цей альбом однойменній пісні Б. Веселовського, яку росіяни переклали російською мовою і видають за свою.
За час незалежності України Ерко мав поодинокі концерти у Києві, Львові і Новому Роздолі. Северин Палидович дуже любить танго, тому в його виконанні багато танго як власного авторства, так і інших авторів. Через неповторний, хрипкуватий тембр Ерка називають українським Джо Дассеном. У його пісні відчутний шляхетний сум і туга за Батьківщиною.
Крім педагогічної роботи в гімназії, Северин працював тренером з гірськолижного та інших видів спорту. Згодом очолив Карпатський лещатарський клуб, заснований у 1924 році у Львові. Для цього були сприятливі умови, адже він має будинок у Гантері – центрі лещатарського спорту.

 

 

Розмовляв Юрій Атаманюк, Львів. Спеціально для «Час і Події»

 

 

Джерело: ЧіП

 

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s