23 червня 2015 р.
Cultprostir розпитав молоду, талановиту та цілеспрямовану танцівницю, що підкорила навіть суворих лондонських критиків, як воно – бути балериною у XXI столітті.
- З чого почалися ваші особисті стосунки з балетом? Звідки ця відданість і любов?
Мої особисті стосунки з балетом почалися з випадковості. Я була гіперактивною дитиною, і щоб моя невгамовна енергія не пішла в деструктивне русло, няня віддала мене на танці. Любов усвідомлена прийшла пізніше. Років у 13-14. Відданість так само. Відданість − це вибір − щоденний, усвідомлений, всупереч будь-яким відмовкам і обставинам. Як і в людських стосунках.
- Ви часто виступаєте за кордоном. Як в контексті останніх соціально-політичних подій люди реагують на той факт, що ви з України?
Це дуже цікава сторона моєї професії − знайомство з величезною кількістю людей з усього світу. Реагують в основному дуже щиро, що завжди дуже приємно. Намагаються дізнатися у мене, що відбувається в країні зараз, і мою думку щодо того, що відбувається. Всі висловлюють слова підтримки на адресу України, і це теж дуже приємно. На моєму шляху жодного разу не трапилася людина, яка б сумнівалася у правоті позиції моєї країни.
- Скільки коштує стати і бути балериною?
Якщо ви хочете дізнатися ціну, то, мабуть, вона занадто дорога для тих, хто хоча б трохи не впевнений у виборі цієї професії. Ціна − час. Він повністю буде присвячений професії. Вся життя скоординується навколо балету. Хоча взагалі, це питання цікаве… Кожен сам вибирає ціну, яку готовий заплатити. Я, наприклад, заплатила всім своїм життєвим часом і досі плачу. Є багато простих речей, яких у мене не було (я не вмію кататися на велосипеді, на ковзанах, на лижах, у мене не було друзів у дворі та ін.), тому що був балет. Але є, припустимо, та ціна, яка і для мене занадто дорога. Навіть заради балету я не готова наступити собі на горло. Я не готова переступити через себе, через свої власні принципи. І ніколи не буду готова.
- На які компроміси у творчості ви не зможете піти ніколи?
Я не готова зробити те, за що мені може бути соромно перед батьками. У мене такий критерій.
- За які ролі, в яких постановках борються сучасні балерини?
Є дуже багато гарних достойних партій для балерин, роль мрії, звичайно, у кожного своя. Але, власне, боротьба може і повинна полягати лише в посиленій роботі в залі. Це має бути боротьба із самою собою, зі своїми помилками, лінню. Все. Боротися з кимось слід за свої права, права інших людей, тварин, принципи, ідеали. А роль у балеті − занадто дрібна ціль для боротьби між людьми в прямому розумінні цього слова, як на мене.
- Чи є в наш час непохитними стандарти класичного балету? Наскільки часто й інтенсивно в них проникають тенденції сучасного танцю?
Є певні стандарти, є вистави, які існували 100 років тому, існують і будуть існувати. Такі, як «Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Дон Кіхот». Але ми живемо в 21 столітті, і мистецтво завжди було відображенням часу в певному сенсі, тому є приголомшливі сучасні постановки, неймовірно талановиті трупи, шалено цікаві сучасні версії всім відомих класичних спектаклів, як, наприклад, «Лебедине озеро» Метью Бурна. Я щаслива, що живу саме в цей час і можу бачити це все.
- Чи допомагають балеринам сучасні технології в сенсі професійної підготовки? Що найчастіше ви запитуєте у Гугла?
Допомагають, напевно, але я в цих технологіях повний профан. У мене складні стосунки з технікою. Але як користуватися Гуглом я, звичайно, знаю. Останнє, що я в нього питала, − це рецензії на книгу «Антикрихкість» Нассіма Талеба. Прочитала рецензії. Прочитала книгу. Дуже рекомендую.
- У 21 столітті змінилася тривалість творчого життя балерин?
Зараз балерини виходять на пенсію після 40 в основному. Але це дуже особистий момент, який безпосередньо залежить від твого здоров’я, особливостей тіла, накопичених травм. Хтось може піти раніше, хтось пізніше. Знаю, в 25 рано думати про пенсію, але я завжди говорила собі, що буду танцювати не довше 37-38 років. Я не знаю, якими будуть мої можливості в цьому віці, але не хочу, щоб мені колись робили знижку на вік. І крім того, я знаю, що коли припиню танцювати, мій час звільниться для інших справ, а у світі стільки всього, в чому я хочу досягти успіху.
- Який ваш головний смисловий, емоційний посил, що б вам найбільше хотілося донести танцем?
У кожній ролі емоційний посил різний, але мені б хотілося, щоб, прийшовши на виставу, глядач пережив разом зі мною ці емоції. Чи це нескінченна всепрощальна любов, як у «Жизелі», чи нестримна пристрасть, як у «Кармен». Адже це те, навіщо люди йдуть у театр.
Розмовляла Анастасія Герасимова
Інтерв'ю з України 