26 квітня 2024 р.
“Література не може існувати у вакуумі, не пишеться тільки для вічності, прагнучи до чистоти. Література мусить іти в гущу подій, вкладати пальці в рану, осмислювати те, що не вкладається у голову, і давати відповіді на питання, поставити які вимагає мужності. Бо, як виявилося, війна є пробним каменем на людяність та справжність і в літературі, і в мистецтві, і в особистих цінностях”, — ці слова української авторки насамперед до світової спільноти, якій щодня потрібно нагадувати про важливість мистецтва й літератури під час війни та про випробування, які лягли на плечі сучасних українців.
Письменниця, перекладачка, літературознавиця, членкиня українського ПЕН-клубу.
Галина КРУК про культуру читання, мультимедійні проєкти та плюси й мінуси соцмереж. 
Галину Крук називають однією з найцікавіших сучасних українських поеток. А сама вона не тільки пише, але й викладає літературу в Львівському університеті та є постійною учасницею різноманітних фестивалів.
Українська письменниця, літературознавець Галина Крук, авторка вірша, зачитаного Дональдом Туском у Верховній Раді в ефірі програми телеканалу “Еспресо” “Студія Захід з Антоном Борковським” про подвійні стандарти у суспільстві, фідбек від Європи і політиків з купленими дипломами
Українська письменниця, перекладач та літературознавець Галина Крук в ексклюзивному інтерв’ю 5.ua розповіла, як твориться сучасна література, як сприймають поезію військові АТО та чи цікава наша література світові.
Народилася 30.11.1974 у Львові. За освітою — філолог-медієвіст, кандидат філологічних наук. Авторка поетичних збірок «Мандри у пошуках дому» (Львів, 1997), «Сліди на піску» (Київ, 1997) та «Обличчя поза світлиною» (Київ, 2005), а також численних публікацій у літературній періодиці. Поетичні та прозові твори ввійшли до альманахів і антологій — «Привітання життя’95» (1996), «Протизначення» (2001), «Королівський ліс» (2001), «Потяг’76: вибране 2003–2004» (2005), «Ми і Вона» (2005), «Українські літературні школи та групи 60–90-х рр. ХХ ст.» (2009) тощо; перекладалися англійською, німецькою, шведською, російською, польською, литовською, сербською, хорватською та іншими мовами. 
Її ім’я і прізвище обігрує у своїх віршах шевченківський лауреат Тарас Федюк. А сама вона не тільки пише, але й викладає літературу, а також є постійною учасницею різноманітних фестивалів. Власне про літературно-фестивальний рух, який останнім часом дуже пожвавився в Україні, ідеться в розмові з Галею Крук. Тож, ми сидимо у затишній львівській кав’ярні на вулиці Леся Курбаса під час Форуму видавців і згадуємо фестивалі, українські та закордонні, намагаючись вивести формулу ідеального фесту. 
1. Які Ваші твори останнім часом перекладалися й видавалися за кордоном? Якими мовами? 
Нещодавно під час однієї з літературних імпрез Юрій Андрухович схарактеризував цю поетку приблизно як „одного з найменш львівських авторів зі Львова“. Залишімо в лапках багатозначність самого виразу „львівський автор“ – і треба погодитися з тим, що творчість Галини Крук дійсно дуже мало не те що географічно зумовлена, а й взагалі велике питання, чи діє на неї сила земного тяжіння. Будь-яка емоція (а найпереконливіше в цієї поетки втілюються ті відчуття, що пов’язані з болючими екзистенційними ситуаціями) тут потребує неодмінної універсалізації, символічного узагальнення, врівноваженого фірмовою „речовинністю“ доби: „Забувати слова,/ наче руки старих коханок…/ І коли в цьому місті,/ у місті без назви, стихне,/ спити краплю останню/ і зважитися на ранок“. 
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.