Марія Бурмака: У стані війни справа життя — визначитися, на чиїй ти стороні

7 квітня 2016 р.

На сайті “Главред” відбувся чат із співачкою, народною артисткою України, кандидатом філологічних наук, професором Марією Бурмакою. Спілкуючись із читачами, вона розповіла, чи вважає правильною ідею квот як шлях боротьби за збільшення частки українського продукту в теле- і радіоефірі, чому думає, що Луганська та Донецька області вже можуть бути втраченими для України, наскільки складним є шлях до українства в східних регіонах країни, чи стало українським артистам “легше дихати”, коли зменшилася кількість російських гастролерів, а також чому участь Джамали у “Євробаченні” має велике значення.

Окрім того, співачка розповіла про свій майбутній акустичний концерт, який відбудеться вже днями, про те, як і коли почала писати музику і тексти, а також розкрила секрет, чому саме гітара стала її інструментом.

Подаємо стенограму чату з Марією Бурмакою.

Mak Rostislavsky: Акустична програма, яку ви будете грати у Докері, судячі з пісні, яку ви викладали у Facebook, має бути просто фантастичною: це щось нове, але схоже на найкраще зі старого, за своїм стилем, настроєм, звуком. Чи ви плануєте в такому складі випустити альбом, чи, можливо, зняти кліп на якусь із пісень? Чи ви не плануєте з цією програмою поїхати по інших містах?

Марія Бурмака: Це я виклала тільки одну пісню, записану на репетиції, — “Не забувається любов”. Можливо, днями викладу давню пісню “Розлюби”. Коли ми її грали, вона зворушила мене саму.

Але, повірте, це треба слухати наживо. До речі, 8 квітня, в п’ятницю, близько 9 ранку ми будемо з музикантами в програмі “Сніданок з 1+1”. Ну, і запрошую вас на концерт.

Namisnyk.a@i.ua: Маріє, розкажіть трохи про нову програму, яка буде 10 квітня в Докері! На які композиції чекати шанувальникам? Хто з музикантів з вами гратиме?

Марія Бурмака: Це буде програма, складена з моїх улюблених пісень. Там буде і “Розлюби” (пам’ятаєте той мальований кліп в травах?), і “Не забувається любов”, і “Черешні”, і “Сонцем, небом, дощем”. Я зіграю кілька нових пісень, які ще ніхто не чув. Звичайно, кілька пісень зіграю під гітару сама. А дві-три композиції зіграють хлопці в складі своєї групи. Це буде особливий настрій, тому важко про це розповідати — треба чути. Приходьте в “Докер АВС” 10 квітня.

Volodimir Gumenyuk: Коли плануєте відвідати Тернопіль з акустичним концертом?

Марія Бурмака: 10 квітня, в неділю, я презентуватиму в Києві свою нову акустичну програму. Це буде ніби допрем’єрний показ великої акустичної програми, яка, я це вже розумію точно, обов’язково буде. Репетиції з гітаристом Геннадієм Бондарем і перкусіоністом Орханом Агабейлі (музиканти групи Gypsy Lyre) показали мені зовсім інше звучання моєї музики. Це дуже світло, легко і позитивно. Я граю на гітарі також. У цьому концерті звучатимуть як давніші пісні, так і зовсім нові. Так от якраз після цього концерту, звичайно, є в планах поїхати в інші міста України, і в Тернопіль також. Запрошуйте — приїдемо.

Мария Бурмака

Марія Бурмака Главред

Dinka: Поділіться враженнями від вашого театрального досвіду? Чи плануєте ще якусь роботу в театрі?

Марія Бурмака: Я отримала шалене задоволення, багато чого навчилася і зрозуміла, що хотіла би серйозно повчитися акторської майстерності. Моя перша спроба в театрі, сподіваюся, не була безталанною, хоча головними, звичайно, були мої пісні. От пишу другий “Дитячий альбом” — може, досвід дитячої вистави повториться.

Nemo: Ви присвятили пісню Надії Савченко, якщо не помиляюся. Чи відомо вам, чи знає вона про неї?

Марія Бурмака: Бувають моменти, коли насправді не знаєш, що робити. Як допомогти Надії Савченко, і що зробити можу саме я? Це була ніч перед мітингом на підтримку Надії 8 березня, я не могла спати і просто змонтувала з її фотографій і своєї пісні “Все починається, коли…” (відео). Музика — це все-таки, мабуть, моя головна зброя.

Olya Voytsovych: В якій країні ви із задоволенням проводили б багато часу, крім України?

Марія Бурмака: Колись я багато часу проводила в Канаді з особистих причин. Але Україна перемогла.

Olya Voytsovych: Якби вам запропонували посаду міністра культури, ви б погодились? Перші дії на цій посаді?

Марія Бурмака: Я б не погодилася. Я — не чиновник. У цій системі, яка зараз, навряд чи могла б щось зробити, а щоб зробити себе мішенню… для цього у мене нема зараз моральних сил.

Руслан Квасневский: Пані Маріє, я є давнім шанувальником вашої творчості. І у мене такі питання. 1) Чи буде продовження дитячих альбомів пісень для найменших ваших шанувальників? Вони надзвичайно теплі, позитивні і світлі, як і всі інші ваші пісні для дорослих. Будуть надалі проекти для діточок, як той, в якому ви зіграли в театрі? 2) Коли ваші найближчі концерти в Києві? 3) Вже прийшла весна, і настрій у вас, напевно, теплий і сонячний. Що нам чекати новенького у вашому чудовому виконанні? Дякую вам за “Культ: Експрес з Марією Бурмакою”. Завдяки вашому проекту я для себе відкрив театр “Золоті Ворота”. Успіхів вам у вашій творчості, радуйте нас новими шедеврами. Ми вас дуже любимо.

Марія Бурмака: 1) Якраз зараз уже почалася робота над наступним “Дитячим альбомом”. В роботі пісні “Моя зелена шапочка” і “Про дружбу бджілки і корівки”. Мене дуже надихнув успіх першого альбому, а пісня з нього “Можна бути песиком, можна бути котиком” — повноцінний дитячий хіт. Мені приємно, що діти це співають, тому вирішила продовжувати.

А чи буде ще вистава, як “Мама сказала: “Ні!”, я не знаю. Можливо, коли пісні будуть готові, я знову запропоную таку ідею якомусь із театрів.

2) 10 квітні в “Докер АВС”.

3) Дуже приємно, що ви дивитеся програму “Культ: Експрес” на Еспресо.ТВ. Наша творча група якраз намагається відкривати цікаві місця, розповідати про цікаві проекти. Те, що ви не побачите на жодному каналі. В Києві і в Україні відбувається багато чого цікавого. Відкриваються виставки, ініціюються екстраординарні екскурсії, на сцені ставляться експериментальні вистави, а молоді виконавці презентують свої програми — про це програма “Культ: Експрес”, яку я веду за кермом машини. І ця програма мені самій надає приводи для оптимізму. Дякую, що дивитеся.

Мария Бурмака

Марія Бурмака Главред

Руслан Квасневский: Ви — чудова співачка, яка виконує пісні не тільки українською мовою, але й польською. Багато друзів із Польщі є вашими прихильниками. Хотілося б продовження ваших пісень польською мовою. Плануєте запис у польському варіанті?

Марія Бурмака: У мене є кілька пісень, перекладених польською мовою. Зараз думаю про концерти в Польщі. Можливо, влітку.

Руслан Квасневский: Пані Маріє, у мене до вас і питання, і мрія. До речі, мрія, яку ви можете здійснити. Я особисто з вами не знайомий, хоча і спілкувався з вами за часів Майдану в Українському домі. Я знаю, ви — людина дуже зайнята, але все ж таки хотів би вас запросити у Львівську майстерню шоколаду чи в будь-яке інше кафе, випити горнятко кави, в будь-який день і будь-який час, хоча б на 5-10 хвилин. Дуже був би радий із вами поспілкуватись. І таке питання: яка пісня з усіх ваших пісень є особливою і найулюбленішою? Бажаю гарного дня і чудового настрою.

Марія Бурмака: Місто? Ви не сказали, яке місто. 🙂

А якщо серйозно, то знайти навіть зайву годину зараз дуже складно. Але мені приємне ваше запрошення. Можливо, колись вип’ємо кави, і вам усе розкажу.

А пісня улюблена — остання — “Якби ми”. На неї днями буду знімати кліп.

Руслан Квасневский: Пані Маріє, я — з Києва і обожнюю Подол, на якому ви проживаєте.

Марія Бурмака: Ну, то, може, і зустрінемося десь випадково — я по Подолу часто гуляю.

Pospishaiko Pospishaiko: Ну, почему ко мне ты равнодушна? И почему ты смотришь свысока?

Марія Бурмака: Ты не прекрасен, может быть, наружно, зато душой красив наверняка?

Larisa: Каково ваше отношение к тем вашим коллегам, которые и сейчас ездят с концертами в Россию или вовсе обосновались там, регулярно получая “самовары” и прочие награды?

Марія Бурмака: Кожна людина відповідає за свої вчинки перед своєю совістю. Я — не суддя, щоб судити інших. Але щодня надходить інформація про втрати з фронту. Росія — агресор і окупант. Громадянами якої країни вважають себе ті люди, які їздять до Росії зараз, я не знаю. Можливо, вони не мислять себе громадянами України. Але це на їхній совісті.

Yaroslavna: Пани Мария, поехали бы вы сейчас с концертом в Россию, если бы пригласили за очень-очень внушительный гонорар? 🙂 Если да — при каких условиях?

Марія Бурмака: Багато людей у Росії запрошували і запрошують мене на концерти. Скажу тільки, що нащадки тих, хто був репресований, досі живуть в Магадані і Воркуті, і для мене дуже хвилююче розуміти, що́ Україна для них — і мої пісні в тому числі. Але в даній ситуації я, звісно, не поїхала б за жодних обставин.

ostap_g.: Як ви оцінюєте шанси Джамали на цьогорічному “Євробаченні”? Чи підходяща в неї пісня для такого конкурсу — зважаючи і на його політизованість, і на надмірну прихильність до різних, скажімо так, дуже оригінальних персон (аби не сказати, фриків)? Чи виникало у вас бажання взяти участь у цьому конкурсі? Так або ні — чому?

Марія Бурмака: Я вважаю, що участь Джамали має дуже велике значення. По-перше, вона — прекрасна співачка. По-друге, вона — кримська татарка, яка представляє Україну. А, по-третє, її пісня — це її особиста історія та історія цілого народу. Для неї дуже важливо виступити на цьому конкурсі і розказати про свій біль світу. Для мене, як її співвітчизниці, це дуже важливо також, бо Крим — це Україна, а її біль — це і мій біль. Зрозуміє це Європа чи не зрозуміє, це вже питання друге. Але те, що всі провідні газети світу написали про Джамалу і про реакцію Москви на її пісню, — це вже перемога.

Щодо мене, то таких планів у мене ніколи не було. Для мене в пісні дуже важливий зміст. Це — не поп-музика. Тому я не думаю, що на “Євробаченні” я змогла би донести те, що хочу сказати.

Мария Бурмака

Марія Бурмака Главред

Alia: Чи відчуваєте ви особисто, що українським артистам стало легше дихати, коли сюди припинився потужний потік російських гастролерів?

Марія Бурмака: Це, звичайно, відчувається. Багато українських артистів зараз у турах. В палаці “Україна” постійно проходять концерти українських виконавців, і зали повні. Хотілося б, щоб українська музика була представлена ще більш різножанрово. Мені здається, що так і буде.

Alia: Як на вас відобразилася фінансова ситуація в країні та війна: на чому доводиться економити, у чому себе обмежувати? І як, за вашими спостереженнями, це вплинуло на готовність наших людей відвідувати концерти?

Марія Бурмака: Фінансова ситуація і коливання курсу, звісно, позначилися на моєму житті. Скажу тільки, що мій батько онкологічно хворий, а хіміопрепарати і раніше були дуже дорогі, а зараз, перераховуючи на гривні, це просто космічні суми. Окрім того, у мене доросла донька. Тому я, звичайно, думаю про фінансовий бік справи. Особливо складно далі вкладати в музику, кліпи, записи. Але поки що мені вдається.

З приводу концертів, то, звісно, люди на концерти ходять менше, особливо представники інтелігенції, бюджетники, як їх називають: вчителі, викладачі, рядові лікарі. Тому в Україні досить складно розвиватися інтелектуальній музиці, та й і чомусь іншому, що не є масовим.

dim-dim: Маріє Вікторівно, чи може бути за нинішніх умов та обставин “лагідна українізація” східних областей України?

Марія Бурмака: Марія Вікторівна — так до мене звертаються тільки мої студенти і колеги в університеті, тобто “вуха видно”. 🙂

За нинішніх обставин дуже сумно визнавати, але, можливо, крайні східні області України ми для країни вже й втратили. Сподіваюся, що Харків — моє рідне місто — ще ні. За 25 років незалежності не було створено настільки українського інформаційного простору, щоб жителі східних областей ідентифікували себе з Україною, почувалися українцями.

В Харкові я виросла українкою лише завдяки своїй родині. Мій батько, харків’янин, усвідомив себе українцем, коли познайомився з мамою — вони разом вчилися в Харківському університеті. В чотири роки почав вчити мене української мови, мова нашої сім’ї була українська, але це було дуже нетипово для Харкова, тож на вулицях на нас звертали увагу. Шлях до українства інших харків’ян — Жадана, Фагота, Фоззі — теж, напевно, був непростим. І це, очевидно, було за принципом “силу дії народжує сила протидії”. Але і тоді, і в недавньому минулому зберігали Україну в цих областях подвижники, які зараз або знищені, або залякані, або поневіряються без житла і притулку, тікаючи від відвертої агресії проти українства на сході. Тому як зберегти Україну в тих регіонах, я навіть не знаю.

Мария Бурмака

Марія Бурмака Главред

dim-dim: Чому так: якщо громадянин будь-якої країни світу говорить про свою любов до Батьківщини — це патріотизм, а якщо українець говорить про любов до України, українського, то це — фашизм?

Марія Бурмака: Я так зрозуміла, це — риторичне запитання. Такі формулювання — це формулювання наших ворогів. А я ніяк це не можу і не хочу коментувати.

Lidiia: Чи підтримуєте ви ініціативу ваших колег по сцені щодо повної заборони російського медіа-продукту в українському ефірі, принаймні під час війни? Чому, як думаєте, так не поспішають українці підтримати відповідну петицію до президента?

Марія Бурмака: Часто російський медіа-продукт — це продукт ідеологічний. Ми перебуваємо в стані війни і, звичайно, свій продукт (музику, серіали, телепроекти) потрібно бачити на екранах. Бо інакше йде війна в тилу. Але, звісно, це непросте питання, бо йдеться про медіа-бізнес, в якому свої закони. А медіа-менеджери і медіа-власники мають, напевно, купу аргументів проти. Тут їм було б варто, можливо, відступити від бізнес-інтересів і спитати у своєї совісті. Якщо вона, звичайно, у них є.

Питання наступне. Тільки не так давно ми дізналися про реальних власників частини медіа-каналів, і не факт, що узнали правду. Якщо ж канал обслуговує ворога, то про яку совість і приналежність до України можна говорити? Думаю, варто було б відмовитися від російського продукту на користь власного виробництва, але, якщо реально дивитися на речі, то на користь співпраці з європейськими медіа-виробниками як на рівні закупівлі продукту, так і на рівні спільного виробництва. От, наприклад, поляки — чому б не знімати україно-польські серіали і показувати і у нас, і у них? Але, звісно, я не бізнесмен і можу мислити тільки моральними категоріями.

Lidiia: Маріє, як ви ставитеся до ідеї квот на українську музику в ефірі радіо та телебачення? Це правильний шлях боротьби за те, щоб нашого, українського, було якомога більше?

Марія Бурмака: Як ви знаєте, квота на 50% українського продукту вже існує. Хоча виконується (наприклад, на радіо) часто в нічний час. З приводу закону, запропонованого зараз, який підняв стільки шуму, я вважаю, що квоти, безумовно, потрібні. Але далеко не тільки вони. Коли кажуть про подекуди невисоку якість українського, наприклад, музичного продукту, то це іноді справді так, бо створення музики, її запис, зйомка кліпів — це ще й кошти. Але якщо молоді музиканти не з’являтимуться в ефірі, вони і не розвиватимуться.

Щодо українського продукту в медіа, то радіостанції — це бізнес, тому фінансові важелі дуже важливі. Можливо, пільги при ліцензуванні, можливо, податкові пільги, але тільки так українські радіостанції надаватимуть преференції українським виконавцям. Дуже добре, що закон відправлений на доопрацювання. Важливо, що обидві сторони намагаються порозумітися (а я читала адекватні пропозиції і зі сторони, яка проти квот).

Неприємно інше: артисти і з одного, і з іншого боку були ніби виставлені як цілі для стрільби. Зараз одне одного поливають брудом, а і з одного, і з іншого боку є дуже достойні люди (окрім, звісно, тих, які просто ненавидять все українське, а це можна зрозуміти з їх сторінок у соцмережах, наприклад). Але вони у глибині душі, напевне, і не мислять себе громадянами України і не раді, що Україна — незалежна держава. Тут коментувати нічого. Ще одна проблема — це власники радіостанцій (бо хто платить, той і замовляє музику, про це я сказала раніше).

Але я хочу подякувати всім, хто в цій ситуації продовжує створювати український, а особливо україномовний музичний продукт. Ваша творчість має значення для збереження ідентичності нашого народу. Це питання совісті, звісно, якщо вона є.

Kuzia: Для мене стало несподіванкою те, що Ви маєте звання професора. 🙂 Як давно, в якій галузі, чи допомагає Вам це по життю?)

Марія Бурмака: Так, я — професор, працюю в Інституті журналістики Київського національного університету вже третій рік. Викладаю студентам, і мені це подобається. За перший рік викладання я підготувала свій авторський курс лекцій — було непросто. Зараз у мене невелике навантаження, але не факт, що я залишуся викладати на наступний рік, бо матеріальна винагорода настільки невелика, що навіть не хочу це озвучувати. Але коли я перебуваю за кордоном, представлення “професор Київського національного університету” звучить, звісно, гордо.

Мария Бурмака

Марія Бурмака Главред

Romanyuk Anatoly: У вашому репертуарі була гарна лемківська пісня, яку я вперше почув у 1996 році по радіо. На жаль, я не запам’ятав назву тієї пісні. Не могли б ви мені сказати назву цієї пісні та частіше виконувати її у своєму репертуарі?

Марія Бурмака: Це пісня “Під облачком”. Вперше я її почула на Лемківщині у 1989 році. Тоді ж почала співати. Цю пісню співає багато виконавців. Але я тоді на Лемківщині дізналася один секрет. Ця пісня — магічна. Але в чому її магія, я нікому не скажу — нехай це знатиму тільки я. Можливо, тому ви і пам’ятаєте її. Вона завжди залишається в душі і пам’яті.

Nata1: Мария, скажите, как была написана ваша первая песня? Как вообще пишутся песни? Для этого нужно тихое спокойное место, или муза может прийти и в супермаркете, где куча народа?

Марія Бурмака: Першу пісню я написала в п’ять років, коли з батьками була в Прибалтиці. Мені сподобалося литовське слово “золтете” (“золотко”). Я досі пам’ятаю ту пісню. З того часу мелодії я писала завжди. Коли стала доросла, мене часто запитували і запитують, як я пишу. У мене нема відповіді на ці запитання. Мелодії приходять, і я їх записую зараз у мобільний телефон, а раніше нотами на серветках, на руці.

З віршами — інакше. Вірші вчив писати тато. Зацікавив тим (а мені було років сім), що мені поставлять два пам’ятники: в Харкові і в Прилуках (там жила моя бабуся). А якщо серйозно, довго віршів не писала, бо знаюся на хорошій поезії. А вже коли було за 20, стало цікаво описати свої почуття своїми словами.

А мелодії приходять скрізь і весь час: за кермом, під час лекції студентам, і в супермаркеті з купою народу.

Irynika_ginger: Марія, яку музику ви слухаєте, коли не треба працювати над власними піснями? Хто вас надихає, як з сучасних виконавців, так і з легенд музики?

Марія Бурмака: Я часто слухаю радіо, лаунжеві радіостанції, до речі, це неправда, що українська музика не може на таких радіостанціях звучати. Такої музики є багато і гарної. Іноземну не буду називати — це купа імен. А з української, наприклад, група Shopping Hour, ті ж Gypsy Lyre, “Один у каное”, Vivienne Mort… А надихає мене завжди музика з гітарами і зі змістом.

Olena Dub: Ви взяли участь у інформаційній кампанії “Крим — це Україна”. А чим для вас особисто є Крим?

Марія Бурмака: На побутовому рівні це, звісно, дитинство, море, сонце, пісок або галька. До речі, коли ми були в Криму, і я була маленька, мій батько завжди розповідав про історичні кримськотатарські назви. Наприклад, з шести років знаю, що Малоріченське насправді називається Кучук Узєнь. Окрім того, історія — історія України і кримських татар дуже пов’язана. Як це завжди буває у сусідів, це не завжди була тільки дружба, але це завжди було дуже близько, потім — депортація. Українські сім’ї з Західної України теж пережили депортацію. Це їхні діти й онуки пишуть зараз мені з Магадана, Владивостока і Воркути. Ну, і після окупації — це біль, частина нашого серця, як я сказала в слогані кампанії.

Pangelina: Як ви думаєте, чи можуть бути артисти, спортсмени і не тільки сьогодні аполітичними? Тобто, наприклад, виправдовуючись необхідністю забезпечувати сім’ю, їхати до Росії і там, ніби це туристична поїздка до Франції, заробляти гроші…

Марія Бурмака: Річ у тім, що зараз це не політика, бо йде війна. Не ми її почали, ніхто її не хотів. Це жахливо, коли гинуть люди. У стані війни це справа життя — визначитися, на чиїй ти стороні. От і все…

Мария Бурмака

Марія Бурмака Главред

Мирослава Павлик: Маріє, чи є у вас місце, яке є місцем сили? Де хочеться творити, де є час перевести подих чи просто подумати?

Марія Бурмака: Це, звичайно, вдома. Порахувала, що за весь час свого життя в Києві (я — харків’янка) я поміняла десять місць проживання в силу різних причин, і в кожному з цих місць на той момент, коли я там жила, я почувалася “вдома”, тобто затишно, спокійно і у безпеці. Зараз я живу на Куренівці, зовсім недалеко від місця, де зараз відповідаю на запитання (у редакції “Главреда” — Ред.). І мені подобається мій район, я люблю гуляти по Подолу і повертатися в свою квартиру.

Alexander Ischuk: Маріє, скажіть, будь ласка, чому саме гітара? Хто вам прищепив любов саме до цього інструменту? Адже в більшості дівчата з дитинства навчаються гри на фортепіано, скрипці.

Марія Бурмака: Гітара — це тато. Він умів грати на гітарі і співати. Переконав мене у вісім років, що треба йти в музичну школу вчитися саме на гітарі (я теж знала, що дівчатка повинні вчитися грати на фортепіано). Але тато навів залізний аргумент: “Якщо тебе запросять твої друзі у похід, то гітару ти зможеш узяти, а піаніно — ні”. І питання було вирішено. Насправді я вдячна батькові, що це саме гітара. На гітарі я граю з восьми років і не мислю життя без неї.

Руслан Квасневский: Я в одній із ваших передач бачив, що вам подобається кермувати. Якщо пам’ять не зраджує, у вас — Ніссан. Як ставитеся до тих водіїв, які дуже сильно поспішають і ігнорують правила ПДД? Вас підрізали? Були небезпечні ситуації за кермом? Як для вас проходить стресова ситуація, наскільки швидко ви приймаєте рішення у стресовій і нестандартній ситуації?

Марія Бурмака: У мене — “Мазда”. Червона “Мазда”. Я її дуже люблю, хоча, можливо, прийдеться міняти — вона вже старенька. Їжджу дуже обережно, принаймні намагаюся. Навіть коли веду програму, роблю це обережно, хоча мої знайомі кажуть, що хапаються за серце. Серйозних ДТП, дякувати Богу, не було, як і небезпечних ситуацій. А щодо стресових ситуацій, я давно помітила, що в патовому моменті якось особливо концентруюся і не істеричу, тобто очі за кермом заплющувати не буду. А от потім потрібна якась жилетка, бо емоції виливаються.

Iren Slawska: Марічка, ви така зірка, яка запалює не тільки українські очі, та ще й польські! Дякую за “Не бійся жити”! Був час, коли хотілося покінчити з собою. І тільки тоді ви врятували мене! Дякую!

Марія Бурмака: Особливо приємно і важливо для мене, коли мені дякують за пісню “Не бійся жити”. А таких відгуків було дуже багато. Я цю пісню написала в непростий для себе момент, і тому мені важливо знати, що вона справді рятує життя і в переносному, і в прямому сенсі. Якби я написала тільки одну цю пісню, то вважала би, що зробила щось важливе у житті.

Eva_2016: Марія, як вам вдається зберігати оптимізм? Зараз усім важко. Знаю, у вас теж нелегке життя було, але ви завжди усміхнена та позитивна. Який секрет?

Марія Бурмака: Друзі, кохання, весна, музика — от і всі рецепти.

Фото Владислава Мусієнка

 

 

 

Джерело: Главрєд

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Бурмака Марічка

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s