Вадим Єлізаров хірург: Пацієнтка померла від інфаркту на операційному столі. Написав заяву на звільнення

9 жовтня 2019 р.

Під час Другої світової війни в арміях видавали алкоголь. З дитинства був невпевнений. Хірургія допомогла це перебороти. Невідкладна медицина вимагає термінових рішень і відповідальності.

 

Перша операція – ампутація стегна літній пацієнтці із цукровим діабетом. На операційному столі в неї стався інфаркт міокарда, померла прямо там. Був у відчаї, написав заяву на звільнення. Того ж дня до нас потрапила ще одна жінка у віці з внутрішньою кровотечею. На ній поставили хрест. Я зайшов у палату. Її донька сказала: “Мама хотіла мені щось сказати, але не встигла”. Я взяв три банки крові й поставив на переливання. Жінці стало краще – прожила ще 45 днів.

Складно спілкуватися з іпохондриками – людьми, які надумують хвороби. Допомагають знання із психології.

Вадим ЄЛІЗАРОВ, 47 років, хірург. Народився в азербайджанському Баку 19 жовтня 1971-го. Батьки працювали в нафтопереробній промисловості. Мати була хіміком, батько – інженером. 1990 року перебрався з батьками до Києва. ”Наше коріння – в Україні. Баба та дід тікали від Голодомору й опинилися на Кавказі. Багато років жили в Азербайджані, але розмовляли українською. Коли там спалахнула війна, повернулися в Україну”. Закінчив Київський національний медичний університет імені Олександра Богомольця. За фахом – хірург. Має 25 років стажу. Здобув другу вищу освіту – психіатра. ”З 2001‑го по 2012 рік із колегами організували фірму. Тоді в Україні почало розвиватися медичне страхування. Поєднував із роботою в лікарні. Медики заробляли небагато. Жартували: ”Чому лікарі працюють на півтори ставки? – Тому що на одну їсти нема чого, а на дві – немає коли”. Під час Революції гідності надавав допомогу постраждалим майданівцям. 2015-го поїхав на Донбас добровольцем. Півтора року був у складі 59-го мобільного госпіталю з Вінниці. У січні позаторік виявили меланому. У травні сам собі видалив метастази у лімфовузлі під пахвою у прямому ефірі у Facebook. За допомогою соціальних мереж, родичів і друзів зібрав половину необхідної суми на лікування – близько двох мільйонів гривень. Улюблені письменники – ­Антон Чехов, Джером Селінджер, Вільям Фолкнер і Ліна Костенко. Одружений, має двох дітей. Пише вірші

Під час Революції гідності в Київській держадміністрації, праворуч від колонної зали, був медичний центр. Робили перев’язки, дрібні операції. Працювали з травматологом з Івано-Франківська. Якось до нас потрапив тітушка. Йому загнали ножа в стегно. Поки обробляв рану, Ярослав порожнім шприцом намагався ввести повітря у вену. Діяв на емоціях, у нього брат загинув на Майдані. Відштовхнув його ногою.

Революція гідності була не першим моїм Майданом. У січні 1990 року в Баку (придушення політичної опозиції радянськими військами в Баку 20 січня 1990-го, що завершилося загибеллю понад сотні мирних жителів. – Країна) на вулицях відбувалися масові бійки, я надавав допомогу постраждалим.

Отримав другу спеціальність – із психіатрії. Збираючись на Донбас, розумів, із чим можу зіштовхнутися. Навички знадобилися, коли заспокоював солдатів і волонтерок, які близько до серця приймали втрати. Плакали, були у відчаї. У такі моменти головне – не мовчати. Навіть інтонація допомагає побороти шок.

Маю 20-річний досвід хірурга в невідкладній допомозі. Привозили постраждалих, яких переїхав автобус. Першого разу – вражає, вдруге – шок менший.

Доправляєш пораненого гелікоптером до Харкова – і за 45 хвилин бачиш звичайне мирне життя з ресторанами й розвагами

Доправляєш пораненого гелікоптером до Харкова – і за 45 хвилин бачиш звичайне мирне життя з ресторанами й розвагами. Не міг до цього звикнути.

Служив у Станиці. Луганськ видно з вікон. Звідти приїжджали працювати до нашої лікарні, бо іншої роботи не було. Дехто з них досі вірить, що людям на Майдані платили гроші.

На початку війни багато поранених помирали від кровотеч. В американській армії два місяці навчають надавати першу допомогу. Там кожен другий – санітар. Важливість тактичної медицини розуміли не всі військові. Наприклад, джгути намотували на приклади автоматів. На сонці вони зсихалися. Коли примотували до руки чи ноги, розліталися.

Більшість поранень на Майдані були кульові. На війні ж – осколкові. Енергія кулі висока, особливо снайперської. Розриває навколо себе все. Відбувається контузія тканин – молекулярне руйнування судин, м’язів, кісток. На початку головне – уникнути критичної кровотечі.

Під час Другої світової війни в арміях видавали алкоголь, бо він знімає стрес. Усе залежить від кількості. У перші місяці волонтери також передавали на Донбас спиртне. Та, коли наш санітар напився і почав розмахувати автоматом, я дістав пістолет, щоб його заспокоїти. Алкоголь може бути і другом, і ворогом.

Ніч на 1 січня 2016 року в Станиці Луганській була найгарячішою. Привезли півтора десятка поранених. Один помер – мав кульове поранення живота. Втратив багато крові, а в нас не було її в достатній кількості для переливання. Я оперував, зупиняв кровотечу, ставив затискач і говорив “стоп”. Залишав пацієнта на анестезіолога, спускався на перший поверх у приймальню. Оглядав поранених. Визначав, хто може зачекати, а кого потрібно забирати терміново. Оперував. Після таких ночей відчував спустошення. Заснути не міг. Найкращий вихід – прогулятися на свіжому повітрі. Коли рухаєшся, мозок концентрується на дії, а не на думках.

“Найстрашніша” лікарня була в Попасній. Її будівля розташовувалася на передовій. Під час обстрілу ховались у підвал. Виходили й бачили дірки у стінах.

Найчесніші відносини – на війні. Там людина відкривається, бачиш її справжньою. До цього хочеться повертатись. У мене теж було таке бажання. Але зміг знайти себе в мирному житті.

Перші місяці війни на фронті були бойові офіцери. Керівники, які знали, що робити, допомагали. Потім деякі звільнилися, хтось пішов на підвищення. Мій перший начальник став керівником Харківського медичного госпіталю. Він– справжній бойовий офіцер. Деякі кадрові військові приїжджали з тилу до нас у відрядження, що пересидіти 45 днів у зоні АТО для отримання посвідчення учасника бойових дій. Іноді давали безглузді накази.

У Сіверськодонецьку мав надати допомогу людині з пошкодженням плевральної порожнини. У легенях накопичувалося повітря. Якщо не поставити трубки, може задихнутися. Поставив її за правилами. Підійшов військовий начальник – лікар, але теоретик. Сказав, що я діяв неправильно. Почав зачитувати якісь накази. Я відмовився їх виконувати. Отримав догану за невідповідність протоколу. Але людину врятував.

Повернувся в листопаді 2016-го. На Донбасі почало затихати, в армії розвелося багато бюрократії. Мені стало важко там. На мирній території залишився без роботи. Близько року працював фрілансером – писав тексти на медичну тематику. Потім влаштувався в приватну клініку.

Сам собі видалив метастази. Транслював у прямому ефірі у Facebook. Відео набрало 3,3 мільйона переглядів. Користувачі перераховували від 5 гривень до кількох тисяч. Збираю гроші на новий препарат. Одна крапельниця коштує 220 тисяч гривень

У січні 2017-го мені стало зле. Колеги побачили новоутворення у лімфовузлах. Аналізи підтвердили меланому. З’явилися метастази. Цьогоріч у травні сам собі видалив метастази. Транслював у прямому ефірі у Facebook. Відео набрало 3,3 мільйона переглядів. Користувачі перераховували від 5 гривень до кількох тисяч. Збираю гроші на новий препарат, який мобілізує імунну систему. її клітини руйнують пухлину. Одна крапельниця коштує 220 тисяч гривень. Таких потрібно 18.

Після крапельниці два-три дні відлежуюсь. І повертаюся до роботи. Рух – це життя. Якщо кров застоюватиметься, хвороба прогресуватиме.

Охочі допомогти Вадимові Єлізарову можуть перераховувати кошти на його карту Приватбанку: 5168 7573 8611 0565.

Розмовляла Вікторія ТОПАЛА, фото надане Вадимом ЄЛІЗАРОВИМ

Джерело: Країна