Богуслав Любів, художник-дизайнер: Львівська галерея військових одностроїв ХХ сторіччя

25 жовтня 2018 р.

П’ятнадцять років тому, на свято Покрови, у Львові було відкрито Галерею військових одностроїв І-ї пол. ХХ-ХХІ сторіч, яка здобула велику популярність і зацікавлення серед численних відвідувачів. Автором створення цієї галереї і майстром з реконструкції одностроїв став львівський художник-дизайнер Богуслав Любів.

Покійний історик Ярослав Дашкевич свого часу влучно зазначив: «Директор Галереї українського військового однострою у Львові Б. Любів, великий ентузіаст, що вклав багато власного хисту та впертої праці в організацію галереї, є, по суті, одним з небагатьох представників української уніформології як наукового напрямку досліджень».

В експозиції галереї представлені однострої українських військових формувань від початку XX сторіччя і дотепер. Серед них – однострої Легіону Українських Січових Стрільців, мундири військ Української Народної Республіки, Української Галицької армії, однострій українських летунів, мундири капеланів армії УНР та Легіону УСС, однострої УПА. Є також реконструкція одностроїв товариств «Сокіл», «Січ» та «Пласт». Крім одностроїв, показані також нагороди, відзнаки та аксесуари українських військовиків. Бачимо в експозиції цікаві військові мапи, макети української військової авіації, історично-військову літературу. Завершується експозиція окремим відділом, присвяченим Майданові та нинішній російсько-українській війні.

Галерея одностроїв на площі Ринок, 40	Богуслав Любів

 

Слід зазначити, що у 20-30-х роках ХХ ст. у Львові з ініціативи ветеранів визвольної боротьби та старанням генерала М. Тарнавського почали створювати музей історично-військових пам’яток, де збирали військову атрибутику. Однострої, відзнаки, нагороди, літературу та художні твори малярства, графіки і скульптури. До ІІ-ї Світової війни ця колекція з понад десятка тисяч експонатів зберігалась у приміщенні Львівського Наукового товариства ім. Т. Шевченка. У 1950-х роках за вказівкою радянських партійних органів та КДБ у Львові всі експонати цього музею були частково пограбовані, а решта – знищені.

– Пане Богуславе, як виникла сама ідея створення такого музею? Це ваша ідея, хтось підказав і наштовхнув?

Богуслав Любів у майстерні за роботою

– Спочатку була ідея не про створення музею, а про відновлення одностроїв періоду першої половини ХХ ст. Я народився 1946 року, а це вже рік, коли совєтська влада на теренах західної України утвердилася остаточно. Я – корінний львів’янин з діда-прадіда. Виріс у сім’ї патріота-кравця, який займався кравецтвом з польських часів, а народився ще за Австро-Угорщини в 1912 році. Коли мені було 12-14 років, батько потихенько дещо говорив. Розповідав, що мій дідо служив в українській армії. Він мені конкретно не казав, в якій саме, але поступово підводив мене до того. А коли я вже став більш дорослим, почав навчатися в інституті прикладного мистецтва, дізнався, що дідо повернувся з І-ї Світової війни, побув кілька місяців вдома, а коли у 1918 році була проголошена Українська держава і створена Українська Галицька армія, він зголосився до її лав. З тією армією дідо пішов на Велику Україну, але не повернувся. Бабця отримала звістку, що пропав безвісти.

За радянських часів батько старався не говорити про це голосно. Потім пробував шукати через Червоний Хрест діда, але так нічого не довідався. Будучи студентом, я почав цікавитися тією темою, щось вичитувати, вишукувати матеріали. Студентські роки припали на 1960-і роки, коли зародився рух шістдесятників, коли з’явився В. Чорновіл, Ігор та Ірина Калинці, Л. Лук’яненко, брати Горині. Це мене надихнуло і спонукало подумати над тим, як почати відроджувати цю історію. У львівському державному архіві я випадково натрапив на детальний опис експонатів з колекційної збірки Львівського музею історично-військових пам’яток Наукового товариства ім. Т. Шевченка. У 1991 році я почав більш інтенсивну творчу науково-пошукову працю з реконструювання українських одностроїв. Цей історичний пласт боротьби українського народу за незалежність України був знищений радянським тоталітарним режимом. На цю тему було накладене табу з популяризації чи навіть згадки у літературі, мистецтві чи ЗМІ. Цей період був визначений як «український буржуазний націоналізм».

Тоді ж я поставив собі за мету не лише відновити втрачені раритети, але й методом реконструкції та дослідницької роботи розкрити та укласти в хронологічному порядку процес творення українських військових формувань. Оскільки мій тато був кравцем, він мав багато літератури, яка перейшла до мене, і я почав її вивчати. Спочатку досліджував, а коли вже був напрацьований матеріал, я почав робити замальовки. Потім робив лекала, а тоді вже, маючи лекала, на основі тих збережених альбомів та журналів почав робити однострої.

– А коли від теоретичної роботи перейшли до практичної?

– Моя перша серйозна праця з реконструкції військових одностроїв була зроблена у 1993 році, коли у Львівському історичному музеї почали відновлювати експозицію новітньої історії. Завідувачем експозиції був Василь Кучерук. Він десь довідався, що я займаюся відновленням військових одностроїв і звернувся до мене з проханням відтворити деякі мундири цього періоду. Я подумав: а чому б і ні. Люди не люблять тільки читати, їм цікаво побачити, і взявся за роботу. Першими були однострої стрільця та генерала-четаря УГА, а також однострій сотника кінного полку «Чорних запорожців». Згодом два однострої 1-ї української дивізії «Галичина» та однострій генерала-хорунжого УНА – Павла Шандрука. Ці мундири зберігаються в музеї досі. У 1994 році мене запросили до співпраці в Музей Збройних Сил України у Києві, що розташований по вулиці Грушевського. Для цього музею я виготовив 5 одностроїв з періоду визвольної боротьби українського війська періоду УНР. Перебуваючи у Києві, паралельно відвідував архіви, різні музеї і збирав тематичні матеріали, робив численні замальовки майбутніх реконструкцій. Коли я побачив свої вироби в експозиції, мені це стало дуже цікаво, і я подумав, що можна цю роботу продовжувати, але вже зі створення власної колекції. Відтоді я почав працювати над своєю особистою колекцією.

	Куток залу Галереї українського військового однострою

– Цікаво, як вам вдавалося підбирати тканину та кольори одностроїв, щоб їх колір відповідав тому періодові?

– Робота над створенням історичних одностроїв з використанням сучасних матеріалів поставила мене перед проблемою: де ж узяти тканину зі сукна і ще й відповідного кольору, який використовували 100 років тому. Подумав: зроблю не такий колір, то воно не буде правдоподібним. Але на допомогу прийшла кмітливість і технічні засоби – я оволодів технологією фарбування матерії. Знаходив сучасну тканину, яка відповідала фактурі, і методом гарячого фарбування різним складом барвників підбирав потрібний колір.

Крім тканини, потрібно було виготовити і все інше: ґудзики, нашивки тощо. Відзнаки, ордени та медалі виготовлялися засобами гальванопластики. Методами ручного вишиття позолоченою та срібною нитками виготовляв емблеми, стрічки і нашивки. Пояси, ленти, орденські стрічки виготовляв на ткацькому верстаті.

Також бачите, що майже на кожній реконструкції є оригінальні речі: бінокль, нагороди, фляги, ремені, багнети, які доповнювали реконструкцію. І тільки два мундири у мене є оригінальні. Але вони вже в такому стані, що їх не варто показувати, а лише зберігати як ексклюзивний матеріал.

Оригінальні речі отримував різними шляхами. Часто приносять чорні археологи. Здебільшого, я купую, але буває, що й дарують. Також у колекції є збірка оригінального взуття для вояків української армії часів І-ї та ІІ-ї Світових воєн, а це – черевики, чоботи з острогами, краги та інше.

– Скільки одностроїв створили для своєї галереї?

– Моя колекція налічує майже 50 одностроїв. В експозиції нема навіть половини, тому що замале приміщення, а більшого ніхто мені не дасть. Все решта зберігається у так званих фондах. Час від часу я їх виставляю, міняю, щоб було цікаво.

– А коли прийшла думка створити галерею і показувати людям українські військові однострої?

– Коли я вже мав пошиті однострої, мені потрібне було приміщення, бо майстерня площею 20 м² стала замалою. Почав його шукати. Звернувся до міської влади. Тоді ще міським головою був Василь Куйбіда. Я почав інтенсивно наполягати на тому, щоб він допоміг у тому, щоб мою працю можна було показувати людям. Він довго вагався, а потім каже: «Я до вас у майстерню не прийду. Привезіть мені кілька мундирів в мою приймальню в міській раді». Приймальня в нього велика, я привіз і виставив 6 або 7 мундирів. Він оглянув і зацікавився. І коли вже закінчувалася його каденція, він вирішив зробити такий благородний жест. Останній підписаний ним документ на посаді міського голови був про надання мені приміщення в оренду, яке згодом стало творчою майстернею з експозиційним залом. Звичайно, перед тим він викликав мене, щоб я оглянув приміщення. Я оглянув і подумав: «А що може бути краще, ніж тут, у самому центрі, на площі Ринок, 40».

Приміщення було занедбане, але це вже мене не лякало. Після тривалого ремонту за власні кошти 14 жовтня 2002 року, на свято Покрови Божої Матері та дня проголошення УПА, тут була відкрита галерея. Під час відкриття Куйбіда уже не був головою. На відкриття прийшов тодішній голова Любомир Буняк.

Однострій Гуцульської сотні УСС	Однострій Головного отамана українського війська УНР Симона Петлюри, 1920

 

Всі однострої виготовлені моїми руками. Також мій дизайн. Це – така моя науково-пошукова праця. Вона продовжується й досі. Все роблю за власні кошти. Зараз галерея під загрозою закриття. Зростають ціни на комунальні послуги, тому утримувати її стає щораз важче. Зарплати я тут не маю, бо це – моя приватна колекція та орендоване приміщення. При чинній владі мене взагалі хотіли звідси виселити. До того ж, зробили досить підступно. Прийшли люди з міської ради і кажуть: «Ми знаємо, що у вас є фінансові проблеми і хочемо вам допомогти». Я запитав, як вони зможуть мені допомогти. «А ми тут зробимо кафе, а ви будете комерційним директором», – кажуть. Я пояснив, що створював галерею не для кафе, бо це була б компрометація, як вийшло з «Криївкою». На жаль, зараз в Україні процвітає «комерційний патріотизм» (спекулювання на ґрунті національного патріотизму у цілях своїх комерційних інтересів). Тоді вони мені встановили таку орендну плату, яку я був би неспроможний сплатити. Я почав з ними воювати і таки відвоював оренду ще на 10 років. До кінця оренди залишився ще рік. Напевно, таки виселять. Дивує, що все йде під ресторани і кафе, яких уже й без того забагато у Львові.

– Ви опрацювали багато літератури перш ніж взялися за пошиття одностроїв. А чи була можливість користуватися зразками-оригіналами?

– Українські військові однострої знищувалися радянською владою. Навіть були випадки, коли знаходили співвідношення жовто-блакитного, то могли дати кілька років тюрми за пропагування того періоду. Коли дисиденти почали виступати у 60-х роках, то за такі прояви люди діставали терміни. Навіть у нас в інституті, де, здебільшого, були викладачі-галичани і майже кожен із них мав якісь родинні зв’язки з визвольним рухом, багатьох з них вигнали з інституту. Був викладач – і тут його раптом нема. Бувало, що люди знищували такі речі самі. Мій батько знищив ілюстрований тритомник історії Грушевського. Правда, дехто таємно зберігав. Чому в нас з’явилися українські військові нагороди після розпаду СРСР? Справа в тому, що КДБ ретельно тим займався, робив зачистки. Вилучені нагороди, документи зберігали у своїх архівах як підтверджуючий документ. Коли створили СБУ і прийшли наші, то почали то все вилучати. Тоді КДБісти і їхні синки почали ці речі продавати, і таким чином вони повернулися до людей.

Однострій генерала-четаря УГА, 1919	Однострій воїна УНР

 

Оригінали одностроїв не збереглися навіть у діаспорі, хоча мені часто доводять протилежне. Коли люди втікали, брали необхідне для життя. Одностроїв не брали. Коли вони вже почали там облаштовуватись, то створювали різні товариства ветеранів війни і там шили мундири, але це теж була реконструкція.

– Чи приходять до галереї відвідувачі зі східної України чи навіть з Росії?

– Дуже часто. Вони там зазомбовані, бо довше були під Росією. Доводиться проводити з цими людьми дискусію і тлумачити, що  я показую однострої людей, які боролися за свою незалежність, як і інші народи.

Однострій козака 3-го Гайдамацького полку Запорізької групи, 1919 р.	Однострій Січових Стрільців

 

Бувало, ще перед сьогоднішньою війною приходили російські журналісти і ставили компрометуючі запитання. Вони хочуть використовувати інформацію проти нас. Крім того, що я створюю військові однострої, ще й проводжу патріотично-виховну роботу. І люди часто дякують. Був випадок, коли до мене зайшла група з 5-ти осіб. Розмовляли суржиком. Запитав – звідки. Мовчанка. Потім боязко сказали, що зі сходу. Я сказав: «Якщо вам важко, говоріть російською». Вони були дуже здивовані. Їх зазомбували, що вони сюди приїдуть і бандерівці тут їх поб’ють або навіть розстріляють. Тепер вони приходять і сміються з того. Їх треба переконати, що ми – не нацисти, а нормальні люди, які хочуть жити в Незалежній Державі».

Довідка

 

Любів Богуслав Іванович – художник-дизайнер. Народився у м. Львів, у 1946 році, в сім’ї кравця Любіва Івана Кіндратовича, українця-патріота, небайдужого до української долі та знавця української історії. У юнацькі роки батько багато розповідав йому про історію України, її гетьманів, про події національно-визвольних змагань, у яких брав участь дідо Кіндрат (під час І Світової війни його забрали до австрійського війська, а потім зголосився в Українську Галицьку Армію (УГА) та з фронту не повернувся).

Однострій отамана (майора) УСС	Парадний однострій молодіжно-спортивного товариства «Сокіл», 1895

 

У 1964 році закінчив Львівську середню школу № 1 (колишню українську академічну гімназію) та Львівську дитячу художню школу.

У 1965 році вступає до Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська академія мистецтв). Його світогляд спочатку формували викладачі – відомі художники Омелян Ліщинський та Роман Турин. Вони ж навчили його основ рисунку, живопису та композиції. Немалий потенціал заклали вони у талановитого юнака своїм власним високим інтелектом, культурою поведінки, відчуттям приналежності до українського народу.

У 1971 році Богуслав Любів закінчив інститут із присвоєння кваліфікації художника декоративно-прикладного мистецтва.

Протягом 1971-1972 років служив у радянській армії.

 

 

 Однострій лейтенанта військового
флоту України, 1918 р.

 

Працював художником, провідним художником-дизайнером на підприємствах та в проектних установах міста Львів. Двадцять років пропрацював у Львівській академії мистецтв у відділі науково-дослідного сектора. За цей час створив низку дизайнерських розробок та художньо-архітектурних комплексних об’єктів у Львові, Львівській області та за її межами. Займається науковою роботою в галузі дизайнерських розробок сучасних українських військових одностроїв. Створив парадні однострої для ліцеїстів Львівського ліцею ім. Героїв Крут, однострої почесної варти для Національної академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного, однострої для військових музикантів.

Часто Богуслав Любів бере участь у різних міжнародних конференціях, виставках до знаменних дат, виступає з лекціями у війську, проводить просвітницьку роботу серед школярів та студентів. Про нього пише преса, його колекцію показують на телебаченні.

Експонати галереї експонуються в багатьох музеях України. У 2006 році завдяки тодішньому віце-прем’єрові Ігорю Васюникові однострої були на виставці в Українському домі у Києві. Виставку відвідала урядова делегація на чолі з президентом України Віктором Ющенком. Вони дали високу оцінку витворам Богуслава Любіва.

В 2004 році Указом президента України за визначні досягнення у розвитку музейної та науково-дослідницької спадщини України Богуслав Любів нагороджений званням «Заслужений працівник культури України», член правління Спілки дизайнерів України, лауреат обласної премії ім. Іларіона та Віри Свенціцьких за 2012 рік.

 

 

 

 

Розмовляв Юрій Атаманюк

 

 

 

 

 

Джерело: Час і події