29 вересня 2017 р.
За кілька років роботи заступник міністра закордонних справ Лана Зеркаль зробила те, чого Україна чекала десятиліттями: впровадила безвізовий режим, а її промова на засіданні Міжнародного суду ООН в Гаазі за позовом України проти Росії викликала цілу бурю емоцій серед міжнародних дипломатів і преси.
Ми зустрічаємося з Ланою Зеркаль в суботу, так як будні дні в її щільному графіку розписані по хвилинах. До студії заступник міністра приїжджає з сином Робертом, якого по дорозі забирає з музичної школи. У нас є півтори години – далі їй потрібно везти сина на бокс. Провести зйомку встигаємо, на інтерв’ю ж часу не залишається. Зеркаль пропонує їхати з нею, відвезти сина в секцію, потім випити чаю в ресторані і поговорити. Ми сідаємо в Range Rover, по дорозі розмовляючи про те, як заступник міністра проводить вихідні. Виявляється, у її сина в суботу три секції: футбол, бокс і музика, тому день будується навколо занять. У проміжках вона може зустрітися з кимось на каву або попрацювати. Няню у вихідні відпускає – це її час з сином. Відвізши Роберта, ми вирушаємо в найближчий ресторан. Зеркаль замовляє чай з м’ятою, я – з обліпихою, і ми починаємо розмову про українську політику і те, чим замміністра займається поза роботою.
– Під час зйомки ви згадали, що не маєте політичних амбіцій, не плануєте робити кар’єру політика і що ваш драйв – в іншому. У чому ж він?
– Мій драйв – в досягненні цілей, які я перед собою ставлю. І неважливо, як називається посада, на якій я перебуваю або перебувала. Мені важливо, чи можу я реалізувати свої цілі та ідеї на цій посаді. Посада для мене – виключно інструмент вирішення якихось завдань, а не самоціль.
– В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що наша країна не вміє себе рекламувати. Мовляв, ми говоримо про свої невдачі, а про досягнення не вміємо. Що, на вашу думку, можна прорекламувати в Україні з досягнень останніх кількох років?
– Ми дуже добре стартували в 2014-2016 роках. Те, що наші громадяни зараз можуть користуватися перевагами безвізових поїздок, є результатом великих і масштабних внутрішніх змін. Не можна сказати, звичайно, що вони стосуються всіх сфер життя, але те, що ми поміняли систему ідентифікації громадян, отримання паспортів, те, що ці паспорти визнаються у всіх країнах, – дуже важливо. Якщо говорити про глобальні питання, то створення нових інституцій по боротьбі з корупцією – вже великий крок вперед. Ми ж не можемо змінити наш внутрішній менталітет за три роки. І не можемо поміняти всіх людей за три роки. І ми повинні розуміти, що це забіг на довгу дистанцію.
Що з успішного, що дійсно сприймалося б у всьому світі? Це реформа газового ринку, той же Нафтогаз, який перетворився з чорної діри в компанію, що створює і генеруючу прибуток, який йде на ті ж субсидії людям.
– Наскільки добре зараз Україна представлена в зарубіжному інформаційному полі?
– Ми не настільки агресивно присутні там, як, наприклад, РФ. Навіть якщо говорити про те, скільки заходів організовується з залученням російських фондів фінансування і скільки проводимо ми, то це, напевно, не те що в рази – в сотні разів менше. У Росії працює ціла машина, добре налагоджена система. Нам треба будувати всю цю систему, а вона вимагає великого фінансування. Одних сил дипломатів для цього недостатньо.
– Як сприйняли вашу промову в ООН?
– Розумієте, у мене була внутрішня задача достукатися. Моя промова була більш емоційна, ніж ті, з якими зазвичай там виступають. Але я виходила з того, що у нас дійсно відбувається трагедія. І говорити про це сухо, тільки з юридичної точки зору порушення прав буде неправильно. Для цього є адвокат. Тому я використовувала свій виступ, щоб показати емоції. Я навіть була близька до того, щоб розплакатися в кінці, на заключному слові. Потім я читала багато статей і диспутів, які відбуваються між суддями Міжнародного суду ООН і, звичайно, усвідомлювала, що відсутність досвіду, з одного боку, погано, а з іншого – це дало якийсь свіжий струмінь. І сприяло тому, що судді зрозуміли: не можна однаково підходити до питань делімітації морських кордонів і жертв серед мирного населення в результаті терактів. Це різні речі. Одна справа – кордони, а інше – люди. Тут не може не бути емоцій.
– В одному з інтерв’ю ви говорили, що вмієте позбавлятися від негативу. Що вам допомагає? Спорт, йога, спілкування?
– Способів багато. Я весь час вчуся. Не можна сказати, що я можу на 100% позбутися від будь-якого негативу, але я починаю кожен свій день з дихальної гімнастики. І коли я її роблю, то завжди дякую всесвіту за те, що цей день є; за те, що навколо мене є люди, яких я люблю; за те, що є люди, які люблять мене; за здоров’я; за те, що я роблю те, що мені подобається. І це завжди налаштовує на той лад, коли розумієш: те, що у тебе вже є, потрібно цінувати і берегти. І за це потрібно дякувати. Це дуже допомагає.
Також спорт – це обов’язкова програма, мінімум тричі на тиждень. Всі вже знають, що є три обідні перерви, на які я не призначаю ніяких нарад, відмовляюся приходити на будь-які зустрічі, тому що у мене тренування. Крім цього, у мене є мої субота або неділя – день, який я присвячую себе. Ну, і ще почуття гумору, яке, слава богу, мені властиво.
– Чим ви займаєтеся, коли присвячуєте день собі?
– Займаюся спортом: доріжка, плавання, йога, лазня, потім масаж. Після масажу у мене ще зазвичай манікюр, ну і ввечері до мене приходить подружка, і ми мило проводимо час за келихом вина або віскі – в залежності від того, що у нас в меню.
– Перед вами стояв вибір: сім’я чи кар’єра?
– Ні. Справа в тому, що я перепробувала різні ролі у своєму житті. Була і в родині, і без роботи. Я пекла торти, створювала різні кулінарні шедеври. Вирощувала троянди, займалася орхідеями. Але життя має бути цікавою. А коли ти не реалізуєшся, воно нецікава. Що стосується сім’ї, то дуже важлива не твоя фізична присутність, а те, щоб твої рідні знали, що ти їх любиш. І навіть коли ти не поруч, це їх не так сильно травмує, ніж коли вони не відчувають твого тепла. Це я дуже добре засвоїла. У мене був період в житті, коли я працювала, не сильно напружуючись, добре заробляла, у мене було багато вільного часу, і я займалася садівництвом, тими ж трояндами, але мені було так нудно! Зараз я задаюся питанням, чому займаюся тим, чим займаюся, часто не бачачи затребуваності цього, більш того, помічаючи нерозуміння з боку багатьох. Але тут же віддаю собі звіт в тому, що це робить мене щасливою. Тому що я бачу результати, розумію, до чого йду, що можу зробити. Ну і взагалі, я, напевно, люблю відчувати внутрішнє зростання. А ця робота дає неймовірне відчуття внутрішнього зростання. Гаага була величезним поштовхом вперед.
– Коли ви в 36 років народили другу дитину, то не переймалися, що це вплине на вашу кар’єру?
– Я так хотіла народити другу дитину! Мені було абсолютно все одно. Ні, я не переживала про кар’єру, а думала про те, щоб народити здорову дитину, щоб з ним все було добре під час пологів – у мене були дуже важкі перші пологи. І це все, про що я переживала. Ви знаєте, я взагалі ніколи не хвилювалася про кар’єру. Були переживання, пов’язані з можливістю здійснити свої плани, тому що, наприклад, в 2006 році один з нових міністрів юстиції вирішив, що інституція, яку ми створили за рік до цього і яка називалася Державний департамент з питань адаптації законодавства, не потрібна. Тому що нам нібито не потрібно адаптуватися до законодавства ЄС. Він вирішив його ліквідувати. І ось тоді мені довелося включитися в боротьбу, ми судилися, я оскаржила рішення Кабміну як фізична особа. Пройшла досить складний період, але знову-таки в той час для мене було дуже важливо, як люди реагували і те, що за мною стояло 50 молодих, в основному тих, хто прийшов після інституту фахівців, які вірили в те, чим вони займалися. Те, що нам тоді вдалося відстояти і існування цієї інституції, і свою працю, – для мене дійсно важливо. А ось кар’єра – ні.
– Якими якостями повиненна володіти людина, щоб досягти успіху в житті?
– Я можу дати свій рецепт. Спробую сказати так, щоб це не прозвучало пафосно. Перше: для мене дуже важливо якісно робити свою роботу. Якщо ти щось робиш – роби якісно або не роби взагалі. Друге: люди, з якими ти працюєш, та й в принципі люди – вони мають значення. І від того, як ти до них ставишся, теж дуже багато залежить. Ніколи не можна втрачати людяність. І третій момент: завжди потрібно бути чесним із самим собою. Такий мій рецепт. І якщо мені щось не подобається, якщо для мене щось чорне, я ніколи не скажу, що це – біле. Але я знаю, що в політиці це не працює. Тому я не політик. Ще додам, що скромність – це не моя сильна якість. Життя коротке, і задоволення потрібно отримувати від усього, від чого можливо і що не небезпечно для життя.
Розмовляла Анна Хаєцька
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.