Великі західні інвестори поки що не дивляться на Україну, – каже експерт Василь МирошниченкоЧи покращується бізнес-клімат в Україні?
– Реформи тривають. Якісь успішні, якісь – ні. Створили низку прогресивних речей. Наприклад, систему відшкодування податку на додану вартість (впровадили електронну систему реєстрації ПДВ й орієнтованого підходу до аналізу реєстрації податкових накладних. Раніше нелегальний бізнес подавав заяви відшкодування ПДВ, через що легальний не доотримував кошти. – Країна). Це актуально для експортерів. Створили Єдиний державний реєстр декларацій і ProZorro (електронні публічні державні закупівлі. – Країна). Ці фактори спричинили зрушення в бізнес-кліматі. Як результат, на Західну Україну, приміром, прийшли представники автомобільної індустрії. Переважно це стосується виготовлення запчастин. Працює група LEONI (німецька компанія з виробництва кабелів. – Країна), завод японської компанії Fujikura.
Це найбільше впливає на малий, середній, великий бізнес?
– Малий і середній використовують переваги від Угоди про зону вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. Виробники меду, ягід, продуктів сільського господарства шукають виходи на європейські ринки. Завдяки дешевій робочій силі відновилася текстильна індустрія. Багатьом європейським компаніям вигідніше виробництво розмістити в Україні, ніж у Китаї. Це швидше, ближче, дешевше.
Наша ІТ-сфера щороку подвоює доходи. Щоправда, більшість цих грошей потрапляють в офшорні зони, у США чи в Англію. А сюди заходять зарплати працівників, що вже добре, бо вони їх витрачають тут. Зараз ІТ-спеціалісти мають найвищі зарплати в Україні – від 2 до 5 тисяч доларів у середньому. А провідні фахівці і по 10 заробляють. Жити у Франківську на такі гроші – це прекрасно.
Василь МИРОШНИЧЕНКО, 36 років, експерт із міжнародних відносин. Народився 12 червня 1981-го в Тернополі, виріс у Волочиську Хмельницької області. Батьки – лікарі. Закінчив Інститут міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка. Вчився в Лондонській школі економіки, в університеті Ліхай у США. Співзасновник громадської організації ”Європейський молодіжний парламент Україна”, яку очолював у 2002–2004 роках. Стажувався в парламенті Канади та відділі преси, освіти й культури посольства США в Україні. Партнер компанії CFC Consulting, що надає послуги у галузі стратегічних комунікацій. Консультує підприємства щодо корпоративних зв’язків, стосунків з інвесторами, взаємодії бізнесу та урядових органів. Директор і голова українського офісу ”Українсько-британського сіті клубу” – організація сприяє розвитку двосторонніх торговельно-економічних відносин. Співзасновник Українського кризового медіа-центру. Із дружиною Ліною мають доньку 14-річну Ярославу та сина 10-місячного Юрія. Займається фітнесом, плаванням і боксом. Грає в баскетбол і теніс, любить бігати і їздити на велосипеді
Чи йдуть до нас іноземні інвестори?
– Україна випустила облігації зовнішньої державної позики на 3 мільярди доларів. Так вигідно ми ще ніколи їх не продавали. Це зацікавило інвесторів. Але великі компанії поки не дивляться на Україну. Вони менше як півмільярда не вкладають. У нашій країні нікуди інвестувати такі гроші.
До яких галузей вони придивляються?
– Це великі сільськогосподарські компанії, що мають хорошу репутацію і розміщені на фондових біржах у Варшаві чи в Лондоні. У них вкладатимуть кошти в першу чергу.
Конфлікт на Донбасі може тривати довго в теперішньому форматі. Але інвестори – це ті, хто хоче заробляти гроші будь-де.
40 мільйонів людей – це величезний ринок за будь-яких обставин. Деякі мережі ритейлерів (компанії з роздрібної торгівлі. – Країна) уже заходять до нас.
Які в української економіки слабкі сторони?
– Вона дуже маленька. Наш внутрішній валовий продукт на одному рівні з країнами Африки. Експортуємо переважно зерно, олію, метал. Дуже мало можемо запропонувати товарів із доданою вартістю. Щоб більше заробляти, потрібно продавати фінальний продукт. Не зерно, а запаковані пластівці.
Україна – один із найбільших експортерів томатної пасти і концентрату яблучного соку в Європі. Може, й у світі. Більшість яблучного соку в Німеччині – з української сировини. Але його продають під німецькими брендами.
Цейлон (колишня назва острова Шрі-Ланка. – Країна) колись збував чай англійським компаніям як сировину. Знайшовся дядько, який сказав, що не хоче так працювати. Створив бренд, назвав його Dilmah. І став заробляти більше за інших. Україна повинна прагнути цього. Зараз наші підприємці збирають мед, запаковують, експортують як готовий продукт. Так само – з лохиною. У Tesco (британська мережа супермаркетів. Має магазини в 14 країнах. – Країна) можна побачити ягоди з підписом Made in Ukraine. “Хортиця” присутня на американському ринку.
Не розумію, чому досі соняшникову олію продаємо як сировину. Чому жоден виробник не створить свій бренд.
На які галузі маємо робити ставку?
– Не хотів би відкидати аграрну складову. Кажуть, що це – минуле століття. Але населення світу зростає. Людям треба їсти. Є питання безпеки продовольства. Технології й аграрна політика – паралельні процеси, які одне одному не суперечать.
Бачу велику перспективу в авіакосмічній індустрії. Україна дуже парадоксальна. Немає жодної “країни, що розвивається” (держави, у яких дохід на душу населення невисокий, порівняно з розвинутими – США, Японією, Німеччиною. – Країна) зі своєю авіакосмічною індустрією. Не слід забувати про видобуток нафти й газу, створення енергозберігаючих технологій.
Чи влаштовує вас рівень реформ?
– Є такі, що не спрацювали. У судовій, наприклад, за три роки далеко не просунулися. Хто б не був у владі, хоче мати вплив на судову систему. До того ж олігархи контролюють медіахолдинги. Будь-якому президенту треба домовлятися щонайменше з двома олігархами, щоб залишатися при владі. Янукович посварився з усіма – і втратив президентство. Ці фактори стримують.
Після революції виникло багато громадських організацій, які проштовхують реформи, змушують владу відповідати за свої дії. Я був співзасновником асоціації “Професійний уряд”, яка об’єднала випускників західних університетів. В України є три-чотири тисячі людей, які здобули освіту й мають досвід роботи за кордоном. Ми об’єдналися й запропонували допомогу уряду в реформі державного управління. Близько 70 людей з організації потрапили на державні посади: хтось – заступником міністра, хтось – начальником департаменту.
Випускники іноземних університетів можуть стати новою елітою?
– Майбутнє за тими, хто народився з 1981-го до 1994 року. От Себастьян Курц у 31 рік стане канцлером Австрії (15 жовтня очолювана ним Народна партія перемогла на позачергових виборах у парламент. – Країна). В Україні дуже мало на впливових посадах представників цього покоління. Лише кілька заступників міністрів.
Люди з “Народного фронту” й “Блоку Петра Порошенка” – представники старої системи. Вони усвідомлюють, що треба бути іншими. Але їм важко будувати нове. Роблять це, як уміють. Виходить не дуже добре. А нова еліта з нуля не народжується. Серед міжфракційного об’єднання єврооптимістів є світлі люди. Але їх 40–50 на весь парламент. Якщо буде 200, матимемо критичну масу.
Як після Майдану змінилися влада й суспільство?
– Влада значно більше зважає на громадську думку.
У суспільстві згуртувався прошарок активних людей. Вони віднайшли інструментарій – як впливати на процеси. Зрозуміли, як проводити медійні кампанії, відстоювати свої права за рахунок публічності й нових технологій. Соціальні мережі створили нові засоби мобілізації людей.
Чи набула Україна більшої ваги на міжнародній арені?
– Це – вічні розмови. Росія теж хоче бути впливовою. Але її валовий внутрішній продукт такий, як у Нідерландів, або одного штату США – Каліфорнії. Якби не ядерна зброя, РФ була б посередньою державою.
Про Україну дізналися через Майдан і російську агресію. Потім ми провели Євробачення. Конкурс дивилися понад 200 мільйонів людей. До Києва приїхали близько 20 тисяч іноземців. Побачили, що тут – класні ресторани, клуби, низькі ціни. Летіти всього 2 години. І війна – не всюди.
Зараз бачу тут багато іноземців.
Чи поверне Україна окуповані території?
– Ми повинні втричі підвищити рівень життя тут. Тоді жителі Криму усвідомлять, що втратили туристичний потенціал. А українці тим часом уже подорожують до Європи без віз.
Донбас Росії не потрібен. На якомусь етапі вона його відкине. Нам доведеться вкладати мільярди у відновлення регіону. Це – тягар для України на найближчі років 20.
Що буде з Росією після Путіна?
– Скоріше за все, знайдуть нового Путіна, когось із силовиків. Кардинально нічого не зміниться. Ми не зацікавлені, щоб Росія розпадалася. Хаос там для нас буде ще більшою загрозою, ніж війна на Донбасі.
Великі західні інвестори поки що не дивляться на Україну, – каже експерт Василь МирошниченкоЧи покращується бізнес-клімат в Україні?
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.