Співачка Наталія Шелепницька: Голос треба тренувати щодня

23 травня 2017 р.

Надзвичайне поєднання чудового лірико-драматичного сопрано народної артистки України Наталії Шелепницької з класичною або українською народною музикою не може залишити байдужою жодну людину.

Здається, що разом із піснею співачка веде тебе до чарівного світу натхнення і мрій.  

— Наталіє, як почали  захоплюватися музикою?
— Я народилася у родині, де музика була частиною життя. У будні та свята у нас вдома звучали народні пісні. Мій брат брав баян до рук, а мене як найменшу ставили на стільчик, і я починала співати… Окрім народної пісні, у моїй родині любили слухати класичну музику, зокрема пісні по радіо у виконанні Євгенії Мірошниченко, Белли Руденко, Дмитра Гнатюка. І одного разу, коли звучав романс Олександра Аляб’єва «Соловей» у виконанні Євгенії Мірошниченко, мама сказала: «Донечко, якби ти співала так, як вона».
І сьогодні я розумію, що ті слова стали пророчими… Саме ці мамині слова спонукали мене до співу. Утім мої батьки вважали, що я маю все-таки стати лікарем. Проте двоюрідна сестра Галинка була іншої думки, мовляв, послухайте, як дитина співає… І відвела мене до музичної школи, де я почала займатися грою на бандурі.
— А чому обрали саме бандуру, а не, скажімо, домру?
— Бандура дає можливість розвиватися голосу. І я вибрала цей інструмент. Навіть попри те, що взимку мені було нелегко добиратися до музичної школи, розташованої в центрі міста Тернополя, — а ми жили на околиці. І коли замітало дороги (а таке бувало частенько), не ходили автобуси, а татова машина чомусь не заводилась, я тягнула бандуру — шість кілометрів по снігу…
Учила мене чудова викладачка Ярослава Вихованко. До речі, з Ярославою Федорівною і до сьогодні підтримую теплі стосунки.
— Пригадуєте свій перший вихід на сцену?
— Це було у… садочку, коли мені було п’ять рочків. До свята всім роздали радісні пісні, а мені дали заспівати сумну — про маму. «Тумани, тумани, верніть мою маму…» (співає). Я так чуттєво заспівала пісню, що люди заплакали. Тоді я запитала свою маму, чому плакали люди. «Я що, так погано співала?!» — «Ні, доню, ти чудово заспівала, але твій спів і пісня про дівчинку-сироту розчулили людей до сліз», — відповіла вона. Згадую і шкільні роки, де довелося багато співати, але чомусь найбільше в пам’яті залишився саме виступ у дитячому садку.
— А де розпочався ваш професійний шлях?
— У Чернівецькому музичному училищі. Тут і відбулася зустріч iз Назарієм Яремчуком. Назарій Назарович був солістом Чернівецької філармонії, де часто відбувалися концерти і фестивалі, в яких брали участь і ми, солісти ансамблю бандуристів. І одного разу Назарій Яремчук підійшов до мене і захоплено сказав: «Боже, який соловейко! Оце в дитини буде майбутнє! Займайся…» Потім мені свої настанови давали Софія Ротару, Павло Дворський, Дмитро Гнатюк.
Після закінчення Львівської консерваторії мене запросили до ансамблю при муніципальному оркестрі «Синевир» (нині — «Дніпро») бути солісткою. Під час одного з концертів у Києві в Українському домі відбулась, на мою думку, доленосна зустріч… Я зустріла свого кумира!
— Ви тоді зустріли Євгенію Мірошниченко. Пророцтво вашої мами здійснилося?
— Так. В Українському домі проходили Дні французької культури. У цьому заході брало участь багато митців. І коли я після виступу спілкувалася з  Петром і Павлом Приймаками, до нас підійшла розкішна, життєрадісна жінка — Євгенія Мірошниченко. І звертається до мене з такими словами: «Ты не только красотка, но и хорошо поешь! Приходи ко мне в класс».
— Відразу пішли до Євгенії Семенівни?
— На мене не треба було довго чекати: наступного дня я цілий ранок розспівувалась, робила зачіску, макіяж — щоб сподобатись Євгенії Семенівні. Боязко постукала у двері консерваторії, а там  студенти старших курсів показували свою майстерність. Тоді я заспівала, оскільки вже була лауреатом численних конкурсів та фестивалів, проте професійної вокальної школи у мене ще не було.
Мої природні дані справили дуже гарне враження на Євгенію Семенівну, і відтоді я стала ученицею найталановитішого педагога у моєму житті. Щоправда, довелось піти з ансамблю «Синевир». Мені треба було опановувати академічний вокал, а не народний. Такий був ви­бір мого педагога. Я була зразковою ученицею: заглядала у вічі Євгенії Семенівні, ловила кожне її слово. І сьогодні з огляду на ті роки я дякую їй за все, навіть за сльози та хвилювання.
— Які поради Євгенії Мірошниченко були для вас найціннішими?
— Усе, що говорила Євгенія Семенівна, для мене було цінним, особливо якщо мова йшла про глядача. Вона любила повторювати: «Ти повинна так любити свого глядача, щоб твоє душевне тепло зігрівало кожного». І тренувати свій голос, приміром, як спортсмен тренується щодня, так і співак має працювати над голосом. Помиляється той, хто вважає, що, закінчивши консерваторію, співак уже є великим професіоналом.
Я і нині працюю над своїм голосом, вдосконалююсь. Голос — як скрипка. Скажімо, Євгенія Семенівна, будучи у поважному віці, зберегла голос: у неї він залишався весь час «молодим». Також важливо постійно працювати над репертуаром.
— Ви співаєте не лише класичні твори.
— Окрім арій з опер українських і зарубіжних композиторів, у моєму репертуарі є романси та народні пісні, наприклад, «Ой, співаночки мої», «Сиджу я край віконечка». Також є композиції у стилі NeoClassic. Він не так давно з’явився на Заході. Його популяризують Сара Брайтман, Емма Шаплін. В Україні він не дуже поширений, тому цю нішу я зайняла впевнено. Неокласика — це класика в сучасному аранжуванні.
Навіть молоді люди, які не відвідували оперний театр, послухавши музичні твори у моєму виконанні, кажуть: «А ми не думали, що це так цікаво!». Ми живемо в іншій епосі. За кордоном усе осучаснено. Треба подавати сьогодні класичну музику людям, особливо молоді, оновлено, я б сказала «смачно».
— З ким би вам хотілося заспівати дуетом?
— Я б із задоволенням заспівала з  Андреа Бочеллі, Алессандро Сафіна, Джошем Гробаном, Ларою Фабіан, Селін Діон, Монсеррат Кабальє… Також мені пощастило бути знайомою та отримати майстер-клас від Лучано Паваротті.
— Як часто виступаєте з концертами за кордоном? 
— Концерти за кордоном відбуваються досить часто. Я дуже люблю Італію, Іспанію, Францію, Австрію, Угорщину й охоче приймаю запрошення. Мої виступи проходять як для української діаспори, так і для місцевої аудиторії. Над­звичайно приємно отримувати листи після концертів зі словами вдячності. Пригадую лист з Омахи (Північна Америка) від чоловіка, який абсолютно не розумів української мови. Але мелізматика, душевність мого виконання так його зачарували, що в листі він написав про бажання вивчити українську для того, щоб наступного разу, коли я приїду, він зміг розуміти зміст пісень і насолоджуватися моїм співом сповна. Це найбільша похвала для артиста!
На таких концертах я виконую й академічний репертуар: арії з опер, романси українських і зарубіжних композиторів, а також твори у стилі neo classic, pop classic. Проте особливе місце займають у моєму репертуарі українські народні пісні, які я увібрала з материнським молоком із самого дитинства. І щодня я дякую Богові й батькам за голос — безцінний дар, завдяки якому я маю можливість передати всі свої почуття і розкрити душу.
Розмовляла Наталія Капустянська
Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s