Ієн Андерсон (Jethro Tull): Путіну слід було б боятися Вікіпедії

10 березня 2017 р.

Чорнобиль, Брексіт, наркотики, Путін – літній британський джентльмен має власну думку про все це.

Вчора в київському МЦКМ виступав рідкісний гість – лідер групи Jethro Tull і єдиний у світі флейтист-рок-зірка Ієн Андерсон. За два дні до виступу він здійснив турпоїздку в Чорнобильську зону, а за день до концерту ми поспілкувалися з ним у київському готелі, де він зупинявся. Яким Ієн виявився в звичайному житті? Несподівано невисокий і тендітний. Не вітається за руку (проблеми з кистю, береже її для виступу). Неохоче підписує диски (починає ледь помітно нервувати на третьому-четвертому). Має гострий і жвавий розум, зовсім не справляє враження старої людини, не дивлячись на вік (69 років). Стежить за ситуацією в світі: соціально-економічні проблеми, геополітика – на ці теми здатний говорити годинами. Про Чорнобиль, на мій сором, знає набагато більше, ніж я. Про новації в сільському господарстві може прочитати не одну лекцію (але ми вирішили залишити цю тему на наступний раз). Про вік і смерть говорить спокійно, відверто і без табу. З цієї непростої теми ми, власне, і почали.

 

  • Ієн, як ви готуєтеся до турів, враховуючи ваш вік і вашу рухову активність на сцені?

Років десять тому знаменитий флейтист Джеймс Голуей сказав мені: «Старіючи, ти змушений практикуватися більше і більше». Це щира правда, і я запам’ятав цей урок. У періоди неактивності між концертними турами потрібно щодня займатися. Перший час після туру я потребую відпочинку, тому граю на флейті і співаю приблизно по годині на день, але потім збільшую цей час до 2-3 годин. Перш за все для того, щоб бачити і відчувати, як все «працює» між цим (вказує на голову) і цим (показує руки). Роль стандарту тут грають мої записи 30-річної давності, і мені вдається тримати цю планку. Як флейтист, я справляюся з цим. Як гітарист – теж. Але як вокалісту, мені це дуже важко, тому що неможливо відтворити той тон голосу, який був у тебе в 20 років. Ти втрачаєш частину діапазону – найчастіше у верхньому регістрі, але іноді і в нижньому теж, через те що голосові зв’язки стають менш гнучкими і «швидкими».

Жахлива іронія, до речі, що світ узнав Паваротті як вокаліста за часів його занепаду. Коли він був на піку своїх можливостей, він ще не був відомий. Ми знаємо Паваротті в останні 20 років його життя, коли його голос вже не був такий хороший, а в останні кілька років спів давався йому з великими труднощами. І на своєму останньому виступі він прийняв рішення взагалі не співати наживо – він просто стояв перед мікрофоном і відкривав рота під фонограму. І це дуже сумний фінал життя. Але є й співаки, яким вдається на схилі життя зберегти свій творчий хист. Це дивно, це справжні щасливчики.

Подібні ж проблеми й у інструменталістів. Є знамениті гітаристи, які страждають на артрит рук або тунельний синдром. Те ж стосується і деяких клавішників – наприклад, покійний Кіт Емерсон (клавішник і композитор гурту Emerson, Lake & Palmer) ще в 1996-му році зізнавався мені, що здатний грати всього протягом 40-45 хвилин, а далі біль і дискомфорт ставали занадто сильними. Саме з цієї причини Emerson, Lake & Palmer вже в ті часи не могли бути хедлайнерами – вони не могли виступати по півтори-дві години. Це, по суті, ті ж самі проблеми, що й у тенісистів: у 30 років вони вже не можуть змагатися на рівних зі своїми молодшими конкурентами. Таке життя. Одні лишаються здоровими і активними до кінця життя, а інші втрачають ті здібності, які їх прославили, вже в 30-40 років. Як тільки ти починаєш по-справжньому насолоджуватися тим, що робиш, Господь забирає це: «Тепер віддамо твій дар комусь молодшому» (усміхається).

 

 

  • Ще одна сумна тема: 2016-й був роком великих втрат, особливо в рок- і поп-музиці. Яка з них була для вас найважчою, чий відхід ви пережили особливо болісно?

Я особисто знав декого з музикантів, які померли минулого року – особливо Кіта Емерсона, Грега Лейка (вокаліста і бас-гітариста гуртів Emerson, Lake & Palmer і King Crimson). Раніше – Джона Лорда (клавішника Deep Purple). Крім того, я побував на одному з останніх концертів Black Sabbath і побачився з Тоні Айоммі. Він мені тоді сказав про своє рішення, що це вже однозначно кінець його кар’єри, і що він хоче прожити свої останні роки спокійно в колі своєї родини. Скільки це буде – рік або десять років, – ми не знаємо: у Тоні рак, зараз він в непоганому стані, але хвороба може повернутися в будь-який момент. Тоді ж помер Джон Веттон (вокаліст і басист одного з найвідоміших складів групи King Crimson).

Що ж, це така річ, яка, чим старшим ти стаєш, все більше стосується тебе. Відходить все більше людей, яких ти знаєш. В якомусь сенсі це готує нас до того, що станеться з нами самими, до розуміння нашої власної смертності.

З іншого боку, у випадку з Джоном Веттоном, а також c Леммі Кілмістером (лідером гурту Motorhead) і абсолютно точно у випадку з Емі Вайнгаус можна говорити, що люди зруйнували себе самі. Зазвичай в ранні роки свого життя – найчастіше це алкоголь і кокаїн. Деякі вживали і більш важкі наркотики – як Джек Брюс, Джинджер Бейкер, Ерік Клептон…

 

 

  • Іггі Поп.

Так. Але, я вважаю, той факт, що деякі з них досі живі, не має робити їх прикладом для наслідування. Ось, мовляв, вони вели справжній рок-н-рольний спосіб життя, були наркоманами, а потім, ставши старшими, побороли цю залежність і живі й активні досі – це робить їх крутими в очах публіки. Цей меседж, який отримують мільйони молодих людей – «Ти можеш робити що хочеш, божеволіти, поки молодий, а потім зав’яжеш і будеш ОК» – він неправильний. Це просто неправда. Ти завдаєш собі непоправної шкоди. Наприклад, Джек Брюс останні 20 років життя важко страждав від проблем з печінкою: гепатит, рак, трансплантація…

 

  • Те ж саме з Лу Рідом.

Так. Нічого крутого в цьому немає. Навпаки, це так нерозумно! Це працює, як радіація: якийсь час ти не відчуваєш її впливу, але ефект накопичується, і в якийсь момент вбиває тебе. «Секс, наркотики і рок-н-рол» – це не гасло для молодих. Роби все це, тільки коли тобі скажуть, що тобі залишилося жити всього 6 місяців. Тоді і божеволій – це вже не зашкодить. Це набагато більш прагматичний спосіб віддатися гедоністичним задоволенням, повірте мені. Не знаю, чи буде у мене самого такий шанс, але статистично він високий: близько 50% з нас помре від раку, що означає прийом сильних наркотиків в останні місяці або тижні життя.

 

 

  • Ви приїхали до України за 3 дні до концерту спеціально, щоб відвідати Чорнобиль. Які ваші враження від цього візиту?

Я думав про те, що це все сталося через трагічну помилку всього двох людей, і тепер багато країн розплачуються за цю помилку. Думав про тих людей, які померли в перші ж місяці або через віддалені наслідки цієї катастрофи, а також про тих, кому довелося залишити свої будинки і виїхати, шукати нову роботу, повністю змінити все, що було їх життям. Втім, у цій історії є не тільки темна сторона. Вона показала і позитивні сторони людської природи – доброзичливість тих країн, які виділяли і продовжують виділяти досить значні суми на очисні заходи і на саркофаг. Те, що багато націй об’єдналися заради вирішення спільного завдання, – це чудово. В цьому сенсі для мене візит до саркофагу на ЧАЕС був чимось на зразок відвідування прекрасного собору або музею.

 

 

  • Чи є щось, що відрізняє тур в пострадянських країнах від концертів в решті країн? Можливо, люди, публіка, менеджмент, ставлення приймаючої сторони…

Насамперед, я хочу сказати, що люди є люди, і вони всюди більш-менш однакові. Що стосується мене, я намагаюся всюди давати концерти на однаково високому рівні. Вплинути на якість можуть хіба що якісь фізичні фактори – холод, вологість тощо.

У культурному плані я не бачу великої різниці між, скажімо, Британією та Польщею або Британією та Україною. У мене зовсім немає відчуття, що я приїхав на Марс. Це не Японія, яка дійсно дуже сильно відрізняється від Заходу.

Київ насправді зараз виглядає як дуже велике справжнє європейське місто. Але, як мені здалося, бутики стоять порожніми майже весь час, те ж саме – з готелями. Ймовірно, у Києв вкладається багато грошей, але це явно інвестиції в майбутнє. Крім того, різниця між багатими і бідними колосальна, і, здається, вона продовжує зростати. З огляду на стан української валюти, переважна більшість українців може хіба що повитріщатися крізь вітрину на ті товари, які продаються в бутиках. Хто може це купити? Напевно якісь корупціонери або ділки чорного ринку. Жадібний, безконтрольний капіталізм – ось що я тут бачу. А не прагматичну, соціально орієнтовану економічну модель. Тому дуже багато перспективної, добре освіченої молоді воліє виїхати з країни – це сумний факт.

 

 

  • Я знаю, що ви завжди слідкували за політикою і політиками, і вам завжди є що сказати з цього приводу. Що ви думаєте про події в світовій великій політиці за останній рік? Брексіт, Трамп, Путін… Що взагалі відбувається?

(Сміється) Що відбувається… Давайте поки відкладемо Путіна і поговоримо спочатку про країни західної демократії. Що відбувається? Різдво! Ти підходиш до різдвяної ялинки, під нею – подарунок, на ньому написане твоє ім’я. Ти радісно, затамувавши подих, розпаковуєш його, відкриваєш і… – «О ні, знову пара шкарпеток!». Такий урок: ти не завжди отримуєш те, що хочеш. Це демократія, ок? Ти отримуєш результати демократичних виборів або референдуму, і вони можуть тобі не сподобатися. Але ти приймаєш волю більшості. А божеволіти, піднімати вуличні бунти, трощити вітрини – це щось протилежне до демократії.

Звичайно, те, що близько 50% американського населення вибрали президента, який… ну, який відрізняється від будь-якого іншого президента, і який вселяє в дуже багатьох занепокоєння за майбутнє США і світу, – так, це лякає. У нас в Британії схожа ситуація: більшість шляхом демократичної процедури вирішила, що нам треба вийти зі складу ЄС. Що я думаю про це? Я думаю, нам задали неправильне питання. Занадто просте питання. Те, яким був ЄС на момент референдуму, – це як потопаючий корабель, і люди вирішили, що вони не хочуть бути частиною цього. Тим більше що нам мало подобаються люди, які ведуть цей корабель. Нам не подобається містер Туск, наприклад. Бюрократія федеральної Європи мало кому подобається. Є країни, які хочуть зберегти свою індивідуальність, культуру, мову, валюту. Ідея, яка свого часу об’єднала нас, – це вільний європейський ринок, можливість спокійно торгувати з нашими сусідами. Більшість британців і зараз віддані цій ідеї. Як і більшість європейців, я гадаю. Нам просто не подобається ідея єдиної, гомогенної федеральної Європи.

 

 

Але ця тонкість не була врахована в питанні, яке нам задали. Думаю, якби людей запитали: чи хочете ви залишитися частиною нової Європи, яка дасть можливість жителям країн безперешкодно працювати і подорожувати, але в той же час залишить право зберегти кордони і приймати до себе тільки тих, кого вони хочуть, тобто національне право сказати «ні» – гадаю, відповідь на референдумі була б іншою. Нам в цьому питанні треба чинити так само, як чинять США, Канада, Австралія, Нова Зеландія – тобто захищати свої кордони, але дозволяти в’їзд тим, у кого є талант, професія і можливість платити податки і бути частиною суспільства. Федеральна ж Європа все більше і більше позбавляла країни цього права.

Крім того, нинішня Європа – це, по суті, три різних Європи, стан яких і робоча етика в яких помітно відрізняються. У нас є Німеччина, Британія – стабільні, високопродуктивні країни, які платять левову частину європейських податків. Десь тут і Франція, але її останнім часом трясе. А ось Італію трясе вже дуже сильно. В Італії біг від податків взагалі – національний спорт. У ній є індустріальна північ, від якої здорово відрізняється південь, де стиль життя такий: не беремо в голову, зависаємо з друзями і народжуємо побільше дітей. Крім того, третя Європа – по-справжньому бідні європейські країни: Румунія і Болгарія не в кращій формі, Греція – в жахливій. А є ще країни, які хочуть приєднатися до ЄС, і їх економіки в дуже поганому стані – їм просто нічого запропонувати іншим. Хто буде за все це платити? Німці і британці не в захваті від необхідності платити за всіх.

Загалом, часи об’єднавчого тренда в Європі пройшли. Це вже не працює. Тому британці сказали «ні» такому ЄС. Якби питання стояло про реформовану Європу, впевнений, відповіли б «так».

 

 

  • Цей «роз’єднувальний» тренд торкнувся не тільки ЄС, це глобальний тренд. Деякі європейські країни і США, наприклад, говорять про загрозу з боку Росії. Як вам здається, Путін небезпечний для Європи?

Я думаю, що Путін небезпечний, насамперед, для містера Путіна. З двох причин. Перша: він може несподівано опинитися десь закатаним в цемент, отруїтися полонієм чи ще щось в цьому роді. Думаю, він серйозно турбується за своє життя – так  завжди трапляється в диктаторських режимах, які маскуються під демократичні. Коли він тільки прийшов до влади, Єльцин, ймовірно, думав, що це саме та людина, яка може зміцнити авторитет країни і не дати їй розвалитися. І, думаю, протягом якогось часу Путін дійсно був тією людиною, яка потрібна Росії: їм потрібен хтось сильний, хто контролював би приватизацію промисловості і зміг би на її основі побудувати ефективну капіталістичну економіку. На жаль, цього не сталося: російський капіталізм дикий і жахливий. Жахлива корупція і крадіжка, жахлива бідність, майже середньовічні суспільні порядки

Але є ще друга річ, якої Путіну слід було б боятися навіть більше, ніж самої смерті – це Вікіпедія. Тому що пам’ять про нього буде досить поганою. Візьміть Каддафі: він увійшов в історію як зганьблена, висміяна всіма фігура. Саддам Хусейн, Роберт Мугабе – те ж саме. Далеко не всі диктатори в останні роки життя задумалися над тим, щоб не увійти в історію ось таким чином, і послабили хватку свого режиму. А історія зараз – це не товсті книги в бібліотеці, а Вікіпедія і Гугл.

 

 

  • Ти – те, що про тебе думає більшість людей.

Саме так. Люди ледачі. Дуже мало людей, що не шукають простих відповідей, не вірять всьому, що написано, і шукають відповіді самостійно. Ми живемо в світі копипаста. Так ось, ще років п’ять тому у Путіна була можливість увійти в історію не як однозначно «поганий хлопець», інтегрувавши Росію в сучасний світ. На жаль, швидше за все, він і тоді був не здатний повернути в цей бік. Я думаю, тут справа в кадебешній «прошивці» його мізків, в тому, як він дивиться на світ. Ставши асистентом мера Санкт-Петербургу Собчака, він не «звільнився» з КДБ, залишившись в ньому назавжди. Путін – антизахідник, і він так і не зрозумів, що Заходу не треба боятися, і не треба боятися власного народу. У нього була можливість зробити Росію по-справжньому великою міжнародною силою, зберігши хороші відносини з західними країнами. Замість цього він захопився політичними шахами: загарбати пішака тут або там, «відкусивши» шматок Східної України або рятуючи режим Асада. Це настільки дрібно, нерозумно і по-дитячому… Він сповнений підозри до всього, чого просто не розуміє. Тому його життя закінчиться сумно, і він займе дуже погане місце в Вікіпедії – як корумпований, жорстокий напівтиран, який постійно намагався штовхати світ у прірву, збільшував напругу між країнами, розв’язував війни тощо.

 

P.S. Я дав Ієну на підпис свій старий диск з альбомом Jethro Tull «Aqualung». Диск був піратським – Ієн цього, здається, не помітив. Але навіть якщо б і помітив, то що тут такого? Я купував його, будучи студентом, а Ієн, добре знаючи, як важко українській молоді, думаю, простив би мене за мою юнацьку любов до його музики, не підкріплену матеріально.

 

 

 

 

Розмовляв Альберт Цукренко

 

 

Джерело: Культпростір

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s