Тарас Чубай: : Якщо в ефірі українська пісня, то «щось у лісі здохло»

4 листопада 2016 р.

104245-gifТарас Чубай — львівський автор-виконавець, рок-музикант та композитор, лідер гурту «Плач Єремії».

За роки своєї творчої діяльності написав понад сто пісень та видав 11 музичних альбомів. У доробку музиканта й увертюра до поезо-опери «Крайслер-Імперіал» для симфонічного оркестру.

У розмові з «УМ» Тарас Чубай розповів про плани на майбутнє, своє «революційне» минуле, українську політику та концерти на Донбасі.

«Захотілося пожити людським життям, а не постійно бути на гастролях»

— Уже минуло 26 років з часу зародження гурту «Плач Єремії», можна нині говорити, що група далі заявляє про себе?
— Гурт не живе за законами шоу-бізу, а за простими людськими законами. Ми не знімаємо дорогих кліпів, не забруднюємо ефір собою. Гурт існує, ми концертуємо, але не так часто, як хотілося б того слухачам.
— А їм якраз хотілося б чути вас частіше.
— Це зрозуміло, але частина гурту живе в Києві, частина у Львові, у всіх сім’ї, діти. Звичайно, хотілося б частіше зустрічатися, як у молоді роки, але ж… На даний час я працюю над власними проектами. Один з яких — пісня на вірші Москальця, але музику ми переробляємо. Ми вже близькі до фіналу i я чекатиму слушного моменту, щоб представити пісню. Не хочеться просто викинути її в інтернет, щоб усі безплатно перепостили, хочеться, щоб робота була гідно оцінена. Я сподіваюся, що пісня увійде в альбом і ми будемо грати її на концертах.
— Маєте концертні плани на найближчий час?
— На даний час нас запрошують на виступи перед військовими. Але якоїсь концертної програми наразі не плануємо.
— Чому нині вас так мало в медійному просторі?
— Музика, яку ми творимо, завжди була неформатом. Нашу музику зрідка можна почути на радіо. Я не займаюся ходінням по радіостанціях, щоб мою музику крутили. Сподіваюся, що вони самі будуть звертатися по мої піснi. Мені взагалі не подобається, і ніколи не подобався, головний принцип шоу-бізнесу — мовляв, тебе всюди має бути багато для того, щоб гарно продаватися. Мені здається, що раніше я трохи переборщив iз цим. Тож зараз більше уваги став приділяти сім’ї, тим більше, в мене троє дітей. Знаєте, захотілося просто пожити людським життям, а не постійно бути на гастролях. Хоча це жодним чином не означає, що в мене немає концертів — вони постійно є.
Що ж стосується неукраїнського українського медіа-простору і моєї відсутності в ньому — пробачте, але я до нього просто не пасую, я для нього — наче з іншої планети. Все, що ці люди показують по своїх телевізорах, настільки мені чуже, що я туди просто не вписуюсь.

«Єдине що змінилось — це мої кілограми»

— Якщо взяти Тараса Чубая 1990 року й нинішнього, наскільки він змінився у плані ставлення до своєї творчості, наскільки змінилися цілі?
— Цілі — це робити справу, яку ти любиш. Єдине що змінилось — це мої кілограми (посміхається.). У плані творчості, звичайно, хочеться грати так як і тоді, але в мене дуже мало на це часу. Зараз я повністю віддаюсь дітям та господарству.
— Тарасе, гурт «Плач Єремії» зародився 1990 року. Це «зоряна доба» в історії сучасної богемної львівської музики: «Не журись!», Сестричка Віка, Василь Чудик, «Конгрес», «Мертвий півень», Віктор Морозов… Де сьогодні глибокі тексти, поетика, політичний протест, притаманні тому часу?
— У цьому питанні вже є кілька відповідей. Все стало трошки іншим. Люди старішають, стають стриманішими. Це був чудовий час: кінець 1980-х — початок 1990-х… Таки справді — розквіт богеми, час великих надій. Ми вірили, що от-от отримаємо нашу Україну і будемо вільні, щасливі. Здавалося, що до цього залишився один крок. Сьогодні ми вже не такі оптимістичні, як тоді. Можливо, тому і богема інакше виглядає.
Зараз насправді супер’яскра­вих явищ ми не бачимо. Взагалі, ми бачимо мало українських виконавців в ефірі. Можна сказати, навіть не чути. Коли з’являється україномовна пісня, навіть «попсова», то це справляє враження, ніби щось неймовірне сталося, «щось у лісі здохло». Немає сприятливої атмосфери для розвитку, зокрема й для української попси.
— Ви говорите, як філософ. А може, зараз усе ж настав час для революціонера з мікрофоном?
— Я вже багато відіграв революційних концертів. Наприкінці 80-х я грав на мітингах, які розганяли «собаками», вже багато пройдено революцій. Наразі в мене немає на це часу.
— Але якщо не ви, то хто зможе вивести хоча б у музичному плані Україну з летаргії? Як, наприклад, це вам удалося свого часу «Нашими партизанами».
— Розумієте, все це пов’язано з ресурсами. Я не можу просто вийти на майдан і співати. Будь-яка боротьба за ту Україну, яка моя, може для мене виражатися у виступах на тих територіях, які наразі нею не є. І ми виступаємо на сході, звичайно, що замало. Але ж дуже важко увірватися в цей простір зі своїми уявленнями про те, як і навіщо організовувати концерти. Тож, я нічого не маю проти когось, кожен має право бути самим собою. Однак треба боротися зі спробами зазіхати на твій власний культурний простір.

«Я музикант, якого дідька мені робити в політиці?»

— 2000 року ваш виступ на майдані на День незалежності спричинив справжній фурор. Чи не вперше ціла Україна почула добірку повстанських і стрілецьких пісень та ще й у роковому виконанні. А сьогодні ви піднялися б з такими піснями на головну сцену країни?
— Коли я підіймаюсь на сцену зі своїми піснями, навколо стільки «білого шуму», що в ньому не завжди мене можна почути. Забагато інформації. Я не зник зі сцени, я гастролюю, але здебільшого за кордоном. Там є люди, що пам’ятають мене ще з 90-х. Упродовж останніх п’яти років у мене багато концертів у Північній Америці, зокрема Канаді, США, також я був в Ізраїлі, Британії, Польщі.
Тоді, 2000 року, була така ситуація, що не знали, що це ми таке співаємо. І можна під час якогось несприятливого режиму співати протестні пісні, і ніхто тобі нічого не зробить, бо не знає, що це таке. Тоді, у часи Кучми, ми відчували, що треба таке співати, треба повернути цю героїку. Вона є в цих піснях. Воно було на часі і зараз є на часі. Необхідно тримати героїчний дух у народі, бо він упав після Помаранчевої революції. Шкала драйву пішла вниз, але думаю, що завдяки нашому урядові й Президенту вона скоро знову піде догори.
— Ви, здається, ніколи не були осторонь політичної ситуації в Україні. Які в вас виникають рефлексії щодо актуального стану справ?
— Я завжди був осторонь політики. Займаюсь лише тим, що мені справді болить. Наприкінці 90-x мені здавалося: люди хочуть дізнатися, що колись були такі пісні — стрілецькі, повстанські, тому я зробив цей проект. Потім було в мене відчуття, що забувають Івасюка, — теж зробив альбом. Зовсім недавно разом із Kozak System закінчили альбом «Пісні самонаведення». Це була велика і клопітна робота, яка тривала майже три роки. Моя тиха праця може бути непомітною на тлі всього, що відбувається. Наше місце зайняли політики, їх постійно показують по телевізору, це ненормальна ситуація. Якби так часто показували українських музикантів, то вони були б на слуху.
— Як ви ставитесь до політичної ситуації в Україні?
— Наша Україна ще дуже молода і сподіватись якогось негайного результату неможливо. У нас фактично йде третій рік реформ, не можуть так швидко бути відчутні зміни, на це все потрібен час, не менше десяти років. Тому потрібно сприймати все дуже спокійно. Як би ми не критикували Президента і все навколо, поки що іншого Президента ніхто не може запропонувати. Якщо ти берешся критикувати політику і все навколо, то спершу щось зроби для країни. Звичайно, владу потрібно критикувати, але й підтримувати також. Ми стали на такий шлях, де повороту назад немає. І це дуже добре. Потрібно просто робити добре роботу на своєму місці. Дуже багато розвелось експертів, які роздають поради направо і наліво. Я не розуміюся настільки добре в політиці, щоб робити якісь експертні висновки. За моїм відчуттям, ми рухаємось у правильному напрямку, звичайно, навколо купа проблем, їх потрібно вирішувати, але ще дуже рано робити якісь висновки.
— Ви не планували йти в політику?
— Ні в якому разі! Хоча серед наших політиків дуже мало професіоналів. Я музикант, не політик, якого дідька мені туди йти?!
— Найближчим часом плануєте черговий альбом?
— Так, це буде сольний Тарас Чубай, який я робив упродовж останніх 5-7 років. Нарешті потроху матеріал назбирується. Поза тим я хочу почати робити спільний альбом із «Плачем Єремії», як я вже згадував, одна пісня вже в роботі.
Розмовляла Анастасія СЕМЕНЧУК
Advertisements

Залишити коментар

Filed under "Плач Єремії", Чубай Тарас (Плач Єремії)

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s