Мар’яна Садовська: Мені б хотілося попередити про небезпеку…

27 березня 2015 р.

Створюючи свої новаторські композиції та аранжування в діалозі з традицією, Мар’яна Садовська вірить, що музика і спів — це передусім «живий діалог» між виконавцем і слухачем. Вона коментує: «Я не співаю пісень, знайдених у книжках. Кожну пісню я отримала з рук у руки від народних співаків. Я почула історії пісень. Я навчилась, як і коли пісня повинна виконуватись, і зрозуміла, що пісня може бути своєрідним дороговказом, мапою, що веде нас крізь життя».

автор бесіди:
Сергій Жадан. фото: Костянтин Донін

ШО Я, власне, про що хотів запитати? Звісно, про війну. І про спів, із війною пов’язаний. Ти займаєшся фольклором. У нас існує купа пісень про війну, такий собі мілітарний фольклор. Народ це співає сторіччями. Як ти гадаєш, це позначається на нашому характері?
— Мушу сказати, що не претендую на якісь загальні правди, і все, що буду пробувати зараз висловити — речі дуже суб’єктивні. Знаєш, традиційна музика, особливо обрядові пісні, мають функціональний характер. Я собі дозволяю навколо цієї теми багато фантазувати, частково це є теж джерелом моїх інтерпретацій.
Мабуть, варто почати з того, що «мілітарний», як ти його називаєш, фольклор вміщує в собі дуже різні підвиди. Скажімо, є пісні маршові, типу «Ой, на горі, там женці жнуть» чи «Гей, там на горі січ іде». Ці пісні допомагають синхронізувати, ритмізувати дихання, рухи, кроки. Це свого роду «мілітарні каденції», які співають під час тренування американські солдати. Цікаво до речі, чи використовуються такі військові маршові співи під час тренувань в Україні?

ШО До речі — справді цікаво.
— Але зовсім іншу фунцію мають пісні-плачі. Як, скажімо, «Чорна рілля». Є один несамовитий чоловічий плач грузинський «Мірангула» зі Сванетії — в одному з його варіантів фактично лише повторюється слово — «сину, сину»…
Ще інша функція — пісні-обереги, які співалися під час виряджання до війська.
Ще чимось дуже особливим є приклади чорного гумору, як, скажімо, пісня про вояка, що стояв «при каноні» і помимо всіх вражих куль — «все ще стояв і фур-фурт ладував». Знаєш її? «Вража куля летіла, йому руку відтяла, а він все ще стояв і фур-фурт ладував».
Який це має вплив на нас? Знаєш, коли я ще на початку березня відвідувала поранених із Майдану в лікарні у Вроцлаві, то найсильніше моє враження було, що це не просто бізнесмени, студенти, а лицарі. Справжні лицарі-захисники. Воїни. Мабуть, козацька тематика, козацькі пісні вплинули на наших мужчин так. Потім у Маріуполі я також не могла перебороти відчуття, що бачу лицарів, зі світлими, усміхненими очима, сміливих, безстрашних, добрих. Це були воїни! Захисники! Зовсім інші очі були в одного колишнього вевешника на блокпості вже перед самим в’їздом до Запорізької області, який допитувався, чи ми кидали в нього коктейлі Молотова. Дуже темні й безпросвітні були очі. Очі найманця, якому ніхто ніколи не співав козацьких пісень…

ШО Ну, як не співав? Він же так само тут жив.
— Можливо, я перебільшую. Але саме так я це бачила. Саме такими є мої знайомі та друзі, які зараз вистригли собі козацькі оселедці й пішли добровольцями на фронт.

ШО Загалом, на твою думку: народний спів більше коментує те, що було, чи підказує, як має бути?
— Обрядові пісні, — я про це, до речі, завжди розповідаю під час концертів, — це як свого роду дороговкази, які структурували наше життя. Завдяки їм було відомо, що і коли робити, що, коли й чому співати. Весь рік поділений був піснями, ціле наше життя. Якщо взяти весільний обряд, то це були інструкції, безумовно, а також цілі психологічні сеанси, котрі допомагали перейти через всі перетворення — з дівчини та хлопця, на чоловіка й жінку, з дочки чи сина на майбутніх батька та матір.

ШО Себто ні дня без пісні.
— У піснях описується стан, який ти мусиш пережити, описуються часто можливі варіанти, скажімо, майбутніх проблем із невістками та свекрухами і тому подібне. Я часто жартую, що якби досі існували оспівування під час весілля, то майбутні пари економили б потім на психологах, терапіях і консультаціях…

ШО Або навпаки — психологи можуть посилатись на народну творчість.
— Одночасно це обереги, замовляння! Тому часто мелодика весільних пісень така «проста» — це свого роду ритмічні скандування, молитви. Хоч слово «замовляння» тут краще пасує.
До речі, саме такі замовляння я почула в твоїх останніх віршах: «як не боятися темряви, не боятися висоти» — це заклинання, це материні молитви. Можливо, тому вони так легко сплелися з весільними оберегами.
Але тут знову таки все залежить від того, хто співає. Думаю, що з піснями — подібно як із віршами — хтось перестає писати / співати зовсім, для когось музи замовкають. А хтось інший чує їх крик — чує, як музи під час війни кричать.

ШО Ну, чи залежить від того, хто читає й слухає.
— Десь колись я вичитала, що в Греції однією з функцій плачок було своїм співом, своїм криком відігнати смерть. Тобто не просто вилити жаль, зробити свого роду коридор для розпачу й трауру, але теж така-от оберігальна функція. Була ще одна — спровокувати на помсту. Така дуже темна функція.

ШО Угу, можна собі уявити психіку людей, що виростають під такий спів.
— Тут ще хочеться сказати про один важливий аспект — нещодавно я вела майстер-клас у дуже особливому місці: це був середньовічний замок Вевельсбург, який нацисти зробили свого роду святинею СС. З сакральною криптою, використавши й збезчестивши лицарські міфи та німецький фольклор. І раптом я зловила себе на думці, що треба бути дуже-дуже обережними, щоб часом комусь не здумалося подібно збезчестити українську козацьку тематику, використовуючи її для своїх примітивних, гомофобічних та фуднаменталістських ідей.

ШО Тобі взагалі не здається, що в нинішній (цілком передбачуваній і зрозумілій) хвилі ура-патріотизму є небезпечні нотки: спрощення, зведення все до протистояння, до ославлювання? Що з цього може вийти? Я, звісно ж, не про політику питаю, скоріше про етику та естетику.
— Мабуть, з’явиться багато однобокого ура-патріотичного лушпиння в найкращих традиціях соцреалізму, зверху для прикраси змащеного сльозливими та нудко солодкими мелодраматичними «сумними» акордами. Завжди так було, це, на жаль, нормальний розвиток, лише з часом відсіється зерно від полови і залишаться справжні пісні, типу «забудь мене і все забудь». Я можу розповісти про одну незвичайну пісню, «Ой, чи воля, чи не воля», якої я навчилася в гурту «Древо». Незвичайна мелодика, така, як збільшене під мікроскопом зітхання, стлумлений біль, дивна гармонія, пісня про любов, яка довела до горя, і з горя ніженьки не ходять, і рученьки не роблять, і очі плачуть, світ не бачуть, світ в головці кружиться, «на плечьо орел садиться» — явно опис трансцедентного стану, зустрічі з тотемом, який зараз «скаже правду». І ось усі напружуються в передчутті Правди, а правда є такою, що твій милий «передовик на сахарном заводє». Як кажуть німці — от і маємо салат. Тобто десь дорогою загубилися слова, і на їхнє місце нанизались нові, явно спрощені. Хоча добре, що пісня бодай у такий спосіб збереглася.

ШО Ти думала, що саме люди хочуть більше слухати в умовах війни? Щось заспокійливе, щось таке, що мотивує, щось, що відволікає, чи навпаки — щось, що приголомшує?
— Не дуже знаю, що люди хочуть слухати. Більше можу тобі сказати, що мені хочеться співати. Страшенно хочеться співати про любов. Про оту, яка все переможе, яка найсильніша.
Коли співаю тут, у Європі чи в Америці, то часто маю таку потребу — «бити в дзвони». До речі, кілька днів тому почула від одного режисера з Уганди чудову історію про ще одну функцію співу, людського голосу — в одному угандському селі жив єдиний чоловік, який умів виспівувати сигнал тривоги. Тобто коли до села наваджувався лев, то бігли до нього, і він бив своїм голосом тривогу. Одного разу він випив забагато, був п’яний. І от коли до нього прибігли — він не зміг заспівати, і лев наробив багато біди. Наступного дня всі односельці прийшли до нього, щоб навчитися виспівувати цей сигнал. Ось зараз на Заході мені б хотілося бути таким знаком — попередити про небезпеку. Приголомшувати!

ШО А коли співаєш в Україні?
— В Україні, вдома, хочеться навпаки — співати казки, сороміцькі пісні, любовні, весільні пісні. Цей режисер із Уганди також говорив про традиційне мистецтво «розповідання» (story-telling) і про те, що найулюбленішими є оповідачі, які вміють найстрашніші, найтрагічніші історії розповідати так, що всі заливаються сміхом. Він багато говорив про силу сміху. Така сила, мабуть, закодована в пісні про вояка і фур-фурт. Але, мабуть, повинен пройти час, щоби зі сміхом говорити про деякі речі.

ШО А спонтанно фольклор може народжуватись? Себто коли слід чекати народних пісень про цю війну?
— Мммм… важко відповісти на це твоє запитання. Просто сьогодні на місце народних пісень прийшли пісні масової популярної культури. Бо первинні функції (коли співалося, яким чином пісні передавалися далі) в принципі неможливі сьогодні. Колись, коли люди збиралися разом, то в певний момент слів бракувало й починали співати. Ця первинна функція комунікування через спів у нас змінилася-зникла… Спілкування все таки проходить в основному через розмову. Навіть танець як форма спілкування — в принципі зник, видозмінився. Обрядова, релігійна функція — пошук зв’язку з вишніми силами, з силами природи та фатуму — теж, у принципі, неможлива… Тобто вона звелася до церковних хорів, але коли і хто вже «закликає весну»? Чи «лякає картоплю»? Мовчу вже про проводи русалок. Ти пригадуєш, коли останній раз співав, сидячи за комп’ютером?

ШО Ну, весну точно не закликав.
— І оце славнозвісне — передавання пісень від мами до дочки, від бабці до онуки? Змінився світ, змінилися способи комунікації, на місце фольклору прийшли ютуби… Я не ламентую і в жодному разі не заламую руки чи причитаю драматичним голосом — мовляв, народна культура зникає. Просто все видозмінюється, набуває нових форм, народні пісні починають виконувати рокові та джазові музиканти, створюються гурти, які співають автентично… А якщо зайти в гугл, можна знайти величезну кількість нових пісень про цю війну — починаючи від творів професійних музикантів, закінчуючи кліпами та піснями різних «просто» людей. Серед них є хіти, які мають шанс стати «народними хітами».

ШО Але як ти гадаєш, який фольклор міг би постати з того всього, що з нами нині діється?
— Фольклор в тому сенсі, як він був колись, це сьогодні частково пісні, кліпи різних груп і музикантів. Несамовито чути, як у них знову з’явилися запитання до наших «старших братів», особливо, коли ці запитання поставлені російською мовою. Один мій знайомий, родом з Дніпропетровська, який багато років жив у Німеччині, недалеко від Кельну, пішов добровольцем на фронт. Він бард — писав, що чекає на гітару, щоб співати хлопцям, недавно вислав вірш, написаний під час нічного чергування. Українською та російською мовами, щемкий і наївний, дуже правдивий і рідний. Вислав його, начитаний своїм голосом. Я отримала цей вірш в такий день, коли з жахом усвідомила, що звикла читати новини про смерть і вже якось навіть не реагую. Цей вірш наче нагадав, що не можна, не маємо права звикнути до смерті.

ШО А російський фольклор ти, до речі, добре знаєш? Чим перш за все він від нашого різниться? Ми ж зараз усі намагаємось розібратись, різні ми чи подібні.
— Я дуже поверховий знавець російського фольклору. І мені легше сказати відразу, чим ми подібні, аніж чим ми відмінні. Подібні тим, що справжні зразки, справжні шедеври традиційної музики від нас дуже наполегливо приховувалися, заборонялися, а на їхнє місце підсовували «калінкі-малінкі» та інші приклади совєтської, штучної та кічуватої «народной пєсні». Нам були на голову одягнені віночки зі штучних квітів, а на росіян корони снігурочок.
Ще одне — зараз у світі дуже популярна течія шукати споріднення, коли збираються чи збирають музикантів різних традицій, і весь проект полягає в тому, як ми класно знаходимо спільну мову, як наші пісні перегукуються. Мене часто запрошують взяти участь в таких проектах, де в кінці обов’язково мусить бути свого роду «вільна імпровізація», під час якої іранський спів поєднується з українським, фінським чи сардинським. Часом мені такі проекти нагадують святкування в наших радянських школах, коли на сцені щасливо танцювали та співали 15 республік, 15 сестер….

ШО Пам’ятаю-пам’ятаю.
— На іншому боці такого перегину — порівняльна етнографія, якою я колись мріяла зайнятися. Це страшенно цікава галузь, яка досліджує глибокі спорідненості, скажімо, в музичних формулах весільних пісень у різних культурах, чи символ птаха, чи функцію заламування голосу. Слід додати, що переважно найцікавіші музичні традиції саме там, де культури змішувалися й впливали одна на одну — на пограниччях.
Але так, нам зараз дуже важливо зрозуміти, що нас відрізняє від російської традиції. Упевнитися в нашій самобутності. В Росії є доволі багато різноманітних традиції, і просто неможливо їх якось звести до одного знаменника.

ШО Добре, то й не варто.
— Два роки тому в мене була зустріч із одним надзвичайно талановитим і знаменитим російським музикантом та фольклористом. Ми зустрілися на фестивалі, відчули певну спорідненість — і відразу запланували спільний концерт. Я взагалі мріяла про концерти по всій Україні та Росії, бо в такому співставленні дуже чітко видно спорідненості й відмінності, самобутність і можливість діалогу. Під час концерту в Москві до мене підходили слухачі й повторювали своє здивування й захват, що ось вони, виявляється, не знали нічого про українську музику, що вона така!
Ще один концерт відбувся в Берліні, вже після анексії Криму. Цей концерт був для мене, на жаль, останньою співпрацею. Крапку поставив цей музикант, коли в приватній розмові перед концертом не міг погодитися, що Україна окрема, незалежна держава, пояснюючи свій погляд тим, що він «советский человек», і переконуючи, що нашу духовну єдність пробує роз’єднати американський долар…

ШО Хто б сумнівався.
— Я довго не могла заспокоїтися після цих слів — вони були сказані не бабою на базарі, а надзвичайним музикантом, майстром, глибина музики якого мене зачарувала. В цьому, мабуть, відмінність між нами — ми не намагаємося переконати, що російська мова — це діалект української і що російська музика — це насправді галузь української. Дуже сумно.

 

Розмовляв Сергій Жадан

фото: Костянтин Донін

 

Джерело: Шо

1 коментар

Filed under Садовська Мар'яна

One response to “Мар’яна Садовська: Мені б хотілося попередити про небезпеку…

  1. Сповіщення: chicagorazom | Мар’яна Садовська: Мені б хотілося попередити про небезпеку…

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s