Марія Лавренюк: Прозова творчість і проза життя

16 травня 2013 р.

9a496cd3e6eff621add54a43397490d144a61782Не минуло ще й двох років відтоді, як після першої публікації на сторінках «Літературної України» на мистецькому обрії з’явилася Марія Лавренюк. За цей час в тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» вийшли друком збірки прози «Декамерон одного села» і «Війна і мир одного села» та науково-популярна книга «Печериці для мудрої господині». В більш крупноформатних жанрах Марія працює у співавторстві з Сергієм Синюком. Результатом співпраці стали кіноповість «Таємниця троянди» та авантюрно-краєзнавчий роман «Де скарб твій…». Роман Марії і Сергія знайшов продовження в новій книзі «Сльоза Сирина», глави з якої нині друкує знана на Великій Волині газета «Сім’я і дім».

– В першу чергу дозвольте привітати вас із виходом нової книги «Війна і мир одного села». Беручи її до рук подумала, що вона просто продовжує попередню – збірку оповідань «Декамерон одного села». Але нову збірку прози відкриває кіноповість «Віра». Несподіваний не тільки жанр, але й сюжет. Трохи здивувало, що молода жінка пише про найбільш криваву історичну епоху – середину двадцятого століття.

– Моя повість не про історичну епоху, а про людину, яка пережила її. Героїка тих часів вже оспівана-переспівана. Більшість книг про той час присвячена борцям за ідею. Але людське життя цінніше за десятки ідей. Про це, власне, я й хотіла сказати в цій повісті. Звичайно, вона написана на підставі документів, свідчень, спогадів. Точне відтворення історичного тла забрало трохи сил і часу, але не це в повісті головне.

– Звідки виник задум реалізувати сюжет в жанрі кіноповісті?

– Перші задумки були в жанрі роману. Але глави цього майбутнього роману вперто писалися у вигляді закінчених новел. І Сергій Синюк, який вважає мій стиль письма дуже драматургічним, порадив дописувати текст як кіноповість в новелах.

– Кінематографічність вашої новелістики відзначив і Петро Кралюк в передмові до книжки «Декамерон одного села». Чи буде продовження в цьому жанрі?

– Видно Бог так розпорядився, що мені зручніше, краще «лягає на перо» навіть об’ємні речі писати такими короткими «серіями».

– Дуже цікава обмовка: «лягає на перо»… Якщо можна, розкрийте один секрет з творчої лабораторії: пишете новели ручкою на папері чи за комп’ютером?

– Ніколи не писала на папері. Ні, одного разу Сергій змусив написати перший варіант ручкою… (посміхається). Написала. А потім, не перечитуючи, набрала остаточний варіант на ноутбук. Не люблю записників, навіть попри те, що часто в них нотую. Якщо навіть щоденник, то – комп’ютерний…

– Вже кілька разів був згаданий Сергій Синюк. Особисто мені ваша спільна робота – роман «Де скарб твій…» видається на голову вищою за те, що кожне з вас пише окремо. Чи буде продовжена ця лінія?

– Зараз закінчуємо продовження згаданого вами роману. Називається воно «Сльоза Сирина». Окремі глави вже публікувалися в пресі. Поки не взялась за цю роботу – не думала, що далеке від нас тринадцяте століття може стати настільки цікавим і… сучасним. Втім лінія сьогодення теж закрутилася в динамічний гострий сюжет. А читачів, яким сподобалась головна героїня «Скарбу» Світлана, мушу попередити: їхня улюблениця підкинула авторам не один сюрприз і нова зустріч з нею буде повною несподіванкою. Але закінчиться все добре.

– Як саме?

– Ми ще не знаємо…

Для мене загадка: як такі різні люди настільки гарно спрацювалися? Як воно – писати удвох?

– Не легше, ніж писати самій. Пишемо, сваримось, переробляємо. Завжди треба шукати компроміс. А компроміс – це нескінченна ломка себе.

 – Але, попри те, що тернопільський бомонд раз по раз пророкує вам скорий розрив, ви працюєте разом вже два роки.

– Ще не билися… (Посміхається, щось пригадавши) Хоча ні, бились! Синюкові дуже сподобалась чиясь формула і він її часто повторює: містер і місіс Сміт тернопільської прози. Хоча в нас поки що все не настільки криваво …


– То може вам більше пасує формула «Маша і ведмідь»? Як би там не було, така тривала співпраця мусить триматися на взаємній людській симпатії. Між нами, дівчатами: я розумію, що він знайшов у вас. А що в ньому знайшли ви?

– Найкращу краєзнавчу прозу, яку я читала в житті! Такт і витримку наставника, готовність поділитися всім, чого навчився за десятиліття роботи над словом і вміння дохідливо, образно, яскраво це пояснити. Залізну хватку в поєднанні з якоюсь агресивною працездатністю. Хочеш, щоб Синюк взявся за якусь справу і домігся успіху – просто скажи при ньому, що це неможливо. Якби танк «Т-34» якимось чудом став людиною – ото й був би Сергій Синюк (сміється). І не хотіла б я коли-небудь стати його ворогом. Але, з іншого боку, він має дивовижну здатність дружити. Поділитися не тільки останньою гривнею чи шматком хліба, але й замислом книжки. До речі, для мене досі загадка його вміння бачити тему чи сюжет зразу готовою книжкою: жанр, обсяг, оформлення, формат, навіть сорти паперу і шрифти. Добрий десяток своїх задумів він подарував колегам, які, на його думку, реалізували би їх краще за нього. В більшості випадків так і сталося. І для мене він в першу чергу – друг, який не шкодує ні сил, ні енергії на те, щоб мені допомогти. Мені часом прикро: скільки власних задумів він не реалізував тому що займається моїми книжками. Але якби не Сергій, то я би взагалі не писала…

fbc9589de2061208cda28c2aecd63a450217a289

– Трохи дивно це чути. В сімнадцять років ви були в числі призерів Всеукраїнського фестивалю «Таланти твої, Україно», учасницею наради творчої молоді в Ірпені. Відкривалися певні перспективи в мистецькій царині. Можливо й столичні. А ви натомість обрали технологічний університет «Поділля» в Хмельницькому…

– Хотіла бути дизайнером… Художником… Недавно це стало в пригоді. Обкладинка роману «Де скарб твій» зроблена за моїм ескізом. Мою нову книжечку «Печериці для мудрої господині», яка теж щойно вийшла у видавництві «Навчальна книга «Богдан», проілюстрували моєю-таки графікою.

Про цю вашу роботу вперше чую. Правду кажучи – заінтригована…

– Вона й написалася трошки спонтанно. Після закінчення роману «Де скарб твій», головною таємницею якого стали печериці, залишилось багато цікавого матеріалу, який до книжки не потрапив. А просто сховати його в шухляду було би нерозумно. Кілька разів розказувала найцікавіші та найбільш корисні моменти подружкам, знайомим, колегам. А коли відчула, що з цих оповідей визріває щось трошечки більше – сіла за ноутбук і спробувала поєднати популярний виклад результатів наукових досліджень і щоденний практичний досвід сучасної української господині. Книжечка підкаже читачкам правила вибору та зберігання печериць, допоможе написати тематичний шкільний реферат з біології чи історії та й просто підтримувати себе в гарній формі. Не пробую конкурувати з вченими-мікологами і аристократами високої кулінарії. Пропоную свій погляд людини, яка любить печериці і страви з них. До речі: всі наведені в книзі рецепти походять з наших волино-подільських кулінарних традицій і сучасних економічних можливостей пересічної родини. Вони неодноразово випробувані мною та моєю сестрою Наталею Ткачук. Саме Наталя допомогла підготувати страви, рецептами яких завершується книжка, до «фотосесії». А основний текст я проілюструвала графічними гумористичними сценками «з життя печериць». Захотілось трошки розважити читачок і розважитись самій. Вийшла така тепла, домашня зручна, хоча й трохи незвична за форматом книжечка.

Зовсім інакше, в строгих традиціях класичної книжкової графіки шістдесятих-вісімдесятих років минулого століття оформила книжечку віршів «Невивчена гладінь» прекрасної поетеси з Рівного Юлії Бондючної. До речі, вона наша землячка з Кременеччини. Зараз думаю над оформленням її нової збірки «Листи спраглої». І маю від оформлення книжок не меншу втіху, як від їх написання.

– Але вашим покликанням стала державна служба. Вам «щастило» на посади, пов’язані зі зверненнями громадян, їх проблемами, болями, бідами. Чи не з цим пов’язаний вже давніше озвучений задум збірки «Декамерон однієї контори»?

– Дівчата-колеги вже питали мене коли я візьмусь за цей цикл. Але поки воно мене болить,поки воно мені не смішне – я не можу про це писати. Хоча варто сказати, що державна служба на нижніх її щаблях, як і робота в місцевому самоврядуванні – далеко не такий мед з мармеладом, як це може видатись зі сторони. Але найближча моя задача – дописати «Сльозу Сирина». А там – побачимо.

– Чи маєте якісь захоплення поза літературою?

– Дуже люблю в’язати і вишивати. Але останні два роки блузка лежить… Сама собі ставлю плани закінчити її то до фестивалю «Братина», то до Покрови. Але поки що проза життя і прозова творчість змушують відкладати вишиття і в’язання.

Розмовляла Маргарита Маркович

Джерело: УкрЛіт

Advertisements

Залишити коментар

Filed under Uncategorized

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s