17 вересня 2009 р.
До Форуму видавців літературна агенція «Піраміда» (м. Львів) видала дві книги авторки українських бестселерів “Солодка Даруся”, “Майже ніколи не навпаки” та “Москалиця” – “Кулінарні фіґлі” і “Чотири пори життя”. Перша новинка – оновлене видання відомого “Фуршету від Марії Матіос”, пронизаної тонким гумором збірки рецептів української кухні. друга – психологічно-філософська проза раннього періоду творчості письменниці. Кореспондент “ВЗ” про щойно видані новинки Марії Матіос почула із перших уст…
– “Чотири пори життя” і “Кулінарні фіґлі” – можна сказати, непоєднувані книжки, – розповідає Марія Матіос “ВЗ”. – Людина завжди живе на різних полюсах. І немає гріха у тому, що це відображається у книжках. Не люблю себе у творчості прогнозованої. У кожній новій книзі намагаюся не повторюватися. Здається, Ріхтер своїм учням казав: “Уважно читайте партитури – там усе написано”. Так і в моїх книжках.
– У “Кулінарні фіґлі” ви додали закладку із актуальним написом: «Сміх – це удар «під дих» будь-якій кризі. Смійтеся на здоров’я!»…
– Якщо названо книжку “фіґлями”, то це – таки фіґлі. Мої видавці навіть дописали в анотації: перед тим, як засісти за читання цієї книги, візьміть слинявчик… Зі сміху можна кольки дістати. Така книжка зараз потрібна, можливо, мені самій навіть більше, ніж читачеві. Її квінтесенція: сміхом, здоровим гумором і філософським підходом до життя можна подолати усі кризи. “Кулінарні фіґлі” – удар “під дих” будь-якій кризі: внутрішній, психічній, психологічній, економічній, фінансовій…
– Книга “Чотири пори життя” об’єднала вашу ранню прозу…
– Так, але це – нова редакція. Тут є твори із книги “Життя коротке”, а також ті, які видавалися в літературних журналах. Та це було десять років тому. Мої читачі за цей час подорослішали, а разом з ними і я. Навіть ті, хто читав ці твори раніше, по-іншому сприймуть їх тепер. Це не моє гуцульське письмо, а модерні речі. Але і в них є багато цвяхів у тім’я… Книжка поділена на чотири розділи: “Ранок життя”, “День життя”, “Вечір життя” і “Ніч”. Читаючи її, не завадить запастися валер’янкою чи корвалолом…
– Обидві книги – перевидання, нехай і оновлені. Читач чекає ж від вас чогось новенького…
– Про книги, що виходили в Україні тиражем одна тисяча примірників чи навіть менше (як «Фуршет…»), можна казати, що їх насправді не було. Я ж ніколи не поспішаю. Але літературні сибарити докоряють мені за нову книгу щороку, начебто сотня-друга сторінок на рік, якими є мої книги, – це великий подвиг! Я ж «талмудів» не пишу. Нова книга виходить у світ тоді, коли народжується. Пологи відмінити неможливо… До того ж я завжди працюю. Навіть якщо тільки думаю. Та я забобонна: у процесі написання книжки ніколи не розповідаю про неї. І поки що я не відчула втрати читача від моєї щорічної книжкової «агресії» – лише навпаки. За рік розкуплено 22 тисячі примірників “Москалиці” (з 25-тисячного накладу). І цьогоріч на Львівському книжковому ярмарку люди брали по п’ять книг в одні руки. Один чоловік сказав, що жінка пригрозила йому: щоб без книг Матіос додому не повертався.
– На Форумі видавців у Львові ви вийшли на люди чи не вперше за останні півроку…
– У мене були проблеми особистісного характеру… Зрештою, багато бути на публіці – недобре. Бо коли ж працювати? Я – людина “не гуртова”. Не належу до тієї гламурної тусовки, яка тільки те й робить, що пхається у телевізор, газети… Нехай краще запитують: “Де вона?”, – аніж кажуть: “Чому її так багато”. Коли подеколи дивлюся увесь цей несмак світських хронік, ці сатанинські бали вульгарності і непристойності, демонстративне вип’ячування розкоші, хочеться знайти якусь печеру й заховатися у ній… Або шукати під стріхою кріс.
– У кожного у житті є білі та чорні смуги. Хто і що підтримує вас у важкі хвилини?
– Родина чи, як сказали б на Буковині, фамілія. Немає у людини інших помічників, стін, мурів, стимулів… Тільки родина! Батьки, яким можу будь-коли зателефонувати чи приїхати. Чоловік, син із невісткою… Свою родину знаю углиб на 220 років. У мене тільки по материній лінії 68 Матіосів! Знаю біди і радощі кожного! Важливо знати своє коріння і поливати його як дерево, доглядати за ним. Тоді воно й урожай даватиме.
У цьому житті найважче людям-егоїстам. Бо вони самі не спроможні любити по-справжньому, і їх мало кому любити вдається. Якщо ж маєш тих, хто тебе любить і підтримує, завдяки кому почуваєшся у безпеці, збираєш себе по скалках – і борешся навіть тоді, коли, здається, тебе покидають останні твої соки… Якщо у людини є родина, яка її підпирає, наче мур, вона – щаслива. У цьому сенсі – я щаслива. І не поділяю думки, що творець повинен бути нещасним. Я зазнала всякого. Були такі чорні смуги, яких, дай Боже, нікому не знати… Коли у кишені – 50 копійок, і ти думаєш: сісти тобі у метро чи купити хліба? Звичайно, купуєш хліба, а додому йдеш пішки… Знаю, що таке рай у курені і з одною валізою. Тому, якщо б зараз хтось переніс мене у палац шейха, не зомліла б від розкоші. Справжнім письменником може бути тільки той, хто мав (чи має) власний досвід страждання і болю. Тільки такий письменник зможе зрозуміти біль і страждання інших й перенести їх на папір. Правда, цього письменника можуть і не зрозуміти…
– З вами траплялися такі нерозуміння?
– У творі “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба” я зайшла у такі пласти, перейнятися якими не кожному під силу. Не кожен може уявити запропоновану мною таку безвихідну ситуацію. З резонансу, який пішов після виходу цієї книги, розумію, що зачепила щось таке, що перебуває поза межами болю… Утім, не боюся, що мене не зрозуміють. Адже я препарувала проблему брудного людського осуду, нічим не підтвердженого (маю на увазі приписуваний персонажам інцест). Такий осуд легко помітити особливо у малих містечках, селах. Людину нерідко засуджують, опираючись лише на власні домисли… Свою “Маму Маріцу…” я пожаліла – послала їй смерть. Бо це немислима для терпіння доля. Ця жінка має прототип. І не один. Але середньостатистичним людям ніколи замислюватися над такими малоестетичними проблемами інших людей. Тому вони й нетерпимі до них.
Знаєш, недавно я побувала на Землі Обітованій. Після цього мені відкрилися речі, про які я ніколи не замислювалася… Я прожила так багато років, у мене не минає дня без болісного думання – а я не замислювалася! І в мені тепер кипить така ревізія!.. Розумію, що біль – безконечний. Але є ті, хто може його трактувати іншим. Здається, Гемінгвей сказав, що справжнім письменником може бути той, хто побував на війні, хто знав страждання і любов жінки. На війні я не була… Але жити у наш час і за нашими нинішніми законами – це не менше, ніж дві світові війни здокупити. Ще треба подумати, що гірше: коли снаряди розриваються у тебе перед очима чи коли п’яний митник п’ятеро невинних душ на небеса спроваджує, а йому хіба що лише ордена не дають. І то поки що…
– Ви завжди гостро оцінюєте політичну ситуацію. Яку пораду дасте українцям на найближчі, передвиборчі, місяці?
– Ще моя покійна бабця казала: “Політика – то велика “курварія”, велике “курвинство”… Зараз це все дійшло до тієї межі, коли зникла будь-яка філософія того, що відбувається в Україні і з Україною. Щодня на нас діє потужна психотропна зброя, «запакована» у слова… У найближчий час можуть бути такі ексцеси, яких ніхто не прогнозує… Але знаю одне: слухати варто тільки самих себе. Ніхто у цьому світі не може бути тобі кращим порадником, аніж ти сам і твій досвід. Зізнаюся, я останнім часом зовсім не цікавлюся тим, що відбувається на політичному Олімпі. Життя, на щастя, залежить не від цих знань. І слава Богу!
І все ж, коли б моя на те воля… Для першого разу усіх, хто хоче йти в політику, я пропустила б на «детекторі» на предмет колишньої співпраці з КДБ. Я б розсекретила насамперед саме ці архіви. Знаєте, скільки б випало лайна з партеру української політики?! А чистих людей в Україні ніколи не бракувало.
Від редакції
Читачі “Високого Замку” знають: газета приділяє темі книжок дуже велику увагу. Особливий інтерес зберігаємо й до Львівського форуму видавців. А все тому, що журналісти-високозамківці й самі є активними читачами художньої літератури! Тому нам особливо приємно, що журналіст, керівник відділу культури “Високого Замку” Галина Гузьо отримала спеціальну відзнаку президента Форуму видавців Олександри Коваль – “за вагомий внесок у становлення та розвиток українського книговидання” (з приміткою: “За висвітлення книжкової тематики в ЗМІ”). в останній день Форуму видавців Галина Гузьо отримала подяку Президента України Віктора Ющенка – “за вагомий особистий внесок у розбудову Української держави та зміцнення її незалежності”.
Фото автора
На фото: Марія Матіос: “Справжнім письменником може бути тільки той, хто мав (чи має) власний досвід страждання і болю”.
Автор: Галина ГУЗЬО
Джерело: Високий Замок
Інтерв'ю з України 