Марія Матіос: У цьому житті найважче людям-егоїстам

17 вересня 2009 р.

Двома новинками потішила цієї осені книголюбів відома українська письменниця Марія Матіос. 
 

До Форуму видавців літературна агенція «Піраміда» (м. Львів) видала дві книги авторки українських бестселерів “Солодка Даруся”, “Майже ніколи не навпаки” та “Москалиця” – “Кулінарні фіґлі” і “Чотири пори життя”. Перша новинка – оновлене видання відомого “Фуршету від Марії Матіос”, пронизаної тонким гумором збірки рецептів української кухні. друга – психологічно-філософська проза раннього періоду творчості письменниці. Кореспондент “ВЗ” про щойно видані новинки Марії Матіос почула із перших уст…

– “Чотири пори життя” і “Кулінарні фіґлі” – можна сказати, непоєднувані книжки, – розповідає Марія Матіос “ВЗ”. – Людина завжди живе на різних полюсах. І немає гріха у тому, що це відображається у книжках. Не люблю себе у творчості прогнозованої. У кожній новій книзі намагаюся не повторюватися. Здається, Ріхтер своїм учням казав: “Уважно читайте партитури – там усе написано”. Так і в моїх книжках.

– У “Кулінарні фіґлі” ви додали закладку із актуальним написом: «Сміх – це удар «під дих» будь-якій кризі. Смійтеся на здоров’я!»…

– Якщо названо книжку “фіґлями”, то це – таки фіґлі. Мої видавці навіть дописали в анотації: перед тим, як засісти за читання цієї книги, візьміть слинявчик… Зі сміху можна кольки дістати. Така книжка зараз потрібна, можливо, мені самій навіть більше, ніж читачеві. Її квінтесенція: сміхом, здоровим гумором і філософським підходом до життя можна подолати усі кризи. “Кулінарні фіґлі” – удар “під дих” будь-якій кризі: внутрішній, психічній, психологічній, економічній, фінансовій…

– Книга “Чотири пори життя” об’єднала вашу ранню прозу…

– Так, але це – нова редакція. Тут є твори із книги “Життя коротке”, а також ті, які видавалися в літературних журналах. Та це було десять років тому. Мої читачі за цей час подорослішали, а разом з ними і я. Навіть ті, хто читав ці твори раніше, по-іншому сприймуть їх тепер. Це не моє гуцульське письмо, а модерні речі. Але і в них є багато цвяхів у тім’я… Книжка поділена на чотири розділи: “Ранок життя”, “День життя”, “Вечір життя” і “Ніч”. Читаючи її, не завадить запастися валер’янкою чи корвалолом…

– Обидві книги – перевидання, нехай і оновлені. Читач чекає ж від вас чогось новенького…

– Про книги, що виходили в Україні тиражем одна тисяча примірників чи навіть менше (як «Фуршет…»), можна казати, що їх насправді не було. Я ж ніколи не поспішаю. Але літературні сибарити докоряють мені за нову книгу щороку, начебто сотня-друга сторінок на рік, якими є мої книги, – це великий подвиг! Я ж «талмудів» не пишу. Нова книга виходить у світ тоді, коли народжується. Пологи відмінити неможливо… До того ж я завжди працюю. Навіть якщо тільки думаю. Та я забобонна: у процесі написання книжки ніколи не розповідаю про неї. І поки що я не відчула втрати читача від моєї щорічної книжкової «агресії» – лише навпаки. За рік розкуплено 22 тисячі примірників “Москалиці” (з 25-тисячного накладу). І цьогоріч на Львівському книжковому ярмарку люди брали по п’ять книг в одні руки. Один чоловік сказав, що жінка пригрозила йому: щоб без книг Матіос додому не повертався.

– На Форумі видавців у Львові ви вийшли на люди чи не вперше за останні півроку…

– У мене були проблеми особистісного характеру… Зрештою, багато бути на публіці – недобре. Бо коли ж працювати? Я – людина “не гуртова”. Не належу до тієї гламурної тусовки, яка тільки те й робить, що пхається у телевізор, газети… Нехай краще запитують: “Де вона?”, – аніж кажуть: “Чому її так багато”. Коли подеколи дивлюся увесь цей несмак світських хронік, ці сатанинські бали вульгарності і непристойності, демонстративне вип’ячування розкоші, хочеться знайти якусь печеру й заховатися у ній… Або шукати під стріхою кріс.

– У кожного у житті є білі та чорні смуги. Хто і що підтримує вас у важкі хвилини?

– Родина чи, як сказали б на Буковині, фамілія. Немає у людини інших помічників, стін, мурів, стимулів… Тільки родина! Батьки, яким можу будь-коли зателефонувати чи приїхати. Чоловік, син із невісткою… Свою родину знаю углиб на 220 років. У мене тільки по материній лінії 68 Матіосів! Знаю біди і радощі кожного! Важливо знати своє коріння і поливати його як дерево, доглядати за ним. Тоді воно й урожай даватиме.

У цьому житті найважче людям-егоїстам. Бо вони самі не спроможні любити по-справжньому, і їх мало кому любити вдається. Якщо ж маєш тих, хто тебе любить і підтримує, завдяки кому почуваєшся у безпеці, збираєш себе по скалках – і борешся навіть тоді, коли, здається, тебе покидають останні твої соки… Якщо у людини є родина, яка її підпирає, наче мур, вона – щаслива. У цьому сенсі – я щаслива. І не поділяю думки, що творець повинен бути нещасним. Я зазнала всякого. Були такі чорні смуги, яких, дай Боже, нікому не знати… Коли у кишені – 50 копійок, і ти думаєш: сісти тобі у метро чи купити хліба? Звичайно, купуєш хліба, а додому йдеш пішки… Знаю, що таке рай у курені і з одною валізою. Тому, якщо б зараз хтось переніс мене у палац шейха, не зомліла б від розкоші. Справжнім письменником може бути тільки той, хто мав (чи має) власний досвід страждання і болю. Тільки такий письменник зможе зрозуміти біль і страждання інших й перенести їх на папір. Правда, цього письменника можуть і не зрозуміти…

– З вами траплялися такі нерозуміння?

– У творі “Мама Маріца – дружина Христофора Колумба” я зайшла у такі пласти, перейнятися якими не кожному під силу. Не кожен може уявити запропоновану мною таку безвихідну ситуацію. З резонансу, який пішов після виходу цієї книги, розумію, що зачепила щось таке, що перебуває поза межами болю… Утім, не боюся, що мене не зрозуміють. Адже я препарувала проблему брудного людського осуду, нічим не підтвердженого (маю на увазі приписуваний персонажам інцест). Такий осуд легко помітити особливо у малих містечках, селах. Людину нерідко засуджують, опираючись лише на власні домисли… Свою “Маму Маріцу…” я пожаліла – послала їй смерть. Бо це немислима для терпіння доля. Ця жінка має прототип. І не один. Але середньостатистичним людям ніколи замислюватися над такими малоестетичними проблемами інших людей. Тому вони й нетерпимі до них.

Знаєш, недавно я побувала на Землі Обітованій. Після цього мені відкрилися речі, про які я ніколи не замислювалася… Я прожила так багато років, у мене не минає дня без болісного думання – а я не замислювалася! І в мені тепер кипить така ревізія!.. Розумію, що біль – безконечний. Але є ті, хто може його трактувати іншим. Здається, Гемінгвей сказав, що справжнім письменником може бути той, хто побував на війні, хто знав страждання і любов жінки. На війні я не була… Але жити у наш час і за нашими нинішніми законами – це не менше, ніж дві світові війни здокупити. Ще треба подумати, що гірше: коли снаряди розриваються у тебе перед очима чи коли п’яний митник п’ятеро невинних душ на небеса спроваджує, а йому хіба що лише ордена не дають. І то поки що…

– Ви завжди гостро оцінюєте політичну ситуацію. Яку пораду дасте українцям на найближчі, передвиборчі, місяці?

– Ще моя покійна бабця казала: “Політика – то велика “курварія”, велике “курвинство”… Зараз це все дійшло до тієї межі, коли зникла будь-яка філософія того, що відбувається в Україні і з Україною. Щодня на нас діє потужна психотропна зброя, «запакована» у слова… У найближчий час можуть бути такі ексцеси, яких ніхто не прогнозує… Але знаю одне: слухати варто тільки самих себе. Ніхто у цьому світі не може бути тобі кращим порадником, аніж ти сам і твій досвід. Зізнаюся, я останнім часом зовсім не цікавлюся тим, що відбувається на політичному Олімпі. Життя, на щастя, залежить не від цих знань. І слава Богу!

І все ж, коли б моя на те воля… Для першого разу усіх, хто хоче йти в політику, я пропустила б на «детекторі» на предмет колишньої співпраці з КДБ. Я б розсекретила насамперед саме ці архіви. Знаєте, скільки б випало лайна з партеру української політики?! А чистих людей в Україні ніколи не бракувало.

Від редакції

Читачі “Високого Замку” знають: газета приділяє темі книжок дуже велику увагу. Особливий інтерес зберігаємо й до Львівського форуму видавців. А все тому, що журналісти-високозамківці й самі є активними читачами художньої літератури! Тому нам особливо приємно, що журналіст, керівник відділу культури “Високого Замку” Галина Гузьо отримала спеціальну відзнаку президента Форуму видавців Олександри Коваль – “за вагомий внесок у становлення та розвиток українського книговидання” (з приміткою: “За висвітлення книжкової тематики в ЗМІ”). в останній день Форуму видавців Галина Гузьо отримала подяку Президента України Віктора Ющенка – “за вагомий особистий внесок у розбудову Української держави та зміцнення її незалежності”.

Фото автора

На фото: Марія Матіос: “Справжнім письменником може бути тільки той, хто мав (чи має) власний досвід страждання і болю”.

Автор: Галина ГУЗЬО

Джерело: Високий Замок

Залишити коментар

Filed under Матіос Марія

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s