Станіслав і Крістіна Ґроф: Людство єдине у суті і розмаїте у формах , тому плекайте власну національну ідентичність

26 червня 2013 р.

Епіграфом офіційного сайту Станіслава Ґрофа є знаменита фраза зі стін Дельфійського храму Аполлона – «пізнай себе». І саме цим доктор філософії, професор психології Каліфорнійського Інституту інтегральних досліджень, засновник і президент Асоціації Трансперсональної Психології Стен Ґроф активно і успішно займається вже понад 50 років, а також спонукає інших приєднатися до такого екстравагантного заняття як «подорож у пошуках себе» (книга “The Adventure of Self-discovery”, 1988).

Його внесок  у розвиток сучасної психіатрії та психотерапії важко переоцінити: дослідження змінених станів свідомості (експерименти з ЛСД) і їх великої терапевтичної цінності в контексті еволюції свідомості, дослідження важливості впливу процесу пологів на психічний статус індивідуума, а також створення власного терапевтичного методу роботи з емоційними і психосоматичними розладами.

Терапія словом – такий популярний у ХХ ст. психоаналіз та інші похідні від нього напрямки – була спробою дістатися суті проблеми. Втім, не зовсім успішною спробою. Так само як і сучасна психіатрія є невдалою спробою заглушити симптоми, а не вилікувати захворювання. Тож, можливо, причина захворювання знаходиться за межами того, куди може сягнути наш звичний стан свідомості? – припустив Станіслав Ґроф.

І якщо доктор Фройд вважав, що дитина приходить у цей світ як «tabula rasa», то багаторічні експерименти доктора Ґрофа показали – людина не обмежується  пост-натальною біографією, а сам досвід народження випереджає біографію як за хронологією, так і за важливістю свого впливу на психіку індивіда.

Тому він пропонує власну модель психіки – її розширену версію, яка, окрім життєвого досвіду, вміщує перинатальний період (вагітність і самі пологи) та сферу трансперсонального (індивідуальне та колективне безсвідоме, що містить емоційний досвід попередніх поколінь, культурні феномени та архетипи, релігійні екстатичні переживання). І така картографія психічної реальності дає можливість побачити коріння наших щоденних проблем, що залягають набагато глибше, аніж до цього вважала сучасна психіатрія.

Так вважає доктор Ґроф. А що він думає з приводу інших актуальних суспільно-політичних тем запитаємо у нього особисто.

 

Доктор Ґроф, Вас ставлять в один ряд із засновниками психоаналізу Фройдом та Юнгом. Та водночас, Ваші дослідження в області трансперсональної психології виходять далеко за межі, окреслені наукою. Ви – сучасний єретик. А у єретиків завжди сумна перспектива.

 

Так, це правда. Два непримиримі опоненти – наука і релігія – пережили століття взаємної зневаги і обструкції. Як колись духовні лідери спалювали науковців на вогнищах святої інквізиції і сприймали їхні вчення за богохульну єресь, так тепер наукові світила висміюють духовних гуру  і трактують їхні прозріння як психічні відхилення. Наукове середовище демонструє таку ж догматичність і ригідність, як і релігійні інституції, а наукові уявлення про реальність так само важко похитнути, як і церковні символи віри.

Наші дослідження, дійсно, можна поставати в авангард сучасної наукової думки, хоча вони і опираються на тисячолітній теоретичний і практичний досвід людини у спробі пізнати себе і природу реальності, що її оточує.

А вся моя професійна діяльність – це, по суті, відчайдушна спроба інтегрувати науку і релігію, медицину і духовність.

(Прим. автора. Ґрофу таки вдається «неможливе зробити можливим» (книга «When impossible happens», 2006): він досліджує потойбіччя і перетворює його на предмет наукової дисертації, зцілює психосоматичні розлади чимось схожим на духовну практику і надихає братів Вахоскі на створення культової «Матриці» – тож йому таки вдається зробити кар’єру психіатра зі світовим ім’ям,  поєднавши науку з містикою, а філософію з Голлівудом).

То що це за такі дослідження, що мають тисячолітню практику застосування, однак виходять за рамки сучасної науки?

Я б коротко резюмував те, чим ми займаємось, фразою «цілюща сила дихання».

У сімдесятих роках минулого століття я разом зі своєю дружиною Кристіною розробили метод голотропного дихання: дуже прості засоби – прискорене дихання, музика і подальша робота з тілом – і дуже непрості результати. А все тому, що техніка голотропного дихання використовує цілющий потенціал незвичайних станів свідомості. Цей метод поєднує елементи давніх традицій, східну філософію, західну глибинну психологію і є новим потужним засобом самопізнання.

Використання різних технік дихання з метою впливу на свідомість чи для зцілення відоме з давніх-давен. У до- індустріальних культурах дихання було важливим інструментом ритуальних та духовних практик – шаманські транси, давньогрецькі містерії, йогічна пранаяма, буддійська медитація.

Тоді вважалося, що дихання виконує, окрім суто фізіологічної, ще й сакральну функцію – забезпечує контакт тіла зі сферами духу. Зв’язок дихання і духу можна відстежити навіть на прикладі мовних реалій. У давніх індуських текстах термін «прана» означав не тільки фізичне повітря, але також і священну есенцію життя. Так само у китайській традиційній медицині слово «кі»/ «чі» означає як космічну енергію життя, так і природнє повітря, яке ми вдихаємо легенями. У старогрецькій мові слово pneuma означає як повітря, так і дух, а термін phren використовувався для позначення діафрагми – найбільшого м’язу дихальної системи, і розуму (звідси і термін шизо-френ-ія – розщеплений розум). Аналогічна історія у гебрейській, латинській, слов’янських мовах (слова дух і дихання спільнокореневі).

І хоча наука позбавила дихання його сакрального значення  і залишила тільки чисту фізіологію, за останні декілька декад західні психологи наново відкривають його цілющий терапевтичний потенціал і розробляють психотехніки, що використовують дихання у той чи інший спосіб.

Ми на багатому матеріалі власних досліджень переконались, що свідоме підвищення швидкості та інтенсивності дихання допомагає знизити психологічні бар’єри, отримати доступ до несвідомих пластів психіки та працювати з матеріалом, який був раніше недоступний і витіснений із свідомості. А це дає нові можливості у  лікуванні таких складних розладів як депресія, фобії, психогенна астма і мігрені, пост-травматичний синдром, різного типу залежності – алкогольна, наркотична чи харчова.

Пане Ґроф, Вас називають  ЛСД-гуру, оскільки Ви багато експериментували з цим психоделіком і були близьким другом винахідника ЛСД Альфреда Гофмана. І хоча протягом багатьох тисячоліть людина успішно експериментувала з галюциногенними рослинами і застосовувала їх для зцілення душі і тіла, зараз така практика має дуже погану репутацію.  Ви ж зробили науковому світу «непристойну пропозицію» і наголошуєте на необхідності дослідження впливу таких речовин на людську психіку.

 

Я, дійсно, присвятив велику частину свого життя дослідженню терапевтичного впливу психоделіків та розширеного стану свідомості на людину. Такі експерименти ми розпочали ще у 60-тих роках ХХ ст. у Празькій академії наук, а згодом в університеті Джона Гопкінса у Балтіморі та Есаленському інституті у Біґ Сурі. Але згодом вони попали під сувору заборону, і ми із  дружиною Крістіною розробили немедикаментозний спосіб досягнення стану розширеної свідомості – метод голотропного дихання.

Гарною новиною є те, що зараз декілька провідних університетів США, включно з Гарвардом, відновили наукові дослідження впливу психоделіків на свідомість людини, і вже хтось інший продовжить експерименти, розпочаті колись нами.

Галюциногенні рослини з давніх-давен використовувались під час ритуальних церемоній багатьма народами світу. Вони вважались сакральними, «плоттю бога», адже дарували спілкування з божеством і демонстрували іншу реальність, недоступну для звичайного стану свідомості і наших п’яти органів чуття. А ми тепер чомусь відмежовуємось від цієї колосальної історичної спадщини і вішаємо ярлик наркомана на усіх сміливців, хто відважився подорожувати за межі свідомого.

Контрольований прийом ЛСД та інших психоделіків (слід розрізняти наркотики і психоделіки) робить навіть марксистів і атеїстів по-справжньому глибоко релігійними істотами – поверхневий і наївний матеріалістичний світогляд зазнає нищівного удару. І я підтверджую – духовний досвід можна отримати не тільки у церкві, синагозі чи інших ліцензованих місцях, а також за допомогою психотерапії, зокрема  терапії з використанням психоделічних речовин або на семінарах з холотропного дихання.

Втім, закликаю усіх читачів бути дуже обережними і практикувати даний метод дихання тільки у сертифікованих тренерів GTT (Grof Transpersonal Training).

У своїй терапевтичній практиці Ви і Ваша дружина Крістіна успішно працюєте з проблемами аддиктивної поведінки. Проблема алкогольної  залежності є дуже актуальна для нашої країни. Що ви порадите таким людям?

 

Відповідає Крістіна Ґроф

Алкозалежний і людина у пошуку духовної трансформації мають багато спільного. Обидва шукають інструменту для того, щоб почуватись краще і кращими – сміливішими і відвертішими, добрішими і веселішими. Або щоб спровокувати власну креативність і створити те, чого не було раніше – влаштувати свій маленький «великий вибух», коли з Нічого з’являється Все – нова музика, вірші, картини, наукові статті чи модні колекції. Чи для того, щоб зняти стрес і впоратись з негативними емоціями. Такі задачі ставить перед собою як алкоголік, так і людина, що прагне внутрішньої трансформації і духовного росту. Тільки хтось іде для цього до церкви чи психотерапевта, а хтось – до найближчого бару. Алкоголь і наркотики – це не шкідлива звичка, а шкідлива версія духовної практики.

Коли ми зі Стеном відвідали мати Терезу у Калькутті, я помітила напис на стіні  її кімнати «Я спрагла» . Саме так – ми усі спраглі Бога, містичних переживань, божественного досвіду. Потреба у трансцендентних переживаннях – наймогутніша рушійна сила людської психіки. Наш друг, відомий антрополог Джозеф Кемпбел, споглядаючи величні готичні собори, якось зауважив, що  ніяка економічна доцільність не могла спонукати людей  створювати такі шедеври архітектури, а тільки жага трансцендентного. Вона сильніша за секс, якому Фройд помилково надавав такого великого значення. І якщо доступу до трансцендентних переживань немає, тоді ця сила всередині нас приймає різні девіантні форми і викликає різного роду залежності – від алкоголю, влади, грошей, шопінгу, їжі. Духовний голод  штовхає нас на такі жахливі акти самодеструкції.

Девіз організації Анонімних Алкоголіків, сформульований швейцарським психіатром К.Г. Юнгом, SPIRITUS CONTRA SPIRITUM (дух проти спирту), саме про це – про нашу потребу трансцендентного.

Я сама була алкозалежною і добре пам’ятаю, що свій перший духовний досвід – оце відчуття свободи і легкості буття – я пережила завдяки алкоголю. І це була спроба хоч у такий спосіб вдовольнити  спрагу за справжнім переживанням божественного.

Втім, вибір завжди за самою людину – або вбити себе за допомогою своєї залежності або знайти нове джерело трансцендентних переживань. На своїх семінарах ми створюємо безпечний простір і  даємо  інструмент, за допомогою якого люди можуть зцілити  самих себе.

Для того, щоб відповісти на моє наступне питання, Вам потрібно пересісти на золотий трон і проголошувати відповідь десь з-за хмар. Та все таки,  давайте спробуємо – що, на Вашу думку, може врятувати нашу планету від самознищення?

 

Як би це пафосно не звучало, але на карту, дійсно, поставлено майбутнє нашої планети. Якщо ми і надалі послуговуватимемось тією агресивною стратегією виживання, яка, в результаті, обертається нашим самознищенням, то малоймовірно, що людський вид як такий виживе. Однак, якщо критична маса людей пройде через процес глибокої трансформації свідомості, ми маємо шанс опинитися на такому щаблі еволюції, де конкуренція поступиться місцем взаємодопомозі і виживатиме не сильніший, а той, хто вміє кооперуватися, співпрацювати з іншими.

Згідно матеріалістичного світогляду, свідомість, дух, розум – це лиш побічні продукти матеріальних процесів. У такому світі немає місця духовності. Існування невидимої для фізичного ока реальності, можливість збереження свідомості після фізичної смерті, концепція реінкарнації чи карми – це область не наукових досліджень, а виключно казок та підручників з психіатрії.

Наші дослідження станів розширеної свідомості вперше поставили проблему духовності і релігії у науковому контексті, оскільки саме в результаті наукових експериментів ми змогли індукувати досвід, схожий з тим, що його пережили засновники світових релігій чи досвідчені йогіни – видіння божественних істот, архетипічного раю чи пекла, епізоди психодуховного містеріального переродження чи минулих життів. І вони переконливо демонструють, що такі переживання не є в жодному разі продуктом фантазії чи патологічними процесами у мозку, а маніфестацією архетипічного матеріалу, який зберігається у колективному підсвідомому і складає важливу частину людської психіки. Така легітимізація духовних пошуків і надання їм статусу життєво важливої діяльності може докорінно змінити життя кожного з нас і планети в  цілому.

Коли вміст глибинних пластів психіки – перинатальний і трансперсональний – виходить на поверхню свідомості та інтергується особистістю, відбуваються радикальні зміни у її світогляді і життєвих пріоритетах, у стратегіях поведінки та ієрархії цінностей. Духовність стає не чимось зовнішнім, привнесеним вихованням і авторитетами, а виключно автентичним і глибоко інтимним персональним  переживанням.

Людина, що торкнулася трансперсонального  аспекту власної психіки, отримує нове бачення сенсу життя і глибинну насолоду від самого існування. А це сприяє зростанню справжньої гуманності, екологічної свідомості і глибокого відчуття спорідненості з усім сущим.

В даному контексті хочу запитати про Україну. Наша держава  молода і тільки нещодавно пройшла процес болючого народження, а тепер знаходиться у стадії не менш болючого становлення і боротьби за власну ідентичність. І можна почути заклик облишити спроби реанімувати українську самобутність, а натомість перерости національний рівень і розвивати свідомість громадянина планети. Але ж стати громадянином планети не значить – зневажати і цуратись свого? Як ви прокоментуєте етнічну унікальність і процес глобалізації?

 

С.Ґ. – Безумовно, те, як ми розуміємо природу реальності, включає у себе поняття первинної єдності усього сущого. І усе те велике розмаїття зовнішніх форм та проявів, яке ми бачимо у природі чи культурі, народжується з єдиного джерела. Тому самобутність та індивідуальність форм аж ніяк не суперечить  сутнісній єдності усього, а навпаки – одне органічно випливає з іншого. Думаю, ті, хто обстоює ідею уніфікації, насправді, не мають живого контакту з джерелом  і тому прагнуть уніфікувати зовнішнє саме через відсутність внутрішнього холістичного переживання реальності. І така зовнішня уніфікація – це спроба імітувати глибинну єдність на поверхневому рівні. Отже, немає жодного протиріччя у тому, щоб бути українцем і громадянином планети одночасно. Якраз навпаки, тільки той, хто глибоко вкорінений у власну культуру, може через неї сягнути джерела, з якого черпають усі культури світу.

К.Ґ. – Я зростала на Гаваях і бачила на власні очі яким болісним і руйнівним може бути процес втрати, а потім віднаходження власної етнічної унікальності. Тому я пристрасно вболіваю за збереження культурної спадщини гавайців чи корінних американців. Вони, як і ви, повинні віднайти власну силу у власній традиції, мові, культурі. Проблеми починаються тільки тоді, коли одна нація починає вважати, що вона краща за іншу. Тому, українці, максимально плекайте власну самобутність, одночасно плекаючи відчуття приналежності до єдиного джерела.

Розмовляла Ярина Винницька

Велика подяка автору, за надану Розмову 🙂

Джерело: УТ