20 червня 2024 р.
Феєричний фініш Людмили Оляновської на чемпіонаті Європи з легкої атлетики обійшов чи не всі світові медіа. Коли іспанка Лаура Гарсія-Каро підняла прапор, щоб святкувати третє місце на 20-кілометровій дистанції в спортивній ходьбі, у неї з-за спини вискочила українська спортсменка й буквально з-під носа забрала бронзову нагороду собі.
Цей вольовий успіх надихнув усю українську команду. На доріжках і в секторах Рима, де відбувалися змагання, наші легкоатлети здобули шість нагород – одну золоту, одну срібну і чотири бронзових. Це – повторення найкращого за кількістю медалей результату в історії, який українці показали 2018 року.
Коли я додзвонився Людмилі в Італію, легкоатлетка з Броварів попрохала перенабрати її “з понеділка”, коли вона повернеться додому. Втім, наступний дзвінок від Спорт 24 знову застав її за кордоном. Цього разу – у Франції. Як виявилося, ходунка була вдома всього кілька днів і, скоріш за все, повернеться в Україну вже після Олімпійських ігор.
– Людмило, не очікував, що ви майже без перепочинку знову поїдете на збори.
– Літо дуже насичене. Немає часу відпочивати. Після Рима заїхала додому на кілька днів. Відвідала сина і батьків – він зараз у них на Хмельниччині, повернулася до Броварів і знову в дорогу. Навіть не намагалася випросити день чи два. Поїздка готувалася заздалегідь, а підготовка до Ігор – наразі головне.
– Після фінішу розмовляли з іспанською спортсменкою?
– Не склалося. Поки я привела своє дихання в порядок, піднялася, взяла прапор, її просто не бачила. А потім іспанки вже не було на стадіоні.
– Пригадуєте, як фінішували?
– Так, звичайно. Коли залишилося 200 метрів до фінішу, я розуміла, що відстань скорочується. А пройшовши пів віражу, за 150 метрів до фінішу, точно знала, що її наздожену.
– Добре, що вона не озирнулася.
– Лаура озирнулася, коли входила на стадіон. Побачила відстань, оцінила ситуацію і, думаю, була впевнена, що 25-30 метрів у спортивній ходьбі на такому рівні відіграти неможливо.
– Раніше її перемагали?
– Важко сказати. Десь в молодіжному віці, мабуть. А, в Мюнхені на чемпіонаті Європи, коли я була четвертою, досі собі пробачити не можу, вона була позаду мене.
– А основних конкуренток – італійок, які здобули золоту й срібну медаль?
– З чемпіонкою Антонеллою Пальмізано ми стояли разом на подіумі молодіжного чемпіонату Європи – я була другою, вона – третьою. Валентіна Трамплетті завжди була в полі зору, але за спиною.
– Який у вас особистий рекорд на дистанції 20 кілометрів?
– Мій рекорд 1 година, 27 хвилин, 9 секунд (трійка призерів на чемпіонаті Європи фінішували з результатами, відповідно, 1:28:09 години, 1:28:37 та 1:28:48).
– То ви можете ще додавати й додавати.
– Ми працюємо над цим.
– Поясніть, будь ласка. Всі пишуть, що Людмила Оляновська виконала олімпійський норматив. А що було б, якби не вклалися в необхідний час на чемпіонаті Європи, пролетіли б повз Олімпіаду?
– Ні. Навіть якщо б у Римі склалося надто кепсько, то я потрапила б до Парижа завдяки високому рейтингу. Є така опція для найкращих 48 скороходів з різних країн. Я там була, здається, тридцятою.
– Чому я перепитую. Бо на командному чемпіонаті в міксті ви не здобули олімпійську ліцензію через чотири хвилини штрафу. Подавали протест, але його не задовольнили. Що там трапилося?
– Оштрафували за те, що мій партнер, який йшов переді мною 12 кілометрів, зібрав чотири карточки від суддів. Їх дають за порушення правил ходу.
– Спортивна ходьба – звідки таке захоплення? До школи було далеко?
– Колись у дитячо-юнацькому віці мій перший тренер Євген Петрович Тараканов показав мені, як це треба робити. До цього я просто бігала. І одразу заявив мене на змагання. Для того, щоб був представник Хмельницької області. Йшли три кілометри. А потім від області повезли мене на чемпіонат України на призи олімпійського чемпіона Володимира Голубничого. Там мене помітив мій другий наставник – Анатолій Васильович Соломін, і запропонував приїхати в спортивну школу міста Бровари. Туди я і вступила у 2009 році.
– Цікаво, про що думають скороходи, коли йдуть два десятки кілометрів?
– Думаєте, що будую плани на вечір – зварити борщ чи попрати речі? На це немає часу. Ми завжди йдемо і контролюємо різні моменти. Ситуацію на табло, ситуацію на пункті харчування, щоб його не пропустити, нам потрібно ще попити, облитися, слідкувати за суперниками. Як вони себе почувають, хтось, можливо, йде швидше, хтось повільніше.
Є ще ситуації по суті, щоб контролювати свій стиль ходьби, прислухатися, коли хтось вболіває, або, наприклад, до тренера, який дає поради, як діяти по дистанції. На сторонні думки просто немає часу.
– Це нагадує велоперегони, коли хтось у відрив може піти, і тут гав ловити не можна.
– Так, і одразу треба оцінювати ситуацію. Думаєш: ти працюєш і одразу включаєшся за лідером, чи залишаєшся в групі, у якій був. Чи сам пробуєш йти у відрив. Але тут треба прислухатися до суперників: як вони поводяться ззаду, чи чіпляються, чи можуть відпустити. Є багато різних моментів.
– Звідси, мабуть, пішов жарт, що коли хтось із ходунів когось обганяє, головне в цій ситуації не побігти.
– Це не жарт. Бігти взагалі не можна. Взяти фініш у Римі. Не на всіх відео видно, але там на восьмій доріжці був чоловік у формі судді. І коли виходили на фінішну пряму, він перейшов на третю доріжку й уважно проводив нас поглядом. І зрозумів, що ніхто з нас не біжить. Якби щось помітив, то дискваліфікував би за порушення правил. У нього є такі повноваження.
– Хотів би трохи відхилитися від поточних приємних моментів і повернутися на декілька років назад. У вас стрімко розвивалася кар’єра, аж тут бабах – допінговий скандал. Я читав ваш коментар з цього приводу, адже той препарат вам ніякої користі принести не міг. Як він потрапив у ваш організм?
– Цей препарат, метан, не те що мені був не потрібен, він міг, може, в більшій дозі, нашкодити моєму здоров’ю. Він для качків, які нарощують м’язи, для набору маси тіла. У спортивній ходьбі трошки інша ситуація. Ми повинні бути легкими, швидкими. Це була не прикра помилка, а повна підстава.
– Хто міг таке вчинити? Конкуренти?
– Всі його знають, принаймні легкоатлети мого покоління.
– Чим ви займалися чотири роки, на які розповсюджувалася дискваліфікація?
– Перший рік я тренувалася так само, як до того неприємного інциденту. Потім, поговоривши з тренером, вирішили, що треба все ж таки зменшувати об’єми, бо не було сенсу постійно перебувати у змагальній формі. Тому я отримала водійське посвідчення, здобула ще одну освіту, вийшла заміж, народила дитину і, в принципі, все.
І повернулася в спорт. З першого старту, коли я вийшла, стартувала 20 кілометрів, виконала олімпійській норматив на Ігри в Токіо.
– А за що ви жили ці чотири роки? Це ж треба платити за квартиру, щось їсти, їздити в транспорті.
– Як казала, отримувала освіту, працювала. Була методистом-інструктором і паралельно масажистом у школі вищої спортивної майстерності Броварів. Тепер він називається Центром олімпійської підготовки.
– Ви всього кілька днів були вдома, коли повернулися з чемпіонату Європи в Римі. Не було бажання відпочити?
– Тут не все від мене залежить. До Рима готувалися під навантаженнями, які потрібні були для чемпіонату Європи. Треба продовжувати підготовку. Добре, що встигла провідати сина й батьків, трохи побути вдома. І повернулися до Франції. Збори були вже узгоджені, був наказ, підписані документи. Ми повинні були заїхати в конкретні терміни, готуватися там і вчасно звідти поїхати. Переїжджаємо в містечко під Парижем, де й будемо готуватися безпосередньо до Олімпійських ігор.
– У Парижі не змагалися?
– Була, але в змаганнях участі не брала. Перерви в підготовці вже не буде.
– Добряче таке психологічне й фізичне навантаження.
– Трохи незвично, звичайно. Раніше завжди поверталися в Україну після трьох тижнів зборів. Тепер вже будемо вдома після Олімпіади.
– Який у вас розпорядок дня?
– Сніданок, тренування, обід, сон, тренування, вечеря, можливо прогулянка, масаж або сауна, сон. Якщо вдома, то схожий: снідаємо, збираю дитину, тренування, обід, прогулянка з сином. Ну й, звичайно, готуєш, прибираєш, переш. Трапляється, виходжу на друге тренування.
– Скільки в день ви проходите кілометрів?
– По-різному. Може бути 15 або 20. Якщо тільки ходьба, то до 25. Якщо з кросом – то до 35.
– Які у вас плани на Олімпійські ігри?
– Про них поговоримо після фінішу. Як кажуть, хочеш розсмішити Бога – розкажи про свої плани.
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.