2 червня 2022 р.
Співачка Jerry Heil з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну випустила кілька глибоких і відвертих треків, які стали відповіддю на емоційний стрес від пережитого. Одним з них є “Мрія”, який зірка Instagram і YouTube презентувала в ефірі “Вікенду нової музики” на Радіо Промінь.
В інтерв’ю ведучій Ксенії Івась співачка розповіла про події, які надихнули її на написання пісні, про ситуацію в рідному Василькові та життя на колесах, яке вона веде останні місяці.
На твоєму музичному фронті з’явилася “Мрія”. Розкажи про свій трек. Чи довго ти над ним працювала?
Та якось недовго. Коли все, що ти хочеш сказати, знаходиться на кінчику язика, на кінчику ручки, то воно дуже швидко на папері відтворюється.
Ця пісня була написана кілька місяців тому, коли було розбито літак “Мрія” і місто Щастя. Я зрозуміла, що це дуже символічно. Адже скільки завгодно можна бити по матеріальних речах і все можна відбудувати.
Та вони ніколи не розіб’ють те, що об’єднує український народ, і те, чим ми вражаємо світ — хоробрість і волю. Бо це духовна складова, наш духовний фундамент, який об’єднує нас, і завдяки нам тепер і цілі народи. На цьому фундаменті можна відбудувати все, що завгодно.
Я в це вірю, тому ми проспівуємо на концертах разом з людьми ці рядки. І просто мурашки на концертах як у слухачів, так і у мене. Ми знаємо, що це правда, що вбити волю не вдасться і кожен буде жати, що посіяв.
Чи все гаразд з тобою, з твоїми рідними? Бо в перший місяць війни рашисти бомбардували та обстрілювали ракетами твій рідний Васильків.
Було таке. Зараз в мене достовірних новин про Васильків немає. У новинах мовчать. Батьки не сильно розказують. Я не знаю, чому, можливо, щоб мене не хвилювати чи щоб місто на небезпеку не наражати. У мами також сильні переживання стосовно того, що телефон може прослуховуватися. Тому в мене точних даних немає, але ми періодично зідзвонюємося. Я запитую, чи вони хоча б себе добре почувають. Ніби все добре. Життя треба все одно якось жити. Мої батьки з цим справляються.
Твоє життя як змінилося за ці останні три місяці?
Воно змінюється кожні два дні. Я постійно кудись переїжджаю. Ще до війни я думала, що, мабуть, так цікаво жити в готелях. Це не цікаво абсолютно. Одне жахіття, чесне слово. Особливо столичні готелі: вони переповнені й прайси відповідні. А коли ще скасовують літак, як у нас було під час перельоту з Берліна в Дублін, і серед ночі потрібно було шукати номери. А там номери стартують від чотирьохсот євро за ніч. І ти дивуєшся, м’яко кажучи. Тому в будь-які часи треба турбуватися про здоров’я, про свій психологічний і фізичний стан. На це не дуже зараз вистачає часу, але я намагаюся, бо розумію, що від цього залежить, чи я зможу далі допомагати.
Ти впадала в якийсь емоційний ступор після початку повномасштабної війни чи все пішло в музику?
Пішло в музику. У мене оці три реакції “бий, біжи чи завмри” такі: коли я бігла 25 числа, я уже придумувала план, що я роблю. Ми близько жили від військового об’єкта, який бомбардували в перший день війни, і коли я дивилася у вікно та спостерігала за цими “салютами”, то вирішила, що оскільки не маю машини й мене немає кому забрати (а таксі не викликалося), то мені доведеться просто прийняти, що як буде, так і буде.
І мене накрила хвиля адреналіну, бо організму треба якось захищатися. Я на такому підйомі була, коли спостерігала за цими вибухами, і я зрозуміла, що просто зараз вживатиму якихось заходів.
І три місяці я на цьому ентузіазмі і прокотилася. Зараз вже трішки стає важко, бо немає особистого простору зовсім, немає де зупинитися, немає даху над головою. Але коли порівнюєш, як себе дівчата і хлопці на фронті почувають, то я думаю, що в порівнянні з цим все це — квіточки.
Редактори текстової версії інтерв’ю: Ганна Кор, Міла Кравчук.
Розмовляла Ксенія Івась
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.