5 січня 2017 р.
Її картини – це спроба сплести в єдине український декоративний рослинний розпис і живопис. Марина зображує власне фантастичне бачення української народної казки і міфології та занурюється у світ марень і фантазій, які втілює у закодованих образах на своїх полотнах. Більше про свою творчість молода художниця розповіла в цікавому інтерв’ю.
За словами мами, я завжди щось малювала, скільки вона мене пам‘ятає. Для мене це як спосіб мислити, мріяти, вчитися… Іноді я занурююсь у свій внутрішній світ і через себе пізнаю зовнішній, або навпаки. Маю на увазі, що це ще один спосіб жити життя. Моцарт, кажуть, музику чув всередині себе весь час 🙂 В будь-якому випадку, “бути художником” – не те, що обираєш з меркантильних роздумів, це те, що виходить зсередини, а там вже або так, або ні.
Що чи хто вас надихає? Звідки ви черпаєте нові ідеї?
Ідеї творів, композицій з‘являються вже коли починаю малювати. Можливо, у когось цей процес відбувається навпаки, але до мене натхнення приходить вже під час роботи. Шукати натхнення, це як шукати кохання, хіба ні? Воно народжується всередині, а не приходить ззовні. Звичайно, все, що колись було побачене, прочитане, обдумане, обговорене, лишає десь на рівні почуттів, смаків і поглядів свій відбиток і потім якимось чином відображається в творчості. Знати напевно, що саме надихнуло і на що – неможливо. Життя надихає, люди навколо, спілкування з Богом, кохання, щастя, гнів, сум.
А ще – нові, красиві, якісні художні матеріали. Коли до рук потрапляє красивий якісний пензель, то аж свербіння в долоньках 🙂
Розкажіть детальніше про техніки, у яких ви працюєте?
Я дуже цікава до всіх художніх засобів і їхніх технічних можливостей, завжди радію нагоді спробувати щось нове. А ще я дуже люблю змішувати все підряд. У мене є такі роботи, де використана водночас акварель, акварельні олівці паралельно з кольоровими і графітними, і там же гуаш, і акрил, і аплікація, і простісінька кулькова ручка навіть є, просто тому, що вона туди в останній момент запросилась 🙂
Я працюю в техніках живопису, графіки та ілюстрації. Іноді ще розмальовую авторські торбинки. Мене колись попросили провести майстер клас, я спробувала, мені сподобалось. Але найулюбленіше – це олійний живопис. Запах олійних фарб і терпентину наповнює мене щастям від маківки до п’ят, то, мабуть, хороші асоціації ще з дитинства, з художки.
У ваших картинах спостерігається дуже багато мотивів казок, української міфології, звідки така пристрасть до цього жанру?
Був такий період, коли я дуже любила народні казки, бо ж вони – не просто вигадані однією дорослою людиною для розваги малят історії. Насправді від початку в народних казках дуже багато чого закодовано. Казку можна “читати” на кількох рівнях. Можна прочитати її поверхньо, як розважальну оповідь, або побачити в ній повчально-моралізаторську історію. Можна знайти в казці цікаву інформацію про звичаї народу. А можна заглибитись, і вгледіти в ній метафоричну формулу, в якій закодована мудрість пращурів.
Народні казки – це як притчі, в яких закодовані глибинні знання про світостворення, про космічні закони Всесвіту. Ми, як народ, маємо свою власну культуру, тому звісно що і наші культурні коди відрізняються від кодів інших народів. Певний час мене дуже цікавила українська міфологія, саме як частина нашої культури. Але моя цікавість, хоч і була глибша за цікавість середньостатистичного українця, вона все одно дуже поверхова 🙂 Ну а на картинах я зображую те, що в мене на душі!
Хотілося б дізнатися, чи є у вас якась найулюбленіша казка? 🙂
Я зовсім не люблю т.з. побутові казки. “Мої” казки – це космогонічні, про різні паралельні, потойбічні світи. Як от казка про “Оха”, або про “Кам‘яну державу”. Там герой через магічний тунель потрапляє в інші виміри. Оханням дід викликав з іншого світу злі сили в казці про “Оха”. Правда, цікаво? Нінащо не гідного парубка спалюють знову, і знову, і розвіюють попіл, все, що заважало його душі засвітитись чистим жаром. Хіба не все так само і відбувається з нашими душами?
Чи є у вас якісь улюблені персонажі або образи, до яких ви найчастіше звертаєтеся у своїй творчості?
Повітруля. Це український міфологічний позитивний персонаж, дочка гірських вітрів, молода красуня, що символізує стихію вітру. В мене з нею особливі стосунки були. Часто її малювала, коли самій хотілось легко змахнути крилами і полетіти… від чоловіка, який поранив в серце. Вона в усіх казках, що я знаю, відлітала від свого чоловіка. А він її потім довго шукав.
Ще зображую розкриті долоні. Теж, напевно, якийсь образ, але на рівні підсвідомості. Мені важко пояснити, чому раптом долоні, і чому розкриті.
Як ви створюєте свої картини? Керуєтесь спонтанним натхненням чи розплановуєте кожну деталь?
Малюсінький начерк, запис ідеї в блокноті – це все, що роблю. Частіше за все, я не уявляю, що у мене буде вкінці. Картина – це роздуми над якоюсь ідеєю, ідея в картині розвивається, трансформується, доповнюється або, навпаки, узагальнюється. Картина змінює мене, а змінюючись сама, я змінюю її.
Ваші роботи були представлені на закордонних виставках, як там їх сприймали?
Моє мистецтво дуже “українське”, тож довелося писати коротеньке пояснення до картин для європейців 🙂 Коди, очевидні для нас, незнайомі людині іншої культури. Прикладом, хто такий Мамай? Або чому в українців папороть цвіте?… Деякі відвідувачі дивились картини і читали тлумачення, інші – підходили розпитували детальніше. Наприклад, ми друкували листівки з моїми ілюстраціями, і люди дуже хотіли дізнатись, що саме там зображене.
У вас на сайті сказано, що ви займалися оформленням дитячих книг. Можете розповісти нам про них?
Я оформила чотири книги. Був такий період, коли я не малювала кілька років взагалі, навіть олівця в руки не брала, і просто забула як це робити. Тоді довелося заново вчитися. Проплакала рік (бо нічого не виходило, пальці не слухались), а потім проілюструвала книгу “Країна Ніландія” О. Мацьків (вид. “Свічадо”). Це різдвяна історія, дуже хороша. Я взагалі не ілюструю книг, які мені особисто не подобаються. Щоб книга вийшла до Різдва – малювати її потрібно було влітку. Досі пам‘ятаю, як сидячи на балконі, задихаючись від спеки, малювала ці морозні акварельні узори на вікнах магічного трамвайчика, груди пухнастого снігу на кожній ілюстрації і сніжинки, кожного дня, починаючи з травня і аж до вересня.
Ще були збірка дитячих віршів “Баламутинки” Р. Скиби (вид. “Старого Лева”), але її більше не передруковують. Мені особисто дуже шкода за долю книги, адже вона вийшла хороша і я стільки душі в неї вклала.
З мого вкладу в українську дитячу книгу ще залишився “Дитячий кобзар” Т. Шевченка (вид. “Старого Лева”), переді мною, як перед художником, було поставлене завдання показати Шевченка дітям “не депресивно”. Здається, я справилась!
Як ви вважаєте, талант до малювання повинен бути “в крові” чи цього можна навчитися?
Нам вчитель в художці казав: “Ремеслу (малюванню) я можу навчити навіть мавпу, аби вона тільки робила, що їй кажуть, і так, як їй кажуть. Але навчити мистецтву неможливо нікого. Його можна тільки відкрити”. Нас вчили малювати, ліпити… І за роки навчили всіх. Хтось краще, хтось гірше, але абсолютно всі малюють.
Кожен художник повинен на високому рівні володіти ремеслом. Але навчити створювати витвори мистецтва дійсно ніхто не може. Вірю, це від Бога дається кожній людині певний, особливий дар. Щоб ми цим даром служили один одному. Але так само і “дар від Бога” сам по собі нічого не вартий, якщо задля нього не працювати кожного дня. В Біблії є притча про таланти, люблю її. Як хазяїн дав трьом своїм рабам на збереження по таланту (монеті), і двоє цілий рік важко працювали і примножили гроші, і повернули хазяїну в рази більше, і були за це нагороджені. А третій (лінивий) раб закопав у землю даний йому талант і нічого з ним не робив, а через рік повернув рівно стільки, скільки йому було дано, нічого не примноживши. І був за це позбавлений і тієї монети, що йому було дано.
У вас багато професійних знайомств? Можливо спілкуєтеся з іноземними художниками?
Іноземних знайомих маю тільки в Росії та у Франції. Іншими мовами поки не оволоділа на необхідному для цікавого спілкування рівні. Але з друзями-художниками якось ніколи не говориш про мистецтво. Ну, хіба що, які фарби кращі, і де дешевше)
Що з літератури полюбляєте читати: жанр, письменники? Можете порадити нашим читачам щось із категорії “неодмінно прочитати!”?
Книги з психології. Кевіна Лемана, Джона Грея. Ще постійно перечитую “Листи Ван Гога брату Тео”, повністю списана і почеркана мною книжка. Люблю Ремарка. Єдиний з його романів, що не перечитувала і, мабуть, не перечитаю вдруге ніколи – “Іскра життя”, мій перший. Але раджу. Дуже важко читати, але воно того варте. Книга про кохання в концтаборі.
І Біблія, звичайно. Наймудріша з книг.
Дуже дякуємо Марині за таке цікаве інтерв’ю!
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.