Tag Archives: кінорежисер, кіно, кіноіндустрія

Сергій Лозниця, кінорежисер: Останнім часом для меншості зажевріла надія

12 жовтня 2020 р.

Фільм “Донбас” Сергія Лозниці влітку 2018-го схвилював світову спільноту, вкотре нагадавши про те, що діється на українському Сході. Прем’єра стрічки відбулася на Каннському кінофестивалі, відтак зібравши чимало міжнародних нагород. Про етичну складову у зніманні “Донбасу”, як Україні повернути цей регіон і чому нам потрібен Нюрнберг-2 – у розмові з режисером Сергієм Лозницею. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Лозниця Сергій

Наріман Алієв – про 2-й сезон подкасту Minсultpryvit, фільм «Тріумф» і нову щирість

19 жовтня 2020 р.

Режисер фільму «Додому» випускає продовження Minсultpryvit на платформах The Village Україна. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Валентин Васянович, режисер «Атлантиди»: Коли я зрозумів, що кіно не виходить, мені стало страшно

19 жовтня 2020 р.

Режисер і оператор Валентин Васянович п’ять років знімав глядацьке кіно, але помітного успіху домігся з артхаусом. Його останній фільм «Атлантида» відзначили на Венеціанському кінофестивалі та висунули від України на «Оскар». Напередодні виходу картини на екрани Васянович розповів Bird in Flight, як умовив непрофесійних акторів роздягтися перед камерою, чому навчання у США не допоможе стати режисером і за що він не любить глядацьке кіно. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Васянович Валентин

Мішо Сухи, фотограф-документаліст: Я не емігрував, я просто закохався

липень 2008 р.

Фільм „Pictograph“ виник через 14 років після того, як були зроблені знимки в Криворівні. Чому це тривало так довго?
Всі мої особисті і наші спільні проекти робляться і родяться довго та важко. Лідка приїхала в Криворівню в 1992 році з 80-річним батьком Зеноном Михайлюком невдовзі після того, як Україна стала незалежною. Це була взагалі її перша поїздка в Україну. Їхала вона туди замість мами Ірини, яка захворіла в останню хвилину
перед від’їздом. Роком пізніше в Криворівню я приїхав на Різдво разом із Лідкою. Свята в Криворівні були справді магічними. В село
поверталися давні звичаї, зокрема колядування, яке було під час совєтської ери жорстко пригнічуване. Опісля я повернувся до Братислави, де закінчував свій перший фільм про
США – „About Dogs аnd People“ („Про собак та людей“). Лідка час
від часу приїжджала з Криворівні в Братиславу проявити та роздрукувати фотографії. В 2002 році до нас в Сиракузи приїхав чудовий словацький кінофахівець та монтажер Марек Шулік, з яким ми монтували мій фільм „Home Movie – a diary for my American-born son“ („Домашнє кіно – щоденник для мого сина, народженого в Америці“). Я йому запропонував переглянути великий архів  фотографій з Криворівні, бо мав враження, що з матеріалу можна би було зробити цікавий короткий фільм. В 2002/2003 роках була готова відеоверсія фільму „Pictograph“. Після того, як мені допомогло Міністерство культури Словацької Республіки та університет в Сиракузах, ми змогли зробити 35-міліметрову кінокопію, яку завершили в 2006/2007 роках.

А чому це тривало так довго?

Навіть не знаю, але нічого доброго швидко не робиться. На нещодавній презентації фільмів „Pictograph“ та „Home movie“ в Празі ти згадав, що фільми для тебе і Лідки були певним поверненням додому.

Як ви у зв’язку з цим сприймали створення фільму?
Для Лідки подорож у Криворівню була поверненням на батьківщину, на якій вона ніколи раніше не була. Правда, про Україну, зокрема про Карпати, вона знала дуже багато ще до виїзду. Щодо мого „повернення додому“, мій останній фільм, який я зняв у Чехословаччині, був „Dzha vas Mange Dlugone Dromehad“ („Йшов я довгою дорогою“). Знімав я його в ромських селищах на східній Словаччині. Після виїзду в Америку в 1992-му я зробив фільм „About Dogs and People“. Це був мій перший фільм про Америку з погляду німої істоти – пса. В 1998 році я купив маленьку відеокамеру і почав знімати ситуації навколо себе. З цього матеріалу ми разом з Мареком Шуліком у 2002 році змонтували фільм „Home movie“, який розказує
про пошуки та створення домівки за кордоном.


Як ти сприймав людей з Криворівні?
В Криворівні ми жили переважно в сім’ї Василя Потяка – ласкавої,
мудрої та розважливої людини з прекрасним почуттям гумору. Багато в чому нас інспірувала Параска Плітка-Горицвіт, яка малювала картини на зворотньому боці совєтських пропагандистських плакатів, писала вірші, створила Гуцульський словник. Назва фільму „Pictograph“ – це вільний переклад її художнього альбому „Іконопис“, який описує життя в селі. Згадаю і Євдосію Сорочан, яка наперекір тому, що пережила пекло ґулаґів, не втратила відчуття краси та справедливості. У фільмі вона співає тихенько, але, мені здається, її пісня – одна з найсильніших частин фільму. Пісня називається „Зламана лілія“, і саме так можна назвати її життєву долю. Kоли Лідка її фотографувала, Євдосія бажала сфотографуватися в копії її в’язенського одягу. Всі, кого я згадав, були яскраві, сильні та скромні люди.


Темою батьківщини ти займався вже в попередньому фільмі „Home trilogy“. Як на тебе, чому багато режисерів частіше і „легше“ знімає про місце, де народилися, ніж про регіон, куди переселилися?
Не знаю, чи це насправді так. Для мене створення фільмів виходить
з внутрішньої потреби „справитися“ з конкретними життєвими почуттями, ситуаціями, дилемою. Зрештою, створення фільмів, фотографій – це є певні пошуки, дуже часто пошуки власного „я“ по відношенню до інших, передовсім, але й до самого себе також.


Як ви познайомилися з Лідкою?
Ми зутрілися на семінарі документальної творчості в професора
М.Слівки на ВШММ (Вища школа музичних мистецтв) у Братиславі
1986 року. Лідка приїхала в Словаччину як стажистка в рамках програми IREX. Разом ми фотографували в ромських селищах на східній Словаччині.


Коли ти у 1988 році емігрував, чи розраховував, що це буде „назавжди“, чи планував у майбутньому переїхати в Словаччину разом із Лідкою?
Я не емігрував. Я просто закохався в Лідку, поїхав за нею в Америку,
одружився, і ми разом вже 20 років. Хоча після того, як в мене закінчилася виїзна віза до США (мало хто ще пам’ятає ці деградуючі комуністичні документи), я в тодішній Чехословаччині став персоною нон-грата, але ненадовго. Для мене завжди було дуже важливим, щоб я мав можливість повернутися назад у Словаччину.


МІШО СУХИ – фотограф,
документаліст, завідувач відділу
кіно Сиракузького університету
в США. Випускник кафедри
документальної творчості (Вища
школа музичних мистецтв)
у Братиславі. Фотографував
у циганських селищах Східної
Словаччини, зняв короткі
документальні фільми, в яких до
„звичайних“ кінокадрів додає
фотознімки, власноруч підписані
примітками тощо. Більшість
із його творів присвячена
темі батьківщини: сумує, але
не плаче, жартує, але не
насміхається.
В 1988 році Мішо Сухи виїхав
до Америки, аби там розпочати
життя з Лідою Михайлюк, з якою
познайомився у Словаччині. Між
тим, поки вони переселялися
з місця на місце й шукали власну
домівку, його фільм „Dzhavas
Mange Dlugone Dromehad“
(„Йшов я довгою дорогою“)
здобував успіх на європейських
кінофестивалях, що, властиво,
заборонило йому на певний
час повернення в тодішню
Чехословаччину. В 1997 році він
видав книгу фотографій „Коли
я був і не був вдома“, яка містить
знімки-спогади зі Словаччини та
Америки. Виставляв фотографії
у Словаччині, Англії, Франції,
Польщі, Німеччині, США. Наразі
останній кінофільм „Pictograph“
він зняв разом з дружиною
Лідою. За допомогою цього
фільму вони в черговий раз
повертаються „додому“.

 

 

 

 

 

 

Джерело: Український журнал

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010"

Ліда Сухи (Михайлюк), вільний художник-фотограф: Краса не в маскуванні недоліків

липень 2008 р.

Ліда Сухи — вільний художник-фотограф та викладач мистецтва (Onondaga Community College). Народилася у США (штат Північна Дакота) в сім’ї українських емігрантів. Майже через півстоліття після їхнього виїзду Ліда повертається до краю, який вони завжди вважали своєю «домівкою».

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010"

Павло Остріков, кінорежисер: Я часто моніторю нові голлівудські історії про космос, бо дуже хвилююся, що хтось вигадає схожу на мою

13 жовтня 2020 р.

Режисер Павло Остріков — про те, як він збирається знімати перший український Sci-fi про кохання в космосі, довгі очікування на державне фінансування та нову технологію, яка дозволила спростити зйомки та зменшити виробничий бюджет.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Серіал “Доброволець”: відверте інтерв’ю з творцями українського детективного бойовика (повна розмова)

14 жовтня 2020 р.

Сьогодні телеканал “ICTV” покаже всі серії українського серіалу “Доброволець” – детективного бойовика про бійця та його побратимів, які намагаються врятувати Київ від військових злочинців та запобігти теракту в День захисника України.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Сеітаблаєв Ахтем, Третя російсько-українська війна

«Крихка пам’ять». Історія з особистого життя

23 вересня 2020 р.

Фільм «Крихка пам’ять» був підтриманий Українським культурним фондом і презентований на пітчингу Держкіно України.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Наталка Ворожбит, кінорежисер: Фестиваль не зацікавиться пропагандою, як би ми не кричали про агресора

вересень 2020 р.

Наталія Ворожбит — українська драматургиня й режисерка, ім‘я якої до недавнього часу пов‘язували з новою віхою в історії укртеатру, а тепер — і з українським кіно. Як один з локомотивів «нової драми» в Україні, Ворожбит заснувала разом з Георгом Жено «Театр переселенця», була кураторкою ГОГОЛЬfestу та однією із засновниць «Тижня актуальної п‘єси». Її тексти ставили в The Royal Court, ЦИМі, театрах Великобританії, Польщі, США та Латвії, саме нею був інспірований один із найважливіших драматургічних проєктів останніх років — проєкт «Class Act: Схід – Захід», який перекочував до нас із Шотландії.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Ворожбит Наталія

Валентин Васянович: Питання збереження державної підтримки для кіно найактуальніше

24 вересня 2020 р.

До виходу на екрани українських кінотеатрів фільм «Атлантида» Валентина Васяновича вже взяв участь у півсотні кінофестивалів у різних куточках світу та отримав приз на кінофестивалі у Венеції, а ще стрічка боротиметься за «Оскар». Понад десяток кінофорумів ще чекають стрічку попереду. Про перепустку на фестивалі класу А, очікування від прокату «Атлантиди» на батьківщині, нового українського героя, документальний підхід до фільмування, нову стрічку «Відблиск» і головні виклики для кіногалузі режисер розповів у ексклюзивному інтерв’ю VGL cinema.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Васянович Валентин

Віталій Бардецький про вусатий фанк 70-х і шоубіз 90-х

30 жовтня 2020 р.

Організатор концертів, продюсер, арт-директор клубу Xlib, піарник «Океану Ельзи», головред журналу «Новий рок-н-рол», а відненавна ще й автор документального кіно. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Корній Грицюк, кінорежисер: У людей була велика надія на швидкий мир

21 вересня 2020 р.

Автор «Поїзд «Київ – Війна» про маніпуляції, Донбас та соціологію Зеленського. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Наталка Ворожбит, кінорежисерка: Це важке, довге, жорстке, безнадійне кіно про війну

22 вересня 2020 р.

77-й Венеційський міжнародний кінофестиваль став першим великим культурним заходом у Європі після початку пандемії. Проходив 2–12 вересня на італійському острові Лідо. “Золотого лева” отримала драма “Земля кочовиків” американської режисерки китайського походження 38-річної Хлої Чжао. Присвячена літнім американцям, які подорожують країною трейлерами в пошуках роботи.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Ворожбит Наталія

Ахтем Сеітаблаєв, кінорежисер: Мій кримський брате, хочу, щоб ти знімав мій фільм

1 жовтня 2020 р.

Сидячи у кремлівських застінках, Олег Сенцов довірив Ахтему Сеітаблаєву роботу над своїм новим фільмом.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Сеітаблаєв Ахтем

Марко Джорджевич, кінорежисер: Сучасне суспільство перегодоване візуальними образами

26 вересня 2020 р.

Про простоту й мінімалізм, які дають кіно змогу залишатися частиною мистецтва, про сучасні сербські стрічки, а також про шляхи оздоровлення сучасного кінематографа з Тижнем поспілкувався гість цьогорічного кінофестивалю «Молодість», сербський кінорежисер Марко Джорджевич.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Наталія Ворожбит про Погані дороги, критику, іронію та людяність

30 вересня 2020 р.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Ворожбит Наталія

Я так взагалі живу, по серцю, – Леонід Кантер (1981-2018) про війну, кіно і життя

5 червня 2018 р.

Новина про смерть Леоніда Кантера приголомшила всіх, хто його знав – у соцмережах після нещодавніх заяв поліції частина людей сподівалась, що новина фейкова. Близьке оточення Кантера підтвердило, що новина правдива, і навіть просили не піддавати сумнівам причину смерті. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Леся Харченко, кінорежисер: Зізнаюся, знайомство і спілкування з Борисом Білинським, Юрієм Шухевичем та Патріархом Гузаром – одна з найбільших подій мого життя

1 травня 2015 р.

Документальну стрічку «Сходи Якова» про трьох однокласників, вихідців з родин галицької інтелігенції, уже презентували у Львові. У фільмі через призму життя трьох однокласників: єпископа-емерита Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Любомира Гузара, лікаря-онколога Бориса Білинського та політв’язня Юрія Шухевича показана доля нашої держави. Незважаючи на це, між собою вони залишаються просто друзями, однокласниками, які зустрілись через кілька десятків років.  Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

“Війна за свій рахунок” або про те, як звичайні хлопці пішли рідний край боронити (фільм)

27 жовтня 2014 р.

18 жовтня в Івано-Франківську відбувся благодійний показ документального фільму Леоніда Кантера під назвою “Війна за свій рахунок”. Всі отримані кошти, звичайно, спрямовано на підтримку українських військових, та не тільки. Певна частина піде на підтримку миротворчих фільмів та мистецьких заходів. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Кантер Леонід, Третя російсько-українська війна

Олесь Санін, кінорежисер: «Поводиря» ми знімали для нового глядача

21 липня 2014 р.

Кінорежисер і громадянин – про новий масштабний фільм, прем’єра якого відбулася на Одеському міжнародному кінофестивалі-2014, культурні орієнтири та ситуацію безголовості в українській кіногалузі.

Амбітний «Поводир», у якому йдеться про винищення української культури на зорі 1930-х, став найрезонанснішою картиною Національної конкурсної програми ОМКФ.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Санін Олесь