«Я хочу, щоби їжа була crazy». Інтерв’ю з Євгеном Клопотенком — про харчування школярів, борщ та улюблені ресторани

19 жовтня 2020 р.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Тетяна Вакуленко, заступниця директора Центру ЗНО: Нам кажуть, що ми забуваємо Тараса Шевченка, Івана Франка чи Лесю Українку, але це не так

28 вересня 2020 р.

Чому в новому тесті ЗНО з української мови для технарів не буде української літератури?

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Ольга Кобевко, лікар-інфекціоніст: Ті, хто не вірить в COVID-19, змінюють думку після потрапляння до реанімації

15 жовтня 2020 р.

Наприкінці травня Тиждень спілкувався з лікаркою-інфекціоністкою з Чернівецької обласної клінічної лікарні Ольгою Кобевко. Тоді вона розповідала про те, як медики борються з COVID-19 в умовах жорсткого карантину. Ми вирішили зв’язатися з Ольгою ще раз і розпитати її про те, як в її місті змінилася ситуація з пандемією. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Мішо Сухи, фотограф-документаліст: Я не емігрував, я просто закохався

липень 2008 р.

Фільм „Pictograph“ виник через 14 років після того, як були зроблені знимки в Криворівні. Чому це тривало так довго?
Всі мої особисті і наші спільні проекти робляться і родяться довго та важко. Лідка приїхала в Криворівню в 1992 році з 80-річним батьком Зеноном Михайлюком невдовзі після того, як Україна стала незалежною. Це була взагалі її перша поїздка в Україну. Їхала вона туди замість мами Ірини, яка захворіла в останню хвилину
перед від’їздом. Роком пізніше в Криворівню я приїхав на Різдво разом із Лідкою. Свята в Криворівні були справді магічними. В село
поверталися давні звичаї, зокрема колядування, яке було під час совєтської ери жорстко пригнічуване. Опісля я повернувся до Братислави, де закінчував свій перший фільм про
США – „About Dogs аnd People“ („Про собак та людей“). Лідка час
від часу приїжджала з Криворівні в Братиславу проявити та роздрукувати фотографії. В 2002 році до нас в Сиракузи приїхав чудовий словацький кінофахівець та монтажер Марек Шулік, з яким ми монтували мій фільм „Home Movie – a diary for my American-born son“ („Домашнє кіно – щоденник для мого сина, народженого в Америці“). Я йому запропонував переглянути великий архів  фотографій з Криворівні, бо мав враження, що з матеріалу можна би було зробити цікавий короткий фільм. В 2002/2003 роках була готова відеоверсія фільму „Pictograph“. Після того, як мені допомогло Міністерство культури Словацької Республіки та університет в Сиракузах, ми змогли зробити 35-міліметрову кінокопію, яку завершили в 2006/2007 роках.

А чому це тривало так довго?

Навіть не знаю, але нічого доброго швидко не робиться. На нещодавній презентації фільмів „Pictograph“ та „Home movie“ в Празі ти згадав, що фільми для тебе і Лідки були певним поверненням додому.

Як ви у зв’язку з цим сприймали створення фільму?
Для Лідки подорож у Криворівню була поверненням на батьківщину, на якій вона ніколи раніше не була. Правда, про Україну, зокрема про Карпати, вона знала дуже багато ще до виїзду. Щодо мого „повернення додому“, мій останній фільм, який я зняв у Чехословаччині, був „Dzha vas Mange Dlugone Dromehad“ („Йшов я довгою дорогою“). Знімав я його в ромських селищах на східній Словаччині. Після виїзду в Америку в 1992-му я зробив фільм „About Dogs and People“. Це був мій перший фільм про Америку з погляду німої істоти – пса. В 1998 році я купив маленьку відеокамеру і почав знімати ситуації навколо себе. З цього матеріалу ми разом з Мареком Шуліком у 2002 році змонтували фільм „Home movie“, який розказує
про пошуки та створення домівки за кордоном.


Як ти сприймав людей з Криворівні?
В Криворівні ми жили переважно в сім’ї Василя Потяка – ласкавої,
мудрої та розважливої людини з прекрасним почуттям гумору. Багато в чому нас інспірувала Параска Плітка-Горицвіт, яка малювала картини на зворотньому боці совєтських пропагандистських плакатів, писала вірші, створила Гуцульський словник. Назва фільму „Pictograph“ – це вільний переклад її художнього альбому „Іконопис“, який описує життя в селі. Згадаю і Євдосію Сорочан, яка наперекір тому, що пережила пекло ґулаґів, не втратила відчуття краси та справедливості. У фільмі вона співає тихенько, але, мені здається, її пісня – одна з найсильніших частин фільму. Пісня називається „Зламана лілія“, і саме так можна назвати її життєву долю. Kоли Лідка її фотографувала, Євдосія бажала сфотографуватися в копії її в’язенського одягу. Всі, кого я згадав, були яскраві, сильні та скромні люди.


Темою батьківщини ти займався вже в попередньому фільмі „Home trilogy“. Як на тебе, чому багато режисерів частіше і „легше“ знімає про місце, де народилися, ніж про регіон, куди переселилися?
Не знаю, чи це насправді так. Для мене створення фільмів виходить
з внутрішньої потреби „справитися“ з конкретними життєвими почуттями, ситуаціями, дилемою. Зрештою, створення фільмів, фотографій – це є певні пошуки, дуже часто пошуки власного „я“ по відношенню до інших, передовсім, але й до самого себе також.


Як ви познайомилися з Лідкою?
Ми зутрілися на семінарі документальної творчості в професора
М.Слівки на ВШММ (Вища школа музичних мистецтв) у Братиславі
1986 року. Лідка приїхала в Словаччину як стажистка в рамках програми IREX. Разом ми фотографували в ромських селищах на східній Словаччині.


Коли ти у 1988 році емігрував, чи розраховував, що це буде „назавжди“, чи планував у майбутньому переїхати в Словаччину разом із Лідкою?
Я не емігрував. Я просто закохався в Лідку, поїхав за нею в Америку,
одружився, і ми разом вже 20 років. Хоча після того, як в мене закінчилася виїзна віза до США (мало хто ще пам’ятає ці деградуючі комуністичні документи), я в тодішній Чехословаччині став персоною нон-грата, але ненадовго. Для мене завжди було дуже важливим, щоб я мав можливість повернутися назад у Словаччину.


МІШО СУХИ – фотограф,
документаліст, завідувач відділу
кіно Сиракузького університету
в США. Випускник кафедри
документальної творчості (Вища
школа музичних мистецтв)
у Братиславі. Фотографував
у циганських селищах Східної
Словаччини, зняв короткі
документальні фільми, в яких до
„звичайних“ кінокадрів додає
фотознімки, власноруч підписані
примітками тощо. Більшість
із його творів присвячена
темі батьківщини: сумує, але
не плаче, жартує, але не
насміхається.
В 1988 році Мішо Сухи виїхав
до Америки, аби там розпочати
життя з Лідою Михайлюк, з якою
познайомився у Словаччині. Між
тим, поки вони переселялися
з місця на місце й шукали власну
домівку, його фільм „Dzhavas
Mange Dlugone Dromehad“
(„Йшов я довгою дорогою“)
здобував успіх на європейських
кінофестивалях, що, властиво,
заборонило йому на певний
час повернення в тодішню
Чехословаччину. В 1997 році він
видав книгу фотографій „Коли
я був і не був вдома“, яка містить
знімки-спогади зі Словаччини та
Америки. Виставляв фотографії
у Словаччині, Англії, Франції,
Польщі, Німеччині, США. Наразі
останній кінофільм „Pictograph“
він зняв разом з дружиною
Лідою. За допомогою цього
фільму вони в черговий раз
повертаються „додому“.

 

 

 

 

 

 

Джерело: Український журнал

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010"

Ліда Сухи (Михайлюк), вільний художник-фотограф: Краса не в маскуванні недоліків

липень 2008 р.

Ліда Сухи — вільний художник-фотограф та викладач мистецтва (Onondaga Community College). Народилася у США (штат Північна Дакота) в сім’ї українських емігрантів. Майже через півстоліття після їхнього виїзду Ліда повертається до краю, який вони завжди вважали своєю «домівкою».

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2001 - 2010"

Юлія Сташків: Ми відправляємо на реабілітацію та операції у США ветеранів, яким не може допомогти українська медицина

15 червня 2020 р.

Про допомогу пораненим військовим Тижню розповіла директорка благодійного фонду «Відродження захисників України» Юлія Сташків. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Віталій Портников про українсько-російські стосунки у проекті Історична правда

18 жовтня 2020 р.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Портников Віталій

Треба говорити те, що хоче чути потенційний роботодавець: як вдало пройти співбесіду і знайти роботу

9 жовтня 2020 р.

Роботодавці зараз відчули свою перевагу на ринку праці. Адже багато компаній закриваються, працівники змушені шукати роботу, розповіла Gazeta.ua HR-експертка Катерина Клещова.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Наталка Якимович про фільм «Борщ»: Варто йти в кіно ситими, бо під час перегляду дуже хочеться борщу

14 жовтня 2020 р.

Продюсерка документального фільму «Борщ. Секретний інгредієнт» Наталка Якимович – про роботу над проєктом, його дистрибуцію та можливе продовження.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Тетяна Швед(Безкоровайна) й Дарія Сіпігіна: Країна-агресор вкладає неймовірні кошти та зусилля в промоцію своєї культури, а ми перебуваємо в тіні

15 жовтня 2020 р.

У час, коли в усьому світі питання мирного життя звучить як ніколи гостро, дедалі частіше виникає питання про soft power. Саме внаслідок таких міркувань виник масштабний міждисциплінарний проєкт «Київ–Берлін. На захист миру». Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Ярослав Рущишин, кандидат на пост міського голови Львова від партії “Голос”: Львів більше не має бути містом лише “дешевих” туристів”

7 жовтня 2020 р.

Освіта, культура, інновації та підприємництво зроблять Львів драйвером для України, та допоможуть місту вигравати світову конкуренцію, – вважає народний депутат, кандидат на пост міського голови від партії “Голос” Ярослав Рущишин.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Перспективи Луніна у “Реалі”, прогрес Бущана та помилки Пятова: експерт оцінив українських воротарів

16 жовтня 2020 р.

Автор: Денис Руденко, Футбум

Український воротар 37-річний Рустам Худжамов встиг пограти за “Динамо”, “Шахтар” та “Металіст”. Для повного переліку українських грандів не вистачає тільки “Дніпра”.
Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Коли я пишу, то втрачаю гальма — Міло Янич про алкоголь і наркотики

14 жовтня 2020 р.

Жити й бути не таким, як усі, а таким, як хочеться, хай навіть якщо це суперечить соціальним і моральним нормам. Так одним реченням можна схарактеризувати книжку словацького автора Міло Янача «Любо, нелюбо». З іронією та гумором він відкриває нам світ з-поза барної стійки кнайпи у маленькому містечку на сході Словаччини, ділиться власним досвідом, а також почутим і побаченим на робочому місці. Ця книжка спочатку з’явилася як дописи на Facebook-сторінці автора, котрі з часом переросли в повноцінну книжку. Читомо поговорило з Міло Яначем про те, як алкоголь та ставлення до легких наркотиків характеризує сучасних словаків.  Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Валентин Краснопьоров, політичний аналітик: Українська нація підкорює державу. Так народжуються свобода й демократія

13 жовтня 2020 р.

У нашому суспільному договорі немає економічно активної людини – заробітчанина, інвестора, бізнесмена. Треба навчитися відмовлятися від подачок і користуватися можливостями для розвитку. Це довгий шлях, – каже політичний аналітик Валентин Краснопьоров.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Данило Судин, кандидат соціологічних наук: Пам’ять про героїчну боротьбу, Голодомор і Тараса Шевченка — три ядра національного міфу України

16 жовтня 2020 р.

Про те, як виникають національні міфи, про становлення української національної пам’яті, а також про вплив міфів на громадську поведінку Тижню розповів кандидат соціологічних наук Данило Судин. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Павло Остріков, кінорежисер: Я часто моніторю нові голлівудські історії про космос, бо дуже хвилююся, що хтось вигадає схожу на мою

13 жовтня 2020 р.

Режисер Павло Остріков — про те, як він збирається знімати перший український Sci-fi про кохання в космосі, довгі очікування на державне фінансування та нову технологію, яка дозволила спростити зйомки та зменшити виробничий бюджет.

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Ніколя Матьє, французький письменник: Література, що у ХІХ столітті вирувала, як бурхливий потік, сьогодні перетворюється на струмок, що ледь цебенить

17 жовтня 2020 р.

Про підлітків і молодь на зламі епох, про читачів романів, яких стає дедалі менше, а також про історії з периферії, які можуть бути не менш цікавими за історії з великих міст, Тиждень поспілкувався з лауреатом Гонкурівської премії з літератури Ніколя Матьє, який став цьогорічним гостем і спікером 27 Львівського міжнародного BookForum. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Ганна Гриніва, співачка: Батьки вчили нас удома. До 13 років не ходила до школи

13 жовтня 2020 р.

У Німеччині гостей нічим не пригощають.

Із Ганною Гринівою спілкуємося телефоном за кілька годин до її вильоту в Берлін. В Україні записувала відео до пісні “Вітер” з альбому “Дикий лис”. Виконує авторські композиції на основі українських народних пісень і мелосу. Традиційні сюжети часто осучаснює. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Віктор Досенко, професор: Слабкість коронавірусу робить з нього такого небезпечного ворога

12 жовтня 2020 р.

Кількість нових випадків коронавірусу стрімко зростає, як і кількість госпіталізованих та померлих. Тривоги також додають повідомлення про повторні зараження та «зникнення» з крові антитіл вже за пару місяців після хвороби. Чи означає це, що стійкий імунітет до нового вірусу не виробляється і людина може хворіти на ковід безкінечно?

Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Андрій Партика, Ocean Media: Нинішня криза є однією з найм’якших для телереклами

6 жовтня 2020 р.

Гендиректор Ocean Media — про те, чому телеринок почувається краще за ВВП, фіналізацію підготовки до продажів на 2021 рік, стратегію телевимірювань і кількість своїх ОТТ-підписок. Читати далі

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"