Маріанна Кіяновська: Для мене дуже важливий голос жертви. Ці жертви багатьох поколінь кричать через мене. Я пишу вірші, в яких фігурує те, про що я навіть ніколи не читала

2 лютого 2017 р.

Останнім часом польсько-українські стосунки переживають випробовування на міцність. Попри те, що саме Польща є багаторічним і послідовним соратником України на міжнародній арені й не раз підтримувала її у скрутні часи, зараз взаємини між двома країнами – далеко не найкращі.

Маріанна Кіяновська: Чим ближче до лінії фронту, тим особливішою є ціна стосунків

3 липня 2015 р.

Фото: Facebook

Під час будь-якої війни люди починають жити іншим життям, заглиблюються у тривогу і ненависть, і саме це руйнує їхній дух. У такий час зростає роль культури, якої люди потребують сильніше, ніж у мирний час. Війна, що триває на сході України, не є винятком.

Маріанна Кіяновська: Я – не поет, я триголова коза сучукрліту

29 грудня 2014 р.

 

 

Один із найважливіших голосів нової української поезії – про шкідливі літконкурси, самотність культури і Жадана, схожого на Ліну Костенко

Маріанна Кіяновська: Нам потрібно наважитися глибоко проговорити найболісніші, найважчі речі – так, як це зробили свого часу поляки

11 листопада 2014 р.

Є письменники, які переростають свій час. Час ніяк не може наздогнати їх. Як не може наздогнати українську поетесу Маріанну Кіяновську. Натомість, у його чіпких обіймах залишаються лише її книги – «Стежка вздовж ріки», обрамлена «Вінками сонетів»… Час відлунює глибиною у ще одній її авторській збірці – «Дещо щоденне». А цьогоріч час відвоював у поетеси ще дві поетичні збірки – просякнуту дощем та вічністю «373» і наскрізно пронизану сердечними ритмами «ДО ЕР».

Маріанна Кіяновська: Iнтелектуали мають сформулювати нову теорію нації

11 березня 2014 р.

Поетеса, прозаїк та перекладач – про потребу модернізації суспільства та роль митця в часи революції.

Маріанна Кіяновська: Європа нас недооцінює. Саме Україна є нині ключовою, а не Росія

13 лютого 2014 р.

В її поезіях багато смутку і ночі. І мало радості. Її радість – скороминуща. Бо є – і тут же нема. І в тому її цінність. Цінність відшуковувати у собі вічне.
«…А в мене не можна вступити,
Як в ріку Геракліта, удруге.
Бо я назавжди…»

Маріанна Кіяновська: Через надмірну легкість копіювання людина опиняється в системі стосунків зі світом, коли вона ні за що не повинна платити

13 серпня 2013 р.

 

Поетеса та перекладачка Маріанна Кіяновська готує до Форуму видавців 100 примірників власної рукописної поетичної книжки.

Маріанна Кіяновська: Протистояння на мовному ґрунті відкине нас у Середньовіччя

23 квітня 2013 р.

 

Коли спілкуєшся з письменницею Маріанною Кіяновською (на фото), видається, що для неї немає незнайомих тем.

Про таких кажуть: ходяча енциклопедія. Її думки – глибокі, а інколи настільки оригінальні, що спершу викликають нерозуміння чи навіть несприйняття. Ця розмова журналіста «ВЗ» з Маріанною Кіяновською – про різні іпостасі письменника, дитячу літературу, гаряче мовне питання і… схожість зі Стівеном Кінгом.  

Маріанна Кіяновська / Геній бажання

19 квітня 2012 р.

Щойно виникнувши, літературна премія «Великий їжак» відразу прикувала до себе увагу. І не тільки через те, що мова про першу українську недержавну премію для сучасних авторів найкращих україномовних книг для дітей. А й через глобальні плани: привернути увагу загалу до проблем дитячої літератури та читання, повернути сучасні україномовні книжки для дітей в українську провінцію, допомогти укомплектувати ними бібліотеки в невеликих містах і селах тощо. А також — через максимальну налаштованість цієї премії на демократичність.
Cьогодні наш гість — автор ідеї премії та її директор, письменник і перекладач Маріанна Кіяновська. Але говоритимемо не тільки про «Великого їжака» (зреш­тою, про премію писали раніше) та навіть не про Маріаннину творчість, а про речі, важливіші і для кожного пересічного українця, і для України загалом.

— Дочитую роман Ірен Роздобудько «Якби», героїня якого зустрічається зі собою маленькою, щоб дещо з’ясувати та виправити деякі помилки. Чи не є те, що взяли на себе хрест вирішення всіх організаційних моментів

«…їжака», теж свого роду стежкою повернення у власне дитинство?