
24.09.2010
Часом хочеться, щоб замість читання одноденних книжок-пейпербеків чи бульварної преси у метро, українці взяли до рук якісну інформативну, критичну пресу, яка б стимулювала їх до думки, а не розповідала про скандали й плітки. Тим паче, що така преса, хоч її і мало, але у нас все-таки є. Про те, як вдається знаному українському часопису задовольняти жагу до критичної думки і чи існує сьогодні насправді така жага в українських читачів нам розповів літературознавець, професор кафедри української літератури Українського наукового інституту Гарвардського університету, засновник і головний редактор київського часопису «Критика» Григорій Грабович (англ.: George G. Grabowicz).
– Як народилася ідея створити часопис «Критика»? З чого і з кого він починався?
– Я займався цим питанням вже довгий час перед тим, як «Критика» формально і де-факто постала, тобто я почав думати про часопис ще у 1970-их роках. Тоді, звісно, не думалося про Україну – на це, здавалося, не було жодної перспективи. В Америці ж, на еміграції, на той час виходив журнал «Сучасність», який однак не порушував на своїх сторінках різних питань, які треба було порушувати, хоч і був тоді на значно вищому рівні, ніж пізніше. Потрібен був значно сильніший журнал. Пізніше, на початку 1990-их, коли я був директором Українського Гарвардського Інституту, запропонував колегам створити україномовну версію «Гарвардських українських студій» (журналу, який виходив і виходить англійською мовою). Проте ця ідея не викликала особливого зацікавлення – на той час Інститут мав багато інших клопотів. І тоді (це була половина 1990-их) подумав, що саме час здійснити мою давню мрію – створити часопис, модельований на прикладах сучасних американських та англійських часописів, які займаються передусім рецензіями і реакціями на події в інтелектуальному, культурному, а також політичному житті. Найкращим і найвпливовішим був тоді, і залишається досі, американський часопис «New York Review of Books», який «Критика» багато у чому наслідує. Також моделлю для нас була польська «Кultura», яку тоді видавав у Парижі Єжи Ґедройць. Вона задовольняла потребу історично та критично бачити національну спадщину, Читати далі →