5 січня 2012 р.
Полк зв’язку, казарми якого розташовані у Рівному на вулиці Соборній, і досі називають «полком Мартиросяна». Хоч новобранці, вочевидь, і не знають, хто він, цей чоловік. Нещодавно Вілен Мартиросян, відомий у Рівному на початку 90-х років минулого сторіччя своїми полум’яними промовами на мітингах полковник, а нині призабутий і не публічний, але в чині генерал-лейтенанта, приїхав у полк свого імені. Щоб згадати події 20-річної давності. Читати далі
1 лютого 1996 р.
Богдан Дмитрович Гаврилишин – український економіст та громадський діяч. Громадянин Канади. У 1976 здобув ступінь PhD з економіки у Женевському університеті. З 1988 працює на громадських засадах в Україні. Від здобуття Україною незалежності – радник кількох Президентів України, прем’єр-міністрів та голів Верховної Ради. У 1996-1997 – директор Міжнародної академії навколишнього середовища у Женеві. Голова наглядової ради Міжнародного інституту менеджменту в Києві, заснованого з його ініціативи в 1989.
18 липня 1996 р.
Георгій Аркадійович Арбатов – радянський та російський учений в галузі міжнародних відносин, академік Російської Академії Наук (РАН), у 1967–1995 ‒ директор Інституту США і Канади АН СРСР (з 1991 ‒ РАН). Був радником Л. Брежнєва, Ю. Андропова, М. Горбачова та Б. Єльцина. У 1991–1996 – член Ради із зовнішньої політики МЗС РФ. Під його керівництвом створено російську школу американістики. Помер у 2010.
14 червня 1996 р.
Микола Васильович Багров – радянський та український політичний діяч, доктор географічних наук, професор, академік НАНУ (з 2010). З 1970 працював у партійних органах, у 1989–1991 – перший секретар Кримського обкому КПУ, народний депутат України (1990–1994), з січня 1992 по лютий 1994 – голова Верховної Ради Республіки Крим. Один з авторів першої Конституції Криму. З 1999 – ректор Таврійського національного університету імені В. Вернадського.
25 вересня 1996 р.
Джеймс Бейкер III – американський політик, державний секретар США (1989–1992). За президентства Р. Рейгана керівник адміністрації президента (1981–1985), секретар департаменту казначейства (1985–1988). В 1988 керував президентською виборчою кампанією Джорджа Буша старшого, після перемоги якого очолював зовнішньополітичне відомство. З 1993 виступав як радник у низці міжнародних проблем.
3 червня 1996 р.
Яків Дов Блайх – головний рабин Києва та України (ортодоксальне юдейство), президент Об’єднання юдейських релігійних організацій України. 1989 року переїхав з сім’єю в Україну із США, працював рабином у головній Хоральній синагозі Києва. 1990 року призначений на посаду головного рабина Києва та України. Наприкінці 1992 року заснував Об’єднання юдейських релігійних організації України (ОЮРОУ). З 2001 р. віце-президент Європейської ради єврейських громад, віце-президент Європейського єврейського конгресу.
20 червня 1996 р.
Богдан Міхал Борусевич – польський політик, діяч демократичної опозиції часів ПНР, депутат Сейму І, ІІ, і ІІІ каденцій. В 1980 році один із організаторів серпневого страйку в Ґданську і співавтор страйкових вимог. Брав участь у заснуванні профспілки «Солідарність». 1986 року заарештований і ув’язнений, 1988 – звільнений у зв’язку з амністією.
19 червня 1996 р.
Геннадій Едуардович Бурбуліс – російський політичний діяч, в 1990–1992 рр. радник Б. Єльцина, державний секретар Росії. В 1989 р. обраний народним депутатом СРСР. Брав участь у підготовці Біловезьких угод, які оформили розпад СРСР. Вважають, що в 1990-1992 рр. Г. Бурбуліс відігравав при Б. Єльцині роль «сірого кардинала», визначаючи прийняття багатьох важливих рішень. З 2007 р. – радник голови Ради Федерації РФ.
19 червня 1996 р.
Лех Валенса (Lech Wałęsa) – польський політик, лауреат Нобелівської премії миру (1983), президент Польщі (1990–1995). У 1980–1990 рр. – засновник і лідер незалежної профспілки «Солідарність», яка стала головною силою антикомуністичної опозиції. Відіграв ключову роль у переговорах з урядом у 1988–1989 рр., результатом яких стала легалізація «Солідарності» та інших профспілок і угода про проведення вільних виборів. З 2008 р. – член «Групи мудреців» – дорадчого органу Європейського Союзу.
16 липня 1996 р.
Валентин Іванович Варенников – радянський воєначальник, генерал армії, політичний діяч СРСР та Російської Федерації, Герой Радянського Союзу. Учасник Другої світової війни, військових дій в Анголі, Сирії, Ефіопії і Афганістані. У 1989–1991 рр. – Головнокомандувач Сухопутних військ і заступник Міністра оборони СРСР. У серпні 1991 р. підтримав Державний комітет з надзвичайного стану в СРСР (ГКЧП). Після провалу серпневого путчу був заарештований, виправданий Верховним судом РФ у 1994 р. Депутат Державної Думи РФ (1995–1999 і 2003–2005), був Головою Комітету Держдуми у справах ветеранів і 1-м заступником Голови Комітету Держдуми у справах ветеранів. Помер у 2009 р.
27 червня 1996 р.
Володимир Андрійович Василенко – правознавець-міжнародник, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор. У 1972-1992 – науковий консультант Міністерства закордонних справ України з правових питань. Делегат Установчого з’їзду Народного Руху України (1989), член першого складу Великої ради НРУ. Навесні 1990 підготував перший проект Декларації про державний суверенітет України, надалі як консультант Верховної Ради України брав участь у виробленні остаточного варіанта Декларації. З 1992 на дипломатичній роботі. У 2006–2010 – представник України у Раді ООН з прав людини.
24 березня 1996 р.
Роман Ващук – канадський дипломат. Політичний радник у канадському посольстві в Києві в період розпаду Радянського Союзу. Працював також в канадському посольстві в Москві та в Берліні. Колишній директор і заступник голови комітету з питань стабілізації та модернізації (START) при Міністерстві закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади. В даний час ‒ керівник програми глобального партнерства Міністерства закордонних справ і міжнародної торгівлі Канади.
26 січня та 13 береpня 1996 р.
Микола Вересень (Микола Костянтинович Ситник) – український журналіст. У 1989–2001 рр. – кореспондент Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі (BBC). З 1995 р. – автор і ведучий низки телевізійних програм. Ведучий телепрограми «Особливий погляд з Миколою Вереснем» на телеканалі «1+1» (2011).
30 січня, 1996 р.
Сюзан Віетс – канадська журналістка і аналітик. Протягом 1990-1992 років працювала київським кореспондентом газети The Independent, а наприкінці 80-тих була репортером газети The Guardian в Будапешті. З 2005 до 2007 ‒ керівник дослідницького сектору компанії Innovest Strategic Value Advisors, а перед тим ‒ один із провідних аналітиків нафто-газової сфери у цій компанії. Відповідала за комунікацію та інформацію в Канадському фонді охорони дикої природи та була продюсером і редактором Канадськоїтелерадіомовної корпорація (Сі-Бі-Сі).
1996 р.
Шерлі Вільямс ‒ британський політик і вчений. Член Британського парламенту від лейбористів (1964‒1979). Один із засновників Соціал-демократичної партії Британії. З 1988 ‒ професор Гарвардської школи державного управління імені Кеннеді. Член Міжнародної консультативної ради українського парламенту (1991‒1993).
27 травня 1997 р.
Юрій Олександрович Гайсинський – український правник і політик. У 1990–1994 ‒ народний депутат України. Входив до Народної ради, був членом комісії ВР України з питань правопорядку та боротьби із злочинністю. 26 серпня 1991 очолив тимчасову комісію ВР України з розслідування подій серпневого путчу. В 1992–1993 – перший заступник Генерального прокурора України. З 1994 займався адвокатською діяльністю. У 2002–2004 і 2005–2007 – прокурор Київської області.
29 січня 1996 р.
Іван Гевко – американський юрист, українець за походженням. У 1991–1992 – виконавчий секретар Міжнародної консультативної ради при Верховній Раді України. У 1992–1996 – співзасновник і один з керівників київського офісу міжнародної юридичної фірми «Бейкер і Мак-Кензі». Працював у московському офісі фірми і був одним з керівників празького офісу (1996–2001). У 2004-2009 ‒ віце-президент корпорації «Виклик тисячоліття». Тепер – генеральний секретар і головний виконавчий директор асоціації «Ротарі Інтернешнл» і Фонду «Ротарі».
1998 р.
Михайло Сергійович Горбачов – радянський і російський політичний діяч, Генеральний секретар ЦК КПРС у 1985–1991 рр., Голова Верховної Ради СРСР у 1989–1990 рр., Президент СРСР – у 1990-1991 рр. Проводив ліберальні реформи, зокрема, започаткував політику «гласності», основою якої було зменшення цензури, економічну та політичну лібералізацію, сприяв появі багатопартійності. Після невдалого серпневого путчу 1991 р. почався прискорений розпад СРСР, влада Горбачова ослабла, і 25 грудня 1991 р. він пішов у відставку. В 1996 р. брав участь у виборах президента Російської Федерації, на яких здобув менше 1% голосів виборців. Голова Загальноросійського громадського руху «Союз соціал-демократів» (з 2007).
25 березня 1996 р.
Володимир Борисович Гриньов –український політик і науковець, доктор технічних наук. Член КПРС до 1990, делегат XXVII з’їзду КПУ (1990). З 1989 – співголова Харківської крайової організації Народного руху України за перебудову. В 1990 – член «Демократичної платформи в КПУ». У 1990–1992 – співголова Партії демократичного відродження України. У 1990–1994 – народний депутат України 1-го скликання. У 1990–1993 – заступник Голови Верховної Ради України. З 1993 – президент міжнародного фонду «Ділова діаспора України». У 1993–1999 – голова партії «Міжрегіональний блок реформ».
липень 1996 р.
Іван Дацько – греко-католицький священик, доктор богослов’я, професор Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина), президент Інституту екуменічних студій УКУ. Після легалізації УГКЦ приїхав в Україну разом з кардиналом Мирославом-Іваном Любачівським. Був канцлером Львівської архієпархії, згодом – генеральним вікарієм Львівської архієпархії, канцлером патріаршої курії. З лютого 1997 р. за дорученням глави УГКЦ Любомира Гузара відповідає за зовнішні зв’язки УГКЦ.
