11 лютого 2020 р.
Photo: Oleksandra Surhan/krymr.org (RFE/RL)
У кримському селі Роздольне померла колишня зв’язкова УПА, 96-річна Теодозія Кобилянська, яка пережила тортури і табори радянського режиму. Про це Крим.Реалії розповів настоятель і секретар парафії ПЦУ в Роздольненському районі отець Ярослав Гонтар. Теодозія Кобилянська померла в неділю, 9 лютого, у себе вдома. У вівторок, 11 лютого, її поховали на центральному кладовищі Роздольного. Історію Теодозії Кобилянської Крим.Реалії вперше опублікували в травні 2019 року. Читати далі
Зв’язкова командира УПА Романа Шухевича – про життя, схоже на суцільний детектив, принципи конспірації у підпіллі та головні свої завдання. 
1940 року в нашому селі проходила лінія фронту. Червона армія відступала. Одного дня з-за гори почали стріляти в село. Сестра носила траву з поля до стайні. Її поранили. Люди почали тікати в ліс. Ми пішли з ними. Взяли худобу, коней. 
Тиждень поспілкувався з Олесею Моргунець-Ісаєнко і Тарасом Лазером, режисеркою та сценаристом документального фільму «Рубіж. Грубешівська операція». Стрічка розповідає про українських і польських повстанців, — упівців та членів Армії Крайової, — які після тривалої ворожнечі та спротиву спершу німецькій, а потім радянській окупації усвідомили безглуздість взаємної боротьби й 1946 року об’єдналися для спільного протистояння СРСР. 
12 січня відзначають День українського політв’язня – як згадку про масштабні арешти українських дисидентів 1972 року. З цієї нагоди ІП публікує інтерв’ю з Юрієм Шухевичем – одним із «могіканів», що відбув в радянських ув’язненнях 35 років. 
Командир сотні Української повстанської армії, 94-річний Мирослав Симчич проживає у Коломиї. Він провів у тюрмах і таборах у радянський час 32 з половиною роки, але нікого зі своїх побратимів не видав. Він прославився боєм за Космач у січні 1945 року, коли разом зі своїми побратимами – Березівською сотнею, в якій воювали понад 200 упівців, знищив каральний полк НКВС, а це понад 400 осіб (разом із померлими від поранень). Ця битва за «бандерівську столицю» є темою досліджень не лише українських істориків. Ветеран УПА поділився своїми спогадами з Радіо Свобода. 
Історія народу складається з життів конкретних людей. Надто ж тих, хто свідомо поклав його на відстоювання природнього права свого народу на вільне життя, на саме існування. Мирослав Симчич пішов до лав Української Повстанської Армії двадцятилітнім. За його плечима 6 років героїчної партизанки. В одному з боїв, у січні 1945 року, Симчич зі своєю Березівською сотнею розгромив каральний полк (405 енкаведистів), який під командуванням ґенерал-майора С.Дергачова прямував на “бандерівську столицю” село Космач. (Це той самий ґенерал Дерґачов, який 18 травня 1944 року виселяв кримських татар з Криму). Цей бій Симчич називає своїм коронним боєм з московськими імперіалістами. 
Минулого тижня до Чікаго завітав Юрій Шухевич, син легендарного головнокомандувача Української Повстанської Армії генерал-хорунжового Тараса Чупринки-Романа Шухевича. Під час його перебування у нашому місті відбулося кілька цікавих зустрічей Юрія Шухевича з представниками української громади. 
Про те, що підпілля ОУН-УПА на теренах Дніпропетровщини було вельми потужним, наша газета писала неодноразово. Принаймні вже зараз можна стверджувати однозначно: цей рух опору зовсім не є притаманний тільки західним областям України. Нові факти, які з’являються на світ, чимдалі підтверджують це все наочніше. Тим важливіше, що дотепер живі-здорові нечисленні безпосередні учасники тих подій. Один із них — 82-річний Григорій Ільченко. Ще років із десять тому він великою мірою дотримувався таких звичних для нього вимог конспірації. Аж доки не пересвідчився остаточно, що хоч на старість може дихнути вільно. 
У мого дядька Марка, по батьковій лінії, збиралися старші люди з нашого села і розказували про польську окупацію. Жалілися, що треба брати дозвіл, аби ставити п’єсу українською мовою. А ще говорили про шельців – польських комсомольців, які мали право носити пістолет. Іде якась забава у сільській читальні, хлопці з дівчатами танцюють, аж тут вони заходять. Зривали з молоді вишиті сорочки, били по обличчю. Ніхто здачі дати не міг, бо мали зброю. 
Ось уже 60 років цей чоловік живе на чужині – у польському місті Зелена Гура. Його справжнє прізвище – Драницький – знали тільки найближчі друзі, родичі й односельчани у Гаразджі Луцького району. Коли далекого 1944-го НКВС заарештував Степана, то мав при собі документи на прізвище Семенюка. З ним і доживає віку один з останніх провідників ОУН на Волині
Кожної останньої неділі червня на Старосамбірщині вшановують пам’ять жертв, закатованих в урочищі Саліна поблизу Добромиля. Тут у ці дні у 1941 році при відступі радянські війська стратили близько 3 600 людей. Когось спочатку вбили, когось кидали в соляні шахти живцем разом із трупами. Про ті страшні для Добромильщини дні та вшанування пам’яті спілкуємось із дослідницею історії Саліни, поетесою Марією Прокопець. Розмовляємо у жінки вдома. 
Більшовики змушували школярів ходити на фільми про Чапаєва 
На мідних рудниках легені відмовляють через два місяці 
На Тернопільщині у старому вулику знайдено унікальні документи українських повстанців – учасників національно-визвольного руху ОУН та УПА. 
Роман Шухевич на збори провідників УПА приїздив машиною швидкої допомогиУсі мої стрийки (дядьки по батьковій лінії. – Країна) були музикантами з вищою освітою. Але у 1930-ті і шляхтичі, і прості хлопи – всі мали погані відносини з польською владою. Поляки ненавиділи українців, а наші – їх. Ті часто приходили із сусідніх сіл і влаштовували бійки. Коли ми збиралися по хатах-читальнях і співали українських пісень, польські жандарми стукали у вікна й погрожували побиттям. 
У гірській глибинці Закарпаття мешкає 89-річний Іван Мирон, останній живий в’язень із групи зраджених і арештованих 1951-го року 18-ти ОУНівців, який відбув 25 років у ГУЛАГу і досі не реабілітований Україною.
Учасник національно-визвольного руху, член ОУН. Розповсюджував самвидав. 