Дмитро Шуров, “Pianoboy”: Кіно – це дуже атмосферна річ

14 лютого 2021 р.

Зимний подих перших вихідних лютого, у великій концертній будівлі дещо прохолодно, але стає тепліше від звуків, що лунають із глядацької зали. VGL cinema потрапив не тільки на перший концерт туру «Хісторі», але й першим почув пісні Pianoбоя, які ввечері лунатимуть для прихильників музиканта. Я навмисне прийшла дещо раніше зазначеного часу, аби почути саундчек. Репетиція затягується, Дмитро Шуров не поспішає зупиняти колектив, він продовжує грати, а разом з ним і гурт. Минає багато хвилин, музика стихає, учасники колективу розходяться готуватися, адже скоро виступ, а ми знайомимося з Дмитром. За годину його чекає перший великий концерт після тривалої перерви.

 

 

 

– Дмитре, який у вас настрій перед зустріччю з публікою?

– Трохи є хвилювання, адже після подвійного концерту у Львівській опері, який був восени, запровадили карантин. Оскільки ми не знали, скільки він триватиме, і почали ходити чутки щодо більш жорстких обмежень, усі концерти, заплановані на грудень, перенесли на лютий. І ось сьогодні Дніпро – це початок великого туру. Через це відчувається деяка напруга, адже одна справа репетирувати й багато працювати, інша – зігруватися наново. І зовсім окрема історія – згадати, як створювати щось третє разом з публікою. Для мене найголовнішою складовою концерту завжди є та енергетика, яка виникає між музикантами і публікою. Заради неї можна пробачити і холод у залі, і лютий місяць, і, можливо, якісь власні помилки. Є певні речі, які, як у спорті, приходять з тонусом, який ти відчуваєш. Одна справа, коли ти в турі й команда котиться, як лавина, і все працює, як годинник. І зовсім інша – цей незвичний час, коли ми починаємо все спочатку. Я відчуваю серйозний мандраж, чесно кажучи, ніколи б не подумав, що таке колись станеться.

 

– Тур «Хісторі» – це підсумок 10 років сольної кар’єри. За яким принципом підбирали пісні для концертів? Що почують слухачі?

– Усе, що ми можемо зіграти (сміється). По суті, ми презентуємо два альбоми, які вийшли за цей час, тому що завжди найактуальніші речі – це ті, які сталися з нами нещодавно. На карантині в мене вийшов альбом «Заброшка», який я записав власноруч у своїй студії, коли закрили всі концерти, і ми презентуємо альбом «Хісторі». Загалом для людей, які прийдуть на наші виступи, буде багато нового, оскільки більш знайомі пісні хотілося трошечки підігнати під програму. Загалом, я розглядаю концерт як певну музичну виставу, у якій є драматургія. Можливо, вона не буквальна, але музично-енергетично люди відчувають, коли ти їх підіймаєш, розкачуєш, потім береш із собою на батискафі кудись на глибину, а далі виринаємо разом, підіймаємося вище-вище-вище і йдемо на вершину. Виходячи із цієї музичної драматургії, ми багато пісень переробили. Адже музика – це космічний корабель, ми натискаємо на play і опиняємося в 69-му, у космосі, на концерті Nirvana, на Pianoбої 2010 року. Концертами туру «Хісторі» ми святкуємо всю палітру Pianoбоя, тому вони будуть різноманітними.

 

Музика Дмитра Шурова час від часу звучить у кіно. Зокрема, його композиції можна було почути в українському пригодницькому фентезі «Поліна і таємниця кіностудії», у серіалі «Папік», у комедійній короткометражці «Давай не сьогодні» і ще, як мінімум, у шести фільмах. Оскільки влітку тривала робота над другим сезоном багатосерійної комедійної історії «Папік», ми вирішили запитати, чи долучався Дмитро до цього проєкту, а можливо, він читав якісь сценарії і розглядав ролі для себе. Адже в його фільмографії є два проєкти, у яких музикант втілив у життя двох персонажів: у сералі «Папік» зіграв члена журі телешоу, а в мелодраматичній 4-серійній історії телеканалу СТБ «Список бажань» – самого себе.

 

–  Дмитре, чи були якісь пропозиції з боку кіновиробництва стосовно співпраці? Можливо, за час карантину ви написали не тільки новий альбом, а й декілька саундтреків?

– Кіно теж було на карантині.

 

–  Так, але ж є певні етапи виробництва, які можна робити віддалено.

– Звичайно, дистанційно відбуваються певні речі. Наразі я створив три нових пісні: для другого сезону серіалу «Папік», який вийшов дуже драматичним і крутим; для одного проєкту, пов’язаного з тваринами, однак зараз ще не можу все розголошувати. Незабаром буде презентація кліпу. І я написав нову пісню для Pianoбоя, яка теж вийде у квітні вже з кліпом, і це той Pianoбой, який змушує вставати, йти вперед і не киснути. Словом, вийшов дуже мотивуючий трек. Мені здається, що він певною мірою продовжує композиції «Все, що тебе не вбиває», «Я можу все», тобто така собі третя серія цієї епопеї (посміхається).

 

– На екрані ви з’являлися у двох епізодичних ролях. Чи є у вас акторські амбіції? Хотілося б зіграти велику роль у кіно?

– Знаєте, я боюся, що на теперішньому етапі мого розвитку зможу зіграти тільки самого себе, і то, мені не дуже хочеться цього робити. Мені здається, що, по-перше, це дуже важка праця. Це теж певна рутина. Я займаюся щодня на фортепіано й підозрюю, що по-справжньому круті актори постійно практикують свою міміку, свої перевтілення. Щоразу, коли я бачу музиканта, який іде зніматися в кіно, спостерігаю на власні очі, яка величезна прірва між людиною, що вчилася акторської майстерності, у якої є здібності, і людиною, яка круто грає гами або співає на 5 октав. Мені здається, що із цим треба народитися, і я знаю, що я не народився як актор. Тому для мене це питання дуже далекої перспективи. Наразі я не відчуваю, що міг би зніматися на повному серйозі. Якщо десь постояти, як Дімон, чи посидіти на стільці, якщо комусь буде потрібно, щоб Pianoбой десь у кутку був, знімуся із задоволенням.

Хоча, можливо, я не знайшов свого режисера, який би мене розкрив? Знаєте, буває таке, що людина має величезний словарний запас англійської мови, але поки якась інша людина не дасть поштовх, вона не може говорити англійською. Хтось має дати відчути легкість від володіння іноземною мовою. Так і з музикою дуже часто буває. Наприклад, у Pianoбоя таке було. Багато разів до нас приходили музиканти й ми розкривали їх як гурт, у нас вони ставали іншими людьми. І мене розкривали теж, але як актора поки що не розкрив ніхто, тому я чекаю (посміхається). 

 

– Натомість вас розкрили як композитора до фільмів.

– Це факт.

 

– Часом у кіно беруть уже існуючий трек і роблять його головною піснею кінострічки. Не пам’ятаю, щоб у вас так було. Це тому, що ви вважаєте, що краще, коли музичний твір пишеться під історію? Взагалі, як у вас відбувається процес створення саундтреків?

– Найкраще, коли є контакт з режисером, або з людиною, яка створила сценарій, або з тим, хто відповідає за атмосферу у фільмі й за його меседж до глядача. Взагалі кіно – це дуже атмосферна річ. Будь-яке – чи то телевізійне, чи повнометражне. Для мене завжди було важливо на першій стадії зустрітися наживо. Якщо я відчуваю, що між нами виникає якась третя емоція, то все буде добре й не мають значення ні жанри, ні бюджети, ні дедлайн і все решта. Будь-що можна вирішити без проблем, якщо є контакт з людиною. У принципі, я створив багато музики у своєму житті, іноді сам дивуюсь, проте знаю, що я це зробив через цю людину, яка потрапила в мою душу. Коли створював це, вона ніби сиділа поряд зі мною. Я знаю, що всі найкрутіші композитори, яких я дуже поважаю, хоч раз у житті ділилися подібною історією. Наприклад, Анджело Бадаламенті розповідав, як він сидів поруч з Девідом Лінчем: режисер просто розказував, що відбувається в кадрі, а композитор просто під це грав, і це є основна тема «Твін Піксу». Дені Ельфман, який усе життя працює з Тімом Бертоном, так само робить музику, перебуваючи в кімнаті разом з режисером. Зараз наведу смішний приклад. На прем’єрі фільму «Парфумер: Історія одного вбивці» я не міг зрозуміти, як може настільки круто працювати музика. Вона скрізь допомагає, доповнює, створює атмосферу, і в кінці читаю титри, у яких написано, що одним з композиторів є сам режисер Том Тиквер. Ось так теж буває. Мені здається, що найважливіше – бути на одній хвилі й давати можливість впливати один на одного. Усе решта – нюанси.

 

– Дмитре, у нас лишається декілька хвилин, і мені хотілося, аби ви розповіли, які фільми дивитесь і що можете порекомендувати до перегляду?

– О, я серйозний кіноман, без жартів. Люблю багато різних фільмів, але зараз тягне до кінематографу 70-х років. Можливо, тому що аналогова картинка заспокоює. Зараз увесь світ шалено несеться кудись, іноді нам потрібно трохи заземлятись. Ось нещодавно вперше подивився, навіть не знаю як він повз мене проскочив, фільм «Єремія Джонсон» 1972 року з Робертом Редфордом у головній ролі. Трохи дивне кіно, як і все у 70-ті, але мені сподобався цей хіпанський вестерн. Загалом, якщо не знаєш, що подивитися, дивись «Коломбо», «Басейн». Зараз чомусь таке кіно хочеться дивитися. Можливо, тому що все не було настільки серйозним, не було стільки кліше, стільки комп’ютерної графіки, і саме зараз такий момент, коли хочеться побачити на екрані життя таким, яким воно є. Без особливих ефектів чи прикрас. Побачити довгий план Джека Ніколсона, який просто дивиться в кадр в «Китайському кварталі». У нашій родині настільним фільмом вважається «Дев’ята брама» Романа Полянського. Молодий Джонні Депп у головній ролі й фантастична музика польського композитора Войцеха Кілара, вона просто феноменальна, тож рекомендую.

 

Сьогодні закохані пари Чернігова слухатимуть фантастичну музику гурту Pianoбой, а завтра Дмитро Шуров і його колектив гратимуть в Житомирі. Потім буде невеличка перерва і в березні пісні туру «Хісторі» почують в Одесі, Рівному, Луцьку, Івано-Франківську, Тернополі та Вінниці.

 

 

 

 

Розмовляла Дар’я Мірошниченко

 

 

 

 

Джерело: VGL