Євген Захаров, правозахисник: У колоніях і СІЗО маски для в’язнів не передбачені

14 травня 2020 р.

Практично всі інфекціоністи України кажуть, що країна проходить пандемію за оптимістичним сценарієм. Але чи зберігається баланс: безпеки (здоров’я) та прав людини?

 

Чи виправданим було нехтувати правами людини заради громадського здоров’я і чи не дасться нам взнаки таке порушення згодом?

Про це Укрінформ говорить із правозахисником, головою правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євгеном Захаровим.

– Пане Євгене, як ви оцінюєте карантинні заходи безпеки з правової точки зору?

– Уряд був рішучим та динамічним у боротьбі з епідемією, йому варто за це подякувати.

Хоча, безперечно, були помилки з правовим оформленням карантинних заходів. Ухвалювалися нормативні акти та постанови Кабміну, які обмежували права людини. Хоч вони і мали легітимну мету, але за Конституцією ці заходи мали бути введені законом. На це не звертали увагу, робили, як простіше. Й отримали певні негативні наслідки.

Бо оця демонстрація мера Черкас та міськради, які практично зняли карантин з 1 травня у тому обсязі, у якому він був оголошений, пов’язана саме із вищесказаним. Влада в Черкасах добре розуміла, що їм за дострокове припинення карантину нічого не буде, бо постанова з правової точки зору слабка.

До цього ж можна віднести запровадження мобільного додатку «Дія». Нагадаю, що кожен, хто перебуває на самоізоляції, мав поставити собі цей мобільний додаток, який «стежив» – порушує людина стан самоізоляції чи ні.

Знову таки, це мотивується виключно карантинними заходами та міркуваннями безпеки інших людей. Але насправді те, що відбувається, – це зняття інформації з каналів зв’язку, а це ніщо інше, як оперативно-розшуковий захід, який можна застосовувати до тих, хто готує або скоїв тяжкий чи особливо тяжкий злочин, тільки за рішенням суду. Не просто суду: голови Апеляційного суду або його заступника, і тільки у тому випадку, коли іншим шляхом здобути цю інформацію неможливо.

Фактично захід умотивований, продиктований тим, щоб людина не стала джерелом інфікування для своїх співгромадян, є порушенням прав людини. Але відмовитися не можна, бо за це штрафують.

Ці приклади показують, що бажання нехтувати правами людини, керуючись доцільністю, може завести до конфліктів та суспільних битв. Поки що цього не сталося, але робити так не можна.

І це тенденція — нехтувати правами людини, коли діють виключно з причин політичної доцільності. Я її спостерігаю у всіх українських парламентах та в усіх українських урядах. І в цьому – причина того, що гальмується наш суспільний розвиток та поступ.

Не можна боятися називати речі своїми іменами. Є тут щось спільне із тим, що війну чи воєнний конфлікт на Сході ми назвали АТО, а це потягнуло за собою неправильну кваліфікацію злочинних дій, які були скоєні, і стало причиною того, що вони не розслідуються.

Я вважаю, що (в ситуації з карантином – ред.) слід було вводити надзвичайний стан, парламент мав підтвердити Указ президента про це, ухвалити закон, який би діяв 30 діб, і ввести ці всі обмеження законом. Можна ще подовжити на 30 діб за необхідності. І ніякий мер ніколи б не насмілився це порушувати.

– Нещодавно один з очільників МОЗ зізнався, що у старті карантину вони орієнтувалися на Італію, обмеження копіювали з Китаю, формуючи почуття масової тривоги. Чи виправдані такі залякування? Чи виправдане сидіння під замком пенсіонерів, яким це просто б’є по імунітету?

– Бачите, якщо поглянути на результат, не можна не визнати такі дії виправданими. Розвиток епідемії йде повільно, ми суттєво відклали в часі загрозу, у нас нема великої кількості підтверджених випадків, нема такої смертності.

Загалом, запроваджені заходи були правильні, я це підтримую, бо ми вберегли наших людей від того, через що пройшли інші – в Іспанії, Британії, Італії, Сполучених Штатах.

Підхід Швеції виявився неправильним, якщо за пріоритет брати життя людей, бо там смертність значно вища, аніж у тих країнах, де були суворі карантинні заходи.

Чи перегнув уряд палицю? Можливо. Але ж люди дуже різні. Одні бояться та ховаються, інші ігнорують заходи, бо втомилися від карантину. І наші невеличкі сплески захворювання – прямий наслідок невиконання настанов та рекомендацій держави.

Я розумію, чому було зроблено те, про що ви запитуєте. Бо величезна частина людей внутрішньо не погоджувалася із тими обмеженнями, які наклала держава. Але якщо пріоритет — життя людини, це все зрозуміло.

17 тисяч штрафу за порушення карантину – це перебір. Але всі норми, які були перебором, не працювали. Я жодного разу за два місяці не побачив, щоб поліція перевіряла документи на вулиці, попри обов’язковість їхнього носіння. Не бачив, щоб людей літнього віку заганяли додому. Штраф? А скільки людей їх реально сплатили? Акти, які суперечать правовій свідомості, не будуть працювати ніколи, і наш карантин це підтвердив.

– Вам не здається, що помилкою було закривати малі магазини, натомість дозволяти працювати великим?

– Це явна дискримінація, яка викликала справедливу реакцію суспільства. Можливо, замість і закриття ринків можна було якось дозволити індивідуальну торгівлю з дотриманням санітарних норм, дистанцій. Але у нас у Харкові вони майже не закривалися.

– А як ви оцінюєте позицію уряду щодо контролю потоку трудових мігрантів?

– Уряд зробив за кілька днів взаємовиключні заяви. Бажання утримати людей тут – старі радянські рудименти. Ні в якому разу не можна примушувати людей жити та працювати там, де хоче держава. Ні в якому разі! Вони на це не погодяться. Але попри ці спроби, літаки з трудовими мігрантами все одно відлітають. І в Британію, й у Фінляндію. Уряд зробив усе, як треба, але трохи набув ганьби та показав, що в його складі є радянські люди.

Але я хотів би сказати про ще одну помилку в боротьбі з коронавірусом. Це доля людей у закритих установах, геріатричних пансіонатах, психіатричних лікарнях, установах виконання покарань, слідчих ізоляторах. Там є велика загроза спалаху епідемії. Там же люди взагалі себе ніяк не можуть забезпечити. 52900 в’язнів у виправних колоніях та слідчих ізоляторах та 28 000 персоналу. Не може бути, щоб у країні епідемія, а там нічого не було.

Але згодом виявили, що COVID-19 є у працівників, тож зрозуміло, що він є і в ув’язнених. Ці працівники були у контакті з іншими працівниками та ув’язненими, а ситуація відома з двадцятих чисел квітня.

Умови, в яких проживають в’язні, – ідеальні для поширення вірусу. А тестів не роблять, натомість рапортують про десять випадків. Я вважаю, що цього не може бути! Заходи безпеки вживають, у деяких колоніях дезінфекцію роблять дуже ретельно, але не всюди. Те саме стосується засобів індивідуального захисту: вони дійшли до колоній у квітні, але вони передбачені для персоналу та медичних працівників, а не для в’язнів. І рішучих кроків на цьому напрямку я не бачу. Це загроза, яка існує і може вистрілити сильно.

Остаточну оцінку ставити зарано, ми отримали відстрочку, а як воно буде розвиватися – побачимо. Але все залежатиме від того, як влада вчитиме медичні та правові уроки цього етапу.

 

 

 

 

 

Розмовляла Лана Самохвалова, Київ

 

 

 

 

Джерело: Укрінформ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Захаров Євген

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s