Олег Самчук, головний лікар: Я реалізовував власні медичні мрії і лікарям давав це робити

16 березня 2020 р.

Олег Самчук – лікар і успішний менеджер, якому вдалося значно поліпшити стан свого закладу до початку медреформи, і домогтися проведення там трансплантацій.

Людина-енергія — це про Олега Самчука.

Випадково-невипадково ми зустрілися з ним біля МОЗ і домовилися про інтерв’ю телефоном. До Києва Олег Самчук приїхав на засідання президентської тимчасової робочої групи з питань реформування системи охорони здоров’я. Він — один з тринадцяти лікарів, які до неї увійшли. Того ж дня Олег Самчук мав повертатися до Львова, де за кілька тижнів перед цим пристав на пропозицію обійняти посаду головного лікаря Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги. До того лікар-уролог близько 10 років пропрацював у Ковельському міжрайонному територіальному медичному об’єднанні (МТМО). Потрапивши туди за цільовим направленням після медуніверситету, він пройшов усі сходинки кар’єрного зростання — від лікаря-уролога до завідувача урологічного відділення, потім — заступника головного лікаря з експертизи тимчасової непрацездатності, залишаючись за сумісництвом лікарем-урологом. Згодом став в.о. головного лікаря і нарешті — головним лікарем, змінивши на цій посаді свого батька.

Ми зустрілися не випадково, бо перед тим я вже чимало чула про цього чудового лікаря й успішного менеджера, в клініці якого інтернів відловлюють і, під пильним керівництвом та наглядом досвідчених лікарів, посилають оперувати; а лікарі отримують пристойну зарплату, мають широкі можливості навчатися й проводити унікальні операції. За останні 20 років Ковельське МТМО стало першим закладом, який отримав ліцензію на трансплантологію. Там, уперше за останні 15 років, було проведено трансплантацію серця і вперше за два роки — трансплантацію трупної донорської нирки (в листопаді 2019-го). Все це — коли клінікою керував Олег Самчук.

Упіймати невгамовного лікаря вдалося лише через два дні. За цей час вже у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова було проведено першу операцію з трансплантації нирки.

“Скільки потрібно часу? 30–40 хвилин? Ой, я стільки не виговорю”, — жахнувся на початку розмови Олег Самчук. І, як справжній хірург, наприкінці її, подивившись на годинник, констатував: “23 хвилини 30 секунд. Я відповів на всі ваші запитання? Розлогіше, мабуть, не можу. Я ж на лікаря вчився…”

DT.UA

 

— Пане Олеже, кілька людей за останній час порекомендували мені поговорити з одним із успішних менеджерів лікарень, яким вдалося значно покращити стан свого закладу ще до початку другого етапу медичної реформи. Прізвище колишнього головного лікаря Ковельского МТМО і нинішнього головного лікаря Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги Львова Олега Самчука також звучало не раз. Що ви натворили в Ковельській лікарні?

— Не знаю, що я натворив. Лікарня була в доброму стані. Я просто старався доробити те, що через свою хворобу не встиг зробити батько, і покращити напрацювання, зроблені вже до цього.

Я хотів переламати в людей стереотип, що лікарня вторинного рівня має бути звичайною районною лікарнею. Намагався зробити з лікарні середнього міста потужну клініку, яка лікує все і в якій люди, за потреби, можуть обслуговуватися повністю, щоб їм було комфортно й не треба було нікуди їхати.

— Як ви ставитеся до реформи? Правильно вона йде, на вашу думку, чи ні? Я знаю, що ви входили до складу президентської комісії лікарів.

— Ще входжу. Я впевнений, що українську медицину треба реформувати. Я не радикал і вважаю, що робити це треба поетапно, тому що суспільство до надто великих змін не готове. Тож, зважаючи на менталітет нашого суспільства, все має відбуватися поступово. Однак зміни потрібні. Але, звісно, робити реформу без коштів неможливо. В медицину треба вливати великі кошти, вона їх потребує. Це дотаційна галузь в Україні. Я за те, щоб реформа відбувалася, але дорогою треба усувати всі проблеми, які виникають.

— Тобто починати так, як було заплановано, дивитися, що відбувається, і по ходу вносити корективи?

— Вислуховувати думку людей, дослухатися до керівників, експертів, простих лікарів і відповідно робити зміни. Люди хочуть змін у медицині, щоб вона була більш якісною й доступною.

— Про результати роботи комісії лікарів можете розповісти?

— Поки що не можу. Вона ще працює. Було кілька засідань, кожен давав свої пропозиції. Переважно всі експерти в групі за те, щоб українська медицина реформувалася. Але вони мають деякі зауваження і хочуть внести деякі зміни в те, що, можливо, не було враховане, аби покращити роботу. В основному стосовно спеціальностей, різних медичних галузей.

Бо що таке реформа? Це — алмаз. Щоб він мав ціну, треба його огранити, і він стане діамантом. Щоб усе насправді запрацювало ефективно, треба виконати дуже багато роботи. Я вважаю, що реформа має подобатися понад 90 відсоткам суспільства. А якщо вона не подобається більшості людей, значить щось зроблено неправильно. Тому треба вислухати експертів, прийняти всі їхні зауваження, подивитися і зважити.

— Взагалі-то, є така думка, що реформа на початку ніколи не подобається, бо зміни — це завжди болісно.

— Люди завжди звикли бачити готовий результат. Результатів на вторинному рівні люди поки що не можуть спрогнозувати, вони хотіли б відчути, а потім зробити висновки. Саме тому все має відбуватися плавно й поетапно. Я повторюся: на всі зауваження, які є, потрібно реагувати; труднощі, які виникатимуть, необхідно усувати. Неможливо взяти якусь модель із будь-якої країни світу і просто перекопіювати, наклавши на медицину України.

Накласти можна якісь шаблонні питання, а решту треба доробляти в процесі.

— Чимало лікарів налякані тим, що їх начебто переводять на мінімальну зарплатню і багатьох скоротять. Як ви даєте раду з цим у своїй лікарні?

— У Ковельській лікарні скорочень не було. Були певні реорганізаційні моменти, було перепрофілювання задля того, щоб покращити якість медичної допомоги і роботу лікарні. У львівській лікарні, головним лікарем якої я є тепер, питання локальних скорочень, звільнень, зменшення штату й так далі переді мною не стоїть. Навпаки, я хочу розширювати штат, бо лікарня, в якій я зараз працюю, дуже потребує нових відділень, нового персоналу, більшої кількості медичних сестер, яких треба втримати на робочих місцях.

— Чому ви раптом вирішили змінити місце роботи? Як наважилися залишити вже розкручену лікарню, в якій домоглися проведення операцій із трансплантації?

— Мені часто ставлять це запитання — чому з прибуткової престижної лікарні, де в мене все було гаразд, я перейшов в інше місто. Якщо я впроваджу всі технології в лікувальний процес, то у львівській лікарні зможу допомогти значно більшій кількості людей. Це напевно було одним із головних мотиваційних питань.

— У якому стані ви отримали лікарню?

— Це дуже велика машина. Щоб вона запрацювала як швейцарський годинник і давала добрі результати для медицини Львівщини та прилеглих регіонів, у лікарню потрібно влити дуже велику суму коштів. Тоді вона зможе стати однією з найпотужніших клінік.

— Де ви плануєте взяти ці фінансові ресурси?

— Джерела фінансування мають бути різні. Одне з перших джерел — кошти міста, які повинні надійти в лікарню. Друге джерело — це кошти, які лікарня може заробити, надаючи платні медичні послуги, що передбачені законом. І третє, одне з найважливіших джерел, за рахунок яких функціонують лікарні в європейських країнах, — це гранти, різні комплексні проєкти, вигравши які в лікарню можна зробити великі вкладення.

— Могли б проілюструвати на прикладі Ковельської лікарні?

— Саме так лікарня і функціонувала. Ми отримували кошти з міського бюджету, заробляли самі, надходило фінансування від меценатів, благодійників, від різних інвестпроєктів. Плюс ми користувалися державно-приватним партнерством. Тобто ми залучали всі можливі в Україні джерела для того, щоб розбудовувати лікарню одночасно, швидшими темпами, не чекаючи, поки самі заробимо і вкладемо.

— Які зарплати у вас отримували лікарі?

— Різні. Оперуючі хірурги — одну зарплату, кардіохірурги — іншу. Зарплати дуже різні, залежно від того, хто скільки працював. Лікарі отримували дві зарплати в межах доволі широкого діапазону. Офіційно, зі сплаченими податками, на зарплатні картки. Одна зарплата була із державної субвенції плюс преміальні. Друга, обрахована у нас у лікарні, — від надання платних медичних послуг.

— Добре, поставлю запитання інакше: чи задоволені були лікарі своїми зарплатами?

— Скажу так: якщо за п’ять років жоден лікар не виїхав до Європи, якщо за останній рік у лікарню приїхало 75 інтернів плюс додалося багато кваліфікованих спеціалістів із Тернополя, Києва, Львова і Рівного, то вважаю, що їх усе влаштовувало.

— Я чула, що у вас цікава методика роботи з інтернами. Розкажіть, як ви їх залучаєте, що з ними робите?

— Я вирішив, що займатися лікарями-інтернами буду сам. В обов’язки головної медичної сестри входило підбирати кадри медсестер. Лікарів-інтернів я підбирав сам.

— Як?

— Я надавав їм усі можливості для роботи в лікарні, щоб вони могли реалізувати свої мрії. Я реалізовував власні медичні мрії, і лікарям давав це робити. Тому, напевно, і складалося. Плюс повний доступ до медицини в усіх її розуміннях. Інтерни не мусили чекати, поки стануть повноцінними лікарями, щоб підійти до пацієнта.

— Дуже часто доводиться чути нарікання від лікарів, що самі інтерни не виявляють бажання навчатися, а від інтернів — що лікарі не хочуть їх учити.

— У мене такого ніколи не було. Всі інтерни були класні. Ми давали їм доступ до пацієнта, дозволяли робити все, що вони хотіли робити, — те, що може робити звичайний лікар. І вимагали результативності роботи. Час від часу інтерни мали звітувати про те, що вже вміють робити, яких операцій навчилися. Тобто у нас була справді класна медицина, яка працює і надалі.

— Усі інтерни залишились у вас у лікарні?

— Так. У мене завжди був принцип: великий відсоток коштів, які заробляються у лікарні, вкладати в знання. Краще ми не отримаємо ремонтів чи якогось обладнання, але вкладати в знання — для мене це було пріоритетом. Як і в багатьох корпораціях, на успішних підприємствах. Таким шляхом ми залучали людей, і це правильний шлях. Ми дозволяли лікарю або інтерну поїхати в будь-яке місце, де вони хотіли навчатися, і всіляко тому сприяли. Бо найкращі інвестиції — це знання.

— Це стосувалося тільки інтернів і лікарів?

— Усього медичного персоналу.

— Чула, що до вашої лікарні приходили лікуватися не лише громадяни України, приїжджали навіть пацієнти з інших країн.

— Так, було останнім часом. Рейтинговість лікарні визначається важкістю операцій, які в ній проводяться, їхньою кількістю, а також тим, чи звертаються за послугами до лікарні не лише жителі населеного пункту, де вона розташована, а й люди зовні — іногородні чи громадяни інших країн. Це був один із рейтингових показників, за яким я слідкував. Це означало, що лікарня рухається в правильному напрямку, якщо люди звертаються, їдуть предметно на бренд лікарні.

— Я так розумію, що трансплантація — це вже найвищий рівень.

— Це один із видів медичних послуг, якого потребують наші пацієнти. У мене завжди була мрія пересадити нирку, тому що я сам — уролог. Я свої мрії здійснив. Також хотів втілити в життя ітероцитологію. Далі була судинна хірургія — одні із найскладніших операцій, які є. Також у клініці проводилися цікаві нейрохірургічні операції при тромбострації, операції у важких випадках онкології. Все це розвивалося одночасно.

— Через дуже короткий час після вашого призначення на посаду головного лікаря у львівській лікарні там було здійснено трансплантацію нирки. До того там такі операції проводилися?

— Раніше не проводилися. Ми тільки недавно отримали ліцензію на трансплантацію і всі види ітероцитології. У цьому нам дуже посприяло Міністерство охорони здоров’я, за що йому велика подяка. Чиновники перевірили лікарню, оснащення, все, що ми можемо робити, наш рівень підготовки і посприяли, щоб ми отримали ліцензію і змогли приступити до операцій. Кадровий штат лікарні дуже потужний. Потрібно було просто організувати роботу і офіційні документи, аби це стало можливим.

— Які у вас плани щодо нового місця роботи? Що хочете зробити в лікарні?

— Є прекрасний колектив, який має бажання працювати і має великий потенціал. Я лише хочу дати їм більше можливостей, аби все це втілити в життя. А для цього залучаю фінанси, щоб реалізувати всі їхні медичні мрії плюс відкрити ті відділення, яких до цього в лікарні не було.

— Які, наприклад?

— Лікарня потребує відділення гемодіалізу як хронічної, так і гострої нирки, відділень судинної, торакальної хірургії, кардіохірургії, пульмонологічного та ендокринологічного.

— Я так розумію, що на контрактування з Національною службою здоров’я України львівська лікарня подавалася вже при вас?

— Так. Ми збільшили кількість пакетів. Хочемо, щоб ця лікарня надавала максимум медичних послуг. Законтрактувалися на 16. Це максимум, який тут може бути.

— Скільки часу вам знадобиться, аби привести лікарню до ладу?

— Це питання не до мене. Усе залежить від медичного персоналу. Наскільки колектив захоче зробити це разом зі мною. Якщо працюватиме такими ж темпами, як зараз, то, думаю, це буде швидко.

— Зарплату персоналу ви вже підвищили?

— Частині медичних працівників зарплати вже було підвищено. Щоб підвищити далі, потрібно заробляти кошти і сплачувати податки. Колектив цього дуже хоче, але треба зробити деякі кроки, яких я поки ще не зробив, — внести зміни до статуту для надання платних медичних послуг.

— Близько двох тижнів тому у львівській лікарні вперше було проведено трансплантацію нирки. Розкажіть про цю операцію.

— За кілька днів до неї ми отримали ліцензію, підготували пацієнтів, повністю їх обстежили. Мама із сином приїхали з Кривого Рогу. Щоб син, який був на перинатальному і хронічному гемодіалізі, міг жити повноцінним життям, мама віддала йому свою нирку. Було проведено операцію. Усе пройшло в плановому порядку. Хочу, щоб ці люди видужали, як і всі такі пацієнти, що дуже мріють про повноцінне життя.

— Операція була платною?

— Операцію було проведено повністю безоплатно для пацієнтів. Тому що ці люди не мають можливості її оплатити. Наступні операції, після підписання нами контракту з МОЗ, робитимуться повністю безоплатно. Так, як це проходить у місті Ковелі. Деякі заклади вже отримують кошти на проведення операцій. Зараз у зв’язку з тим, що є такий пілотний проект, такі операції стали доступними для пацієнтів, вони тепер проводяться безоплатно. Раніше це було дуже тяжко. Люди мусили купляти медикаменти або їхати за кордон, де міністерство оплачувало їхнє лікування. На сьогодні Міністерство охорони здоров’я повністю покриває вартість операцій.

— За рахунок яких платних послуг ковельській лікарні все ж таки вдавалося триматися на плаву?

— Ми надавали всі платні послуги, які затверджені постановою Кабміну №1138. Плюс багато медичних послуг ми затвердили ще через виконком міськради. Було зроблено економічний обрахунок для людей іногородніх, планових тощо.

— Щодо комісії. Чи буде на публіку представлено якусь резолюцію? Коли?

— Думаю, найближчим часом усі питання буде зібрано і знайдено шляхи їх вирішення. Сподіваюся, кінцеве рішення з цього питання буде винесене протягом тижня.

— Чи плануються якісь кардинальні зміни в ході реформи?

— Я сказав би, що всі ці питання можна вирішити. Поки тривали наші наради, багато питань вирішувалося автоматично, під час розмови. Всі питання можливо вирішити.

 

 

 

 

Розмовляла Алла Котляр

 

 

 

Джерело: Дзеркало тижня

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s