20 березня 2020 р.
Ексклюзивне інтерв’ю міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби агентству “Інтерфакс-Україна”.
– Які останні новини щодо українців, які залишаються за кордоном і хочуть потрапити в Україну у зв‘язку з пандемією коронавірусу у світі? Кого ще не вдалося забрати?
– Якраз щойно, перед початком інтерв`ю, ми провели переговори з міністром закордонних справ Угорщини Петером Сіярто і домовилися, що вони пустять транзитом з Австрії до України українців, які застрягли на кордоні між Австрією та Угорщиною. Але транзит буде контрольований: з 21:00 до 5:00, щоб мінімізувати контакти і щоб ці “каравани” не забивали шляхи.
Думаю, що ситуацію з українцями, які перебувають на Шрі-Ланці, ми вирішимо. Є домовленість із тими авіакомпаніями, які їх туди завозили: це “Fly Dubai” і “Air Arabia”. Зі “SkyUp” є домовленість, що вони готові підстрахувати.
Насправді, найважче буде з українцями, які перебувають у Латинській Америці. Я публічно пообіцяв витягнути усіх, і я налаштований дотриматися слова. У нас є групи в Чилі, в Мексиці. Тобто головна проблема – це найвіддаленіші куточки, невеликі групи. Але все одно треба повертати наших громадян.
І ми теж розуміємо, що нам з кожним днем треба буде робити більш жорсткими ці інструменти контролю. Є безмежна кількість логістично-фінансових питань: де це все купувати, отримувати, але всім цим ми займаємося.
– Крім того, що пообіцяв Джек Ма, в нас є ще можливості, де взяти тести?
– Думаю, що з кожним днем цих можливостей ставатиме більше, тому що будуть налагоджувати виробництво, партії ставатимуть більші. Зараз головне отримати обіцяну партію з Китаю від Джека Ма. І треба віддати належне Олександру Ярославському, який зміг на особистих контактах про це домовитися.
Але тести – це те, що у всіх на слуху. А перелік того, що потрібно лікарням, величезний: починаючи від апаратів вентиляції легенів, закінчуючи масками. Попри те, що все більше з’являється роз’яснень про реальну ефективність масок (або їхню реальну малоефективність), попит на маски – шалений.
– До прикладу, Чехія купує маски у В’єтнаму. Можливо, нам теж варто піти таким шляхом?
– У мене є два заступники: один з них повністю координує вертикаль повернення, а другий повністю координує вертикаль гуманітарної допомоги та закупівель. Тобто вся система МЗС зараз працює на два цих фундаментальних завдання.
Ми готові щось отримувати як гуманітарну допомогу, щось закуповувати, але цей пошук іде по всіх рівнях, по міжнародних організаціях, бізнес-контактах.
– Чи можете уточнити, з якими міжнародними організаціями Україна домовлятиметься про допомогу?
– У середу відбулася розмова президента України з президентом Міжнародного комітету Червоного Хреста Петером Маурером. І завтра (четвер – ІФ) в мене буде зустріч з Главою місії Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні Флоранс Жілет, де ми вже почнемо детально обговорювати, як вони можуть допомогти. Я сьогодні розмовляв з Європейським інвестиційним банком, який готовий переспрямувати певні кошти, які виділяються на програми в Україні, на заходи з подолання коронавірусу. Ми звернулися і до бізнесу, питаючи — хто, що, де може дістати. Це титанічна робота.
Ми маємо розуміти, що зараз відбувається наймасштабніша в історії України зовнішньополітична операція, яка називається “повернення і відновлення”. Нічого подібного в історії України ніколи не відбувалося. 2014 рік був більш драматичний, тому що почалася війна, безумовно. Але обсяг роботи нині ще більший. Зараз одночасно в усіх точках світу все вибухнуло і потребує пожежогасіння. Скрізь максимальне напруження. Я сприймаю це як ефективний краш-тест. Я переконаний, що ми його пройдемо, але принагідно перевіримо здатність деяких колег до роботи в таких умовах.
– Як справляються посольства? Чи можете когось відзначити, кому найважче?
– Усі, хто зрозуміли масштаб задачі та працюють реально на її виконання – можливо, не суперефективно, бо не всі можуть однаково ефективно працювати, але всі можуть старатися – всі ці люди отримають подяку, і ми відзначимо їх. Після перемоги. Але ті, хто демонструють зараз байдужість або впадають у стан, який я називаю “кримським синдромом”: коли на питання “Чому не стріляєте” відповідають “Наказу немає” або “В наказі коми немає”…
– А такі є?
– Мало, одиниці, але вони є. Учора зранку я розбирався з одним посольством, і забрав питання від одного старшого дипломата до іншого. Тому що відповіді громадянам у стилі “Мені центр не дав вказівок, я не знаю, що робити” – це не те, чого я чекаю від дипломата, який знаходиться за тисячі кілометрів від центру.
– А який, справді, алгоритм дій для дипломата, до якого приходять українці по допомогу. Що йому робити?
– Ці алгоритми всі відпрацьовані. У мене запитання: чому в мене в Польщі, Австрії, Угорщині, Словаччині, Китаї усі знають, що робити і ніхто не звертається за роз’ясненнями на 35 сторінок, а в деяких окремих інших посольствах не знають, що робити? У мене запитання: чому всі працюють в одній екосистемі, але одні знають, що робити, а інші – не знають? Очевидно, що питання не у відсутності тих чи інших наказів. Тим більше, що коли я зрозумів, яка проблема на нас насувається, я підписав документ, який називається: “Звернення до консулів України”. Я їм сказав, що безмежно вдячний кожному за те, що вони нині роблять. Я написав, що це реальна криза, яка розгортається, і буду вдячний за всі ваші зусилля, ви знаходитесь на передовій, вам найгірше, прошу вас продовжити захищати інтереси громадян України, ви завжди можете покладатися на мою підтримку. Я не дію репресивно. Але якщо в мене в одному консульстві люди піднімаються, їдуть серед ночі на кордон і за руку підсаджують людей в машини, щоб вони перетнули кордон, а в іншому сидить, чухає потилицю і розповідає по телефону, що йому не сказали, що робити, то це не проблема системи, це проблема конкретної особистості.
Тому я, користуючись цим інтерв’ю, хочу сказати: дорогі консули, дорогі українські дипломати, міністр завжди з вами і міністр вас підтримає, але міністр не терпить лише однієї речі: байдужості.
– Тобто зараз ваша робота спрямована за цими двома напрямками?
– Ми маємо стабілізувати ситуацію, і потім займемося всіма іншими питаннями. Але, безумовно, це не стосується російської агресії, протидії якій я приділяю увагу попри будь-яке навантаження.
Я також забезпечую, щоб внутрішні процеси в міністерстві продовжувалися, щоб міністерство залишалося керованим.
Я глибоко переконаний, що Міністерство закордонних справ – це як бойова частина. Я вважаю, що будь-яке міністерство має першим брати на себе удар, бо ми для цього тут і існуємо.
Оскільки у нас законодавчо не передбачена дистанційна робота, але є рекомендація Ради національної безпеки і оборони України, розпускати людей по домівках я не можу. Але я запровадив такий механізм: я надав керівникам структурних підрозділів право визначати, хто конкретно і скільки людей потрібні їм на робочому місці в конкретний день. Тоді можна на тиждень спланувати графік людей, вони можуть вибудовувати таку систему, коли робота триває, задачі виконуються, але при цьому ми мінімізували кількість контактів людей. Тому крім цих двох напрямів, я займаюсь тим, що зберігаю керованість міністерства, тому що у нас стоять надважливі задачі.
І другий трек – попри те, що всі візити скасовані – ми все-таки просуваємо деякі політичні питання в телефонному режимі з міністрами закордонних справ інших країн. Наприклад, сьогодні домовилися з главою МЗС Угорщини Сійярто, що 26 березня, коли я мав відвідати Будапешт для проведення засідання двосторонньої комісії, ми з ним проведемо телеконференцію, тому що життя не зупиняється.
– Взагалі така практика телеконференцій, мабуть, буде поширеною надалі?
– Я думаю, одним із “позитивних” наслідків коронавірусу буде те, що люди нарешті зрозуміють, що не обов’язково фізично зустрічатися. Можна більшість дискусій проводити в режимі телеконференцій. Тому коронавірус дуже “корисний” для цифрових трансформацій.
– Яка наразі кількість українців, інфікованих коронавірусом за кордоном?
– На даний момент (оновлено станом на 23:30 19 березня – ІФ) 13 громадян України проходять лікування (Німеччина – 4, Італія – 2, Польща – 2, ОАЕ – 1, Домініканська Республіка – 4). Але знову-таки, це ті, про кого дізнаються консульства та посольства. Ці люди інформують, що з ними трапилося або нас інформують органи влади: лікарні телефонують у посольство і повідомляють, що ваш громадянин інфікований коронавірусом. Я думаю, що насправді їх більше, просто вони себе не ідентифікують.
– Вся ця ситуація на сьогоднішній день призвела до того, що всі країни замкнулися і, фактично, розірвали Шенгенську угоду та інші домовленості. Вони де-факто не працюють. Вам не здається, що це стратегічна історія, яка продовжиться і після того, як гостра фаза закінчиться?
– Першопричиною того, що відбувається, є страх. Страх породжує протекціонізм, протекціонізм руйнує солідарність. Це те, що ми зараз будемо бачити, що розгортатиметься на наших очах. Страх перед коронавірусом змусив кожну країну самостійно ухвалювати рішення про закриття кордонів. Це, до речі, передбачено шенгенськими правилами при критичних ситуаціях. Потім настає протекціонізм, те ж саме зараз відбуватиметься в торгівлі, економіці. Наприклад, заборона на випуск масок з країни – це чисто антиринковий крок і протекціонізм. І це все еволюціонує до того, що всі сядуть одного дня за столом і задумаються: а в якій же реальності ми опинилися? Чи ми все ще так само солідарні, чи ми все ще готові одне одному допомагати після того, як “ти мені маски не вислав, а ти в мене вивів гроші з банківської системи, а ти моїх людей не пропустив через кордон, а ти їх тримав 28 годин”?
Тобто коронавірус у Європі, по-перше, б’є по фізичному здоров’ю людей, а по-друге, по політичному здоров’ю країн і Євросоюзу в цілому. Я вже приблизно розумію обрії нової реальності, в якій ми опинимося, коли це закінчиться. Нині поки важко спрогнозувати, коли саме це закінчиться, пандемія буде взята під контроль і кількість нових випадків буде мінімальною та з часом зійде нанівець.
– Яким ви бачите місце України в цій “новій” Європі?
– Я переконаний, що чим вище ризики, тим вище можливості. Тобто ризики завжди можна перетворити на можливості. До кризи з коронавірусом я підходжу саме таким чином. Очевидно, що зараз будуть створені унікальні можливості для двох процесів: по-перше, побудови нових альянсів (на основі того, хто, кому, як допомагав у критичній ситуації). І по-друге, існує ризик гальмування процесів, пов’язаних з розширенням ЄС. Але якщо ресурси десь зменшуються, значить, десь вони мають збільшуватися, і ці ресурси можна перехопити.
Тобто ризики зараз шалені, але я щоденно міркую над тим, як перетворювати ризики на можливості там, де існує така нагода.
Інтерв'ю з України 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.