5 незручних запитань про військову драму “Черкаси” режисеру Тимуру Ященку

11 березня 2020 р.

Фото: facebook.com/TymurYa

27 лютого в прокат вийшла військова драма “Черкаси” – дебютний фільм Тимура Ященка, в основі якого лежить історія оборони однойменного українського тральщика, заблокованого в бухті Донузлав військами РФ в березні 2014 року. У мережі картина отримала мінімум критики, але й доволі скромні хвалебні відгуки. Замість суб’єктивної рецензії theLime запропонував режисерові відповісти на головні запитання, які виникли під час перегляду.

  • Чи задоволені ви картиною “Черкаси”? Чи все задумане вдалося реалізувати? Якщо ні, то чому?

Своїм дебютом я задоволений десь на 7 з 10-ти. Звісно, не все задумане мною вдалось втілити на потрібному якісному рівні. Наприклад, не вдалось до кінця проявити античну тему, закладену в сценарій, можна було краще розвинути другорядних персонажів, але екранний час обмежений. Після бійки руками не махають, тож я впевнено задоволений фільмом, вважаю що картиною вдалось висловитись та донести головні меседжі. Це перший досвід повного метру, тож робота над помилками, звісно, в мене була. Було дуже цікаво віднайти у фільмі тонкі та надважливі моменти, котрі були другорядними на папері, та навпаки. Коли пишеш історію, потім її режисеруєш – втрачається дистанція до самого “фільму на екрані”, що є найважливішим у всьому творчому процесі.

  • На ОМКФ глядачам була представлена режисерська версія. Наскільки вона відрізняється від тієї, яка вийшла 27-го лютого в прокат?

У режисерській версії фільму є певні тонкі нюанси, котрі дуже важливі для мене, як автора. По об‘єктивним відмінностям:

Мова і лексика. У режисерській версії співвідношення української/російської мови – 70/30. На мою думку, це більш відповідає справжньому стану речей, і тому для мене було надважливо зберегти саме таке мовне співвідношення. Це також стосується використання нецензурної лексики. У прокатній версії частину діалогів було переозвучено українською мовою відповідно до законодавчих вимог в Україні. Щоправда, не “дикторською” мовою, а українською говіркою, якою зазвичай між собою спілкуються люди. З ненормативної лексики залишили вислови, без яких діалоги втрачають сенс, творчу цінність чи правдивість.

Цільові аудиторії. Режисерська версія змонтована Віктором Онісько пліч о пліч з режисером та має назву “U311 Черкаси”, розрахована передусім представляти цей фільм міжнародним шанувальникам фестивального кіно, для участі у кінофестивалях, міжнародної дистрибуції. Відповідно, це більше режисерський вислів, там більш спокійний та медитативний темпоритм розповіді, інші початок та фінал фільму, він довший за тривалістю (102 хвилини). Версія фільму “Черкаси”, що вийшла на екрани з 27 лютого, змонтована Олександром Чорним та має своїм завданням залучення максимальної аудиторії українських глядачів, в тому числі школярів. Відповідно, ця версія більш динамічна та більш коротка за тривалістю (94 хвилин).

  • Як вважаєте, чи повною мірою картина розкриває суть подій в Криму у лютому-березні 2014 року? (Особиста думка: Нелінійне оповідання залишає глядачеві багато недомовленостей. Поява “зелених чоловічків”, затоплені кораблі в бухті Донузлав, допомога кримських татар українцям, паралельні події в Києві та в містах Криму, настрої українців – все це показано побіжно і розраховано в основному на аудиторію, добре знайому з анексією Криму Росією. Здається, такого роду фільм повинен максимально розкривати суть подій навіть тому глядачеві, який чує про це вперше).

Ні. Це фільм про команду морського тральщика “Черкаси”. Це елемент в мозаіці хронології анексії Криму. На мою думку, художня картина “Черкаси” покликана занурити глядача у атмосферу ВМСУ 2013-2014 років та надати точку відліку для оновлення українських ВМС. Моєю метою було нагадати про наші спільні події українському глядачеві та зацікавити міжнародного, спонукати глядача самому для себе розкривати суть подій в Криму через різні документальні факти, і не тільки сьогодні, а й через роки. Ми закріпили в художньому кіно факт окупації українських територій та саме метод російських військових, вияснили майбутнім поколінням, чому сталося саме так, а не інакше, показали ментально-культурний конфлікт в нашому суспільстві. Можна на тисячу способів показати одну й ту саму історію. Ми розповіли по-своєму, головним було розкрити світ ВМСУ та розказати нашу новітню історію щиро, зробити портрет України 2014 року та зачепити глядача емоційно. Я несу надію, що цей фільм буде об’єднувати українців та доносити наш біль далеко за межі наших кордонів.

Фото: facebook.com/TymurYa

  • Як створювалися сюжетні лінії Михайла та Лева? Чи є у героїв реальні прототипи зі схожими життєвими історіями, чи вони є вигаданими?

Ці персонажі вигадані.

  • Чи не здається вам, що Мишко та Лев, які прийшли на судно виключно від безвиході, можуть створити швидше негативний образ моряків? (Особиста думка: Мишко – дармоїд, який прикладається до пляшки і плаче від небажання йти на службу. Йде, бо треба. Йде, бо знайшлася компанія в особі Лева. Лев – убитий горем хлопець (чиєю смертю, до речі, теж не ясно). Йде на судно аби не залишатися в глухому селі і втекти від важкої реальності. Тобто, мова не йде про патріотизм чи бажанні захистити країну).

Це терапевтичне кіно, я робив його з думкою про майбутні покоління. Головним було зробити фільм про українців, а не патріотів з бажанням захистити країну від початку до кінця. Звичайні люди роблять свій глибоко внутрішній вибір, свій крок у незнане. Для мене основним було показати відродження душі нації, ось про що фільм. Це переосмислення наших спільних подій, а не заохочення до служби. Заохочувати має держава, а не кіно чи режисер. Патріотизм та бажання захистити країну – це головна лінія розвитку головного героя Мишка, до речі. А Лев для мене взагалі архетип античного героя, вкладений в український контекст. Так що все там є, тільки не на підносі.

  • Чи не здається вам арка головного героя (Михайла) в сюжеті незакінченою, розкритою не у повній мірі? (Особиста думка: Дещо коматозний, беземоційний герой подається глядачеві в образі нероби, любителя випити, який до істерики не хоче вирушати на службу. Опинившись на судні, він грає в карти, бігає у самоволку на доволі туманні і мало пояснені зустрічі з кримськими татарами. Під кінець фільму приймає участь в обороні корабля, але так і не набирається сміливості вистрілити з автомата по “зеленим чоловічкам”. Після вибуху у воді біля судна залишок часу на ньому проводить у стані контузії. У такому ж коматозному стані повертається додому і раптом відправляється “служити”. Куди, чому, з яких мотивів – глядачеві знову залишається лише здогадуватися).

Не здається. На мою думку, Мишко проявився максимально глибоко на екрані. До речі в дозріванні йому дуже допомагає Лев. Я знімав фільм про дружбу. Просто це кіно некомфортне, воно задає питання, а не дає готові відповіді – саме так нас вчили розповідати історії в кіношколі. Ми закладали безліч прихованих сенсів, тож я впевнений, що цей фільм буде цікаво дивитись не один раз.

  • Як би ви могли оцінити операторську роботу фільму, монтаж? Чи все задумане вдалося реалізувати? Якщо ні, то чому? (Особиста думка: З урахуванням того, що дія фільму відбувається у морі, операторська робота здається дещо слабкою. У кадрах не вистачило, наприклад, гри з заходами, світанками, підводною зйомкою).

Зйомки далеко не були комфортними, тож я задоволений результатом. Вдалося втілити більшість задуманого. Гра з заходами, світанками, підводною зйомкою руйнувала би атмосферу замкнутого простору та стану безвиході, котрий ми старанно вибудовували.

  • Чи задоволені ви роботою акторів у кадрі? (Особиста думка: Переконливою грою відзначилися Руслан Коваль, Роман Семисал. Грі, діалогам інших акторів, а особливо агресії і драмі, повірити важче. Сцени з побиттям і насильницькою годівлею кока, його агресивні монологи, агресія нібито російських спеців здалися дещо карикатурними, неправдоподібними).

Грою акторів дуже задоволений та приємно здивований професіоналізму українських акторів. “Черкаси” у певному сенсі це більш ширший метафоричний портрет України. В персонаж кока вкладена метафора політикуму України, котрий викинули за борт українці. Це далеко не правдивий кок з “Черкас”, котрий, до речі, був найкращим коком всіх ВМСУ, славним своїм талантом смачно готувати. Тобто ми вкладали глибші сенси в цю історію супротиву тральщика. Слава Україні!


У листопаді в прокат вийшов фільм Агнешки Холланд “Ціна правди”, історичний трилер про журналіста Гарета Джонса, який першим розповів світу про Голодомор 1932-33 років. Ми поспілкувалися з актором Олегом Драчем і розпитали його про нову картину, а також про проблеми і перспективи українського кіно.

Не пропускайте також бесіду з Джаредом Харрісом, зіркою серіалу HBO “Чорнобиль”. Незабаром після прем’єри фільму ми розпитали актора про зйомки в Києві, роль Валерія Легасова та бажанні особисто відвідати українське місто-привид.

 

 

 

 

Розмовляв Юрій Сомов

 

 

 

 

Джерело: Апостроф

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s