Олексій Кущ, фінансовий аналітик: На вершині піраміди державних пріоритетів перебуває кредитор. Потім – олігарх. За ним – чиновник. І лише внизу – українець

3 березня 2020 р.

Треба знищити монополії, блокувати розширення фінансово-промислових груп. Або олігархи захоплять весь простір у країні, – каже фінансовий аналітик Олексій КУЩ 

21 лютого прем’єр-міністр Олексій Гончарук звітував у парламенті за пів року роботи. Що уряду вдалося, а де провали?

– Бачу тільки негативи. Звіт Гончарука – черговий продакш, медійний продукт, а не інтелектуальний. Уряд не має візії розвитку економіки держави.

Звіт прем’єр-міністра – універсальна матриця для країни з економічними проблемами. Її можна накладати на будь-яку державу й доводити, що все добре. Наприклад, на Сомалі. Казати, що розвивається сектор послуг у вигляді перехоплення океанських танкерів. Цей звіт унікальний – майже не має цифр. Гончарук розуміє: якщо перейде у площину фактів, програє.

Про що мав би говорити керівник уряду?

– Найсерйозніший момент – падіння промислового виробництва. Бачимо руйнування індустріального ядра економіки. У четвертому кварталі 2019-го, вже за Гончарука, деіндустріалізація стрімко пришвидшилась. Торік промислове виробництво скоротилося на 1,8 відсотка. Маємо такий показник уперше з 2016 року. Але тоді це можна було пояснити анексією Криму та війною на Донбасі.

Прем’єр не дав ніякої оцінки цьому факту. Міністр економіки Тимофій Милованов говорив у середині грудня 2019-го, що за минулий рік промислове виробництво скоротиться на 0,6 процента. Через два тижні Держстат показав 1,8. Різниця у три рази. Уряд фактично зірвав стоп-кран української економіки.

Олексій КУЩ, 45 років, фінансовий аналітик. Народився 13 серпня 1974-го в Києві, в сім’ї архітектора. Закінчив школу з поглибленим вивченням математики. Потім факультет менеджменту в Київському національному економічному університеті. Працював начальником відділу цінних паперів та директором іпотечного центру в банках. Керував управлінням фондового ринку в Асоціації українських банків. Очолював робочі групи з реформування банківського сектора при Нацбанку. Учасник консультативно-експертних груп при Верховній Раді. Досліджував розвиток української банківської системи. Директор з інвестицій Першої Дніпровської інвестиційної компанії. Із дружиною Іриною виховали 23-річних синів-близнюків: Богдан навчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті біофізики, Олексій – у цьому ж вузі, на факультеті економічної географії. Колекціонує українські народні ікони. Має велику домашню бібліотеку. Захоплюється поезією, збирає палеонтологічні знахідки
Олексій КУЩ, 45 років, фінансовий аналітик. Народився 13 серпня 1974-го в Києві, в сім’ї архітектора. Закінчив школу з поглибленим вивченням математики. Потім факультет менеджменту в Київському національному економічному університеті. Працював начальником відділу цінних паперів та директором іпотечного центру в банках. Керував управлінням фондового ринку в Асоціації українських банків. Очолював робочі групи з реформування банківського сектора при Нацбанку. Учасник консультативно-експертних груп при Верховній Раді. Досліджував розвиток української банківської системи. Директор з інвестицій Першої Дніпровської інвестиційної компанії. Із дружиною Іриною виховали 23-річних синів-близнюків: Богдан навчається в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті біофізики, Олексій – у цьому ж вузі, на факультеті економічної географії. Колекціонує українські народні ікони. Має велику домашню бібліотеку. Захоплюється поезією, збирає палеонтологічні знахідки

Які можуть бути наслідки такого падіння?

– Це виклик. У світі 2019-й був не надто вдалий для промисловості. Світова економіка охолоджується. У Німеччині промислове виробництво майже не збільшується, але в Польщі та Литві динамічно зростає. Навіть у Казахстані й Білорусі розвивається.

Наша влада намагається переконати всіх, що Україна може перейти до сервісної економіки, розвивати тільки сектор послуг і багатіти. Але у базових економічних документах Європи закладено тези про розвиток промисловості. У Лісабонській стратегії ЄС йдеться, що промисловість – вирішальний фактор покращення рівня життя населення. Понад 100 країн, які генерують близько 90 відсотків світового внутрішнього валового продукту, залучали іноземні інвестиції за рахунок нарощування промислового потенціалу, його адаптації до сучасних умов. І завдяки національним промисловим політикам.

Промисловість – це ядро економіки. Становить 20–30 відсотків ВВП. Важлива для інших галузей. Залучає іноземні інвестиції, формує основний попит на інновації. Отже дає стимул для розвитку науки й освіти.

Після деіндустріалізації економіки іде десоціалізація держави. Країна не зможе виконувати свої функції перед суспільством. Наприклад, виплачувати пенсії.

Аби зарадити промисловому падінню, Мін­економіки створило спеціальний штаб.

– Він себе не проявив. Щоб зупинити спад, треба сформувати відповідну політику. До нас не прийдуть інвестиції, навіть якщо на кордоні їх зустрічатимуть няні й вкладатимуть у люльки. Інвестор іде туди, де розуміє алгоритми розвитку, може передбачити державну стратегію. Йому треба точки зростання – ніхто не вкладатиме грошей у невигідну справу, – а також зручні точки входу в економіку.

Промислову політику держави можна порівняти з меню в ресторані. Інвестор – клієнт. Держава – це офіціант. Повинна пояснити, що може запропонувати й за яку плату. Якщо інвестор має побажання, державні органи мають задовольнити їх.

У Казахстані є фінансовий центр на перетині Європи й Азії. Він вирішує будь-які питання інвестора від отримання посвідки на проживання до виділення земельних ділянок через механізм спеціальних експат-центрів.

Наша держава досі не сформувала навіть меню, тобто промислової політики.

Якою вона може бути?

– Треба визначити свої переваги. Маємо багато населення та потенційно масштабний внутрішній ринок. У нас є ефективний аграрний сектор, що дає змогу забезпечувати людей дешевими продуктами. Тож треба робити міжгалузевий кластер промисловості й аграрного сегменту. Інфраструктура потребує великих капіталовкладень – не бачила радикального ремонту з часів СРСР. Гроші вкладати треба й у людей – освіту та охорону здоров’я нації, тобто збільшувати інвестиції держави у соціальний капітал. Окремий пункт – земельна реформа. Але не та, яку пропонує уряд. А щоб ринок землі стимулював фермерство.

Ідею кластерів запропонував Майкл Портер, який був головою міжвідомчої комісії з конкурентоспроможності за часів президента США Рональда Рейгана. Передбачає підтримку окремих секторів економіки, які об’єднують науку, освіту та промисловість. У нас це може бути авіабудування. Ми майже знищили цю галузь. А поляки створили авіа­долину й зібрали свій гелікоптер для армії за стандартами НАТО.

Є ще успішні приклади для України?

– Китай розумів, що не зможе розвивати всю економіку. Створював індустріальні й технологічні парки. Таким шляхом ідуть поляки й турки. Залучають інвесторів, допомагають з інфраструктурою, надають пакети податкових пільг. Так створюються екстериторіальні економічні об’єднання. Їхній сенс у тому, що держава, з одного боку, зберігає непорушним суверенітет над цими територіями. З другого – там діє альтернативний судово-адміністративний механізм управління. Казахстан, створюючи фінансовий центр, запровадив для нього окремий суд на принципах англійського права з англійськими суддями.

Світ переходить до ендогенної моделі економіки. Вона закрита, направлена на мінімізацію зовнішніх ризиків та створення внутрішніх факторів розвитку. Тоді бізнес інвестує у промисловість, а держава – у соціальний капітал.

Україна ж лишається країною, де економіка розвивається завдяки нестабільним речам. Колись промислові групи будували свої конкурентні переваги на дешевому газі з РФ. За це ми дорого заплатили. Аграрний сектор зростає завдяки дешевій оренді землі. Це не забезпечує сталого розвитку. Україні треба збільшувати продуктивність праці. Державі – інвестувати в людей.

Які реформи потрібні?

– Змінити податкову систему. Ми – сировинна країна, а отримуємо з експорту десь 500 мільйонів гривень у вигляді мит. Це дуже мало. Ще й відшкодовуємо ПДВ експортерам сировини на 4 мільярди доларів за рік.

Інші сировинні країни намагаються оподатковувати експорт сировини. Ці гроші йдуть у національний резервний фонд. Їх вкладають у реформи і розвиток сфер, що створюють товари з високою доданою вартістю.

Україна ж не намагається перебороти своє сировинне прокляття. У цьому не зацікавлені олігархи, які працюють на експорт. Якби з початку 2000-х почали формувати резервний фонд, сьогодні мали б кілька десятків мільярдів доларів, інвестовані у збільшення рівня доданої вартості.

Відкриття ринку землі дасть поштовх економічному зростанню?

– Мораторій треба знімати. Але як? Хто отримає вигоду від теперішньої реформи, можна визначити за максимальним обсягом землі в одних руках. Якщо зупиняться на 100–200 гектарах, виграють фермерські господарства. Якщо ж буде 200 тисяч чи навіть 10 тисяч гектарів – агрохолдинги.

Зараз, конкуруючи за оренду, перемагають фермери. З 1 гектара можуть отримати 700–800 доларів доданої вартості. Агрохолдинги – 200–250 доларів. Тому фермер може запропонувати вищу орендну ставку.

Коли ринок землі відкриють, конкуруватимуть грошима, які готові заплатити власнику за наділ. Фермер програє, бо у великої компанії більше ресурсів. За ними переважно стоять західні фонди, які готові купити землю. Фактично нею володітиме кредитор, тобто іноземна компанія. Втрачатимемо щорічно кілька мільярдів доларів у вигляді “вічної” земельної ренти. Зараз її платять населенню – власникам паїв, а після відкриття ринку виводитимуть за кордон на користь західних пенсійних та інвестиційних фондів.

Який формат ринку землі був би оптимальний?

– Законопроєкт передбачає внесення правок у Земельний кодекс. А варто було прийняти новий. На світовому ринку землі відбуваються великі зміни. Є таке явище, як land grabbing – захоплення земель слабких держав фінансовими корпораціями. На Мадагаскарі через це населення майже голодує. Новий земельний кодекс мав би мінімізувати ризики.

Треба внести зміни до Конституції та визначити фермерське господарство як базовий елемент землекористування. Після цього відкривати ринок. На перші п’ять років – тільки для фізичних осіб з обмеженнями до 500 гектарів в одні руки. За цей час держава побачить, як працює модель. По ходу можна вносити корективи.

Ми втратили шанс поєднати дві реформи – земельну та пенсійну. Всі говорять, що потрібна накопичувальна система. Але на чому ці недержавні пенсійні фонди могли б заробляти гроші для вкладників? Будь-який актив в Україні знецінюється, і його можна вкрасти. Але не землю. Варто було дати можливість недержавним пенсійним фондам купувати наділи. Так вони накопичували би свій актив, а на ренті зароб­ляли би для пенсіонерів. Зараз землю хочуть віддати іноземним банкам, які перетворяться на земельні ломбарди у країні з бідним населенням.

Зростання валового внутрішнього продукту України в IV кварталі 2019 року становило 1,5 відсотка, порівняно з аналогічним періодом 2018-го, повідомив Держстат. Про що це свідчить?

– Це катастрофічне падіння темпів зростання. Такі низькі показники були тільки 2016-го, коли оговтувались від кризи 2014–2015 років.

У жовтні західні аналітики прогнозували нам зростання понад 4 відсотки. Уряд Гончарука отримав економіку в непоганому стані. З достатніми золотовалютними резервами. Треба було підтримати це зростання м’якою політикою Національного банку, послабленням фіскального тиску. Зменшити присутність держави на внутрішньому ринку капіталу.

Що пішло не так?

– Економічні практики говорять: що вищу відсоткову ставку держава встановлює за своїми боргами, то більше інвестицій вимивається із середнього та малого бізнесу. Вкладати гроші стає вигідніше у державні облігації, а не у підприємництво. Ми отримали атипове посилення національної валюти на 15 відсотків.

Спад ВВП – це наслідки зміцнення гривні?

– Промислові ціни впали, споживацькі – зросли. Це знекровлює економіку.

Промисловість демотивована. Бізнес заморожує потужності. Зміцнення гривні вдарило по підприємствах, які орієнтуються на експорт. Це бізнес зі штатом 100–200 людей: деревообробка, меблева промисловість, виготовлення запчастин, текстильна справа.

У грудні в Україні було навіть зниження споживчих цін – уперше за роки незалежності, у населення просто немає грошей. Люди стають менш платоспроможні. Завтра бізнес почне економити на створенні робочих місць і зарплаті, а також на капіталовкладеннях. Страждатиме торгівля – єдина ниточка, на якій висить зростання нашого ВВП.

Мінекономіки прогнозує, що зростання цьогоріч становитиме 3,7 відсотка.

– Якщо нівелювати згадані негативні фактори. Але ж влада продовжує триматися за байку про 40 відсотків зростання ВВП протягом п’яти років.

Валовий продукт може збільшуватися хоч на 10 відсотків, але від цього не буде толку, якщо перерозподіляється на користь кредиторів чи олігархів. Через реструктуризацію боргів імені Наталії Яресько (міністр фінансів України з грудня 2014-го до квітня 2016-го. – Країна), якщо почнемо зростати на більш як 3 відсотки, віддаватимемо кредиторам 15 відсотків приросту. Якщо ж ВВП буде збільшуватися на понад 4 відсотки – сплачуватимемо 40.

Важливо перемогти бідність. Для цього треба зростання від 5 відсотків. Інакше не наздоженемо навіть Польщі, Чехії, Туреччини. Милованов сказав, що ми на 50 років відстали від Білорусі.

Необхідна людиноцентрична політика. Зараз на вершині піраміди державних пріоритетів перебуває кредитор. Потім – олігарх. За ним – чиновник. І лише внизу – українець зі своїми пенсіями, зарплатами, стипендіями.

Які галузі могли б забезпечити потрібне зростання ВВП?

– Україні потрібен динамічний розвиток. Його може забезпечити промисловість. Головне – виокремити перспективні напрямки. Милованов називає драйвером сільське господарство або хімічну промисловість. Проте перша сфера – повністю сировинна, а друга – це лише 2 відсотки всієї економіки країни. Ці варіанти нам не підходять.

Можемо створити промислові кластери на базі наявних із радянських часів науково-промислових комплексів. Зокрема, з машинобудування, в тому числі для потреб власної інфраструктури – залізниці. Для сільського господарства – Харківський хаб, електротехнічний хаб – у Львові, біотехнологічний і фармацевтичний – у Києві, промислових металів – у Запоріжжі та Кам’янському, космічну та авіадолину – у Дніпрі, Запоріжжі та Києві, зону порто-франко – в Одесі, кораблебудівний кластер – у Миколаєві, хімічний – у Лисичанську та Сіверськодонецьку тощо. Кожна гривня має знайти українську продукцію, як казав Рональд Рейган, запускаючи модель “рейганоміки” щодо долара й американських товарів.

Синтез промисловості й сільського господарства може дати потужний кумулятивний ефект.

Держава могла б компенсувати відсотки за кредитами на купівлю української техніки, як це робить Білорусь. Варто розвивати вантажні авіаперевезення, створювати мультимодальні логістичні центри на перетині товарних потоків з Азії до Євросоюзу, будувати середньомагістральні пасажирські й транспортні літаки. Бразилія змогла створити власний вантажний Embraer. І ми його хочемо купувати, маючи свій АН-70.

У нас великий логістичний потенціал. Білорусь вбудувала свою країну в новий Шовковий шлях із Китаєм, заробляє великі гроші. Ми втратили цю можливість. Але ще можемо скористатися річковим потенціалом шляху з Балтії в Чорне море.

Біотехнології також можуть стати одним із драйверів розвитку – це також перетин потенціалу сільського господарства, промисловості, науки та освіти. Ця галузь буде ключовою в новому, шостому технологічному укладі НБІК-конвергенції, який запускається у світі (нано-, біоінформаційні та когнітивні технології. – Країна).

Ви казали, Україна не зробила висновків зі світової кризи 2008-го. Експерти прогнозують нову. Які ризики й можливості відкриє для нас?

– Після 2009-го Україна мала злякатися й почати глибинні структурні реформи.

Південна Корея була в аналогічній ситуації 1997-го. Мали подібну до нашої економіку. Фінансово-промислові групи – чеболі – займалися всім одразу. Провели масштабні реформи. Заблокували горизонтальний розвиток чеболі. Хочеш виплавляти метал, роби тільки це. У тебе не буде банків, ресторанів, ферм, як раніше. Як і ми, корейці були вимушені взяти кредити Міжнародного валютного фонду на майже 40 мільярдів доларів. Для них це був день національної ганьби, керівники країни не могли знайти сили, щоб повідомити цю новину людям. Погасили борг завчасно, за два роки. Ми ж підсіли на кредитну голку.

Чергової кризи, сподіваюся, ми нарешті злякаємося. Знищимо монополії, почнемо блокувати горизонтальне розширення фінансово-промислових груп. Інакше олігархи захоплять весь простір у країні.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s