Кирило Басковський, актор: Відчуваю себе актором Бродвейського театру

11 лютого 2020 р.

При спілкуванні з Кирилом Басковським розумієш, що мрії мають здатність збуватися — за умови наполегливості, цілеспрямованості й оптимізму.
Офіційний слоґан театру, в якому працює актор, звучить: «Київський національний академічний театр оперети — крок до свята!».

Тобто апріорі робота колективу має нести світло, радість і хороший настрій. Кирило є одним із невід’ємних «гвинтиків» цієї високої місії.
Його до трупи Оперети (нині абревіатура НАТО) взяли студентом третього курсу Київської академії естрадного та циркового мистецтва. Відтоді за 12 сезонів він створив понад 10 різнохарактерних персонажів.
Серед них комічно-норовливий Капітан із мюзиклу «Труффальдіно із Бергамо» Олександра Колкера, хитрий красень і лицемір Барон Моріц у «Графині Маріці» Імре Кальмана, суворі представники німецької влади Кардинал Вінчестерський у рок-опері «Біла Ворона» Геннадія Татарченка і Герр Целлер у «Звуках музики» Ричарда Роджерса, майстерний пристосуванець Федя Міфель у «Такому єврейському щасті» Ігоря Поклада.
Недавно до них приєднався кар’єрист Луї-Філіп ля Туретт з оперети «Баядера» Імре Кальмана.
Абсолютно несподіваний образ лірично-гротескного філософа Дядечка Гнія Кирило створив у «Сімейці Аддамсів» Ендрю Ліппа. Не менш цікаві його комедійні персонажі, особливо в казках.
Та найкращим способом переконатися в широкому діапазоні акторських можливостей Басковського є перегляд концерту-ревю «Звуки мюзиклу» в Арт-Центрі ім. І. Козловського.
Про успіхи театру, останні прем’єри та плани на майбутнє актор розповідає у спеціальному інтерв’ю для газети «Україна молода».

Київській опереті — 85!

 Театр оперети недавно відсвяткував поважний ювілей. Кириле, розкажіть, будь ласка, про зміни, які відбулися в театрі за останні 10 років?
— Можу відверто сказати, що театр за керівництва Богдана Струтинського кардинально змінився як усередині, так і зовні. І продовжує змінюватися: недавно була друга і на черзі вже третя реконструкція! Будівлю відреставрували, укріпили, замінили всі вікна. Мені розказували про часи, коли в гримерках був страшенний холод. Уявіть собі, актори співали у холоді, що шкідливо для голосових зв’язок! Нині у гримерках навіть спекотно! Якісний ремонт провели у всіх коридорах, холах, туалетах, глядачі із задоволенням фотографуються чи не в кожному куточку театру. Що стосується основної сцени, повністю оновили технічне оснащення — звук, світло; незабаром має запрацювати сценічне коло. Чув, що в планах керівництва добудувати просторий репетиційний майданчик.
У театрі відкрилися нові сценічні простори камерного формату — Театр у фойє, Stage_Lab і Сцена «77». На Хрещатику запрацював альтернативний майданчик — Арт-Центр імені Івана Козловського, в афіші якого музичні і драматичні вистави, концерти, творчі вечори, виставки, презентації.
 Як змінилася афіша театру?
— У репертуарі відомі і популярні оперети, з’явилося багато мюзиклів, рок-опери, концертні програми, драматичні вистави. На постановки запрошуються відомі вітчизняні та іноземні режисери. Зали повні глядачів, і це дуже тішить. Є вистави, як, наприклад, «Сімейка Аддамсів», «Сорочинський ярмарок», «Летюча миша», «Графиня Маріца», «Скрипаль на даху», «В джазі тільки дівчата, або Sugar», на які за місяць викуповують квитки!
Театр проводить багато творчих лабораторій, здійснюються експериментальні постановки. Навеснi колектив в Івано-Франківську проводить Міжнародний фестиваль мистецтв «Карпатський простір», на початку літа в Бучі та Києві — Міжнародний музичний фестиваль О-Fest. З виставами активно їздимо на інші фестивалі, беремо участь у конкурсах. От недавно мюзикл «Скрипаль на даху» у режисурі Богдана Струтинського, в якому я граю Федора, став лауреатом Фестивалю-премії «ГРА» у номінації «найкраща музична вистава». Зараз театр працює над постановкою мюзиклу Варконі Матіаса «Портрет Доріана Грея», прем’єра якого запланована на 19 березня. Я пишаюся своїм театром.
Завжди хочеться чогось більшого, бо така природа людини — прагнути до ідеалу. Але на даному етапі я повністю задоволений ролями, виставами, роботою.

Філіп і Дядечко Гній

 Розкажіть про вашу крайню роботу — роль Філіпа в опереті «Баядера».
— Із цією виставою у мене склалася особлива історія. Коли я тільки починав працювати в театрі, усі початківці отримували так звані «обов’язкові» ролі: вводилися у вже діючі вистави. Моїми дебютними ролями стали Кавалер в опереті «Сільва» та Бармен у «Баядері». В останній Ірина Лапіна грала Марієтту, а Олександр Кравченко і Сергій Мельниченко — Філіпа. Я із захватом спостерігав за грою старших колег, особливо за їхнім виконання танцювального номера «Шиммі».
Коли торік Богдан Струтинський почав ставити нову версію «Баядери», я не знав, на яку роль мене призначать. І, на моє здивування, це був Філіп — герой, яким я так захоплювався понад 10 років тому. Мене часто ставлять на ролі поганців, і цей персонаж часткового належить до цієї когорти: одружений iз красунею Марієттою, він абсолютно не приділяє їй належної уваги через свою зайнятість бізнесом. Романтичний період їхніх стосунків минув, чоловік реалізовує себе в кар’єрі. Філіп знає, що у дружини є коханець, але не ревнує і навіть не проти їхніх стосункiв.
Після чергової сварки саме на нього він залишає Марієтту і вирушає в Індію на ділові переговори. На щастя, після повернення, чоловік стає розсудливішим, змінює своє ставлення до дружини, і вони вирішують почати стосунки спочатку. Моя роль невелика, але містка, без зайвої води, як кажуть. І публіці до вподоби, адже у фаворі глядачів — гострохарактерні герої. Вистава вийшла яскрава, видовищна, стильна. Переконаний, що вона буде однією з найпопулярніших у репертуарі театру.
Оперета «Баядера»: Кирило Басковський — Луї-Філіп.
Мюзикл «Сімейка Аддамсів»: Кирило Басковський у ролі романтичного Дядька Гнія.
 Як вважаєте, у чому секрет популярності мюзиклу «Сімейка Аддамсів» у вашому театрі?
— У цій виставі все гармонійно склалося: чудова драматургія на рівні Шекспіра, неймовірна музика і вірші Ендрю Ліппа; грамотна постановка, над якою працював литовський режисер
Кестутіс Стасіс Якштас; яскрава сценографія Гінтараса Макаревічуса і хореографія Дайнюса Бервінгіса; хороша робота диригента Оксани Мадараш; цікаві акторські роботи солістів-вокалістів, хору і балету. Це сімейний мюзикл, який однаково цікавий як дітям, так і дорослим. Адже тут постають теми стосунків батьків і дітей, конфлікту поколінь, прихованих скелетів у шафах, згасання з роками сімейного вогнища, втрати себе і своїх орієнтирів, переоцінки цінностей.
Сюжет знайомий: донька «незвичної» сімейки Аддамсів закохалася у хлопця зі звичайної сім’ї. І вони вирішили познайомити родини між собою. З цього моменту і починають виймати скелети з шаф усіх героїв…
 Ваш герой належить до звичайної чи «незвичайної» сім’ї?
— Я граю Дядечка Гнія — брата Гомеза Аддамса, тобто члена «ненормальної» родини. При його страхітливій голомозій зовнішності він — дуже романтична й добра людина. Розмовляє ніжним високим голосом. За п’єсою герой закоханий в Луну, а в нас — у Планету. Світла, незаплямована людина. Зі сторони здається божевільним, але насправді він мудрий: усе бачить і все розуміє. По-філософськи намагається роз’яснити й відкрити очі на те, що відбувається в житті Аддамсів, допомагає вийти з тупикових ситуацій. А ще персонаж виконує функцію конферансьє — умовного зв’язку між глядачами і героями.
Зізнаюся чесно, спершу в мене були амбіції щодо Гомеза: саме на цю роль я подавав заявку. Але мене не взяли і я не на жарт засмутився з цього приводу. Але наш концертмейстер — Зоя Володарська — порадила спробувати Дядечка Гнія. Вийшов дуже несподіваний навіть для мене самого образ і я радий, що все саме так склалося. До речі, саме
завдяки концертмейстеру — дуже талановитій піаністці, яка вміє підтримати, підказати щось по характеру персонажу, мотивувати, заохотити до роботи — і виник мій проєкт «Звуки мюзиклу».

Пристрасть до мюзиклів

 То на створення «Звуків мюзиклу» надихнула Зоя Володарська?
— Так. Це некомерційний проєкт і він був, так би мовити, моїм душевним поривом. Я закоханий у жанр мюзиклу: багато дивлюся їх у запису, збираю-колекціоную ноти, відслідковую всі новини на Бродвеї. Інколи сам собі дивуюся, чому не народився в Америці, бо відчуваю себе артистом бродвейського театру. Розумію, звичайно, що ще не ідеальний артист мюзиклу, мені є що вдосконалювати, над чим працювати. Саме тому я відвідую різні майстер-класи, тренажі. А ще вчу-співаю багато різних номерів із мюзиклів, які після вивчення просто ховалися «у стіл».
Одного разу наш концертмейстер підкинула ідею поєднати їх у спільну програму. І ми в компіляції з нашим талановитим режисером Максимом Добролюбовим, а також з актрисами Іриною Беспаловою-Примак і Тетяною Дідух зробили концерт-ревю. Вийшла класна історія взаємовідносин любовного трикутника — чоловіка і двох жінок. Головною стала тема вибору: про те, що людина постійно вагається, сумнівається, роздумує, з ким їй пов’язати своє життя. Відбулося п’ять показів, ми побачили інтерес публіки і… вирішили рухатися далі. Адже мюзиклів так багато! Я вже зібрав нову програму, яку ми презентуватимемо цієї весни. Вона називатиметься «Звуки мюзиклу. Міська історія».
 Чи можна сказати, що ваша мрія стати актором збулася?
— Я мріяв стати не просто актором, а актором музичного театру. І, так, вона збулася. Але ще не повністю. Мені є куди рости далі… Дивуюся, що в нас досі немає вишу з такою спеціальністю. У Консерваторії випускають вокалістів, в Університеті імені Івана Карпенка-Карого — акторів драматичного театру. Мені довелося самостійно вчитися. Ходити на окремі курси з вокалу, з хореографії. Також пощастило з викладачем акторської майстерності — народним артистом Давидом Бабаєвим. (Царство йому небесне, недавно відійшов у вічність). Завдяки йому я отримав професію артиста естради у Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтв. Згодом там же у Світлани Деркач опанував фах режисера естради, театралізованих видовищ та цирку. Режисурою поки не планую займатися, але вона дуже допомагає в акторській роботі: вмінню готуватися і створювати персонаж, відсторонитися і проаналізувати свій образ зі сторони, тримати в балансі свої емоції. Своєю освітою я повністю задоволений.
Спершу мені здавалося, що я не зможу опанувати цю досить складну професію, але в мене вийшло. Мені допомагали безмежна любов до обраної справи, бажання вчитися і відкривати нове. Граючи в мюзиклах, оперетах, концертах, я отримую неймовірне задоволення. Серед ролей-мрій — Граф Монте-Крісто в однойменному мюзиклі Френка Вайльдхорна (анг. — Frank Wildhorn). Вважаю себе щасливою людиною, яка працює у чудовому творчому колективі, має хороших друзів, підтримку рідних. Нині мені цікаво було б відкрити в собі ще й кіноактора. А ще —  збалансувати і своє особисте життя, адже з моїм шаленим графіком складно вибудувати серйозні відносини. Вірю, що найближчим часом у мене все вийде. Адже, якщо правильно обираєш «дорогу з жовтої цегли», то неодмінно потрапиш до омріяного «Смарагдового міста».
Вікторія КОТЕНОК

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s