Геннадій Друзенко, юрист-міжнародник, волонтер: Справа Шеремета може спровокувати найгірший сценарій для України (повна розмова)

4 лютого 2020 р.

Справа Шеремета шита білими нитками. Складається враження, що докази просто “підганяли” під потрібних підозрюваних. Ми знову повертаємося у часи, коли правоохоронна машина перетворюється на жорсткий репресивний каток. Про це в інтерв’ю “Апострофу” розповів юрист-міжнародник, волонтер ГЕННАДІЙ ДРУЗЕНКО.

 

– Наскільки слідчі наблизилися до розкриття справи Шеремета?

– Обидва мої приїзди в Україну співпали так, що більшість часу на Батьківщині я відвідував суд. Навіть жартував: якщо в США я займаюсь наукою, то тут – жорстко практикую. Дуже неприємно вразило відчуття дежавю 2014 року, коли вся ця правоохоронна машина замість покарання винних, пошуку об’єктивних обставин справи знову перетворюється, принаймні в справі Шеремета, на жорсткий репресивний каток. Коли не важать факти, не переконують аргументи, коли видно, що справа білими нитками шита – це просто ріже око, але не слідчим, не прокурорам, не суддям. Таке враження, що ми з паралельних світів. Те, що відбувається, виглядає дико.

Двері в майбутнє, які асоціювались з перемогою Зеленського, з оновленням політичного класу, репресивний апарат, який зараз символізує глава МВС Арсен Аваков, намагається закрити і повернути нас в найгірші часи 2013-2014 років.

– Давайте детальніше поговоримо про справу. По-перше, прокоментуйте як юрист докази, надані слідством.

– Я знайомий лише з тим, що є у вільному доступі. Чому ця справа мені близька? Андрій Антоненко (Riffmaster) – ветеран ПДМШ (Перший добровольчий мобільний шпиталь), тобто він дві ротації відбув у нас водієм-санітаром швидкої. Я робив подання міністру про нагородження його медаллю за заслуги перед Збройними Силами України, на оформлення статусу учасника війни. Тривалий час недалеко від його квартири на Саксаганського, був офіс ПДМШ, де Андрій був частим гостем – ми спілкувались про все.

Я далекий від ідеалізації ветерансько-волонтерської спільноти. У суспільстві є майже ангели, а є відверті покидьки. У будь-якій людині є добро і зло. Але спілкуючись з людиною, ти розумієш на що вона спроможна, кого вона вважає ворогом. Андрій Антоненко – абсолютно інший психотип. Це артист, людина-екстраверт з дуже хорошою творчою амбіцією. Це правда, що він сержант сил спеціальних операцій, але довгий час у нього була посада кіномеханіка. Потім він підпорядковувався прес-службі, тобто його функція була пропагандистська – залучати молодих, здорових до ССО.

Геннадій Друзенко: “Андрій Антоненко – зовсім інший психотип”Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

І щоб провести операцію рівня підриву Шеремета, треба бути щонайменше дуже холоднокровним, дуже досвідченим, впевненим в собі. Причому, дуже вузькосконцентрованим, а не людиною-селебріті, у якої є купа шанувальників. Для мене це стало першим великим знаком питання.

– А що вас найбільше здивувало?

– Коли я почав розбиратись у справі, мене здивувало, наскільки низький рівень самої підозри. Аваков підготував хорошу презентацію, але коли ми ознайомились з текстом підозри… Мотив – “перейнявшись ідеями ультранаціоналізму та культивуючи велич арійської раси”. У нас є цілий полк “Азов”, де це набагато краще клеїться. Андрій Антоненко – людина, яка виросла в єврейському районі, його дід, як він сказав, був єврей. Окей, можемо припустити, що він десь в глибині душі дійсно ненавидів неарійців. Але навіщо підривати білоруса Шеремета? Логічніше було б, з їхньої точки зору, це припущення, підірвати якийсь гуртожиток для іноземців.

Другий мотив – дестабілізація в Україні. Треба бути абсолютним фантазером, щоб уявити, що знищення навіть у такий спосіб, як підрив машини Шеремета, призведе до якихось заворушень. Всі бачили ці жахливі кадри після вибуху. Там не те, що не було дестабілізації ситуації в Україні, навіть не відбулося дестабілізації дорожнього руху на тому перехресті. Тому причина, мотиви і наслідки геть не клеяться.

Далі пішли вже факти. Згідно з експертизою, яку продемонстрував Аваков, зріст підозрюваного – близько 170 сантиметрів, у Антоненка – 180. Статура – людина з животом, Антоненко – у хорошій фізичній формі. На камерах спостереження ми бачимо на людині так звану бороду “іспанку”, тобто це вибриті щоки і нижня частина обличчя. Добре, що Facebook зараз веде хронологію нашого життя, – ми бачимо фотографії Антоненка за день і після трагедії, де у нього була борода, як у мене, тільки більш заросле обличчя. Тобто не клеїться ніщо.

– Ще було питання до слідства – хто замовник?

– Можна нафантазувати все що завгодно. Проблема – що версія озвучена публічно під час брифінгу за участю президента України, генерального прокурора, міністра внутрішніх справ і високих чинів Національної поліції, геть не клеїться з текстом підозри.

Далі прості факти. Лікар Кузьменко, яка начебто була в близьких стосунках з Антоненком. Вони знайомі з 2016 року, бо таксист, якого викликала Кузьменко, збив по дорозі дитину Антоненка. Так вони і познайомились, підтримували стосунки як далекі знайомі.

У наймолодшої учасниці “злочинного угрупування” Яни Дугарь – залізне алібі. Доведено, що вона була в цей час у військовій частині в Покровську, тобто в зоні проведення тоді ще АТО.

Геннадій Друзенко: “У Яни Дугаров – залізне алібі”Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

– А щодо оприлюднених правоохоронцями телефонних розмов, у вас є зауваження?

– Коли я слухав записи, я відразу професійно помітив, що частина інформації, виданої в ефір, геть не стосується справи, але спрямована на очорнення ветерансько-волонтерського руху, бо було сказано, що вони накупили будинків, машин.

Панове, ми говоримо про вбивство журналіста Павла Шеремета. Якщо ви стверджуєте, що ці люди здійснили вбивство за якісь гроші, а потім купили якесь майно, мені логіка зрозуміла. Якщо ви говорите, про ідеологічні мотиви ультранаціоналізму та вищості арійської раси, то друга частина телефонних розмов про будинки – є вони, немає – до справі стосунку і близько немає.

Це зроблено, щоб кинути тінь на волонтерсько-ветеранську спільноту, якій суспільство довіряє більше, ніж президенту та владі. Ця справа є відвертою провокацією проти найбільш пасіонарної частини населення. Зрозуміло, що люди, які повернулись з війни, мають певне загострення відчуття справедливості. Вони втрачали друзів, вони заплатили велику ціну. Така нахабна абсурдність звинувачень провокує якусь радикальну відповідь.

– До чого це може призвести?

– Якщо це вибухне, то єдиний силовик, який має достатньо сил та засобів, щоб навести порядок в країні – це Аваков. Тому що СБУ має маленьку “Альфу”, вони мають працювати інтелектуально. І тоді Аваков говорить президенту: я єдиний гарант твоєї влади, бо завтра ці божевільні ветерани, волонтери і “нацики” тебе просто знесуть, і ніхто тебе не захистить, крім мене.

А далі повторюється добре відома історія часів Сталіна, коли Лаврентій Берія організував на нього замах, а потім його ж врятував від цього замаху і став незамінним. Тобто схема Авакова мені зрозуміла з історії – спровокувати, а потім захистити, показати, що я єдиний гарант порядку в цій країні.

– Які ви бачите загрози в разі розвитку такої ситуації?

– Небезпека в тому, що тоді путінський наратив, який він нав’язує і нам, і Європі – що в Україні громадянська війна, на жаль, може стати правдою, коли почнеться неконтрольований хаос. Це найгірший сценарій для України.

Другий варіант: якщо Авакову вдасться довести цю справу до кінця і стати героєм і гарантом порядку, то ми дуже скоро отримаємо абсолютно поліцейську державу і воювати проти “русского мира” зникне всякий стимул. Єдине, за що Україна була так цінна – цей простір свободи, хоч трохи хаотичний, трохи анархічний, ось ця наша вольниця воєнна, але тут дихалось свіжим повітрям. Ось це зникне і зникне будь-який стимул обстоювати цю незалежність, бо все решта – чому б не отримувати більше, краще і вище?

– На вашу думку, який ми побачимо фінал розслідування у справі Шеремета?

– Мене обнадіює, що Зеленський – президент з величезною підтримкою населення. До нього є багато питань, але він не є закомплексованим автократом, як Гітлер, як Путін. Тобто він такий же невеликий на зріст, але, схоже, що в нього немає цього комплексу, що треба всіх “построїти”. Тому він на рівні інтуїції має відчувати, що ця парадигма врешті-решт дуже швидко зробить його президентом в країні, де керує не він, а міністр внутрішніх справ чи прем’єр Аваков. Для нього цей сценарій розвитку подій – шлях у політичне небуття.

Геннадій Друзенко: “Мене обнадіює, що Зеленський – президент з величезною підтримкою населення”Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

Тому я сподіваюсь, що користуючись безпрецедентною популярністю українського населення, Зеленський зрозуміє, що його в цю справу втягнули, радше, як заручника, і почне відігравати назад. Принаймні Офіс президента вже провів зустріч із адвокатами, як мінімум, почали слухати один одного. Якщо на прес-конференції президент, умовно кажучи, підписався під чужу гру, то зараз почались обережні рухи спробувати вислухати іншу сторону і зрозуміти, чи він не їде в машині, де за кермом не він.

Також є певна увага міжнародної спільноти. Україна в цьому плані дуже залежна від Заходу – це фінансова, політична підтримка. Також є безпекова складова. Тут не так гроші, як символічна участь США – передача кораблів чи передача “Джавелінів”.

– Тобто є і міжнародний вплив на цю справу?

– Так. Мене дуже обнадіяло, що виїжджаючи з України, тимчасовий повірений у справах США Вільям Тейлор сказав, що у нього склалось враження, що Аваков сам сумнівається в цих звинуваченнях. Це дипломатичною мовою дуже потужний меседж.

І міжнародна спільнота, можливо, дасть шанс трохи повернути на шлях більш неупередженого, об’єктивного правосуддя. Ми ж не говоримо: звільніть їх тому, що вони наші друзі. Ми говоримо: доведіть їхню вину, бо це є основою держави – презумпція невинуватості. Ми лише просимо виконувати Конституцію України та міжнародні стандарти у сфері кримінального правосуддя.

Ще є важлива складова – це небайдужість громадян і увага ЗМІ. Поки ця справа буде в топі суспільної уваги, то шансів на її грубу фальсифікацію буде менше. Ця увага і солідарність – найкращі ліки проти наступу поліцейської держави.

– Після президентських та парламентських виборів ми не спілкувались з вами. Уже минуло понад півроку. Як вам нова влада?

– Не секрет, що я був переконаним опонентом другого строку Петра Олексійовича і досі думаю, що Зеленський – це кращий вибір, хоча до нього виникає все більше питань і не тільки у мене. Бо Зеленський – це були відкриті двері в невідоме майбутнє. Зараз голодно, холодно, але є віра в те, що завтра буде краще, а післязавтра – ще краще.

Тому зараз, коли Зеленський вже майже дев’ять місяців – президент (дітей народжують за цей час) хотілось би від нього почути ще щось, окрім “ми за все добре проти всього поганого”. Те, що було його перевагою – відкритість різних візій, варіантів, стратегій майбутнього – чим далі, тим більше стає його недоліком, бо щоб розвивати країну, ти маєш обрати якийсь сценарій розвитку. Я його часто називаю сценарій європейської Америки. І тут якраз риторика Зеленського мені подобається – що українцем можна бути незалежно від мови, релігії, культурних уподобань, навіть кольору шкіри.

– Тобто у нього більш об’єднувальна риторика?

– Тобто українцем можна стати, не обов’язково народитись. І це, я думаю, великий шанс для України. Але ця візія, американська візія, що американцем стають, а не тільки народжуються, має бути пов’язана з двома речами: однакові правила гри для всіх, тобто верховенство права, і друге – спільне майбутнє, тобто ти можеш сюди приїхати з будь-якої країни, але ця країна дасть тобі шанс, от як Америка чудово демонструє. Але для цього потрібно, щонайменше, закрити справу Шеремета, де верховенством права і не пахне, а пахне “русским миром”, тільки під українським прапором.

Другим викликом, який підриває цю парадигму – “право для всіх”, став другий обмін. Якщо перший обмін я однозначно вітав, то другий, фактично – це милосердя замість правосуддя. Все ж таки держава тримається, на відміну від церкви, не на милосерді, а на правосудді. Хіба не можна було довести до завершення справу беркутівців – звинуватити, а потім обміняти? Символічне правосуддя здійснилося б. В юридичному сенсі вина цих людей, які в центрі Києва вбивали, скажімо так, майже мирних протестантів не доведена. Виходить, можна вбивати людей у центрі Києва і залишатися невинуватими.

– Отже до верховенства права Україні ще далеко? Як можна навести лад в країні?

– Поки є справа Шеремета, забудьте про наведення порядку. Це репресивна машина – коли у тебе є опрічники, а не поліція. Опрічники мають годуватись зі своїх жертв, а жертви – це підприємці. Чим нелегальніший бізнес, тим краще він годує правоохоронні органи.

– Чи йде на користь країні монобільшість “Слуги народу” в парламенті?

– З одного боку, мені це дуже сподобалось, бо це логічне продовження мандату для президента для здійснення реформ. Але, на жаль, жодної стратегії, цілісного погляду я за ці півроку існування монобільшості не побачив. Все це зводиться до збільшення повноважень президента. А будь-яка концентрація повноважень – це завжди загроза зменшення простору свободи.

Геннадій Друзенко: “Будь-яка концентрація повноважень – це завжди загроза зменшення простору свобод”Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

Я не бачу жодної стратегії реформ. Я не бачу взагалі жодної стратегії, а без стратегії в тебе виходить кидання вліво, вправо, вперед, назад. Врешті-решт – ти стоїш на місті, коли світ дуже швидко рухається вперед. Потрібні більш системні, логічні та концептуальні речі.

Говорять, що в ОП ледве не щодня вимірюють популярність тих чи інших кроків президента, просто дивляться, що подобається, а що ні. Уявіть, якби ми їли тільки те, що нам подобається. Боюсь, що ми б виглядали не так привабливо і не так добре фізично.

– Через декілька місяців має відбутися повторна зустріч у “нормандському форматі” в Берліні. Як гадаєте, наскільки близько ми вже підійшли до питання миру і чи це добрий знак, що ми вже почали хоча б прямі переговори?

– Зеленський повернув себе в часи раннього Порошенка, який започаткував “Мінськ” та зустрічався в “нормандському форматі”. Українські військові вже відходили, і результат той самий. Тобто не виконується перший пункт Мінських домовленостей – безумовне та всеосяжне припинення вогню. Правильно говорив Зеленський: треба припинити стріляти. От тільки він досі не знає, як припинити стріляти. Він вже війська розвів, з Путіним зустрівся. Офіс президента не дозволяє собі жодної антипутінської риторики. На відміну від Порошенка, ми не чуємо ні про країну-агресора, жодних негативних висловлювань. Все одно стріляють. Стріляють та вбивають наших військових. Нічого не змінилось. Значить, мир не входить в порядок денний Путіна. І це означає, що як би ми йому не посміхались, єдиний спосіб – це відповідати.

Міжнародні суди не працюють. Тому наш спосіб – відповідати, щоб за кожного вбитого була заплачена така ціна, яка б рано чи пізно стала неприйнятною. Це ізраїльська модель. Вона дуже трагічна, дуже болюча для суспільства. Але інакше мир можливий тільки на умовах капітуляції і виконання всього, що захоче Путін. Це значить фактичне, якщо не юридичне, зникнення України. Готові ми платити таку ціну? Ні.

– До речі, ви багато спілкуєтесь з волонтерами і, напевно, з військовими. Як вони оцінюють дії президента?

– При тому, що за президента проголосувало близько 50% військових, зараз його авторитет в Збройних силах зменшується. Бойові частини, які стоять на передовій, в зоні проведення операції об’єднаних сил, бачать, що мирний порядок денний не працює. Відведення – це земля. Окей, це не стратегічне відведення. Але вона полита чиєюсь кров’ю. Якщо ми говоримо, що це наша земля, чому ми маємо відступати? Окей, спробували, відійшли. Ніякого поліпшення. Напевно, тоді треба повертатись до того, що ми, на відміну від 2014 року, зараз у набагато кращій позиції, можемо за себе постояти.

Це, як жити з однією ногою, ходити на протезі – важко і боляче, але вибір – або не жити, або жити так. На жаль, ми в 2014, напевно, не все зробили, щоб якось захистити свої кордони. Сьогодні ми маємо ситуацію, в якій маємо вчитись жити, як інвалід вчиться жити без руки, без ноги і розуміти, що це всерйоз і надовго. Путінська Росія хоче відновити свою імперську велич і без України це неможливо.

Геннадій Друзенко: “Путінська Росія хоче відновити свою імперську велич, і без України це неможливо”Фото: Апостроф / Дмитро Олійник

– Про що говорять зміни в Росії, які почались – ця конституційна реформа, зміна уряду?

– Я думаю, що Путін не дурная людина і мислить стратегічно. Найбільший виклик для всіх автократій, а Росія, безумовно, на сьогодні автократія – це передача режиму. Тобто ця проблема вирішена в монархіях – старший син успадковує владу, а в демократіях – це вибори. Я думаю, що Путін це розуміє і тому він почав процес передачі влади. Але, з іншого боку, він розуміє, що просто взяти та відійти – у нього не вийде, бо це загроза йому особисто, його капіталам, його друзям, його партнерам. Тому він і почав системну зміну в Росії. Він почав диверсифікацію владних повноважень так, щоб лишитись на якійсь із посад якимось неформальним арбітром, але найбільш впливовою особою, яка не займається поточними справами.

– Тут питання, а за ким буде тоді останнє слово?

– Це дуже динамічна система. Путін, очевидно, розраховує вибудувати таку систему, щоб останнє слово лишалось за ним, тобто грати в стримування та противаги. Чи вдасться йому вибудувати таку систему? Ми знаємо, що в Кремлі сидять кровожерливі піраньї. Але поки його особистий авторитет і той факт, що сучасна Росія є наслідком його майже 20-річної політики, буде дозволяти йому навіть у разі зміни посади, переходу на посаду з набагато меншими повноваженнями, все ж таки лишатись таким собі арбітром нації.

Але це і хороша новина. Якщо Росія зайнялась трансфером влади, значить, вона має намір відійти від жорсткої конфронтації із Заходом. Значить, конфлікт буде тліти в Україні, але його ескалації в повномасштабну війну не передбачається. Курс, який проголошено в останньому посланні, говорить, що Путін хоче повернутись в цивілізований світ, сісти за стіл переговорів зі світовими лідерами. Однак, вже на своїх умовах: забудьте про Крим, віддайте мені зону впливу, але далі ми граємо за цивілізованими правилами.

– До речі, тут не можу не запитати про американські вибори…

– Україна за останні півроку стала країною, яка згадується в американських ЗМІ так само часто, як Китай. На жаль, контекст, в якому це відбувається – дуже негативний. Тобто в американських ЗМІ Україна – це така суперкорупція, яка умудрилась корумпувати і демократів, і республіканців. Можна було б радіти, що тепер в Америці хіба що фермер у глухому Техасі не знає, що таке Україна, але нам треба виходити з концепції суперкорумпованої країни, яка може корумпувати навіть американську демократію. Єдине, що можна порадити українським політикам – триматись подалі від битви цих американських політичних титанів.

– Зараз це вдається?

– Офіційна політика правильна. Зеленський кілька разів давав месседж, що ми не суб’єкт виборів. Але генпрокурор “порошенківського розливу” шкодить Україні так, що важко уявити.

– Яке значення матиме для України результат виборів у США і можливе друге президентство Трампа?

– У Трампа, до речі, дуже хороші шанси переобратись. Якщо Америка продовжить курс Трампа на ізоляцію… Тобто логіка Трампа полягає в тому, що треба врешті-решт сісти з Путіним та розмінятись: ти не лізеш в Венесуелу, а я не лізу в Україну. На жаль, це Ялта номер два. Тому тут ми маємо не лізти, по-перше, в американські вибори, але якщо вболівати, то об’єктивно Україна має вболівати все ж таки за демократів.

 

 

 

 

 

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s