Микола Мединський, капелан: Від руйнації до життя. Як артефакти війни трансформують в ікони і мистецтво (повна розмова)

28 січня 2020 р.

Він був готовий до війни з Росією, коли це ще не було трендом. Адже виховувався в оточенні воїнів-повстанців і політв’язнів. Фронтовий капелан Микола Мединський – один із небагатьох, для кого було очевидно, що російська агресія не припинялася ніколи.

 

Разом зі своєю командою – фотографкою Іванною Калиною-Костюк (подруга Калина) та режисером-документалістом Сергієм Лисенком, він із 2014 року їздить на фронт не лише як капелан, а й волонтер. Також отець Микола заснував ГО «Шлях єднання», що підтримує державотворчі процеси в тилу.

До війни мав парафію у селі Нижній Березів. У Березеві люди завжди були активні у борні за державність. В армії Хмельницького були «березуни». Чи не єдиний випадок у практиці УПА, де сотня носила ім’я села і була сформована з його жителів – «березівська сотня» сотника Мороза. Уродженець Березова Микола Арсенич створив і очолив службу безпеки ОУН УПА. І зараз багато зустрічаю воїнів із тих країв, особливо багато їх було в період розквіту добробатів. Були випадки, коли хлопці їхали за кордон заробляти гроші. Роки два-три тому йшлося про можливість чергового призову – «березуни» телефонували, питали, яка ситуація, чи буде мобілізація, чи повертатися їм, чи можна ще працювати. Практика боротьби в нас продовжується.

Мій мистецький шлях – із 7-го класу. Я вчився гуцульської різьби. Мій учитель – видатний різьбяр, член Спілки художників, Микола Грепиняк. Я не маю освіти художньої, зате маю практику спілкування з багатьма майстрами. Після гуцульської опанував пластичну різьбу. В рисунку мені була ближча графіка. Почав іконопис – був такий стиль дереворит. Це фактично графіка стамескою, долотом. Коли поїхав учитися, то навіть заробляв на життя – мені знаходили замовлення. Потім у Ніжині розписували церкву. Там майстер Олександр Кошель писав іконостас, і ми з ним тісно спілкувалися. Я почав у нього брати уроки. А вже потім самостійно досліджував, почав писати фарбами олійними, темперу дістав… І ікони з того часу перейшли на новий рівень.

Відновив практику іконопису десь півтора роки тому. Працюючи на фронті з бійцями, зрозумів, що потрібно щось, що допомогло би воїну психологічно розвантажитися, відволікти його від фронтових буднів. І тоді ми мозаїки почали ліпити, вишукуючи на фронті якісь плитки, шматки скла. Потім я почав розмальовувати гільзи, пізніше народилася ідея інсталяцій, де український орнамент я формував із дошок і гільз із певним змістом, а потім вже почав іконопис творити на гільзах та дошках від набоїв.

Це вирішувало і фінансове питання, бо з кожним роком усе важче збирати кошти, щоб виїхати. А для того, щоб діяльність, яку ми проводимо, а саме, патріотично-виховний напрямок роботи, мала ефективність, потрібно не тільки з 10–20 особами спілкуватися. Якщо задіяти інформаційні ресурси, це вже буде кілька тисяч, ефект роботи більший! А це все потребує капіталовкладень.

Люди почали звертати увагу, купувати, замовляти ікони. Ікони покровителів є не тільки за іменами, бізнесмени мають свого покровителя, політики – свого… Це працює в унісон – сприяє утворенню національної самосвідомості і допомагає вирішити питання коштів. Найперша фронтова ікона – архангел Михаїл, написаний на базі, в Попасній. Крайні роботи – свята Олександра, Христос Спас Нерукотворний, святий Роман, ікона Богородиці Семистрільної, ікона Юди Тадея – я їх почав, і не всі закінчив. Щось у дорозі закінчую, щось – коли зупиняюся у Калини – «майстерня на колесах»!

Купують різні люди. Діаспоряни, об’єднані в нашій молитовній спільноті «Вервиця перемоги». Замовляють читачі через Інтернет, які бачать нашу роботу і хочуть підтримати. Замовляють і звичайні люди, і ті, що мають певний статус у суспільстві. Наприклад, ікону святого Димитрія замовив Дмитро Сіреджук – на Галичині відомий будівельник і політик. Замовили Олександр Шевченко, підприємець, засновник курорту «Буковель», колишній нардеп; депутат Юрій Тимошенко; Палійчук Микола – колишній губернатор Франківщини, дуже хороша людина! Ми їхали сюди на машині – це якраз подарунок за ікону і підтримка виїзду.

Є прості люди, які багато замовляють, «постійні клієнти». І для себе, і на подарунки. У Києві Тетяна Охріменко (вона працює у перукарні) замовила близько п’яти ікон, а може і більше. Леся Глюз із Франківщини близько шести ікон купила. Працює у салоні краси. І таких є багато, які бодай по дві-три ікони купили.

Ікона займає дуже багато часу. Можу тиждень малювати, можу більше. Якщо ікона невеличка, можу і за два дні намалювати… Як правило, за час, що ми вдома, я пишу дві-три ікони, їх продаю, а за виручені кошти їдемо на фронт. На місці щось напишеш – то це на дорогу назад кошти.

Проводимо майстер-класи для бійців. Я їм показав, розказав, і вони виготовили по кілька різдвяних свічок. До речі, свічка теж цікава. В основі гільза АГЗ, але її орнамент несе певну інформацію, висвітлює внутрішній зміст боротьби нашого воїна. Читається як жертва в ім’я життя. Кожен елемент орнаменту має певне значення. І допоки ми спілкуємося під час майстер-класу, ми, відповідно, якусь лекцію духовно-патріотичну проводимо, тобто не марнуємо часу. Я говорив із бійцями – може, у наступних виїздах я бажаючим дам можливість спробували самим намалювати ікону.

Часто проводимо майстер-класи для дітей – у Попасній, Бахмуті, Слов’янську, Краматорську, Києві – під час виставки в Пирогово. На фестивалі на ВДНХ – майстер-класи для дітей загиблих воїнів. Готові завжди відгукнутися на запрошення.

Виставки ми робили, але на той час ікон готових не було. Організовували виставки «Від руйнації до життя» – інсталяції мої, фотографії Калини, ролики Сергія. Досить цікаво виходило. В Києві виставляли в галереї Деснянського району, в Пирогово, в канівському музеї, у Буковелі. Ікону зазвичай, як зробив, намагаюся реалізовувати, бо потрібна солярка і таке інше. Але ми зараз плануємо показати виставку ікон. Звісно, будуть інсталяції та ролики, але в центрі уваги будуть ікони.

Був випадок, певно, в 2014 році, у Маріуполі. Ми привезли допомогу в дитячий будинок, там же жили біженці з дітьми. Батьки однієї дитини агресивно були налаштовані, а дитина просто пішла за нами і почала співати гімн України. Десь роки чотири малечі було.

Коли ми приїхали вперше до Маріуполя, на нас дивилися як на ворогів. Ми приїхали на машині, обвішаній червоно-чорними прапорами. Коли ми приїхали після деокупації, на нас уже по-іншому зовсім дивилися, в магазинах обслуговували без черги. Вони мали з чим порівняти! Поведінку російського солдата, який приходив у магазин, давав прикладом у голову і забирав усе, що йому потрібно, з поведінкою українського військового, який приходив: «Доброго дня!» чи «Слава Йсу!», «Дайте, будь ласка, те…», «Чим вам допомогти?!». В них вже повністю помінялася думка.

Левова частка людей у прифронтових селах ненавидить усе українське. Тримати їх насильно тут – це одна сторона політики. А дати їм можливість відчути різницю, може, й треба. Звісно, не по всій лінії фронту. Слухаючи російське радіо і телебачення, у них починається ностальгія за «рускім міром». Я не бачу поганого в тому, щоб дати їм трохи відчути, що таке «рускій мір».

Щоб повномасштабно боротися з окупацією, говорити про те, які ми є, – замало. Перше – інформаційна політика. Друге – економічна. Ми маємо розірвати будь-які відносини і транспортне сполучення. Тоді буде у нас відчуття, що ми протистоїмо окупантові! Не можна на російському фундаменті збудувати українську державу! Регулярно їдуть автобуси «Тернопіль–Москва», «Чернівці–Москва». Якщо говорити про протидію окупантові, то потрібно говорити у комплексі.

Основна потреба на фронті – робота з особовим складом. Вражає ревність і запал хлопців, які сидять на ВОПах, але, незважаючи на це, працювати з особовим складом потрібно. Ми наразі продовжуємо цю роботу. Ми спілкувалися з представниками НГУ і ЗСУ, обговорювали моменти тіснішої співпраці, лекційної роботи. Треба намагатися більше, масштабніше працювати, поєднуючи духовність, національну традицію і патріотично-виховну роботу, щоб формувати внутрішній стрижень воїна і суспільства загалом.

На Різдво ми їздили фронтом понад місяць. Заїхали у батальйон Кульчицького. Були на вшануванні пам’яті генерала. Мали зустріч із генерал-майором Гусейном Вісхановим, там же полковник Тітов запропонував попрацювати з іншими бригадами. Більшість вищого керівного складу, з яким ми зустрічалися, дякувати Богу, – справжні патріоти, а не на папері.

Є ідея проєкту «Рідна хата». Десь на лінії фронту хотілося би зробити базу, де можна було б зосередити життя нашої команди, запросити людей. Де можна воїну і відпочити, і трішки реабілітуватися, і поринути у вир фронтового мистецтва. Безпосередньо там має бути якась капличка. І в мене таке попереднє бачення – все в ній має бути сформоване з військових артефактів. Іконостас, хрести – це все має бути з фронтових ящиків, розписане в такому стилі. Та виставка, яку ми готуємо зараз, це будуть ікони, які пізніше знайдуть місце в цій каплиці.

І коли йдеться про виховний напрямок роботи чи з бійцями, чи з населенням, ми мусимо говорити про присутність української церкви у тій спільноті. Не буде то легко, не буде то швидко. Але якщо говорити про проєкт «Рідна хата», ми можемо в тому чи іншому місці, де немає української церкви, але є українські воїни, поставити капличку. І тоді ті українські люди, які хочуть молитися в українській церкві, прийдуть до воїна і молитимуться разом із ним в українській каплиці.

Багато випадків є, коли на молитву чи на службу Божу ставали представники різних віросповідань. Ідеться про православних, католиків, протестантів, стояли на молитві і язичники, і буддисти, і мусульмани, і юдеї! Коли ми на передових позиціях стоїмо в бліндажі, ми не запитуємо один одного, хто яку віру чи культуру сповідує, хто якою мовою говорить. Ми знаємо чітко, що повинні один на одного розраховувати, щоб захистити нашу землю. Я, закликаючи до молитви, закликаю до бліндажа духовного, де ми так само, розраховуючи на плече побратима, ведемо боротьбу духовну, молимося за поранених, за вбитих, за тих, хто в бою, за перемогу українського народу. Якщо у присутніх бійців інші віросповідання чи конфесії, моляться згідно зі своїм звичаєм. Але за Україну молилися всі. Це працює.

Справді атеїстів я не зустрічав. Зустрічав багато людей, які заявляли: «Я атеїст». Але коли розпочинали розмову, виявлялося, що вони далеко не атеїсти. Була цікава розмова у мене з прихильником дарвінізму. Розмова відбувалася так, мовляв, я вас поважаю як капелана, як побратима, але як священика не сприймаю, тому що я атеїст. «Добре, – кажу, – атеїст у твоєму розумінні – це як?». «Ну от я в Бога не вірю, Бога немає». «Добре, – кажу, – я вірю, що Бог є. У моєму розумінні, Бог – це творець, який сотворив усе, що я бачу навколо, і мене зокрема. На твою думку, хто автор цієї картини, яка є навколо нас?». «Ну як «хто»? Природа!». «У твоєму розумінні природа жива чи нежива? Камінь – це природа? – Природа! Дерево – це природа? – Природа! Хто з них є автором? Хто конкретно – сонце, місяць, сонячна система загалом?». Він неготовий був відповісти. Оце фактично один-єдиний випадок… Але, якщо по правді, то навіть ця людина не виявилася атеїстом, у неї просто своя віра. Тому що дарвінізм – це є віра, де на місце Творця покладена природа. Розмов на цю тему багато, під час них виявляється, що вони не атеїсти, вони вірять у якусь іншу силу, пропускаючи її крізь призму свого світогляду.

Хочу наголосити на необхідності переходу церков із московського патріархату. Росія завжди використовувала присутність російської церкви не за призначенням. Не з метою нести ідею Христа, а з метою підсилити і нести ідею імперії. Росія буде боронитися і триматися до останнього, щоб зберегти можливість маніпулювати свідомістю суспільства.

Боротьба – то є основа і фундамент. Коли людина виходить із Едемського саду, Господь говорить: ти будеш у поті лиця свого добувати їжу собі. Тобто ти вже будеш боротися зі стихіями природи, щоб вижити. Далі апостол каже: ми боремося не проти тіла і плоті, а проти духу злоби піднебесної. Боротьба українського воїна – це боротьба проти злоби піднебесної. Ми ж не боремося з московитом тільки тому, що він московит. Ми боремося тому, що він прийшов на нашу землю і несе злобу, смерть, хоче переступити закони правди і справедливості і забрати у нас те, що належить нам. Тому, власне, боротьба за правду – це є основа. Християнин усе життя проводить у боротьбі з лукавим, у боротьбі з гріхом, у боротьбі з пристрастю. І фронтовий ящик, гільза, будь-яка річ із фронту – є тим, що уособлює війну, тобто те зло. Коли ми його перетворюємо на витвір мистецтва, ми, ведучи боротьбу зі злом во ім’я правди, міняємо зміст. Від руйнації ми закладаємо зміст нашої боротьби за правду, за життя!

Зараз треба дуже багато з людьми говорити. Багато їм розказувати, пояснювати. Люди, на жаль, у цих речах дуже мало розбираються. Занадто багато століть їм розповідали абсолютно інше. Забагато сили і коштів кинула Росія на пропаганду своїх ідей, і через церкву зокрема. Тому, чим більше ми будемо створювати подій, сповнених українським духом, тим швидше настануть українська правда і українська перемога. Чи то буде подія, де ми зберемо людей на молитву, чи виставка, майстер-клас, концерт, будь-що! Але потрібно, щоб були присутні і українська молитва, і мова, і культура, і звичай, і традиція – усе це повинно бути сповнено українським духом. Тоді та людина, яка навіть вагається, прийде вперше, прийде вдруге, прийде втретє – і, можливо, в ній щось поміняється. В когось поміняється, в когось ні. Але ми таким чином будемо сіяти зерно, яке проростатиме. Іншої дороги я не бачу.

Не до кінця розумію патріотів, які готові ризикувати життям, аби протистояти московитові, але в повсякденному житті пропагують російську культуру. Купують російські товари, слухають російську пісню, розмовляють російською, дивляться російське кіно. Ну якась суспільна шизофренія!

Ми їхали в машині, і цілу дорогу від бійців лунав російський мат. Російський мат, російський шансон і російське хамство. Хлопцям десь по 18 років! Коли ми приїхали на базу, коли вони вишикувались, я їм дав коротку лекцію, де наголосив на тому, що вони – українські воїни, носять мундир українського солдата, тому мають обов’язок наповнити цей мундир українським духом. Вони між собою потім у казармі перешіптувалися і шукали винного: «А що це капелан так «рубонув»?! Це ти винен!». «Нє, це ти!». Вони навіть не помічали, що вони всі матюкалися. Ми жили там три дні, ми більше не чули від них матюків.

Влада – віддзеркалення внутрішнього стану суспільства. Наразі стан суспільства ось такий, і президент і влада це віддзеркалюють! Не можемо ми, будучи кривими, у дзеркалі побачити атлета! Якби зараз сталося чудо, і перестали їздити поїзди і автобуси до Росії. Зникло російське телебачення, радіо і найголовніше – зникла російська мова в суспільстві. Ви можете уявити, як «москалі» по духу вили б, дерлися на стіни, частина б звалила за добу, може, за три. Хто винен у тому, що так не відбувається? Ми самі! Поведінка українського суспільства іноді подібна до поведінки садомазохіста, якого б’ють, принижують, а він це дозволяє, бо йому це подобається. Ми дозволяємо їм панувати над нами.

Коли я починаю про одне, наприклад, про іконопис і про свічку фронтову, я намагаюся туди під’єднати все. Тому що сила – у тому «міксі». У будь-яку розмову я намагаюся підтягнути національні цінності. Якщо йдеться про національні цінності, я намагаюся підтягнути духовні цінності. В єдності сила. І якщо ми створюватимемо події, щоб вони були цікаві, і до кожної підтягуватимемо національні інтереси і національний дух, тоді ми будемо непереможними! В цьому напрямку нам треба разом працювати. Тоді нам не доведеться війська відводити, не доведеться дітей ховати. А так – маємо те, що маємо. Маємо багато роботи!

Фото Іванни-Калини Костюк та Сергія Лисенка

 

 

 

 

 

Розмовляла Оксана Максименко

 

 

 

 

 

Джерело: Повернись живим

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s