Одного разу в парламенті. Сергій Рахманін про хаотичного Зеленського, відсутність «нових правил гри» та Вакарчука

2 лютого 2019 р.

Сергій Рахманін, голова парламентської фракції Голос, пояснює, як працює політична кухня президента Володимира Зеленського, і відповідає на кілька незручних для його політсили запитань.

Одне з них — про те, чи може виступати на корпоративі в Білорусі Святослав Вакарчук, пише журнал НВ.

Голова парламентської фракції Голосу, а в минулому — політичний журналіст Сергій Рахманін рідко посміхається, але для НВ робить виняток. Місяці, проведені у Верховній Раді, веселощів йому явно не додали.

 

«Про те, що став депутатом, не шкодую, але якби я знав, скільки буду щодня підписувати додаткових паперів як голова фракції, я б серйозно подумав», — похмуро жартує він.

Десятиліттями Рахманін писав для впливового тижневика Дзеркало тижня, а в останні роки ще й вів теле- та радіопрограми, а тому в силу професійних інтересів спостерігав всі українські парламенти часів незалежності. Тепер Рахманін прийшов до Ради: у нього великий аналітичний досвід, він легко орієнтується в законах і структурі політичних інститутів, про що не соромиться час від часу нагадувати політичним неофітам, які його оточують.

З НВ він зустрічається в одному з київських ресторанів у несесійний день і приділяє інтерв’ю повних дві години часу, розмірковуючи про новий український політичний клас, до якого належить сам. Поговорити є про що.

— Як виглядає парламент для народного депутата, який багато років був політичним журналістом?

— Поки що це дуже хаотичний парламент. Що мене дійсно напружує і стомлює, то це невиправдано високий темп того, що в ньому відбувається.

Я розумію мотиви такого «турборежиму» з боку монобільшості, але, з огляду на те, що значна кількість парламентаріїв не мала ніякого політичного досвіду і вперше у своєму житті аналізує, пише або читає законопроекти, логічніше було б, навпаки, не поспішати.

Поки ж ініціатори законопроектів часом самі хапаються за голову, побачивши, що вони проголосували. Адже за поспіхом виявляються серйозні проблеми у підписаних президентом законодавчих актах. Їх доведеться постфактум вирішувати внесенням змін до закону.

— А якщо подивитися на цей парламент як на приклад «народної соціології», то кого вибрав народ України, вибираючи Слугу народу?

— І президент, і його політична сила в передвиборній кампанії виглядали як книжка-розмальовка, яку виборець розфарбовував своїми очікуваннями як хотів. Тому всередині політичної сили є люди, які, умовно кажучи, тяжіють до поглядів ОПЗЖ [Опозиційна платформа — За життя], а є ті, хто тяжіє до ЄС [Європейська солідарність]. І вони співіснують в одній фракції. Логіки і цілісності в ній при цьому не спостерігається. Це видно навіть із законотворчості. В одному законопроекті можуть бути поруч жорстко фіскальні і дуже ліберальні норми. І це правки, зроблені членами однієї і тієї ж фракції. Рано чи пізно утруска і калібрування в монобільшості все ж відбудуться, але поки що все виглядає так.

Є ще одна проблема з цим парламентом: його більшість безпосередньо залежить від поглядів президента країни. А сам президент поки ще недостатньо чітко розуміє, чого він хоче.

У глави держави повинен бути чіткий план дій, набір його цінностей і політичних установок повинен бути очевидним і зрозумілим. У чому план Зеленського і його політичної сили, я не розумію. В їхній діяльності співіснують прямо протилежні вектори, і уряд теж нічим допомогти не може, він такий самий хаотичний, як і парламент. Деякі міністри досі не зрозуміли, куди вони потрапили і що повинні робити.

В уряді є люди, які викликають симпатію, але він не виглядає командою, а Гончарук не виглядає безумовним авторитетом для цих людей. Кабмін, на жаль, у масі своїй — місіонери без віри, проповідники без пастви і кабінетні візіонери.

— Як при ближчому розгляді вибудовуються відносини президента, прем’єра і парламенту?

— Останні п’ять років ми переживали частковий демонтаж старої системи відносин у владі. Причому нічого нового за ці ж п’ять років не було збудовано. Зараз же відбувається повне скасування навіть тих правил, які ще існують, а значить, рано чи пізно у фундаменті влади замість цеглинок будуть дірки.

Було б просто і зрозуміло, якби нинішні президент, прем’єр, парламентська більшість запропонували інші правила гри. Адже це було їхнє гасло, на яке виборець відреагував, надавши карт-бланш. Але я досі не бачу, в чому полягають ці нові правила.

У тому, щоб у депутатів не було недоторканності? Добре, це інструмент, але не мета. Мета в чому?

Поки що єдиний помітний і системний процес — це спроба президента максимально сконцентрувати владу у своїх руках. Посилити органи, йому підлеглі, і посилити контроль над ними. Щось йому вдається, щось ні, але тенденція очевидна.

Я не думаю, що президент Зеленський — прихильник авторитарного правління: без образ, масштаб особистості трошки не той, щоб стати авторитарним президентом. Але він може створити фундамент авторитарного правління, яким потім скористається хтось інший. А ось це вже сумніша історія.

— Чи є у вас уявлення про те, як саме президент приймає рішення?

— Кожен президент керується певною логікою у прийнятті рішень. Порядок денний президента Зеленського формує соціологія. Це непогано, але недостатньо. Він весь час намагається людям подобатися. Це акторська позиція. Президент, напевне, повинен бути трошки актором, але більшою мірою він повинен бути президентом.

Зеленський же все ще керується у прийнятті рішень не тим, наскільки рішення буде важливе з точки зору інтересів держави, а тим, як воно буде на картинці для публіки виглядати. До недавнього часу сценарії поведінки вищих посадових осіб у нас писали політтехнологи, а зараз — сценаристи.

Реагувати на соціологію — нормально і правильно, але практика соцопитувань і референдумів працює там, де уряд і президент мають стратегію і низку рішень, які вони соцопитуваннями і референдумом перевіряють на підтримку. Робити навпаки, питаючи у народу, що важливо, і виходячи з цього будувати політику у країні – практика невдала і хаотична. Але ми бачимо саме її: з’явилися дані соцопитувань, що українці проти купівлі землі іноземцями, — негайно до законопроекту про ринок землі внесли референдум з цього приводу. Питання порядку денного визначаються не їхньою важливістю, а тим, наскільки вони популярні або непопулярні у народу.

— Вам як голові парламентської комісії з відновлення територіальної цілісності України зрозуміла зовнішньополітична стратегія України на нинішньому етапі?

— Ні. Є набір фраз. Знову-таки у мене враження, що ці фрази формулюються соціологією, а потім адаптуються сценаристами. Я не впевнений, що керівник зовнішньополітичного департаменту в Офісі президента [функції виконує Андрій Єрмак] і міністр закордонних справ України [Вадим Пристайко] мають спільну точку зору на майбутнє і механізми роботи з окупованими Донбасом і Кримом.

І найсумніше: у мене немає відчуття, що глава держави, який у нас є гарантом територіальної цілісності і суверенітету, Верховним головнокомандувачем, головою Ради національної безпеки, має чітке бачення того, яке місце на карті світу ця країна повинна займати. Чого вона хоче, куди йде, якими засобами цього буде домагатися і на які жертви і компроміси заради цього можна йти.

— Поговоримо про Голос. Ваша фракція не підтримала законопроект про ринок землі в першому читанні, хоча вільний ринок землі – одна з ваших передвиборчих обіцянок. Чому?

— У тому вигляді, в якому законопроект про регулювання ринку землі виносився на перше читання, він нас категорично не влаштовував. В нас у програмі записано, що ми виступаємо за ринок землі, але за дотримання деяких умов. Ці умови означають, що ми дбаємо про те, щоб розкриття ринку землі в першу чергу працювало на інтереси дрібних і середніх фермерів. У нас була ціла низка зауважень, які стосувалися концентрації землі в одних руках, обмежень на купівлю землі для спекулянтів, для представників країни-агресора, питань ціноутворення. Будуть ці правки враховані чи ні, стане визначальним для нас.

— Чи не логічніше було б підтримати законопроект у першому читанні, але вимагати правок у другому?

— У першому читанні можна було голосувати за законопроект, який концептуально вірний і потребує лише невеликої корекції. На жаль, законопроект про землю не такий.

— І все-таки серед ваших виборців найбільша кількість тих, хто бачив у голосуванні за цей законопроект історичний шанс, а тепер вони відчули себе обдуреними. Якби щось пішло не так, їм довелося б ще 20 років чекати.

— Ось ми знову прийшли до питання, що важливіше — темп чи якість. Є якісь законопроекти, які, закривши очі, можна прийняти недопрацьованими, з купою протиріч. Але не цей. За вагою і глибиною законопроект про землю можна порівняти зі змінами до Конституції. Я розумію прагнення не зволікати, але не розумію необхідності метушитися. Все виглядало як метушня, ми пропонували відкласти розгляд законопроекту, але не були почуті.

Ми вивчали реакцію наших виборців на нашу позицію щодо першого читання. Дійсно, було багато критиків.

Питання не в тому, що ми боїмося втратити симпатії якихось людей, заточених на певне рішення. Питання в тому, що ми намагаємося нести відповідальність за те, за що ми повинні будемо голосувати.

— І про симпатії людей. За останніми даними, якби парламентські вибори проходили зараз, то партія Голос вже не подолала б прохідний бар’єр до Верховної Ради. Що ви думаєте з цим робити?

— Якщо ви звертали увагу, соціологія завжди показує, що протягом приблизно року після виборів будь-яка політична сила, яка не перебуває при владі, втрачає у відсотках. Це звичайна історія.

— Ну чому ж, ЄС впевнено позиціонує себе як жорстка опозиція монобільшості і не дуже-то втрачає. А ви яку позицію зайняти можете?

— ЄС теж втрачає, наскільки я знаю. І так, влада та опозиція в більш вигідній ситуації, ніж ми, вони ньюсмейкери. Політична сила, яка не перебуває у жорсткій опозиції чи при владі, в такому розкладі ньюсмейкером не рахується.

— Як партія ви виступаєте проти Мінських угод і капітуляції, при цьому голова партії Святослав Вакарчук разом зі своїм музичним колективом виступив на корпоративі у Мінську. Вам не здається, що це теж не додає вам популярності?

— Я суперечності не бачу.

— Це виглядає щонайменше дивно. Партія відкидає етику і правила гри Росії як країни-агресора, але при цьому її голова виступає в авторитарній Білорусі, яка зараз перебуває на етапі інтеграції з Росією і де системно порушуються права людини.

— Якби голова партії виступав на корпоративі у президента Білорусі, це, напевне, виглядало б дивно. А так — концерт для IT-компанії. І я не бачу прямого зв’язку між Мінськими угодами і виступом гурту Океан Ельзи на корпоративі в Мінську. Особливої «зради» в цьому, чесно кажучи, немає.

— Наскільки добре для партії, коли її лідер ділить свою увагу між концертною діяльністю і політичною? Сидіння на двох стільцях, воно Голосу проблем не додає?

— Це питання все-таки до Святослава Івановича [Вакарчука] більшою мірою, ніж до мене. Мені, напевне, не дуже коректно це коментувати. Я думаю, він чесний і перед собою, і перед виборцями. Він говорив про те, що буде продовжувати займатися музикою і концертною діяльністю. Робить він це зараз нечасто. Очевидно, йому, як людині творчій, складно взагалі розійтися з музикою. При цьому політика у нього займає більшу частину часу.

***

— Найдорожча річ, яку ви купили для себе за останні п’ять років?

— Я взагалі дорогих речей не купую. Ось, мобільний телефон, напевне, Samsung Galaxy А10.

— Найдивовижніша подорож у житті?

— Найнезвичайнішою була моя подорож у Дебальцеве в січні 2015 року. Коли наші бронежилети залишилися у Краматорську, а ми поїхали в Дебальцеве без них.

— На чому пересуваєтеся по місту?

— На службовому автомобілі Toyota Camry 2004 року випуску.

— Наймудріший людина, з якою вам довелося розмовляти у вашому житті?

— Віктор Лаврентійович Мусіяка [один з авторів тексту Конституції України, колишній лідер партії Вперед, Україно!], він унікальна з моєї точки зору людина, в якій гармонійно уживалися професіоналізм та порядність.

— Якому алкоголю ви віддаєте перевагу?

— Віскі, коньяк або горілка. Залежності від настрою. Міцний чай та міцну каву люблю рівною мірою.

 

 

 

 

Розмовляла Ольга Духнич

 

 

 

 

Джерело: НВ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Рахманін Сергій

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s