Максим Гребеннік, підполковник: Я обіцяв, що за кожного нашого загиблого заберу 10 душ сєпарів. Поки не встиг

30 січня 2020 р.

Колишній прикордонник із позивним Чибіс, що воює з 2014 року та дослужився від командира взводу до командира батальйону у 24 бригаді, розповів Цензор.НЕТ про п’ять танкових атак за добу, молодих бійців, контужену шестирічну дівчинку, Мар’їнку та свій погляд на “формулу Штайнмаєра”.

 

“ОСТАННЯ РОТАЦІЯ БУЛА ВАЖКА: 5 ЗАГИБЛИХ ТА 27 ПОРАНЕНИХ”

Я прикордонник. У 1999 році випустився з академії. Служив на молдавському кордоні, у Чорнобилі та у Мукачевому… Згодом звільнився з прикордонних військ, почав працювати на митниці. І якби мені хтось тоді сказав, що я повернуся на службу, – не повірив би.

Але у 2014 я повернувся. І з жовтня того року я на війні практично безвилазно.

Спочатку я був командиром роти вогневої підтримки у 24 бригаді. Дислокувалися ми тоді на Луганщині, я був між 29 та 31 блокпостами. 20 січня 2015 там почався танковий прорив, і 31 блокпост ми втратили – ми тоді відходили з боєм, був один загиблий… А на 29 блокпосту ми відбили за одну добу п’ять танкових атак.

Незабаром весь наш батальйон перевели у 54 бригаду. Вже звідти я звільнився і пів року тоді посидів вдома. Ну, як вдома… Насправді за місяць після демобілізації я вже був на позиціях як волонтер.

У 2016 році я офіційно повернувся в армію та став командиром взводу у 130 розвідувальному батальйоні. Притягнув туди своїх пацанів, 22 бійців. Стояли ми тоді на Світлодарській дузі разом із 54 бригадою.

Я дослужився від командира взводу до командира батальйону. У мене там було дві ротації на Світлодарській дузі, одна ротація в Авдіївці, де ми тоді разом з 72 бригадою брали “Алмаз” … Потім – Гладосове, Зайцеве. І коли я вже комбатом став – Мар’їнка. До речі, Мар’їнку ми звільнили повністю. Але остання ротація у мене важка була: 5 загиблих та 27 поранених у батальйоні.

… Не люблю я розповідати про війну…

Підполковник Максим Гребеннік: Я обіцяв, що за кожного нашого загиблого заберу 10 душ сєпарів. Поки не встиг 02

“БУЛИ ДІТЬМИ, А ЗАРАЗ – ДОРОСЛІ ДЯДЬКИ, ЯКІ ПРОЙШЛИ ПЕКЛО”

Всі мої хлопці, всі мої малюки – всі герої… Не бракує у мене пацанів, які прийшли на війну у 18 років. Прийшли у батальйон буквально зі школи. Тоді вони були ще зовсім дітьми, а зараз, дивлюся – це вже дорослі дядьки, які пройшли зі мною пекло війни.

Деякі вже позвільнялися. Буває, дзвонять мені: “Командире, у мене тут проблеми…” А я відповідаю: “Все, давай, повертайся в армію”.

Два-три місяці – і більше вони просто не витримують на гражданці. Молодим бійцям набагато важче, мені за них страшніше, ніж за інших. Адже вони зі шкільної скам’ї, з дому, одразу потрапили у суворі воєнні будні. А потім роками вбивали. Де вони тепер знайдуть себе у цивільному житті? Що робитимуть, коли війна закінчиться?..

Як вона закінчиться, питаєте? Ми підемо уперед (сміється). Найцікавіше зараз тільки починається.

Підполковник Максим Гребеннік: Я обіцяв, що за кожного нашого загиблого заберу 10 душ сєпарів. Поки не встиг 03

“ПІДТРИМУЮТЬ КАПІТУЛЯЦІЮ ЛЮДИ, ЯКІ НЕ ВОЮВАЛИ І НЕ ПРОЛИВАЛИ КРОВ”

Якщо серйозно, то будь-яка війна рано чи пізно закінчується. Звичайно, мені не хочеться, щоб ми здавали позиції. Важко. Якщо зараз скажуть виводити війська з Мар’їнки – то я з якою метою цю Мар’їнку звільняв? За що віддали життя загиблі хлопці? Чимало бойових комбатів так думають… Але з бойовими комбатами зараз починаються проблеми. У нас великий авторитет у військах, бійці поважають нас, тому що знають наш бойовий шлях. Знають, що ми у 14-15 не сиділи у штабах, а разом з усіма копали окопи та відбивали атаки.

Але зараз на посади намагаються ставити молодих недосвідчених офіцерів. Суджу по одній з бригад, де комбриг усюди намагається всунути молодих лейтенантів, яким я особисто взводами керувати не довірив би. А бойових офіцерів, натомість, прибирають. Чому? Тому що у мене, наприклад, є власна точка зору, яку я буду доводити. А старлею 2017 року випуску що накажеш – те він і робитиме.

Багато незрозумілого. І військо, чесно кажучи, поділилося у цій ситуації 50 на 50. Але ті, що підтримують капітуляцію – це здебільшого люди, які не воювали і не проливали кров. Вони просто не розуміють, якою ціною нам дісталися ці землі.

Підполковник Максим Гребеннік: Я обіцяв, що за кожного нашого загиблого заберу 10 душ сєпарів. Поки не встиг 04

“ВІН У ТАКІЙ ФОРМІ, ЯК І ВИ, АЛЕ З ТОГО БОКУ”

Парус, мій комбат, мене відправляв у місця, куди інших не заслав би. Він просто знав, що я з тієї позиції прийду відпочилим, та ще й з магнітиками на холодильник. Або і з холодильником – якщо його доведеться забрати, тому що магнітики не віддираються. Так він відправив мене, наприклад, у Гладосове, куди я взяв із собою половину своєї роти. Нашим завданням було ввести противника в оману. Зайшло на позиції 22 особи, два ГАЗ-66 та один “Урал”. Але ми зробили так, щоб сєпари подумали, що туди зайшов цілий батальйон. І вони стягнули під Гладосове війська.

Поки я був капітаном, мене бійці називали “Капітан Війна”, а коли я став підполковником – стали називати “Комбат Міномет”. Тому що, якщо десь працював снайпер – я одразу туди відкривав мінометний вогонь. Крили ми конкретно, мін не жаліли. Коли у нас був двохсотий у Мар’їнці, а наступного дня ще один – ми одразу рознесли терикон “Крокодил”. Чотири роки його ніхто не міг рознести! Сєпари нас боялися, реально боялися. За мою голову навіть обіцяли гроші, а на додачу, що мене вразило – дві путівки у подорож по Золотому кільцю Росії (сміється).

Весело було, звичайно… Але у Мар’їнці я вже був комбатом, тому не з автоматом бігав, а думу думав. Хоча штаб був за 500 метрів від передової, на прямій лінії обстрілу.

Чи є у Мар’їнці проукраїнські цивільні? Так… Але їх меншість. А 70% – це коли ніби людина тобі усміхається, але у цієї ж людини батько, син або чоловік воює з того боку. Під час одного з обстрілів Мар’їнки сєпари влучили у цивільний будинок. Там контузило дівчинку років шести, її витягували мої медики. І я у дівчинки запитую: “А де твій тато?” А вона каже: “Він у такій формі, як і ви, але з того боку”.

“ЩОСЬ ЗМІНИЛОСЯ”

Я коли одружився, дружині сказав: “Ти не думай, що ти на першому місці. На першому місці батальйон”. Вона поображалася-поображалася на мене, але потім зрозуміла.

Нещодавно мене перевели у Сторожинець на посаду заступника комісара у військкоматі. Це тимчасово. Я планую йти у 10 гірсько-штурмову бригаду, але там поки що немає моєї посади.

Куди я – туди і мої пацани підуть. А я, зі свого боку, буду в армії доти, доки вони тут.

Чи залишуся у ЗСУ, якщо закінчиться війна? Ні. На митницю?! Ні, на митницю я не повернуся ні за які гроші. Щось у мені змінилося на Донбасі. І ті речі, які мене раніше цікавили, тепер не цікавлять взагалі. Сидимо з друзями, п’ємо по 50, а я думаю собі: “Про що вони розмовляють?” Мені з будь-яким бійцем-атошником легше знайти спільну мову, ніж з тими, кого я знаю багато років. Щось змінилося.

… У Мар’їнці дівчина в жовтні загинула від кулі снайпера (Ярослава Никоненко, – Ред.), і сталося це на тому ж місці, де колись загинули мої хлопці. Коли у нас був перший двохсотий від снайпера, я одразу зібрав усіх своїх снайперів, і ми тоді розпочали жорсткий снайперський терор. Результат – 43 підтверджених за ту ротацію. У мене в Мар’їнці загинуло п’ятеро, а я обіцяв, що за кожного нашого загиблого заберу 10 душ сєпарів. Поки не встиг.

Хоча 43 – це ж тільки підтверджені.

 

 

 

 

 

 

 

Розмовляла Валерія Бурлакова, Цензор.НЕТ

 

 

 

 

 

Джерело: Цензор

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Третя російсько-українська війна

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s