Василь Придатко-Долін, еколог, художник, дослідник історії Арктики й Антарктики: У тексті 1831-го про Антарктиду, не було жодної згадки про “континент”. У радянському перевиданні це слово вживають 50 разів

28 січня 2020 р.

30 січня відзначають 200-річчя відкриття Антарктиди. Чому мореплавці зафіксували її на картах набагато пізніше за інші континенти? До сусідньої Південної Америки європейці потрапили ще наприкінці XV століття.– Ця територія завжди була смертельно небезпечною. Там реєструють до 89 градусів морозу, вітер – до 90 метрів за секунду. Це майже як на Марсі. Умови відлякували, було важко дістатися. Виняток – люди, закинуті туди штормами. Але не могли вижити, повернутися і розповісти про побачене.1980-го на острові Лівінґстон біля Антарктиди знайшли щелепу і сідничну кістку 21-літньої жінки. Можливо, вона була першою на континенті. Аналіз встановив, що походила з Південної Америки. Загинула у 1819–1825 роках. Скоріше за все, її заніс шторм. Може, той самий, у який 1819-го потрапив англійський мореплавець Вільям Сміт – відкривач Південних Шетландських островів. Їх зараз відносять до Антарктики.

Автор: Тамара Придатко
Василь ПРИДАТКО-ДОЛІН, 65 років, еколог, художник, дослідник історії Арктики й Антарктики. Народився 2 січня 1955-го в Києві. Батько був художником-графіком, мати – перекладачкою. Закінчив біологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка та художню студію. Вирішив стати художником наукових експедицій і влаштувався на роботу в заповідник ”Острови Врангеля і Геральда” – у Північному Льодовитому океані. 10 років досліджував життя білих ведмедів, морських птахів, створював альбом замальовок про полярне життя. Заснував стаціонар ”Озеро Кмо” – для спостереження за колоніями морських птахів. Брав участь у наукових експедиціях в Арктику – на острови Колючин, Ведмежий, архіпелаг Північна Земля. Захистив кандидатську дисертацію 1986-го в Інституті зоології імені Івана Шмальгаузена у Києві. Працював у дослідницьких проєктах у Великій Британії, Канаді, Австралії та ще 26 країнах. У 2007–2009 роках та 2013-го роках викладав у Національному університеті біоресурсів і природокористування України та Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. 2015-го взяв участь в експедиції в Антарктику. Написав понад 160 наукових публікацій, автор та співавтор п’яти монографій і навчальних посібників, конструктор-розробник десятків геоінформаційних систем, індикаторів та індексів, сотень географічних карт. 2019-го презентував ”Розвідку з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена”. Дослідив життя відкривача Аляски Олексія Чирікова, учасника британської експедиції Роберта Скотта до Південного полюса Антона Омельченка, письменника Миколи Трублаїні, який брав участь в експедиції на криголамі ”Федір Літке”. Перекладав з англійської матеріали про експедицію Роберта Скотта. Створив цикли художніх творів, присвячених Арктиці, Антарктиці, Майдану, Карпатам, Києву. Дружина, на рік молодша, викладачка англійської мови. Живе в Києві
Василь ПРИДАТКО-ДОЛІН, 65 років, еколог, художник, дослідник історії Арктики й Антарктики. Народився 2 січня 1955-го в Києві. Батько був художником-графіком, мати – перекладачкою. Закінчив біологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка та художню студію. Вирішив стати художником наукових експедицій і влаштувався на роботу в заповідник ”Острови Врангеля і Геральда” – у Північному Льодовитому океані. 10 років досліджував життя білих ведмедів, морських птахів, створював альбом замальовок про полярне життя. Заснував стаціонар ”Озеро Кмо” – для спостереження за колоніями морських птахів. Брав участь у наукових експедиціях в Арктику – на острови Колючин, Ведмежий, архіпелаг Північна Земля. Захистив кандидатську дисертацію 1986-го в Інституті зоології імені Івана Шмальгаузена у Києві. Працював у дослідницьких проєктах у Великій Британії, Канаді, Австралії та ще 26 країнах. У 2007–2009 роках та 2013-го роках викладав у Національному університеті біоресурсів і природокористування України та Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. 2015-го взяв участь в експедиції в Антарктику. Написав понад 160 наукових публікацій, автор та співавтор п’яти монографій і навчальних посібників, конструктор-розробник десятків геоінформаційних систем, індикаторів та індексів, сотень географічних карт. 2019-го презентував ”Розвідку з історії південно-полярної експедиції Фабіана Готліба Тадеуса фон Беллінґсгаузена”. Дослідив життя відкривача Аляски Олексія Чирікова, учасника британської експедиції Роберта Скотта до Південного полюса Антона Омельченка, письменника Миколи Трублаїні, який брав участь в експедиції на криголамі ”Федір Літке”. Перекладав з англійської матеріали про експедицію Роберта Скотта. Створив цикли художніх творів, присвячених Арктиці, Антарктиці, Майдану, Карпатам, Києву. Дружина, на рік молодша, викладачка англійської мови. Живе в Києві

Для чого люди підходили до тих широт?

– Полювали на морських звірів. Їх в антарктичних водах багато. По здобич заходили так далеко, як дозволяла природа. Я брав участь у полюванні на моржів і тюленів у протоці Лонга в Арктиці, разом із чукчами й ескімосами. Там серед криги людина стає маленькою і слабкою. Це відчуття зупиняло багатьох мандрівників.

Пройдений шлях запам’ятовували і передавали іншим. Навігаційні карти зберігали. Потрібно було знати, в який сезон, коли і куди можна заходити.

Хто з мореплавців був найближчий до відкриття континенту?

– Англієць Джеймс Кук в 1773–1774 роках перетнув Південне полярне коло, обплив Антарктиду і побачив, що шлях на південь перекритий кригою. Зробив висновок, що дістатися Південного полюса так просто не вийде. Довів, що там немає цивілізації. Залишатися надовго неможливо. Своїм маршрутом окреслив “білу пляму” навколо майбутньої Антарктиди.

Звідки взявся міф про відкриття Антарктиди російською експедицією?

– Кук написав звіт. По дипломатичних каналах він потрапив у Росію. Тамтешній флот по ньому вчився і планував продовжити відкриття. Естонські історики опрацювали архів морського міністра Російської імперії Жана Батиста Прево де Сансака, маркіза де Траверсе. Дійшли висновку, що ініціатором експедиції до Південного полюса був саме він. Хотів, аби першість у відкритті шляху на Південний полюс була за флотом Російської імперії.

Щоб мандрувати в тих надскладних умовах, потрібно було добре підготуватись. Взялися за обладнання військових шлюпів (парусний бойовий корабель. – Країна) “Восток” і “Мирний”. Змінили висоту щогл, зміцнили борти. Зібрали і спорядили команду на чолі з Фабіаном Готлібом Бенджаміном фон Белінґсгаузеном. Керуючись картами Кука, він досяг берегів Австралії й увійшов у недосліджений південно-полярний простір. 28 січня 1820-го його зупинила непрохідна крига. Радянські історики по-своєму інтерпретували звіт експедиції і почали називати відкривачем Антарктиди. Я пройшовся по їхніх координатах. Завантажив у карту і підрахував відстані. Того дня він перебував за сотню кілометрів від землі. Стверджувати, що мореплавець побачив Антарктиду, – те ж саме, що стояти у Києві, на Гаванському мосту, обличчям на південь і намагатися побачити Чернечу гору в Каневі.

Той же Беллінґсгаузен писав у звіті й про перебування поблизу острова Туллі, що у складі субарктичних Південних Сандвічевих островів. Тоді стояла ясна погода і максимальна видимість була 74 кілометри. У звіті про 28 січня 1820 року капітан зазначав, що йшов сніг і “зрение наше не далеко простиралось”.

Автор: popsci.com
”Льодові острови, які побачили 9 січня 1773 року” зобразив художник Вільям Ходжес. Він супроводжував навколосвітню британську експедицію Джеймса Кука. Мореплавці тоді прямували від Південної Африки до Нової Зеландії. Були перші в історії, хто перетнув Південне полярне поле. Звіт Кука пізніше використовували всі дослідники, які шукали шлях до Південного полюса
”Льодові острови, які побачили 9 січня 1773 року” зобразив художник Вільям Ходжес. Він супроводжував навколосвітню британську експедицію Джеймса Кука. Мореплавці тоді прямували від Південної Африки до Нової Зеландії. Були перші в історії, хто перетнув Південне полярне поле. Звіт Кука пізніше використовували всі дослідники, які шукали шлях до Південного полюса

Після повернення з подорожі про експедицію майже забули – мабуть, не було ні грошей, ні сил продовжувати дослідження. Подібна історія сталася у 1870-х з островами Задоволених людей поблизу Нової Гвінеї. Їх відкрив мандрівник українського походження Микола Миклухо-Маклай. Він нагадував уряду, що острови потрібно відвідувати, аби підтверджувати свою юрисдикцію. Йому казали, що немає ресурсів. Російська імперія постійно з кимось воювала і на це витрачала основні сили.

Чому англійці не використали напрацювання свого мореплавця і першими не вирушили на обстеження невідомих просторів?

– Вирушили, але після деякого вичікування. Вони мали велику кількість колоній. Першими висадились на континенті, який потім назвали Антарктидою. Коли Беллінґсгаузен уже був у дорозі, англійського мореплавця Вільяма Сміта – капітана невеликого каботажного судна “Вільямс” – шторм заніс на південь до островів, укритих кригою. Він прямував із Монтевідео (тепер столиця Уругваю. – Країна) до чилійського міста Вальпараїсо. Сміт не був готовий до обстеження нових земель і повернувся в порт. Про побачене доповів представнику Великої Британії в Тихому океані Генрі Шіреффу. Той не сприйняв серйозно розповіді капітана. Вирішив, що це якась помилка. Але взяв інформацію “на олівець”.

Тим часом у вересні 1819-го іспанський фрегат “Сан Тельмо” із 644 матросами і солдатами на борту прямував до Перу для придушення повстання. Він потрапив у шторм поблизу південно-американського мису Горн і був затягнутий на південь, до безіменних островів. Фрегат зазнав трощі і затонув поблизу Антарктиди. Ймовірно, то й були найперші люди, які дісталися континенту.

Уламки корабля через місяць знайшов на березі острова Лівінґстон капітан Вільям Сміт. Його не полишали думки про нові землі. Повернувся у заповітне місце і позначив на карті береги, назвавши їх Новою Південною Британією.

Тоді Генрі Шірефф змінив ставлення до розповідей Сміта і зафрахтував “Вільямс” для досліджень на півдні. 20 грудня 1819 року судно під командуванням ірландця Едварда Бренсфілда вирушило на дообстеження нових земель. Вільяма Сміта він узяв за штурмана. Моряки побачили, що нові землі – це група островів. Назвали їх Південними Шетландськими.

30 січня 1820-го вони оглянули береги півострова Трініті. Той, як ми тепер знаємо, був частиною Антарктичного півострова. Цю подію і вважають відкриттям Антарктиди.

То Беллінґсгаузена відкривачем Антарктиди називали лише в Російській імперії?

– Не в Російській імперії, а в Радянському Союзі. У 1930-х почався пошук героїв нової держави. Тоді тривала боротьба за сфери впливу в Антарктиці. Найактивнішими були британці, американці й норвежці. У СРСР не було ресурсів для таких експедицій, але були амбіції.

Тому діяли, як могли, – через дипломатичні ноти, заяви і публікації. 1938-го в газеті “Правда” надрукували сон полярного льотчика Михайла Водоп’янова про прибуття криголама “Йосип Сталін” до Антарктиди. “Вивантажують техніку, спорядження і будують першу радянську полярну станцію на Південному полюсі”, – йшлося в ньому. Насправді такого бути не могло.

1949-го перевидали звіт Беллінґсгаузена. Внесли суттєві зміни. У тексті 1831-го не було жодної згадки про “континент”. У радянському варіанті його вживають 50 разів.

Фабіан Готліб Бенджамін фон Беллінґсгаузен був представником старовинного роду, бароном. Із 1917-го все, що стосувалося знатного походження, знищували. Із Беллінґсгаузеном теж виходило незручно, тому розкручували заведену ще в Російській імперії назву Фадєй Фадєєвіч. Так само Іваном Івановичем став француз Жан Батист Прево де Сансак, маркіз де Траверсе, Іваном Федоровичем називали німця Адама Йохана фон Крузенштерна. Навіть данця Вітуса Йонассена Беринга перейменували на Івана Івановича.

У радянських виданнях писали, що то була експедиція до Антарктиди, хоча, за всіма документами, це була подорож до Південного полюса. Після повернення заявили про відкриття 29 островів і досягнення 70-го градуса південної широти. На пам’ятнику, який шанувальники Беллінґсгаузена встановили у Кронштадті 1870-го, викарбували: “Нашему полярному мореплавателю”. Про континент не згадували і в некролозі.

Відкриття Сміта і Брансфілда в СРСР теж перекручували?

– Досягнення британців замовчували. Але ті міфи виявилися живучі. Досі ширяться інтернетом. Майже в кожному вікіпедійному нарисі про Антарктиду і сьогодні можна знайти фейк, породжений у колишньому СРСР. Наприклад, відкриття Беллінґсгаузеном Землі Олександра І відносять до 1820 року. Хоча це сталося через рік.

Автор: facebook.com/rememberingedwardbransfield
Першим берегів Антарктиди досягнуло британське судно ”Вільямс”. Ним командував ірландець Едвард Бренсфілд. Він вирушив із Чилі через протоку Дрейка на південь. Раніше там бачив невідомі острови капітан Вільям Сміт. Разом вони обстежили нові землі – 30 січня 1820-го закартували півострів Трініті, найпівнічнішу точку Антарктиди
Першим берегів Антарктиди досягнуло британське судно ”Вільямс”. Ним командував ірландець Едвард Бренсфілд. Він вирушив із Чилі через протоку Дрейка на південь. Раніше там бачив невідомі острови капітан Вільям Сміт. Разом вони обстежили нові землі – 30 січня 1820-го закартували півострів Трініті, найпівнічнішу точку Антарктиди

Чи були українці серед першопрохідців Антарктиди?

– Торік в одному інтерв’ю керівник Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий зауважив, що в експедицію Беллінґсгаузена могли потрапити й українці. Миттєво з’явилися критики. Я вирішив дослідити легендарну подорож. Виявилося, туди могли набирати людей із багатьох губерній. Серед них – Азовська, Київська та Малоросійська.

Вдалося встановити особу одного нашого земляка. Другим за рангом на кораблі “Восток” після Беллінґсгаузена був Іван Іванович Завадовський. Імовірно, походив із Полтавщини і мав там два хутори. Є документи, що синів хрестив у старовинній козацькій церкві у селі Сари – тепер Гадяцький район Полтавської області. Їхня родина, скоріш за все, була з козацького середовища і могла отримати титул у XVIII столітті. Завдяки походженню Іван Завадовський потрапив до Чорноморського кадетського корпусу. Після експедиції його іменем назвали два острови – в Атлантичному океані та біля Антарктиди, крижаний купол і льодовик.

Припускаю, в ту ж подорож могли запрошувати й навігаторів, які перевозили вантажі через Дніпровські пороги. Це була окрема привілейована каста в Україні.

Походження більшості членів екіпажу залишається невідомим. Вони могли бути кріпаками-рекрутами. В оприлюднених списках команд обох шлюпів зазначені лише імена і прізвища. Всього на “Востоку” була 71 людина, а на “Мирному” – 117.

З українців наступним потрапив до Антарктиди Антон Омельченко – у складі експедиції англійця Роберта Скотта до Південного полюса. Походив із Полтавщини і добре знався на конях. Працював у господарстві відставного генерала. Коли його маєток успадкував інший військовий, конюх вирушив разом із ним на Далекий Схід. Там зустрівся з агентами Скотта, які готувалися до експедиції. Запросили його в подорож. Це було 1911-го. Доглядав маньчжурських поні на кораблі й після висадки на континент. Скотт зробив ставку на маньчжурських поні через невибагливість і витривалість. Британець разом із чотирма напарниками дійшов до полюса, але повертаючись, вони померли від знесилення. Антон Омельченко з іншими учасниками експедиції залишався на основній базі. Його нагородила королева, іменем назвали скелю й бухту в Антарктиді.

Пізніше українці брали участь у радянських антарктичних експедиціях. Іван Хмара із села Вишняки Хорольського району Полтавської області загинув під час першої з них, 1956 року. Його ім’ям в Антарктиді названо мис і бухту. Вже почали забувати, що у Харкові був сконструйований і побудований перший антарктичний крейсер-всюдихід “Харків’янка”. На ньому здійснили чимало експедицій, дісталися полюса відносної недоступності. Розробників “Харків’янки” теж прирівнюють до підкорювачів Антарктиди.

Простори навколо Антарктиди були бажаними для китобоїв та інших мисливців. Як поділили Антарктиду між країнами?

– Антарктичний договір 1959-го передбачає демілітаризацію континенту і використання в мирних цілях. 1991-го почала діяти заборона на видобуток корисних копалин терміном на 50 років.

Доти там процвітали промисли. Радянський антарктичний китобійний флот почав діяти пізніше за решту. Та прибутки від його діяльності сягали 80 мільйонів рублів на рік. Дід розповідав, що колись у селі Верба на Рівненщині свиней годували борошном із відходів від китового промислу. Директор флотилії писав, що одного року вони добули більш як дві тисячі тварин. Це непоправна втрата для крихкої екологічної піраміди високих широт.

Чутки про розміщення військових баз або полігонів для ядерних бомб в Антарктиді – міфи. Можливо, якісь мілітаристські плани й були. Але реалізувати їх в екстремальних природних умовах, на щастя, не вдалося.

Антарктиду розділено на сектори, які записані за країнами. Там ведуть наукову й туристичну діяльність, а в антарктичних водах займаються регламентованими промислами.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s