Павло Казарін, журналіст: Війна триватиме, поки над Кримом майорять російські прапори

25 січня 2020 р.

Україна веде переговори про новий обмін полоненими з Росією, включаючи кримських татар. У самій Росії змінився уряд ‒ у зв’язку з цим у Криму очікують нового куратора з Москви. У Меджлісі кримськотатарського народу анонсували акцію ненасильницького спротиву 2 травня, під час якої активісти мають намір потрапити в анексований Крим через адміністративний кордон. Ці події та теми минулого тижня в ефірі Радіо Крим.Реалії ведуча Катерина Некреча обговорює з публіцистом, телеведучим та оглядачем Крим.Реалії Павлом Казаріним.

 

‒ Цього тижня Володимир Зеленський вперше брав участь у міжнародному форумі в Давосі. Деякі коментатори відзначали, що під час його виступу зал був напівпорожнім. Це важливо, по-вашому?

‒ Я не побачив жахливої «зради» у тому, що на виступі було мало людей. Давос ‒ це історія про економічну, фінансову президію світу, про гроші, які люблять тишу. Це не Генасамблея ООН і не конференція по тимчасово окуповані території. У цьому сенсі питома вага України дорівнює самій собі, і ми її знайдемо в будь-якому економічному довіднику. Саме вона визначає рівень інтересу до нашої країни з боку міжнародних партнерів. Тому було рівно стільки людей, скільки було релевантно ‒ саме на таку кількість зацікавлених осіб ми й можемо розраховувати. Ми не Південна Корея, не Сінгапур, не Литва і не Польща. Ми великий потенційний ринок, але бути чимось потенційним і чимось реальним ‒ різні речі. Якщо це виступ голови Amazon Джеффа Безоса, на нього прийдуть усі.

‒ Як щодо заяв Зеленського в Давосі, зокрема, про інвестиції?

‒ Він сказав, що Україна забезпечить великим інвесторам так звану інвестиційну няню, яка буде їх від усього оберігати. Якщо вже на те пішло, інвестори з усього світу люблять обіцянки чесної та справедливої гри для всіх, а подібні обіцянки особистої покоївки можливі тільки в диктатурі. Коли є якийсь досить стійкий диктатор, у якого термін життя ще 20 років, він може завести до себе глобальну транснаціональну компанію, пообіцявши їй ексклюзивні правила гри тощо. А якщо це все ж гібридна демократія, де через чотири роки президент з великою часткою ймовірності перестане займати свій пост, то прийом з особистими опікунами не працює. Ніхто не буде вкладатися в економіку другого або третього світу на такий термін за неринковими правилами.

‒ Зеленський під час візиту до Ізраїлю повідомив про те, що зараз вже йдуть переговори з Москвою про черговий обмін полоненими та ув’язненими, зокрема й кримськими татарами. Україна тут можна розраховувати на успіх, враховуючи досвід попередніх обмінів?

‒ У Зеленського є це бажання вести переговори про обмін українських політв’язнів, повернути їх, і він за всяку ціну намагається просувати цю тему. Тут цікаво, що російський президент Володимир Путін, який приїхав до Ізраїлю розповідати про внесок Радянського Союзу в боротьбу з антисемітизмом, в перемогу над нацистською Німеччиною, сам себе при цьому поводить як торговець людьми. Він торгує долями українських політв’язнів, щоб вибивати з України політичні поступки ‒ та й з самим Ізраїлем Путін торгує долями євреїв. Незадовго до цієї міжнародної конференції в Росії була арештована громадянка Ізраїлю: в її багажі знайшли наркотики, і не зважаючи на те, що вона не перетинала митний кордон Росії, її засудили на сім з гаком років. Вирішили відпустити тільки після того, як Ізраїль передав Москві православне подвір’я на території Єрусалиму. Що це, як не торгівля людьми, не обмін людських доль на політичні або майнові поступки? Володимир Путін, напевно, навіть не розуміє, наскільки двозначно він виглядає. По суті, він займається работоргівлею.

Павло Казарін
Павло Казарін

‒ Тим часом у самій Росії Володимир Путін оголосив про підготовку змін до конституції. Уряд пішов у відставку, очікується, що буде призначений новий куратор з питань анексованого Криму. Як це може вплинути на життя на півострові?​

‒ Мені складно напевно говорити про те, що для кримчан щось зміниться. Заради чого це все робиться? У Володимира Путіна закінчується вже четвертий президентський термін, і він починає транзит влади. Про це не говорив тільки ледачий. По-перше, він створює нову структуру, новий центр впливу та арбітражу. Раніше все замикалося на президента, фінальна точка у вирішенні всіх питань була за ним. Коли Путін покине президентський пост в 2024 році, йому найменше потрібно, щоб хтось успадкував місце з таким же об’ємом повноважень, як у нього самого. Так що він послаблює президентську посаду, перерозподіляючи частину повноважень, з одного боку, Державній думі, з іншого боку, Державній раді, яку він має намір очолити. Ця Держрада ‒ новий центр арбітражу, який стане конституційним органом. Це робиться тільки для того, щоб вибудувана Путіним за 20 років система влади продовжувала існувати й після того, як він формально перестане бути президентом. У новій логістиці влади ті люди, які раніше займалися Крим, можуть піти: він може перейти з підгодовування однієї фінансово-промислової групи в вотчину іншої і так далі. Чи спровокує це зміни в житті Криму? Багато хто боїться, що Марат Хуснуллін, якого пророкують у кримські куратори і який активно забудовував Москву, буде активно лобіювати свої інтереси на території півострова, і багато заповідних зон забудують дев’ятиповерхівками. Наскільки це виправдано, сказати поки неможливо.

‒ При цьому і спікера російського парламенту Криму Володимира Константинова, і російського главу півострова Сергія Аксенова журналісти-розслідувачі пов’язують з великим будівельним бізнесом. Що їх чекає в нових умовах?

‒ Все може бути, якщо говорити про долю будь-якого регіонального чиновника. Росія живе за чиновницько-номенклатурними поняттями, за неформальною ваговою категорією. Посада тут ні про що не говорить: умовно кажучи, два міністри, які сидять поруч на засіданні уряду, можуть бути абсолютно різними фігурами. Це може бути або Сергій Шойгу, який входить до кремлівського Політбюро, або ж міністр культури Володимир Мединський, який ні в першу, ні в другу, ні в третю лігу влади не входить. Свого часу мер Москви Юрій Лужков, який вважав себе велетнем російської політики ‒ Аксенов і Константинов перед ним просто мох ‒ вплутався у конфлікт підпорядкування з Дмитром Медведєвим. Хто це такий? Юрист з пітерської команди, якого призначили таким собі Санчо Пансою при Путіні ‒ і тут Лужков! Але конфлікт закінчився тим, що Юрій Михайлович залишив свою посаду. Коли у регіонального чиновника починається запаморочення від успіхів і він вже мислить себе в категорії недоторканних, коли він лізе на рожен проти політика федерального рівня, нехай вважаючи себе вищим за нього в неформальній шкалі ‒ то в якийсь момент він може втратити свою посаду. Ця доля може спіткати і Сергія Аксенова, якщо він втратить відчуття реальності. Якщо не втратить, значить продовжить свою каденцію. У Росії тільки один недоторканний регіональний чиновник ‒ Рамзан Кадиров. Сергій Аксенов ‒ не Рамзан Кадиров.

‒ Ще одна гучна тема тижня: голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров анонсував проведення 2 травня акції ненасильницького спротиву ‒ Маршу гідності. Активісти мають намір потрапити до анексованого Криму через адміністративний кордон, але деталі в Меджлісі поки не розкривають. Сергій Аксенов вже встиг оголосити, що учасників цієї акції «чекає жорстка відсіч». Як ви ставитеся до ідеї такого маршу?

‒ Поки це виглядає, як велика самовіддана акція, завдання якої привернути увагу до теми Криму й нагадати всьому світу, можливо, ціною чийогось комфорту та чиєїсь волі, про те, що є корінний народ півострова, що сам півострів окупований і анексований, що виводити його за дужки міжнародного порядку денного ‒ значить суперечити всім принципам, на яких стоїть сучасний світ. Мені складно сказати, в якому форматі ця акція в результаті буде проходити. Що стосується заяв Аксенова, нинішня російська влада у Криму приречена бути антикримськотатарською, що б не стверджували на офіційному рівні. І українську, і кримськотатарську мову будуть виганяти в гетто, яке буде ставати все вужчим… Водночас сьогодні, коли тема Криму фактично зникла з українських медіа, з міжнародного порядку денного, і про неї той же Зеленський і його оточення згадують за залишковим принципом ‒ я розумію, що кримські татари, які завжди були суб’єктами щодо кримської політики, знову вирішують виявити цю саму суб’єктність і змусити Київ згадати, що війна почалася не з Донбасу, а з Криму, і триватиме доти, поки над півостровом майорять російські прапори.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

 

 

 

 

Розмовляла Катерина Некреча

 

 

 

 

Джерело: Крим. Реалії

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s