Яна Зінкевич, депутат: Росія від нас не відчепиться, навіть після смерті Путіна

17 січня 2020 р.

Про те, як на Донбасі воюють кадрові російські військові та навіщо Україні потрібно більше дбати про ветеранів – в ексклюзивному інтерв’ю із народною депутаткою Яною Зінкевич.

 

Яна Зінкевич – медик-доброволець. Засновниця та командир Медичного батальйону “Госпітальєри”. Народна депутатка, яка опікується правами та потребами військовослужбовців. Секретарка комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Людей, які би краще за неї орієнтувались у питаннях, які пов’язані із ветеранами та добровольцями, в Україні знайдеться небагато.

В інтерв’ю 24 каналу Зінкевич розказала, через що їй заздрять, чому її хейтить частина націоналістів, що українці мають пам’ятати про ветеранів та що вказує на немиролюбність росіян.

Дивіться також відео інтерв’ю із Яною Зінкевич:

Про політику та роботу депутата

Ви взяли на себе роль людини, яка опікується всіма питаннями підтримки ветеранів. Це – величезна відповідальність. Але після “Госпітальєрів” вона мабуть уже не так лякає?

Так. Ініціативи у цивільному житті не дуже багато від пересічних людей, а я до неї звикла. Мені лідерство, в принципі, подобається.

В цілому, бути депутатом – це останнє, що я би собі побажала у цьому житті і останнє, чим би я хотіла займатись. Рішення це до мене прийшло раптово у той самий день, коли завершились президентські вибори. Тоді я зрозуміла, що будуть відбуватись речі, які я вважаю неприпустимими, тому треба іти в політику.

Не боялись замарати руки чи втратити репутацію?

Та ні. Мене трошки дратують оці тези, що політика – це завжди брудно. Все не зовсім так. У політиці є люди достатньо чесні, які багато що зробили для країни. Але просто у нас поняття політика саме по собі є дискредитованим.

Яна Зінкевич

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Чим Вас найбільше здивувала політика зсередини?

Тут найбільше впливає ситуація, яка є – монобільшість одноосібно приймає всі рішення. Тому в цілому враження нормальні, просто до якихось моментів потрібно було звикнути.

У парламентській роботі здивувала ненормованість. Хоча до неї я теж певною мірою була готова. Вважається що ти тільки два тижні працюєш на сесійних засіданнях, як починаються о 10 ранку. Це – трохи применшено. Насправді робота депутата цілодобова. На моєму прикладі: можуть за суди якісь подзвонити, і серед ночі – за якісь арешти. Потрібно підніматись, їхати і допомагати, незалежно від часу дня. До цього також потрібно звикати, що ти цілодобово несеш відповідальність і, плюс до всього, цілодобово під прицілом.

Це важче, ніж було на фронті?

Мені на фронті подобалось, тому цивільне життя для мене в принципі складніше. На фронті все більш зрозуміло: є свої, є вороги. На фронті дуже мало підтекстів і все максимально прямолінійно. Тут же постійно випливають якісь закулісні ігри, домовленості, якісь, поки що, незрозумілі процеси. Незрозумілі, бо поки що дуже складно навіть людей запам’ятати по іменах та комітетах. Найскандальніших – так, запам’ятала, але хотілося би більше пам’ятати людей по якихось хороших досягненнях.

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Є щось таке, що приносить найбільше задоволення від роботи депутата?

Коли вдається виконати якусь поставлену ціль. Я собі завжди планую так: є певний етап, його зараз потрібно виконати. Не можна дуже велику мету обирати, бо тоді втрачається задоволення від процесу досягнення –постійно прагнеш ідеалу. Коли є певні тайминги певні маленькі цілі – все набагато легше.

Які цілі, наприклад?

З останнього: ситуативно була історія із центром “Лісова Поляна”. Це – перший центр лікування ПТСР в Україні. По ньому дуже тяжка ситуація була – його хотіли переформатовати і не запускати в роботу. Але нам вдалось його відбити, все добре. Центр зараз будуть передавати на баланс Міністерства ветеранів, тому ми маємо шанс, все ж, зробити Центр допомоги у питаннях ПТСР.

Про дискредитацію добровольців

Зараз популярна думка, що відбувається демонізація добровольців. Вона дійсно відбувається?

Не знаю, чи це можна назвати демонізацією. Але дискредитація, як мінімум, відбувається точно. У нас останнім часом дуже популярні новини, які подають не як “Чоловік вбив жінку”, а “АТОшник вбив жінку”. Коли аналогічні трагедії відбуваються із цивільними людьми, вони рідко виходять на широкий загал. Відбувається певне сегментування, ніби серед ветеранів злочинців більше. Хоча це не так. Ветерани – це звичайний зріз населення. Серед них є хороші і погані люди, люди із кримінальним минулим і без нього.

Остання справа Шеремета показує, що владі вигідно виставляти у негативному світлі ветеранів і волонтерів.

Чому?

Тому що це – ті верстви населення, яким зараз найбільше довіряє суспільство, як не крути Їхній рейтинг – найвищий. Це багато кого не влаштовує. Набагато легше контролювати людей, які не здатні на опір.

Яна Зінкевич

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

У нас суспільство позбавило ветеранів бути просто людьми. Вони або герої, хлопчики які за нас гинуть і сонечки або якесь суцільне зло, яке повертається з фронту неадекватним і починає все крушить…

Так. У нас складають образ ветерана як ідеальної людини, яка для кожного уявляється по-своєму Хтось собі домальовує, що ветеран – дуже демократична людина, хтось – що це вірний християнин, хтось – що ці люди не п’ють і не курять. Хоча ми, насамперед, маємо розуміти що ветеран – звичайна людина зі своїм багажем досвіду, зі своїми звичками, зі своїми бажаннями. Ветерани не зобов’язані повертатись із фронту та ставати ідеальними. Вони просто мають лишатись у межах того законодавства яке у нас є. Все, що дозволено законодавством – ветерани можуть собі дозволити.

Про злочини, скоєні ветеранами

Ви не боїтесь виступати на підтримку людей, які є доволі неоднозначними і вплинути на сприйняття Вашої репутації, як той хлопець, який мінував столичний Міст метро…

Так. Я і далі по ньому є поручителем, але розгляд по ньому ще триває.

Чому Ви не боїтесь це робити?

А чого боятись? Я не боюсь брати на себе відповідальність. Я вже багато разів попадала під хейтинг. Я багато попадала під якісь медійні хейтинги. Тому поки що не маю чого боятись.

Яна Зінкевич

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Історія із снайпером “Аратти”, який цілився у В’ячеслава Соболєва, але здійснив смертельний вистріл у його сина – історія трагічна. Але на неї відреагували саме із тими крайнощами, які притаманні всім історіям із ветеранами: або герой, або вбивця. На Вашу думку, є якісь універсальні рецепти, як реагувати на такі трагічні історії?

Тут яскравою ознакою має бути відсутність чи наявність замовності. Якщо злочин – не емоційний, коли ветеран знайшов бойовика сепарів у цивільному житті і його вбив, а замовний, то зовсім інший погляд має бути на те, яку відповідальність має нести людина. Тут уже не притягнеш ані ПТСР, ані щось інше. Нажаль, ми повинні розуміти, що багато хто іде на замовні злочини через те, що люди повертаються у цивільне життя, мають нуль можливостей для реалізації, постійно живуть у бідності. Коли за таких умов людям пропонують використати свої навички за гроші, за тих же 500 доларів, то це показує, що ми як держава, дуже не допрацьовуємо.

Зі злочинами, які були вчинені на фоні емоційного стану, на фоні психологічних розладів, уже трошки інша ситуація – спочатку треба людину лікувати, а вже потім, відправляти відбувати покарання. Тут важлива почерговість. Ну, і запобігання. Нам дуже важливо, аби всі етапи роботи із військовослужбовцями відбувались відповідно – і під час відбору, і під час служби, і після повернення. Якби вони всі були успішними, то злочинів було би набагато менше. У нас же ніякої роботи з людьми не ведеться, кожен лишається сам на сам. Якщо людина не звертається по допомогу, або хтось з родини не помічає, що щось не так, то ветерану важко.

Про справу Шеремета

Справа Шеремета. Чим вона Вас вразила найбільше?

Мабуть, показовим призначенням винними саме тих людей, по яких у більшості не буде сумнівів. Не даремно на роль підозрюваних вибрали достатньо медійних людей, без кримінального минулого.

У мене склалось враження, що взагалі було бажання довести цю справу до абсурду. Поліція мала всі можливості для того, аби перевірити, що одна людина з тих, кого вони вважають підозрюваною, була у зоні проведення АТО, а двоє – були вдома. При цьому все рівно вибрали саме їх. Вибрали людей, які, здається, на ці ролі зовсім не підходять. Це зроблено не просто так. Тут, судячи з усього, є якісь свої цілі в Авакова.

Думаєте, це саме умисел, а не недопрацювання чи тупість?

Не схоже на тупість. Тупості якось занадто багато. Розумієте, у суді можуть бути дурні прокурори, можуть бути дурні слідчі, можуть бути дурні підтасовки. Але тут все настільки абсурдно, що навряд чи це може бути реалізовано без якоїсь команди зверху. Тим паче – у суді. Це ж міг суддя все забракувати, побачивши, що звинувачення у цій справі недостовірні. Суддя міг дати задню. Людей могли відпустити.

Але практика показала, що суддя кожен раз людей не сильно-то і слухав, свідки його не надто цікавили, в матеріали справи він теж, судячи з усього, особливо не вчитувався. Було з самого початку зрозуміло, що уже все вирішено. Навіть до того, як відбулись суди, уже пішли чутки, що буде два утримання у СІЗО і один домашній арешт.

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Якими Ви бачите перспективи цієї справи?

Думаю, справу вдасться розвалити за декілька місяців. Але це реально займе час. Дуже цінний час для цих людей. Це нанесе величезні репутаційні втрати. Уже нанесло. Юлія Кузьменко про це дуже правильно казала у суді: як їй далі дивитись в очі батькам дітей, яких вона буде оперувати? Вони все одно будуть до неї приходити та матимуть певний острах, бо велика частина українців не просто дивиться телевізор. Вони йому вірять. Навіть якщо Кузьменко відпустять, частина батьків просто не схоче у неї оперуватись. Навіть якщо всі обвинувачення будуть зняті.

Якою є вірогідність, що велика кількість людей дійсно буде стежити за цією справою, щоби знати, що у ній відбувається та знати імена фігурантів?

Так як все це – люди достатньо медійні, то, думаю, велика кількість українців все ж буде і стежити, і знати їхні імена.

Що не розказують про ветеранів, включаючи тих, яких зараз намагаються дискредитувати, хоча вартувало би про це розказати людям?

Кожному громадянину варто пам’ятати, що ветерани – це захист. Перед нашою країною все ще є чималі загрози. Загроза великої війни – у тому числі. Тому ми повинні наших захисників підтримувати та бути для них опорою. Коли буде складна ситуація, коли буде критична для країни ситуація, більше нам не буде на кого опертись. Сил МВС та Нацгвардії не буде достатньо, щоб захищатись. Ветерани та резервісти стануть бар’єром між Росією та Україною.

Про продовження російсько-української війни

Думаєте, цей бар’єр ще знадобиться?

Так, думаю, знадобиться. Складно спрогнозувати коли саме. Але Росії вірити не можна. Тому ми маємо бути готові створювати цей бар’єр завжди, навіть якщо він знадобиться через три роки, через п’ять чи через десять років. Ми повинні розуміти, що Росія від нас не відчепиться, поки у неї не пройдуть оці імперські замашки. А вони не пройдуть навіть зі смертю Путіна. Ці ідеї там підтримує велика кількість населення. Це буде складно переламати.

Яна Зінкевич

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Від моменту початку розведення військ на Донбасі характер поранень, із якими бійців привозять до шпиталів, змінився?

Не думаю, що сильно. Кульові поранення завжди вважались більш елітними, тому що це означає ближній бій і їх завжди менше ніж осколкових. Тому не сказала би, що тут щось принципово змінилось. Кількість поранених збільшилась, оце – факт.

Тобто противник не настільки миролюбний, як нам би хотілось?

Так. Противник взагалі не миролюбний. Я б не сказала, що зменшилась кількість обстрілів. У нас фактично та сама кількість загиблих і збільшилась кількість поранених, ніж у подібний період рік тому.

Хлопці повертаються із масовими осколковими пораненнями. В основному – кінцівки. Зараз, з роками, більшість уже привчилась носити бронежилети і каски, але іноді бувають випадки, коли люди без амуніції отримують поранення в корпус і в голову.

Яна Зінкевич

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Поведінка супротивника змінилась?

Я би сказала, що завжди відрізнялась поведінка кадрових російських військових. У того молодняка, який вони до нас привозили, як на полігон, і у місцевих сепаратистів різний рівень підготовки. Завжди розумієш, коли перед тобою сепаратисти, а коли – кадрові військові.

Зараз, за Вашими даними, кого більше?

Кадрових російських військових багато. Я б не сказала, що їх стало менше. Мабуть, навіть більше.

Як їх можна вирахувати?

По тактиці ведення бою. По засобах, які вони використовують. По тому, наскільки вони ефективні.

Про заздрість та хейтерів

Вам заздрять?

Так. Мабуть, самий тупий приклад у мене був тоді, коли я щойно отримала травму і треба було робити операцію. Шансів вижити тоді у мене було небагато. Знайомі допомогли із тим, щоби операцію зробили в Ізраїлі. От тоді люди заздрили, що я потрапила в Ізраїль. Хоча коли лежиш після операції і корчишся від болю – тобі все рівно, в якій то країні відбувається. Але були ті, хто вважав це приводом для заздрості.

Публічному статусу заздрили?

Так. Особливо тому, що про мене багато відео знімають. Багато цих відео стало вже після травми. Тут нема чому заздрити. Взагалі, всі речі, які пов’язані із життєвими випробуваннями, у подальшому більшістю сприймається як привід для заздрості, бо їм чомусь здається, що все занадто легко дається.

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Як Ви навчились на це не реагувати?

Я не те, що на 100% на все не реагую. Просто у більшості випадків це вже повний ігнор, тому що на дурню ображатись – це марна справа.

Найсмішніші хейтери, які у Вас були?

Релігійні структури. По-перше, я вступила у міжфракційне парламентське об’єднання “Рівні можливості”, яке забезпечує рівні можливості усім категоріям громадян. По-друге, я виступаю за недискримінацію, за рівний доступ до праці та її оплачуваності, до заборони обов’язкового усталеного стилю для жінки чи чоловіка. Я розумію, що представники ЛГБТ-спільноти – це наші громадяни, їхні права потрібно захищати і теж цим займаюсь. Я спокійно до цього ставлюсь, хоча серед ветеранів у нас достатньо агресивне ставлення до цього.

Нещодавно була ситуація, коли один з ветеранів розповів, що він гей, за це він, звісно, попав під роздачу, бідний. Я розумію, що буду вступатись за цих людей, незважаючи на те, що якась частина ветеранів буде незадоволена тим м’яко кажучи. Навіть не ветеранів, а націоналістів. Вони будуть незадоволені, будуть мене хейтити, ну але що робити? Це їхні переконання, вони з моїми не співпадають.

Навіщо Вам все це? Всі ці люди, вся ця допомога?

Хочеться зробити світ кращим. Справедливішим. Якісь юнацькі у мене переконання. В цілому – виходить. Не завжди до ідеалу, як би хотілось, але виходить.

Ви відстоюєте право людей виглядати так, як вони хочуть. Як військове командування і урядовці сприймало молоду дівчину із зеленим волоссям і татуюваннями?

Ой! В цілому, з самого початку війни було непросто. От як кажуть, що треба вибороти своє місце під сонцем, так мені треба було вибороти своє місце на фронті. По-перше, одразу включали тези про те, що “жінок на фронті бути не може”. Бо у квітні 2014 року ми з Оленою Білозерською були одні на всю структуру. Потім поступово дівчата почали підключатись. Мій зовнішній вигляд уже тоді був нестандартний – татуювання, індастріал у вусі, пірсинг. На мене трохи косились, але казали, щось подібне до “Молоде, дурне – переросте!”.

Яна Зінкевич/Фото: Facebook

Потім, з часом, коли мені терміново потрібно було від якогось великого військового командира, то все вирішували телефоном. Тоді ж загалом комунікація переважно через телефони підтримували. Коли я вже приїжджала на зустріч, люди здебільшого не розуміли, що домовлялись про зустріч саме зі мною, говорили зі мною, доводилось пояснювати. Потім до мене просто звикли. Я стала відомою і це сприймали як даність: ну, да, дівчина, ну ок, 20 років. Зі мною змирились. Зараз щоб я уже чула питання про те, чи не хочу я перефарбуватись, або нащо мені стільки татуювань – зараз уже не наважуються питати.

Про “Госпітальєрів”

Де зараз “Госіптальєри” і що із ними відбувається?

“Госпітальєри” надалі працюють на фронті. Ми лишились на своїх позиціях, їх навіть ще прибавилось. У нас ідуть складні ділянки фронту, там велика кількість поранених. Ми зазвичай підсилюємо слабші бригади. Тому що одні бригади можуть бути супер-забезпеченими по кадрах, а інші можуть мати одного парамедика на п’ять позиціях.

Яна Зінкевич

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

Ми не є якоюсь державною структурою, ми не ввійшли ані у склад ЗСУ, ані в якусь іншу офіційну структуру. Ми зареєстровані як громадська організація. В принципі, це дозволяє нам бути більш ефективними. У мене люди приїжджають на ротацію на 15 або на 30 днів. Вони мають змогу бути на своїй роботі, на своєму навчанні, зі своїми родинами, і не є настільки відірваними від реальності. У нас був досвід 14-15 років, коли людина приїздила і була на фронті по півроку-рік, це було забагато. У нас були і самогубства, і серйозні депресії. Коли зробили ротаційний метод, то людям стало легше і в цивільному житті витягувати, і загалом атмосфера стала спокійнішою. Не такі всі виснажені.

Один з ветеранів озвучив думку, що на самому початку війни ми так старались захистити українців від війни, що дуже із цим перестарались. Саме тому багато хто війну зараз не сприймає як частину нашої реальності. Це правда?

Як ветеран, я погоджуюсь із цією тезою. Навіть у 2014 році відчувалась велика різниця: ти тільки зараз, буквально щойно був у боях, когось вивозиш у той же Дніпро з поранених. Приїжджаєш туди – а там феєрверки, шоу, вечірки, людні вулиці. До цього було важко звикнути.

З іншого боку я розумію, що, в принципі, ми і захищаємо Україну, аби всі люди могли жити, що дітки могли народжуватись і розвиватись. Тут є тонка межа. Але все ж потрібна була більша залученість нашого суспільства, тому що багато кого це взагалі ніяк не торкнулось.

Якщо більшість вимкне телевізор і перестане чути про війну, то вона для них припиниться?

Так. Я думаю, для половини населення України після цього війна просто зникне. Багато людей, які ніяк не були дотичні до війни, від неї уже стомились. От такий от абсурд.

Яна Зінкевич

Яна Зінкевич/Фото: 24 канал

 

 

 

Розмовляла Ірина Мазур

 

 

 

Джерело: 24

 

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s