Павло Кухта, заступник міністра економіки: Генератор корупції, неефективності й божевілля. Чому держсектор очікує великий розпродаж

16 січня 2020 р.

Державний сектор української економіки проходить через три операції — інвентаризацію, продаж, ліквідацію. Павло Кухта в інтерв’ю НВ розповів про всі три — у цифрах і фактах

 

«Почекайте, тільки документи підпишу, кілька десятків компаній треба до Фонду держмайна передати», — відкриваючи ноутбук, квапливо каже Павло Кухта, перший заступник міністра економрозвитку журналісту й фотографу НВ. Десять хвилин і справу зроблено: перед пачкою держпідприємств відкрита дорога в приватні руки.

Підвищений швидкісний режим — одна з особливостей нинішньої приватизації, заявленої урядом Олексія Гончарука. Запущений півтора роки тому розпродаж малих держкомпаній, цьогоріч — має стати ще масштабнішою. Загалом Мінекономрозвитку сподівається продати до кінця 2020-го приблизно 300 державних компаній.

Крім цього, у планах — відправити на торги і великих державних монстрів. До списку великої приватизації потрапили п’ять гігантів, чиї активи оцінюють у суми понад 250 млн гривень. Це — вугільна компанія Краснолиманська, Одеський припортовий завод, Об’єднана гірничо-хімічна компанія, столичний Президент-готель і харківський завод Електроважмаш. Загалом за всі підприємства — і великі і малі — уряд сподівається одержати 12 млрд гривень.

Кухта курирує в міністерстві економрозвитку питання приватизації та управління держмайном. Журнал НВ запитав його, за якими критеріями відбирали об’єкти для продажу, навіщо потрібна масова приватизація і чому в списках немає Укрспирту.

— Навіщо саме зараз потрібна приватизація?

—Якщо говорити про масштабну приватизацію, то це частина реформи державного сектора економіки. Він немаленький — це 3 733 державних підприємства. До того ж точних цифр ніхто не знав ще станом на початок цієї осені.

Коли я сюди прийшов, то перше, що ми зробили — всі списки підприємств звели в один. Розділили їх на ті, що йдуть на приватизацію, ті, які на думку Мінекономіки потрібно ліквідувати і на ті, які залишаються в держвласності.

Спочатку цифра змінювалася щодня, ніхто не розумів — скільки їх. А в жовтні, ми вийшли на цифру 3733. Це точна кількість держпідприємств відомих нам.

В інших країнах Східної Європи їх менше. У Польщі — приблизно 400. В Угорщині — 300. У Західній Європі ще менше. Наприклад, у Франції — 37.

— В Україні  це спадщина планової економіки?

— Це ознака того, що в нормальну ринкову економіку держсектор не перевели і не дали йому лад. Він шалено роздутий. Крім того, роздутий кількісно, бо його частка в економіці приблизно 9%. А за кількістю — 37 сотень.

Водночас дохідність на активи дуже маленька, всього 2%. Ми поставили перед собою завдання підняти її до 5%. І водночас зменшити частку цього сектора в економіці теж до 5%. Не тільки за рахунок розпродажу [держпідприємств], але і за рахунок того, що швидше зростатиме приватний сектор економіки.

Ми хочемо дати лад. І почати отримувати нормальну адекватну дохідність від тих активів, які у нас є.

Приватизація — елемент цієї реформи. Ми радше говоримо про першу дуже масштабну хвилю. Завдання якої різко скоротити кількість цих держпідприємств.

 Скільки піде на приватизацію?

— 1006 з них — це на приватизацію. Майже 1300 очевидно непрацюючих — ліквідується. 600 — це підприємства на окупованій території. Приблизно сотня — це наукові інститути у вигляді держпідприємств (ДП).

Залишається 733 підприємства. Це те, що залишається у держвласності. Трохи менше половини з них — це лісгоспи, їх 315. Все, що залишилося понад це, ще 200 — це культурні установи, цирки, театри і сервісні підприємства, на кшталт Prozorro або ДП Документ, який видає паспорти і ID-картки.

І ось решта 200 — це і є реальні, працюючі підприємства. Переважно, великі держкомпанії. Їх ми не приватизуємо зараз. Там зосереджені основні активи держави.

Половина цих активів — це НАК Нафтогаз. Разом з Укрзалізницею і Енергоатомом — це майже 90% всього.

А ця приватизація — 1 тис. компаній, які ми почали виставляти на приватизацію — всього 5% за активами. Може бути 10%. Це мала частка.

 Одна тисяча компаній  це і малі, і великі?

— Там є і маленькі і деякі великі підприємства. Суть у тому, що ця масова приватизація — лише мала частка держактивів. І вони в огидному стані. Жодного сенсу тримати їх у держсекторі немає. Треба віддати їх у приватний — і там вони запрацюють. А тут — вони генератор корупції, неефективності і божевілля. У більшості — заборгованості із зарплат. Це просто знущання над тими людьми, які там працюють.

Далі ми плануємо збільшити дохід з держактивів до 5% за рахунок поліпшення управління в цих 200 компаніях, які залишаються в руках держави. Це не означає, що там не буде приватизації. Там буде як мінімум продаж непрофільних активів. Наприклад, Укрзалізниця. Вона займається залізничними перевезеннями, а у неї якісь санаторії або готелі, які можна передати в приватний сектор. Або корови і коні на всяких підприємствах типу Енергоатому. Вочевидь непрофільні речі.

Тобто далі перед нами стоїть завдання — дати лад у цих 200 компаніях. Для цього ми реформуємо систему їхнього корпоративного управління. Переводимо на нормальні сучасні принципи на базі стандартів Організації економічного співробітництва і розвитку, які передбачають управління, я б сказав на відстані витягнутої руки. Тобто, не в ручному режимі політик керує компанією, а створюється незалежна наглядова рада, є директор, він ставить конкретні цілі.

Це загалом уся реформа.

 Можна докладніше про підприємства, які йтимуть на приватизацію?

— На продаж іде тисяча компаній, переважна більшість з них дрібні. Великих — до трьох десятків, вони йдуть за процедурою «великої приватизації».

Що таке «велика»? Якщо у компанії понад 250 мільйонів гривень активів, її потрібно продавати за складнішою процедурою. Для неї наймають радника, який готує підприємство до приватизації і шукає інвестора. Потім компанію виставляють на конкурс.

Мала приватизація відбувається без радників, через систему Prozorro. Продажі. Наше завдання — забезпечити конкуренцію, щоб зайшло кілька учасників, і вони змагалися між собою. У цьому випадку ми залізобетонно впевнені, що отримуємо нормальну адекватну ціну за компанію, а не зливаємо її в руки інсайдеру.

Чому важливо, щоб продаж був чесним? Не тільки для того, щоб отримати гроші в бюджет, але, і для того, щоб у компанії прийшов інвестор. Не той, хто краде, а той, хто далі цим бізнесом займатиметься. Якщо за компанію заплачено пристойні гроші, немає жодного сенсу, взяти її і, наприклад, попиляти на брухт. Це економічно безглуздо.

 Чому в списку на приватизацію немає Укрспирту?

— Укрспирту там немає, тому що лише недавно проголосований закон, який демонополізує галузь і дозволяє його приватизувати.

Там є ще окрема історія — складна структура Укрспирту. Тобто, з 83 спиртзаводів, 41 входили в ДП Укрспирт, 39 у концерн Укрспирт, один у держуправлінні справами і два у підпорядкуванні МОЗ. Приблизно 20 в абсолютно розбитому стані, приблизно 40 вже довго стоять без роботи. Реально працюючих — і двох десятків не набереться.

 На якому зараз етапі процес з великій приватизації?

Ми поставили собі торік KPI, продати 5 великих підприємств, і від 300 — малих. А до 2022 року завершити першу хвилю приватизації

— Щодо п’яти об’єктів працюють найняті радники. Це Об’єднана гірничо-хімічна корпорація, Електроважмаш, Вугільна компанія Краснолиманська, Президент-готель і Одеський припортовий завод. Це перша п’ятірка, яку ми виставляємо на першу хвилю приватизації.

Що ми вже забезпечили. Нам вдалося запустити наймасовіший процес приватизації з 90-х років. Зараз у процесі передачі до Фонду держмайна 20% всіх держпідприємств у країні. Вже понад 500 передано.

Далі завдання все це продати. І в Фонді держмайна, як у приватизаційному агентстві, це все [держактиви] готується до аукціонів.

 На великих підприємствах багато проблем. Наприклад, ОПЗ має величезний борг перед структурами Дмитра Фірташа, а він під санкціями. Мало знайдеться західних інвесторів, які ризикнуть купити ОПЗ, щоб, потім виплачуючи борг, теж потрапити під санкції.

— У нас щодо цього підприємства працює радник. Думаю, скоро він зможе запропонувати якісь опції, як приватизувати підприємство, це якраз його робота. А вже в залежності від цього фонд держмайна й уряд визначатимуться, як рухатися.

Борг структур Фірташа робить ОПЗ токсичним для частини компаній. Але тільки для частини. Є компанії, які спеціалізуються на тому, щоб купити якийсь такий актив з боргом і вирішити цю проблему самостійно.

Ці проблеми можна вирішити.

 Шахта Краснолиманська. Досі раднику не надано доступ до документації, причому ні керівництвом шахти, ні міністерством енергетики.

— Я зараз займаюся цим питанням. І з міністерством ми обговорювали. З огляду на все, там є великі проблеми щодо того, як цим усім керували, і що там відбувалося. Це успадковані проблеми з попереднього періоду. І виникає питання, а що за попередньої влади робили з цим підприємством.

Можу тільки сказати, що ми швидко дамо лад і запустимо роботу радника.

Все це отруює управління державою. Коли є можливість заробляти на держпідприємствах, з’являється стимул йти в парламент, йти у владу, щоб отримувати ці гроші

 Які ще проблеми з цими п’ятьма підприємствам?

— Вони всі проблемні. Електроважмаш сильно залежав від російського ринку. ОПЗ — проблеми боргові і так далі.

Ось приклад ОПЗ. Чому потрібно скоріше завершити цей процес, привести туди нормального інвестора? Це навіть не питання бюджетних надходжень, а щоб не втратити ці підприємства. ОПЗ у 2009 році купували за $600 млн. І тодішнє керівництво країни відмовилося продавати, мовляв занадто дешево. За попереднього уряду за 500 пробували продати, і за 300 — ніхто не купив. Потім підприємство зупинилося. То воно працювало, то воно стояло, зараз працює за давальницькою схемою.

Держпідприємства — генератор корупції номер один у державі. На початок минулого року справ щодо них у роботі НАБУ було на 18 мільярдів гривень завданих збитків. Це тільки там, де справи відкриті. Я вважаю, що ця цифра мінімум у 2−3 рази вища.

Зрозуміло, що за такої корупції ми втрачаємо підприємства і робочі місця. Це економічні втрати. Але є ще один ефект — усе це отруює управління державою. Коли є можливість заробляти на держпідприємствах, з’являється стимул йти в парламент, йти у владу, щоб отримувати ці гроші.

І цей стимул абсолютно не здоровий.

 

 

 

 

Розмовляла Катерина Шаповал

 

 

 

 

Джерело: НВ

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s