Сергій Томіленко, голова НСЖУ: Влада має працювати над високими стандартами політики, а не журналістики…

15 січня 2020 р.

Підготовлений провладними нардепами «медійний кодекс» може служити інструментом тиску на свободу слова, тотального нагляду за ЗМІ, вважають експерти

 

Серед законопроєктів, які нагально збирається ухвалити парламентська монобільшість, особливу увагу журналістів привертає той, що стосується інформаційної сфери. Він не менш суспільно важливий, ніж, скажімо, «земельний», «трудовий», бо зачіпатиме кожного громадянина, значною мірою впливатиме на безпеку країни, функціонування її інституцій, стан демократії, а відтак матиме загальнонаціональне, а не вузькопрофільне значення. Із 10 співавторів проєкту закону «Про медіа» дев’ятеро представляють президентську партію, тож зацікавленість Банкової у його схваленні очевидна. Однак серед опозиційного до влади політикуму, експертів, «акул пера і мікрофона» цей документ викликає багато застережень і навіть тривогу. Вона вчувається і у розмові кореспондента «Високого Замку» з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком.

— Пане Сергію, в Україні нині функ­ціонують шість законів, які стосують­ся засобів масової інформації та їхніх працівників. Яка потреба в ухваленні ще одного? Чим це зумовлено?

— Зі слів ініціаторів законопроєкту, вони поставили собі за мету уніфікува­ти «застаріле» законодавство у цій сфе­рі, створити такий собі великий медійний кодекс. Партія влади каже про необхід­ність «відреагувати на сучасні виклики». Однак у Національної спілки журналістів до ключових ідей цього законопроєкту дуже і дуже багато запитань.

— Наскільки цей об’ємний (на 173 сторінки) документ є прогресивним/консервативним? Які позитивні мо­менти у ньому для споживачів інфор­мації, для тих, хто її доносить?

— Прогресивні норми я опущу, бо вони, як правило, декларативні і не такою мі­рою відчутні у повсякденній журналіст­ській роботі. Зупинюся на проблемних нюансах, які створюють ризики репре­сій, можуть ускладнити роботу журна­лістів. Найбільше наше занепокоєння у тому, що за цим законопроєктом фактич­но всі українські засоби масової інфор­мації — а це тисячі газет, інформагентств, онлайн-медіа, інтернет-сайтів — отрима­ють жорсткого регулятора в особі чинної Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

— Такого собі «смотрящого»…

— Не хочу політизувати це питання, але якщо цю ідею буде реалізовано, то всі ЗМІ в один момент буде підпорядковано саме цьому органу — у питаннях звітності, за додаткових перевірок, застосуванні санк­цій. Якщо проаналізувати законопроєкт, то побачимо, що в ньому переважають статті, які писали під ТБ і радіомовлення. Газети і онлайн-медіа під ці норми штуч­но притягують. Можна сперечатися щодо доцільності підпорядкування такому ме­діа-регулятору. Але щоб зняти всі питан­ня, треба за участі редакторів газет, гро­мадськості провести широку професійну дискусію про проблеми у нашому інфор­мпросторі і способи реагування на них. Жодних таких дискусій не було.

Треба подумати і над тим, як відно­вити довіру до згадуваної Нацради з те­лебачення і радіомовлення. У всі часи з моменту Незалежності цю інстанцію кри­тикують за неефективність, за великі олі­гархічні впливи, за постійну чутливість до побажань Банкової. Який президент, такі і настрої у Нацраді, такі ж вибірко­ві її рішення (у розумінні вибіркової при­скіпливості до змісту незручних для вла­ди телеканалів). Перед тим, як наділяти Нацраду винятковими повноваженнями, робити її мегарегулятором, варто подба­ти про її політичну незалежність. Якщо не буде довіри до Нацради, то як ми може­мо автоматично погоджуватися з її ка­ральними рішеннями за можливе пору­шення законодавства, що закладаються у «кодексі»? Цей величезний «талмуд», який презентували нам законодавці у кінці грудня, потребує обережного роз­гляду, без поспіху, не у турборежимі.

— У законопроєкті є розділ про об­меження у сфері медіа, пов’язані із зовнішньою агресією проти нашої країни…

— Зрозуміло, що треба давати ефек­тивні відповіді на ці виклики. Водночас варто проаналізувати, чи в усьому ви­сокопрофесійними є ті служби, особи, яким доручено відповідати за інформа­ційну безпеку країни? Чи коректно вони послуговуватимуться підвищеними по­вноваженнями? Чи не зловживатимуть ними? Виправдовувати будь-які дії вла­ди проти медіа виключно чинником ро­сійської агресії було б недемократично. Сьогодні кричущих проблем, які в рам­ках чинного законодавства не дозволя­ють Нацраді, СБУ, судам чи іншим відом­ствам належно реагувати на російські інформаційні атаки, немає. Ми загарту­валися від ворожих фейків…

— Будь-яка влада не любить кри­тики. Журналісти не шкодують і пре­зидента Зеленського, «під мікроско­пом» приглядаючись до кожного його кроку. Банкова хворобливо реагує на жорсткі оцінки преси. Побутує дум­ка, що законопроєкт «Про медіа», що його розробили «слуги народу», по­кликаний взяти під ніготь «незручні» медіа…

— Про таку мотивацію казати складно. Але погоджуюся з тим, що частина лю­дей у команді президента ігнорує пресу, не готова сприймати критику, не пова­жає думки журналістів. Однак представ­ники влади повинні пам’ятати: війна із журналістами для них стратегічно про­грашна. Така їхня поведінка не відпові­дає демократичним нормам. Якщо у вла­ди і є плани «приборкати» пресу, то вони приречені. Створити певний хаос, орга­нізаційні проблеми журналістам влада, звичайно, може, але такі дії повернуться до неї втратою довіри.

— Доводилося чути, що новий закон стане такою собі гамівною сорочкою для публіцистів-блогерів з їхнім віль­нодумством, гострим сарказмом, яке за бажання можна трактувати як об­разу, приниження, «мову ворожнечі». За все це у згаданому законопроєкті передбачено покарання…

— Наш міністр культури лякає ЗМІ тим, що збирається розробити закон «Про дезінформацію», який міститиме значно більші загрози для блогерів, вільних жур­налістів. Втім, журналістам треба буде для початку добре проштудіювати вели­чезний масив новацій «революційного» законопроєкту «Про медіа», у всіх дета­лях якого важко розібратися навіть фа­ховим юристам. Тому ключова наша про­позиція до законодавців — не квапитися з голосуванням у сесійній залі, а провес­ти дискусії, дати час на вивчення, домо­витися про прийнятні норми, а не при­швидшувати прийняття закону.

— Не так давно президент Зелен­ський своїм указом зобов’язував Каб­мін до кінця 2019 року розробити за­конопроєкт про… стандарти новин. Як вам таке доручення? Чи не виглядає воно спробою встановити цензуру?

— В оточенні президента виправдову­ються — кажуть про нібито неправильно підготовлений текст указу. Про те, що не збираються встановлювати стандарти новин. Але насправді ми чуємо про ство­рення пов’язаної з державою і начебто підтримуваної журналістами «саморегу­люючої» організації, яка відповідала б за дотримання стандартів інформації, на­дання експертних оцінок, видачу журна­лістських посвідчень тощо. Ми вважає­мо, що держава не повинна втручатися у журналістську діяльність — безпосе­редньо, у формі цензури чи опосеред­ковано, під виглядом «саморегулюючих» структур. Засуджуємо такі наміри. Ви­сокопосадовці повинні працювати над високими стандартами політики і до­тримуватися їх. Над тим, щоб самим не продукувати фейків, а у випадку чого — відповідати за це.

Що передбачає законопроєкт «Про медіа»

Нагляд за медіа-ринком в Україні, ре­єстрацію медіа та її скасування (у випадку порушення закону), видачу і анулювання лі­цензій здійснюватиме Нацрада з питань те­лебачення і радіомовлення.

Документ визначає правовий статус і обов’язки журналістів, гарантує їм вільний збір, обробку і поширення інформації, за­бороняє цензуру, втручання у їхню діяль­ність. Обмеження можливі лише в інтересах нацбезпеки та в інших, передбачених зако­нодавством, випадках.

У законопроєкті прописано 29 видів по­рушень у медіа, за які передбачено пока­рання. Зокрема за пропаганду насильства, дискримінацію за расовими, національ­ними, релігійними, статевими та іншими ознаками, інструктаж з виготовлення зброї, вибухівки, наркотиків, поширення порно­графії, зображення сцен жорстокого пово­дження з людьми і тваринами.

Передбачено заборону на виправдання у медіа окупації частини України, запере­чення її територіальної цілісності, поширен­ня інформації про комуністичний режим, популяризацію послуг ворожок, народних цілителів, недобросовісну рекламу і неза­конну виборчу агітацію.

За порушення закону встановлено різ­ні види покарання медіа-суб’єктам: припи­си, штрафи, позбавлення ліцензій, заборо­ну поширення (останнє — за рішенням суду). Штраф за незначне порушення для друкова­них медіа (скажімо, якщо у вихідних даних не вказано телефон чи електронну адресу ме­діа) становитиме від одного до 25 розмірів мі­німальних зарплат (4 723 грн — 118 075 грн). За значне порушення (наприклад, поширен­ня інформації, що може завдати значної шко­ди фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх) передбачено штраф від 5 до 50 розмірів мінімальних зарплат (23 615 грн — 236 150 грн). За грубе порушен­ня (скажімо, виготовлення друкованих медіа без реєстрації) загрожує штраф від 10 до 75 «мінімалок» (47 230 грн — 354 225 грн).

 

 

 

Розмовляв Іван Фаріон

 

 

 

Джерело: Високий замок

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s