Пилип Іллєнко, продюсер: У нас нема кіноосвіти. Єдина можливість здобути професійний досвід – знімати фільми

14 січня 2020 р.

13 кандидатів було на посаду голови Державного агентства України з питань кіно.За підсумком трьох етапів у листопаді перемогла генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю 36-річна Юлія Сінькевич. Результат скасували. На співбесіді кандидатка не набрала достатньо балів у завданні “управління ефективністю й розвитком людських ресурсів”. Міністр культури Володимир Бородянський оголосив новий конкурс.

 

Говоримо про український кінематограф із колишнім головою Держкіно 42-річним Пилипом Іллєнком

У липні торік спілкувалися з письменником Сергієм Жаданом. Він сказав: “За кілька місяців можна демонтувати все зроблене за п’ять років. Треба тиснути на владу, щоб не скорочували фінансування культурних інституцій, не міняли керівництва Держкіно”. У серпні ви вирішили залишити посаду. Чому?

– Держкіно – це орган виконавчої влади. Не є незалежним. Вмонтований у загальну піраміду, яку очолює прем’єр-міністр. Ефективно працювати в цій системі можна, якщо ти – частина владної команди. Я до неї не належав і не мав бажання долучатися. Був упевнений, що індустрії моя боротьба за крісло користі не принесе.

Моїх заступників звільнили в жовтні нецивілізовано. Вони дізналися про це з інтернету. За всіма об’єктивними показниками неможливо спростувати факт, що час нашої роботи був піком розвитку національного кіно за всю незалежність.

Вірили, що Юлія Сінькевич очолить Держкіно?

– Вірив, що як фахівець здатна це зробити, впоратися з управлінськими завданнями. Отримала пропозицію взяти участь у конкурсі від міністра культури. Тобто фактично очолити Держкіно. Я думав, це буде логічним кроком у формуванні нової команди. І радів, що Юлія стала кандидатом. Але виявилося, не все так просто. Що у владі є різні погляди на Держкіно. В результаті конкурс був дивний. Взагалі скептично ставлюся до реформи державної служби. Її основу заклали ще за поперед­ньої влади.

Пилип ІЛЛЄНКО,42 роки, актор, продюсер, політик. Народився 30 вересня 1977 року в Києві, в сім'ї режисера Юрія Іллєнка й актриси Людмили Єфименко. Закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Магістр міжнародного права, перекладач з англійської мови. За фахом працював із 1999-го в департаменті міжнародного права Міністерства юстиції. Потім – в управлінні апарату Верховної Ради, юрисконсультом у телекомунікаційній компанії ”Утел”. Був директором юридичної фірми ”Іллєнко та Сизов”, кінокомпанії ”Іллєнко Фільм”. До 2014-го – продюсер фестивалю студентського кіно ”Відкрита ніч”. Продюсував історичні фільми ”Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія” режисера Юрія Іллєнка 2010 року і ”Толока” Михайла Іллєнка, що вийде цьогоріч. У 2010–2014 роках депутат міської ради міста Українка Обухівського району Київської області. 2014–2019-го – голова Державного агентства України з питань кіно. За час його каденції створили 173 фільми, з них 67 – ігрові повнометражні. 2013‑го в кінотеатрах крутили 12 українських стрічок, торік – 35. Касові збори українських картин збільшились із 17 млн грн за 2014-й до 198 млн грн за 2018 рік. Зіграв понад 10 ролей у кіно. Зокрема, у стрічках ”Лісова пісня. Мавка”, ”Легенда про княгиню Ольгу”, ”Солом’яні дзвони”, ”Лебедине озеро. Зона”, ”Молитва за гетьмана Мазепу”. Живе в Києві. Дружина – 34-річна Євгенія Іллєнко. Мають двох синів – 11-річного Георгія та Святослава, 9 років. Молодший брат 32-річний Андрій Іллєнко – заступник голови Всеукраїнського об'єднання ”Свобода”
Пилип ІЛЛЄНКО,42 роки, актор, продюсер, політик. Народився 30 вересня 1977 року в Києві, в сім’ї режисера Юрія Іллєнка й актриси Людмили Єфименко. Закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Магістр міжнародного права, перекладач з англійської мови. За фахом працював із 1999-го в департаменті міжнародного права Міністерства юстиції. Потім – в управлінні апарату Верховної Ради, юрисконсультом у телекомунікаційній компанії ”Утел”. Був директором юридичної фірми ”Іллєнко та Сизов”, кінокомпанії ”Іллєнко Фільм”. До 2014-го – продюсер фестивалю студентського кіно ”Відкрита ніч”. Продюсував історичні фільми ”Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія” режисера Юрія Іллєнка 2010 року і ”Толока” Михайла Іллєнка, що вийде цьогоріч. У 2010–2014 роках депутат міської ради міста Українка Обухівського району Київської області. 2014–2019-го – голова Державного агентства України з питань кіно. За час його каденції створили 173 фільми, з них 67 – ігрові повнометражні. 2013‑го в кінотеатрах крутили 12 українських стрічок, торік – 35. Касові збори українських картин збільшились із 17 млн грн за 2014-й до 198 млн грн за 2018 рік. Зіграв понад 10 ролей у кіно. Зокрема, у стрічках ”Лісова пісня. Мавка”, ”Легенда про княгиню Ольгу”, ”Солом’яні дзвони”, ”Лебедине озеро. Зона”, ”Молитва за гетьмана Мазепу”. Живе в Києві. Дружина – 34-річна Євгенія Іллєнко. Мають двох синів – 11-річного Георгія та Святослава, 9 років. Молодший брат 32-річний Андрій Іллєнко – заступник голови Всеукраїнського об’єднання ”Свобода”

Не подобається ілюзія прозорості?

– Так. Нові принципи декларативні. Держ­служба не змінилася по суті. Залишилися всі її проблеми – кадровий голод, низька зарплата, неможливість звільнити не­кваліфікованих людей. Радянський стиль менеджменту не усунули. Але створили видимість конкурсів. Національне агентство з питань державної служби, яке проводить конкурс на посаду голови Держкіно, не є незалежним.

Тобто Мінкульт із керівництвом країни не узгодили головної кандидатури чи як це виглядає?

– Як хаос. І вже чотири місяці Держкіно без керівника. Коли буде новий конкурс, ніхто не знає.

Режисер Володимир Тихий озвучує думку багатьох кінематографістів: керівництво країни хоче бачити на чолі Держкіно когось із “95-го кварталу”.

– Кіноіндустрії Володимир Зеленський приділяє особливу увагу, я впевнений. Він у ній найбільш поінформований з-поміж інших галузей державної діяльності.

“95-й квартал” ні під час виборчої кампанії, ні після так і не пояснив суспільству, що збирається робити у владі. Зокрема в галузі кіно.

У вересні міністр культури Володимир Бородянський заявив про намір запровадити рейтинг режисерів і продюсерів, які зможуть претендувати на державну фінансову підтримку. Мовляв, критеріями успішності будуть кількість глядачів, касові збори, розмір аудиторії для телебачення. Ця ідея звідкись запозичена?

– Я не чув про таку практику в європейських країнах, де є аналогічні нашій форми держпідтримки кіно. Звісно, попередній досвід завжди враховується на кінопітчингах (коротке представлення ідеї кінофільму, презентація. – Країна). Як у будь-якій справі. Але це лише один із факторів, який впливає на рішення про розподіл коштів. І доволі суб’єктивний. Важко визначити, що таке успіх у мистецтві.

Один маловідомий режисер зняв колись три фільми – не те що невдалі, але не стали явищем у кіно, не здобули популярності, їх скептично оцінили колеги. Ця людина бере твір класика української літератури. До 100-ліття з дня народження цього письменника сподівається отримати кошти на екранізацію. За логікою цих рейтингів, йому треба було б відмовити. А ми говоримо про Сергія Параджанова і “Тіні забутих предків”. Найвідоміша, найуспішніша українська картина. Можна наводити приклади інші, коли суперуспішні режисери і продюсери провалювалися з тріском.

Мистецькі твори – не видобуток залізної руди. Роботу над ними не можна спрогнозувати до кінця.

Міністр каже: якщо в тебе низький рейтинг, навіть не матимеш права брати участі в конкурсах. Це спроба сформувати закрите коло людей, які претендуватимуть на державні гроші? Як потрапити в цей клуб новому продюсеру? Коли ми працювали, десятки компаній уперше прийшли робити щось спільно з державою, бо з’явилися прозорі конкурси, люди відчули довіру. Це були не новачки в індустрії – успішні продюсери реклами, серіалів, люди, які за приватні гроші знімали кіно. За новими правилами, як таким отримати первинний рейтинг? Система не дає на це відповіді. Породжує закритість, як у Росії. Там за результатами касових зборів фільмів попереднього року продакшени претендують на певну суму наступного. Це призвело до серйозних корупційних ризиків.

У Росії є ще момент кон’юнктури. Щоб отримати фінансування, треба запропонувати проєкт, що виконує ідеологічне замовлення держави. Ви теж говорили, що кіно – важливий елемент формування ідентичності українця.

– Це один із головних інструментів. Але не обов’язково має бути кон’юнктура. Масове мистецтво в будь-якому випадку формує ідентичність. Якщо споживаєте іноземний культурний продукт, потрап­ляєте в інформаційний простір іншого суспільства. І культурно стаєте його частиною. Москва для донесення свого культурного поля використовує російську мову. Тому українізація надзвичайно важлива. Дає можливість сформувати власний культурний простір.

Український контент – це насамперед українською мовою. Немає російськомовних українських письменників. Джозеф Конрад народився на території сучасної України (Юзеф Теодор Конрад Коженьовський народився 3 грудня 1857 року в селі Терехове Бердичівського району на Житомирщині. – Країна). Писав англійською, хоча був поляком. Ніхто не називає його ні польським, ні українським митцем. Належить англійській літературі.

Етнічний українець Микола Гоголь писав російською і є російським письменником. Він зробив вибір. Такий же мав Тарас Шевченко. Але залишився українцем. Цей вибір досі спокушає митців, режисерів і продакшенів. “95-й квартал” знімав не українське кіно. Робили фільми на території України з російськими зірками, для збуту в РФ. Перший свій україномовний фільм “Я, Ти, Він, Вона” Зеленський зробив у співпраці з Держкіно.

Якими українськими стрічками 2019 року пишаєтеся?

– Пишаюся не окремими картинами, а всім кінематографічним процесом, який вдалося вибудувати за п’ять років. Бо, з точки зору користі культурі, індустрії, один фільм не створює результату. Не формує бази, тла, контексту і професійного досвіду.

Студія імені Довженка за свого розквіту у 1960–1980-х виробляла 20–25 стрічок на рік. “Тіні забутих предків” вийшли в прокат 1965-го. Скільки фільмів того року ми не пам’ятаємо?

“Сон” Володимира Денисенка з Іваном Миколайчуком у ролі Тараса Шевченка був.

– Так. У пам’яті залишились 10 відсотків. Але якби не було цих 90 процентів, то ні технічної можливості, ні творчої форми колектив студії Довженка не мав би, щоб створити “Тіні забутих предків”. Шедеври – це ілюзія, що можна не знімати кіно взагалі, а потім вкласти багато грошей і всіх вразити. На порожньому місці геніальне не народжується. Над ним мають працювати професіонали з величезним досвідом. Із серйозними творчими амбіціями, які з’являються в результаті цього досвіду.

Думка, що можна знімати мало фільмів і вони будуть успішні, бо концентруватимуть весь ресурс, першому спала на думку Йосипу Сталіну. Результатом був так званий період “малокартинья” в радянському кіно, найгірший у його історії. Знімали обласкані владою режисери. Може, не повну фігню, але успішних картин того часу не пригадую. А після смерті Сталіна цю політику переглянули, шанси на дебют отримали режисери нового покоління. Серед них були і Сергій Параджанов, Андрій Тарковський і багато інших класиків світового кіно. Теоретично з’ясувати, хто геній, неможливо. Треба дати можливість кожному зняти картину. І бажано, не одну.

Для багатьох режисерів, які знімали протягом цих п’яти років, був повнометражний дебют. “Припутні” Аркадій Непиталюк зняв у 50 років. “Плем’я” Мирослав Слабошпицький – у 40. Можна продовжувати список. А зараз дебютанти – 27-річні Наріман Алієв зі стрічкою “Додому”, Антоніо Лукіч – “Мої думки тихі”.

В одному інтерв’ю ви сказали, що за деякі фільми вам прикро, бо сценарій подобався, але вони не вийшли в прокат.

– Прикро за фільми, які не вдалися їхнім авторам. Але це не означає, що вони не принесли користі індустрії. Гроші ж не вкрали. Люди працювали, експериментували. Негативний досвід – теж досвід.

У нас практично нема кіноосвіти, навчальної кіностудії. Єдина можливість здобути професійний досвід – це знімати фільми. Якісь вдаватимуться, якісь – ні. Це нормально.

Люди проходять етапи творчого розвитку. Змінюються. Подивіться “Атлантиду” Валентина Васяновича і його першу ігрову картину “Звичайна справа” про кризу середнього віку в лікаря, який захотів стати поетом. Ніколи не повірите, що їх зняв один режисер.

Поки що “Атлантида” катається по фестивалях.

– І чи не щотижня має приз (у прокат вийде в листопаді цьогоріч. Отримала гран-прі фестивалю Les Arcs Film у Франції і Мінського міжнародного кінофестивалю “Лістапад”, спеціальний приз журі на Міжнародному кінофестивалі в Токіо. Також найкращий фільм конкурсної програми “Горизонти”, другої за значущістю на Венеціанському фестивалі. – Країна).

Ви ж бачили фільм?

– Багато разів. Але хочу почути думку про українські фільми людей, які зараз відповідають за культуру. Як планують розвивати кіно, тільки на цифри дивляться, чи бачили стрічки? Що про них думають? Міністра культури Володимира Бородянського варто запитати, які українські картини він подивився. Хай назве хоча б десяток.

Українські фільми, на які чекає Пилип Іллєнко 2020 року

“Екс”, реж. Сергій Лисенко

Прем’єра – 23 січня

1932 року члени націоналістичної Української військової організації спланували пограбувати поштове відділення в містечку Городок на Львівщині. Гроші збиралися витратити на розвиток антипольського повстанського руху. Операцію назвали “Екс” – від “експропріація”. Її учасників заарештували і стратили. Сценарій створили на основі реальних подій. Круте кіно, майже вестерн. Тільки замість ковбоїв – українські націоналісти.

“Черкаси”, реж. Тимур Ященко

Прем’єра – 27 лютого

У березні 2014-го тральщик “Черкаси” зі ще 12 українськими кораблями росіяни заблокували на озері Донузлав у Чорноморському районі Криму. Екіпаж чинив опір три тижні. “Зелені чоловічки” штурмували “Черкаси” з катерів і бойових вертольотів.

Під час роботи над цим проєктом мені вдалося познайомитися з командиром корабля – капітаном другого рангу Юрієм Федашем. Він служить в Одесі начальником відділу бойової підготовки Військово-Морських сил. Це підсилило враження від фільму.

Одну з ролей зіграв колишній матрос тральщика Михайло Воскобойник.

“Толока”, реж. Михайло Іллєнко

Прем’єра – 12 березня

У фільму вже був тур прифронтовою територією. Там, де нема кінотеатрів. Описати “Толоку” складно, картина несподівана. Охопила 400 років української минувшини. Але не є історичною стрічкою, як це розуміють у кіно. Складно визначити її жанрову приналежність. Це українські “100 років самотності”. При цьому “Толока” актуальна своїми меседжами. І надзвичайно оптимістичний фільм.

У Тараса Шевченка є балада про те, як у Катерину закохалися троє козаків. Вона пообіцяла стати дружиною тому, хто визволить із полону її брата. Двоє козаків загинули, намагаючись виконати умову. Третій врятував брата – але той Катерині виявився коханим.

Фінал поезії відсувається надовго – чекати Катерині доведеться не одне століття, не старіючи та не втрачаючи надії. Ця розповідь пролітає крізь історію України, відтворює її драматичні та героїчні епізоди. Кожне випробування руйнує й хату Катерини. Але вона вперто, як і сотні поколінь українців, знову й знову піднімає її з руїн. Вік української хати короткий – від війни до війни. Якби не толока, не було б де й зустріти коханого. Але жодна хата в Україні ніколи не була “скраю”. Дія стрічки триває до наших часів. Побачимо татар, Івана Мазепу, батька Махна, Голодомор, гітлерівців, затоплені села, Чорнобиль, АТО. Живемо в епоху постмодернізму. У творчості він диктує прийоми, що апелюють до культурного досвіду глядача. Тому цей фільм цікавий буде саме українцям. У “Толоці” архетипи, символи легко впізнаємо і зчитуємо, бо в цьому соціокультурному борщі варимося все життя.

Залишити коментар

Filed under "2014-2020", Іллєнко Пилип

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s