Євген Лєсной, телепродюсер: За блог «Київський москалик» мене заблокував фейсбук

27 грудня 2019 р.

Креативний продюсер каналу «Київ» — про ідеї для столичного муніципального каналу, суб’єктність журналістів і провокування емоцій.

На каналі «Київ» тривають зміни в ефірі та в складі менеджменту. Нещодавно до оновленої команди долучився креативний продюсер Євген Лєсной. У минулому він тривалий час працював на різних телеканалах у Росії, однак через рік після початку війни, у 2015-му, переїхав до України.

Євген Лєсной вільно спілкується українською, хоч і з московським акцентом. Під час розмови він категорично відмовився спілкуватися російською, риторично запитавши: «Ви хочете, щоб українці стовідсотково розмовляли українською?»

Українську він розпочав вчити одразу після переїзду в Україну. Спершу працював шеф-редактором програм на каналі «Україна» та автором проєктів на «Еспресо», а далі впродовж кількох років був спеціальним кореспондентом програми «Факти тижня з Оксаною Соколовою» не телеканалі ICTV.

— Спершу я міг робити репортажі російською. Але у 2017 році набув чинності закон щодо 100 % української в новинах. І в мене не було іншого шляху, я перейшов на українську. Мені допомагали мої колеги, зокрема Сергій Смальчук. Тепер я читаю, дивлюсь та пишу і так набуваю досвід, — розказує Євген.

У 2017 році Євген отримав українське громадянство. Оскільки його мати зі Львова й деякі родичі проживають в Україні, громадянство він отримав швидко — за кілька місяців. Тепер можливість повернення в Росію він не розглядає, також не хоче рефлексувати на цю тему:

— Я тільки хочу у своєму житті дочекатися того, що Російська імперія у вигляді РФ перестане існувати. Після того як я 2 березня 2014 року в Москві вийшов на протест щодо вводу військ в Україну й опинився в автозаку разом із 450 затриманими, я не рефлексую щодо Росії. Зараз мені цікаво те, що я роблю на каналі «Київ». Адже я бачу, що цей канал може стати потужним та сучасним.

— Євгене, чому ви вирішили долучитися до команди каналу «Київ»? І чому залишили канал ICTV, де ви працювала найдовше після переїзду з Росії до України?

— Після того як ICTV взяв наш із Сергієм Смальчуком пілот нової програми, але не запустив її у виробництво, я працював на «Українському радіо» над проєктом «Нічна вахта». Але я людина телевізійна й так чи інакше шукав можливості для повернення на ТБ. Як глядач я бачив зміни на каналі «Київ», тому знайшов контакти і зв’язався з керівництвом. Спершу я пропонував послуги продакшену, але за декілька тижнів наших розмов Юрій Лященко запропонував мені стати креативним продюсером каналу. Як виявилося, разом із Юрієм та Олександром Мельничуком ми маємо єдине бачення нового курсу каналу.

— Що ви як креативний продюсер пропонуєте для змін на каналі?

— Першочергово «Київ» — це столичний канал, який має оперативно реагувати на все, що відбувається в Києві. Також я бачу оптимальним поєднання інтернету й телевізійних проєктів. Хочу, щоб у багатьох наших програмах відбувалося зрощення цих платформ, щоб наші програми про Київ хотілося дивитись у соцмережах та інтернеті. «Київ» має стати каналом комунікації влади із громадою.

— Ви хочете поєднувати формат телевізійний та онлайн (YouTube, блоги, соцмережі), але ці платформи працюють на різні аудиторії, які по-різному споживають контент. І здебільшого менеджери розділяють ці поняття, тому для інтернету виробляють спеціалізований контент, який не працює на лінійному ТБ, і навпаки.

— Так, це різні платформи, але чому б нам не зробити щось посередині. Чому ні?

— До того ж у вас у сітці настільки різнорідний продукт, що складно уявити, як поєднуються коротенькі випуски блогів із, наприклад, «Історіями справжнього кохання», яке ведуть Ольга Сумська з Віталієм Борисюком.

— «Історії справжнього кохання» вже доживають своє життя.

— Прекрасне рішення. Адже цей формат виглядає дуже бідно й застаріло.

— Програма з’явилась у перехідний період, хоча й при новому керівництві. Я нічого не хочу казати про неї. Вона була, і вже її немає. Треба дивитися на інші програми. Наприклад, «Прогулянки Києвом» переформовувались у «Київ-тур». Це вже інший контент. Від цієї програми глядач може отримати користь, зрозуміти, куди і за скільки можна піти та щось подивитися. Там навіть ведуча ходить із селфі-палкою, ніби вона знімає для інтернету.

— Це вже один із тих проєктів, якими ви займаєтеся безпосередньо?

— Як креативний продюсер я маю стосунок до всього контенту каналу. Але я особисто зараз займаюся програмою «СТН. Панорама». Бачу її як life style, де в легкій формі йтиме розмова про місцеві проєкти та інтернет-тренди. Після моєї появи в цій програмі з’явився Славко Соломка. Також наступного року я займатимуся «Ранком», щоб він був більш цілісним. «Блог по-київськи» — теж особисто мій задум. Ми вже дібрали цікавих блогерів: телерадіоведуча Марта Мольфар, арт-фешн-стиліст Ірина Бейлі, голос боксерських рингів Сергій Бриль, блогерка Світлана Василенко (вчить правильно говорити українською), економічна експертка Ольга Чібісова. Певний час блог «Київський москалик» вів і я, однак через цей блог мене на місяць заблокував фейсбук.

— Знаєте, за що саме?

— Тому що «москаль» у РФ вважається образою. На мене планомірно три дні поспіль скаржились, і після цього мене на місяць заблокував фейсбук.

— Але на каналі ваш блог виходить?

— Ні. Головне не себе піарити, а надавати різні думки та погляди. Наприклад, Ольга Чібісова тривалий час керувала «Лігою», й вона може як для трирічної дитини розповісти, що таке ВВП. І це цікавий контент для телебачення, але форма проєкту характерна для інтернету.

Ми даємо блогерам можливість виходу в ефір. Програма виходить на каналі, а далі блогери можуть поширювати її у своїх соцмережах.

— Перегляди цих ваших блогів на YouTube дуже невисокі. За тиждень вони не набирають і ста переглядів.

— Найперше мене турбують телевізійні перегляди. Щодо YouTube все попереду, кількість переглядів ще зростатиме. Тому що все тільки починається

— Який тоді КРІ ваших проєктів? Чи враховуєте ви телевізійні показники?

— Щодо показників краще говорити з Мельничуком.

— А ваш власний КРІ для таких проєктів?

— На мою особисту думку, телевізійна панель для цього не підходить. На весь Київ, якщо я не помиляюся, 250 піплметрів. Міський канал важко так рахувати. Тому для мене кращий КРІ — це зворотній відгук глядачів. У «СТН. Панорамі» вийшов у нас матеріал про побори у школі, й за тиждень нам прийшов лист-реакція зі ста підписами. Зі школи з Оболоні Це КРІ.

— Яка програма у вас зараз найрезонансніша?

— «Київрада». Це ідея Юрія Лященка. Цей проєкт перегукується з форматом Town Hall. Ведучі Сергій Дайко з Оленою Гарячою виїжджають у райони й запрошують депутатів. Це прямоефірна програма, й деякі випуски мають дуже високий градус. Люди оцінюють роботу депутатів, і депутати йдуть на це. Це комунальна історія.

Важливо доносити інформацію в розважальній, легкій подачі.

— Інфотейнмент зовсім не новина для українського телебачення.

— Інфотейнмент — це взагалі не нове. Але я кажу про те, що існує багато різних форматів, які раніше вироблялись у різних країнах. І все нове — це давно забуте старе. Інколи не треба шукати нові формати, треба згадати, що було 20 років тому й, використовуючи нові сучасні можливості, робити якісні проєкти.

— Які ідеї зараз у вас у розробці?

— Я дуже хочу, щоб у нас на каналі з’явився проєкт-флешмоб «Битва хорів». Хочу, щоб наш канал став майданчиком можливостей для блогерів.

— Як зміниться ваш «Ранок»?

— Зараз у нас окремо йдуть новини, а окремо — інші програми. А ми хочемо зробити безшовне телебачення. Завдання від Юрія Лященка та Олександра Мельничука — зробити таке безшовне ведення, щоб ведучий новин був присутній у всьому блоці ранку. Він наскрізно поєднує всі проєкти з 7-ї по 9-ту ранку. Зараз на Apple TV дуже популярне Morning Show. Ми хочемо зробити таку сім’ю.

— Тоді вам потрібні обличчя.

— Так, ми можемо робити яскраві обличчя з наших ведучих, але хтось може й прийти. Так, до нас нещодавно прийшов Слава Соломка. У нас уже є домовленість із Максом Несміяновим, він робитиме блоги. Я дуже хотів би, щоб у нас з’явилися підсумкові світські хроніки. Є дуже гарна дівчина, яка зараз знімається в шоу «Зважені та щасливі». Якщо вдасться з нею домовитися, то вона, можливо, вестиме такі підсумкові світські хроніки. Також я хочу підсумковий випуск проєкту «Світ без глянцю» на вихідних. А ще 31 грудня ми запустимо телемарафон. Наші журналісти й ведучі спілкуватимуться у прямому ефірі з киянами, збиратимуть привітання й даруватимуть подарунки.

— Чи продовжуєте ви знімати свої документальні фільми?

— Свій знаковий фільм «Хто нас розвів» (фільм про відносини родичів та друзів, яких розвело відношення до анексованого Криму та російської окупації частини Донбасу) я зняв власним коштом. Тоді це був порив, емоційний вибух. Але тепер я не можу дозволити собі знімати фільми власним коштом. Для документального кіно потрібні гроші й час. Хоча я маю одну ідею документально-художню. Вона пов’язана з 2021 роком, тоді мине 30 років відтоді, як Україна вийшла з СРСР. Якщо якийсь канал зацікавився б цим проєктом, я готовий його зробити. Але витрачати власні кошти зараз не готовий, бо в мене їх немає. Я хочу знімати, і це мій біль.

— Що вам заважає знімати документалістику для котрогось із каналів?

— Щодо каналу «Київ» ми не говоримо, бо документальне кіно — це недешева історія. А щодо інших каналів, то я пропоную некомерційне кіно. Воно не дасть рейтингів. Тому велика шістка не погодиться дати на це гроші. Фільми, які я роблю, — про те, щоб замислитися. «Хто нас розвів» вийшов на Першому національному, 5-му каналі та «Еспресо». Це ті канали, які не орієнтуються на рейтинги.

— Хіба фільми, які змушують замислитися, не можна зробити рейтинговими?

— Можна, але це дуже дорого.

— Скільки? Можете орієнтуватися на якісь приклади.

— З моїх улюблених проєктів — роботи Парфенова. Я цим надихаюся. Скільки коштує чудовий трисерійний проєкт «Русские евреи»? Цей фільм знімався декілька років, і кожна серія коштувала не менше 20–25 тисяч доларів. У таких проєктах заради одного стендапу їдуть на інший бік країні. Мій фільм «Хто нас розвів» починається зі стендапу в Мюнхені на могилі Степана Бандери. А завершується стендапом коло пам’ятника Шевченка. Це трапилося випадково, тому що фільм уже був готовий, але я зрозумів, що мені цього не вистачає. А «Русские евреи» Парфенова так ніде й не вийшли. В Україні вони не могли вийти з ідеологічних причин, а в Росії цей фільм не вписується в ідеологію. Тому їх дивилися лише в інтернеті й лише ті люди, які поважають Парфенова, переглядів десь півмільйона. Це не мільйони.

— Ви вже понад чотири роки працюєте в Україні, чи комфортно вам працювати в українській журналістиці?

— У роботі я дуже жорстка людина, і я не вважаю зайвим використовувати лайку. Упродовж цих чотирьох років мені всі кажуть: Жень, в Україні не звикли, коли так матюкаються, не звикли до жорстокого. Я вчився на іншому. Ще раз наголошую, що не обожнюю російське телебачення як інструмент пропаганди, але вони вміють працювати якісно. І якби я своєму керівнику на російському телеканалі сказав: «Це неможливо», то я би вже не працював на цьому каналі. Якщо я ставлю якесь завдання, то це можливо. У роботі в мене немає людяності. Ми ж на роботу приходимо не чаї розпивати.

— Що змінилося, на вашу думку, в українській журналістиці за цей час?

— Журналістика зараз змінюється в усьому світі. Люди дізнаються про новини із соцмереж швидше, ніж на телебаченні. Нині журналіст має бути суб’єктним, а не просто людиною, яка ретранслює думки чи слова інших.

— Така роль буде й у журналістів ваших проєктів?

— У нас є журналіст, який бігає із селфі-палкою й чіпляється до людей. Я хочу, щоб ця людина була суб’єктною і щоб наш глядач казав: о, це той дурний, що бігає із селфі-палкою. Упізнаваність буде тільки тоді, коли людина буде суб’єктною й не соромитиметься спитати у спікера, наприклад: «Чи вдягли ви нині білизну?» У журналістиці немає запитань, які соромно ставити. Професія журналіста — ставити запитання, провокувати на емоції. Якщо журналіст не може провокувати на емоції, то навіщо він прийшов у цю професію?

— Це досить суперечлива думка.

— Я висловлюю виключно свою думку. І вона про виробництво відеоконтенту. Відео — це емоції та інформація через емоції. Якщо не зачепиш емоції, то не представиш інформацію.

— Провокувати на емоції, на вашу думку, — це завдання й журналіста новин?

— Так. А чому ні? Адже в тебе є можливість отримати сухий коментар, коли чиновник каже: «Згідно із законом» і т. д. Або якщо ти запитаєш це вп’яте, то тобі скажуть емоційно: «Я ж вам уже казала, що згідно із законом..». Який коментар буде кращим?

— Але другий буде викривленим.

— Але людина дасть ту ж саму інформацію, але емоційно.

— Людину можна спровокувати на гнів, роздратування, ще щось. А глядач сприйматиме саме ці спровоковані емоції.

— Я вважаю, що будь-який чиновник — це людина, яка за своєю посадою відповідальна й має бути готова до всього. Якщо людина не навчилася говорити із пресою «вменяемо», то це її проблема. Якщо її спровокували на гнів, то це її проблема, а не проблема журналіста. І це не проблема суспільства.

19 грудня вийшов мій фільм про родини українських полонених. Коли я його знімав, то ставив дітям такі запитання, які не могли не викликати сльози. Я мав це робити чи ні?

— Я не буду оцінювати, бо не бачила вашого фільму. Але поза тим я особисто не вважаю етичним, коли журналісти граються емоціями дітей задля картинки. Вважаю, що провокування — це викривлення інформації.

— Але ж важливо, що ми хочемо зробити. Це не викривлення. Коли дитина чекає на татка — вона плаче? Якщо ми хочемо якісного телебачення, то ми маємо інколи це робити. Для мене є заборони. Наприклад, для мене заборона брати інтерв’ю на похороні. Але коли я в дитини питаю, коли ти востаннє бачив батька, то я що, не маю це питання ставити, якщо я розумію, що він буде плакати?!

— Які є для вас червоні лінії в цьому питанні, за які ви не перейдете?

— Одну з них я вже назвав — це прощання із загиблими. Також питання, пов’язані з людьми з інвалідністю. Я не буду таких людей змушувати стрибати без протезів. Є питання, пов’язані з емоціями дітей, я не буду їх щипати. Але для мене, приміром, немає червоних ліній для людей із шоу-бізнесу.

Фото: Олексій Темченко

 

 

 

Розмовляла Наталія Данькова

 

 

 

 

Джерело: Детектор медіа

Залишити коментар

Filed under "2014-2020"

Напишіть відгук

Please log in using one of these methods to post your comment:

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s